КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО
ГоловнаРеєстрація Вхід
Ви увійшли як Гість • Група "Гості"Вітаю Вас, ГістьRSS
-Громадський Інформаційний Сайт - -
Меню сайту
Категорії розділу
Події [424]
Вибори [145]
Громада та влада [864]
Точка зору [235]
Право знати [1061]
Свобода слова [37]
Гарячий коментар [5]
Тут я живу [275]
Історія нашого краю [91]
Захисник [26]
Свята [720]
Здоров-Я [551]
Господар і Господарка [56]
Смакота [50]
Поради [141]
Рибалка та полювання [42]
Цікавинки [69]
Всячина [43]
Радіо онлайн
СЛУХАТИ ОНЛАЙН РАДІО
Наше опитування
Календар
«  Вересень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Друзі сайту

Корюківська ЗОШ І-ІІІ ст.№1.





Семеновка - наш город!

Статистика
Яндекс.Метрика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Архів записів
 


Головна » 2013 » Вересень » 20 » ТАМ, ЗА КОРДОНОМ ! Не нашого лісу ягоди
12:42
ТАМ, ЗА КОРДОНОМ ! Не нашого лісу ягоди

        ТАМ,  ЗА  КОРДОНОМ !

   Не нашого лісу ягоди

.

    У пошуках можливості підзаробити реальних грошей на життєві потреби чимало наших співвітчизників – від студентів до пенсіонерів – вирушають за кордон. У країнах Євросоюзу навіть без знання мови, конкретного фаху, простою (але нелегкою) фізичною працею можна заробити набагато більше, аніж удома. При цьому ще й світ на власні очі побачиш, дізнаєшся, як живеться в зарубіжжі, зміниш обстановку, набудеш певного досвіду. Така поїздка пов’язана з певними часовими та грошовими витратами: на запрошення, візу, закордонний паспорт, оформлення документів у посольстві, проїзд. 


Цього літа група молодих чернігівців, серед яких була і моя співрозмовниця, 25-річна Ірина Коваленко, вирушила до країни озер Фінляндії (по-їхньому – Суомі) на збирання лісових ягід — чорниці, брусниці, морошки. Дехто щороку приїздить туди ще раніше і працює у фермерів, збираючи полуницю та малину, а потім звільняється й переходить на дари лісів – гриби та ягоди. Організовуючи гурт «новачків» на роботу до Фінляндії, досвідчені ягідники змальовували все дуже заманливо: комфортні умови проживання, все дешево, море ягід – збирай собі скільки хочеш і можеш, здавай приймальникам та отримуй кревні єврогроші. Але насправді не все так сталося, як гадалося.

Головна прикрість (і тому дивувалися «бувалі» заробітчани): цього року ягід було не так рясно, як завжди, врожай чорниць посередній. Попри це, закупівельна ціна не була високою. Сподівалися, що отримуватимуть по 5 євро за кілограм чорниці. А за день при цьогорічному врожаї можна було без великого перенапруження назбирати 4 ящики ягід по 10 кілограмів кожен, тобто 40 кг щодня. Все, безумовно, залежить від вдалого пошуку рясної на ягоди галявини.

Чернігівці оселилися в чималому селищі на сході Фінляндії з важковимовною назвою Мянтюхар’ю (в ньому понад 6 тисяч жителів) і працювали в навколишніх мальовничих лісах. На дорогу довелося витратити 130 євро – автобусом із Чернігова до Фінляндії, або поїздом – 680 грн. за квиток до Санкт-Петербурга, плюс 50 євро звідти й до місця призначення. Загалом витрати на поїздку туди, враховуючи оформлення документів, становили близько 500 євро.

