Якщо не озвучувати проблем ,то виходить, що вони не існують !?? ...
Крик душі волонтера
Ольгу Кияшко із Сядрина знають не тільки в Корюківському районі, а й за межами області. А запитати хлопців з 13-го чи 41-го батальйонів, Першої танкової бригади (тепер Сіверської), котрі пройшли війну на Донбасі, то завжди з посмішкою відповідають: "Вона наша мама!.." Має хвору дитину на ДЦП. З початку війни пані Ольга "волонтерить" для фронту, для нашої Перемоги над ворогом. Нині в соціальній мережі facebook вона зробила цей пост, як крик її зраненої душі.
"Про це хотіла написати після поховання Кобця Миші, але загибель цього юнака,майже дитини, надовго вибила мене з колії, важко переживається ця втрата.
АЛЕ, якщо не озвучувати проблем ,то виходить, що вони не існують.
Отож :
Майже рік тому, нами проводилась акція «Подаруй частину родинного тепла воїнам в АТО»... За той час, що йде війна, я спілкувалася з кожним головою сільської ради нашого району, з усіма ми знаходимо спільну мову. Сільські голови завжди йдуть нам назустріч, от тільки голова Б.Слободи В. Сірий так зневажливо ставиться і до воїнів АТО і до волонтерів.
Коли загинув Миша, я йому зателефонувала,сказала що треба робити живий коридор, зустрічати процесію з прапорами. Але Володимир Йосипович щиро не розумів: нащо прапори, нащо зустрічать, ніхто не вийде,... Я це пишу для того, щоб Ви зрозуміли ту прірву в свідомості цього чоловіка, який на 4 му році війни навіть не знає, що коли гинуть солдати, то приїжджає воєнний оркестр і як остання шана - військовий салют. І поховати тихо, як усіх, не вийде.
І зустрічали мого Мишенятка на колінах два райони, і вийшла майже вся Білошицька Слобода, навіть бабусі з ціпками. Страшні були похорони... P.S. Все написане тут – це мої особисті відчуття і погляд на дану проблему цієї громади, бо є з чим порівнювати...