У Мянтюхар’ю знайомий посередник Сергій познайомив новоприбульців з українкою Оленою, яка вже давно працює на фінського фермера приймальницею ягід. Збирачам надали житло по 5 євро за добу з кожного, а чорниці приймали по 3 євро за кілограм «чистих» ягід, по 2 євро – неперебраної. Звісно, всі намагалися здавати таку, що дорожча. Але пізніше ціна різко впала до 1,4 євро за кілограм неперебраної чорниці, а перебрану взагалі не приймали. Знімати першу квартиру стало невигідно, тож десятеро наших збирачів з’їхали з неї, а натомість вирішили винайняти іншу, такої ж площі, але дешевшу (по 1,5 євро з кожного за добу), абсолютно порожню, тільки матраци на підлозі замість ліжок. Аби внести передоплату за оселю, довелося кілька днів пожити серед лісу над озерцем, назбирати велику партію ягід і підзаробити грошей. Для цього в кірпісах (щось на зразок наших «секонд-хендів») набрали спальних мішків, придбали кілька наметів, закупили харчів. У розпорядженні заробітчан були два легковики, які чернігівці купили там для своїх потреб, оскільки вживані авто коштують дуже дешево. Потому збирачі поїхали жити на кілька днів до кемпінгового містечка неподалік Мянтюхар’ю, де були нормальні кухня, душ, туалет – за три євро на добу з кожного. Довелося трохи почекати грошей за партію ягід, здану вже іншому приймальникові, який платив більше, але до цього пункту треба було їздити машиною за 13 кілометрів. Там також приймали чорницю. А також брусницю — по 3 та 2 євро («чиста» і «брудна» відповідно). Вигідний пункт приймання був іще у величенькому містечку Міккелі, але там ставили дуже високі вимоги до якості лише чистих ягід. А до того ж — їхати туди було далеченько, аж за 50 км.

Окрім мальовничої фінської природи наших заробітчан у Фінляндії вразили дуже якісні дороги, навіть у лісах. Власна машина – велика перевага в цьому бізнесі, оскільки оренда автівки (по 5 євро з людини) та заправка (бензин по 1,7 євро за літр) тягнуть додаткові витрати. Попервах, коли ягід було ще багато, збирали їх у радіусі 5 кілометрів від селища, а потім у пошуках рясних ягідних галявин доводилося заїжджати на відстань 40 і більше кілометрів. Аби знайти гарне місце, збирачі їхали в ліс, кількаразово зупиняючись для розвідки місцевості. Іноді заглиблювались у гущавину на 1,5-2 кілометри, щоби знайти ягідні «зарості». В середньому можна було за годину зібрати відро, а інколи — менше. На великих рясних галявинах процес ішов швидше. Кожен збирав за день, використовуючи пластиковий чи залізний ківшик, приблизно по 3-4 відра. Роботу часто ускладнювало те, що чорниця зверху привалена сухим гіллям. Працювали в нормальному ритмі: до обіду й після обіду. Найкраще вже суху та велику ягоду брати не з самого ранку, а пізніше. Були самі собі «режисери»: іноді працювали тільки зранку чи лише по обіді, залежно від погоди. Ніколи не ходили до лісу в дощ, аби не захворіти й не зазнати збитків через лікування. Одна бабця-пенсіонерка з України примудрялася збирати по 100 кілограмів ягоди в день. А були й такі, що залишилися в «мінусах»: наприклад, із великого гурту, що поїхав на брусницю, лише четверо «відбили» те, що вклали.

Серед різних «команд» збирачів ягід – жорстка конкуренція. Ніхто, навіть із земляків, не розповість відверто, де шукати ягоди, а де їх уже позбирали. Навпаки, одна компанія може обдурити іншу й направити туди, де порожньо. Українців серед заробітчан багато, є й росіяни та естонці.

Як розповідає Ірина Коваленко, фінські ліси не схожі на наші: всюди зеленим килимом стелеться мох, у котрий глибоко провалюються ноги, дерева різні – хвойні, листяні, трапляються березняки, болітця. Бувало, що губилися в лісі, але швидко знаходили своїх. Із представників фауни бачили зайців та лосів. До речі, дуже дошкуляли збирачам «лосячі блохи» (оленячі кровососки), які боляче кусалися й залишали на шкірі сліди від укусів. Порівняно з цими мерзенними паразитами звичайні комарі – дріб’язок. До декого з нашої групи чіплявся кліщ. У лісах дуже багато грибів: білі, польські, лисички. Збирали їх і для власного споживання, і здавали: боровики приймали по 5 євро за кіло, лисички – по 7-9. Але гриби легкі, їх треба й назбирати чимало, й до того ж — добре почистити. Коли ціна на ягоду впала, хтось навіть поїхав додому, а хтось почав збирати більше грибів. Якось випадково на одній вдалій галявині пощастило знайти більше півцентнера грибів.

А ще для себе ловили рибу: й на спінінг, що було заборонено, й сітку раз ставили, але марно, бо нічого нею не впіймали. Місцеві фіни їдять лише червону рибу, ягідки теж збирають для споживання, а дехто і здає. Праця у них добре оплачувана, й до того ж багато різних доплат — за роботу у вихідні, вночі тощо. Люди живуть заможно, а вулицями сіл та містечок ходять жирні вгодовані коти. Майже всі фіни, від малого до старого, пристойно володіють англійською. Вони дуже довіряють людям. І деякі наші співвітчизники на цьому безсоромно наживалися: виносили на собі речі з супермаркетів, обважували магазин на харчових товарах, переклеювали цінники на одежі зі старої й дешевої на нову тощо. Одного хлопця жадібність згубила: хотів удесятеро дешевше накупити цукерок і був упійманий «на гарячому».

Їжа в супермаркетах, які відкриваються лише о 9 годині ранку, дуже якісна. Особливо смачні справжні густі йогурти, молоко коштує 12-14 грн. за літр, картоплю брали по 70 центів за кіло, огірки й помідори — по 2 євро. Дорогі фрукти і м’ясо (від 10 євро за кілограм), тож віддавали перевагу дешевшим ковбасам, сосискам, курятині. Дорого коштують алкогольні напої: вино — від 6 євро за пляшку, пиво – від одного євро (0,33 л), дуже дорога горілка. До речі, в магазинах покупцям повертають гроші за тару, наприклад, за банку з-під пива — 15 євроцентів.

При в’їзді до Фінляндії з собою можна провезти 16 літрів пива, літр горілки чи коньяку, 2 літри вина, блок цигарок. Як для власного споживання та економії коштів, так і на продаж заробітчанам, котрі працюють на фермах і час від часу розслабляються. Ферми – за десятки кілометрів від міст, тож працівники там майже невиїзні, лише раз на тиждень їх возять за покупками. Росіяни, українці, естонці працюють там на обрізанні кущів, збирають малину, полуницю. З останньою — досить складно, бо кущі її низесенькі, а над ними стоїть кропива, інша трава зверху, працювати доводиться і в дощ, і в грязюку. При цьому отримуєш стабільно, але небагато – за робочий день 17 євро, а з того, що понад це заробиш, вираховується аж 40% податку.

В цілому, враження від першої поїздки до Фінляндії у гурту наших трудових емігрантів позитивні. Бо утворилася дружна компанія, де всіх об’єднувала спільна справа, а це піднімало настрій, викликало ентузіазм до праці. Всі кажуть, що хотіли б поїхати туди ще й наступного року. Найнеприємніше за весь час – хіба що перші дні роботи: страшна втома, біль у руках, спині, ногах, певне розчарування через невідповідність «рожевих» сподівань жорстким реаліям. Але це швидко минає: звикаєш до нової обстановки і втягуєшся у процес. Уся робота на природі, на свіжому повітрі, втомився – відпочивай, відпочив – заробляй. Хоч і не отримали скільки хотілося, але це – цінний (до того ж перший) життєвий досвід півторамісячної роботи в іншій країні, певні практичні навички і знання про те, як можна заробити більше.

Отож — декілька порад. Потрібно працювати самим на себе (по можливості — парою) та не залежати від різного роду посередників, орендарів. Краще мати свою машину. Важливо знати місця рясних ягідних галявин, а також знайти вигідний приймальний пункт лісових дарів. Заробляти можна набагато більше і в інші способи, особливо якщо знаєш мову країни.

                                                          Ярослав Каранда    http://www.hvilya.com/news/ne_nashogo_lisu_ 
Категорія: Господар і Господарка | Переглядів: 1645 | Додав: VLAS-KOR | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО © 2024
Форма входу
Логін:
Пароль:
Переклад Сайту


Пошук
Ми ВКонтакті
Наша кнопка
Її код
Code
<a href=" http://korjukivka-sity.at.ua/"target=_blank><img src=" http://korjukivka-sity.at.ua/knopka_sajta.gif"border="0" title=" Громадський сайт міста Корюківка " width=137 height=50></a>
Погода
Корюковка 

Телефонний довідник Корюківського району

Найближчі свят
Праздники Украины
Гороскоп
Loading...
Гімн України