КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО
ГоловнаРеєстрація Вхід
Ви увійшли як Гість • Група "Гості"Вітаю Вас, ГістьRSS
-Громадський Інформаційний Сайт - -
Меню сайту
Категорії розділу
Події [424]
Вибори [145]
Громада та влада [864]
Точка зору [235]
Право знати [1061]
Свобода слова [37]
Гарячий коментар [5]
Тут я живу [275]
Історія нашого краю [91]
Захисник [26]
Свята [720]
Здоров-Я [551]
Господар і Господарка [56]
Смакота [50]
Поради [141]
Рибалка та полювання [42]
Цікавинки [69]
Всячина [43]
Радіо онлайн
СЛУХАТИ ОНЛАЙН РАДІО
Наше опитування
Календар
«  Січень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Друзі сайту

Корюківська ЗОШ І-ІІІ ст.№1.





Семеновка - наш город!

Статистика
Яндекс.Метрика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Архів записів
 


Головна » 2020 » Січень » 26 » Козилівський старостинський округ
07:49
Козилівський старостинський округ

Козилівський старостинський округ

Козилівка

 Село Козилівка – центр старостинського округу Холминської об’єднаної територіальної громади: села Бобрик, Борок, Дачне, Козилівка, Тихонівське, Уріччя, селище Довжик. Село розташоване за 45 км від райцентру на обох берегах річки Убідь. Є 3 легенди про походження назви села

Згідно  першої тут жив поміщик Козилов. Друга версія – вільні козаки Шкель і Таран були закріпачені поміщиком Горленком. Оскільки вони раніше були козаками, то село стали називати Козилівкою. За останньою версією біля річок Убідь і Хотиня та боліт росли мішані ліси, де водилося багато кіз. Остання легенда є найбільш вірогідною. Протягом свого існування Козилівка була одним з найбільших поселень, а часом і найбільшим поселенням на теренах нинішнього Корюківського району.

Відомо, що Козилівка була поселена за наказного гетьмана Якима Сомка, отже між 1660 і 1663 роками. Вже у 1666 р. це був досить великий за тими мірками населений пункт Понорницької сотні: 41 двір грунтових селян та 22 двори селян-городників.   Більшість грунтових мали лише по коню. На Убіді працював млин Никифора Овсяниченка і Філона Васильєва (Василенка).

До 1672 р.  село належало на гетьманську булаву. Самойлович передав його разом з Авдіївкою і Холмами у володіння В. Дуніну-Борковському. Вже Мазепа по смерті останнього знову повернув Козилівку у гетьманську власність. По Мазепі Козилівкою разом з Орловкою володів П. Полуботок. За Першої Малоросійської колегії село знову повернули роду Борковських. На 1726 р. кількість дворів зросла до 190. З посполитих щорічно збиралося 44 рублі покуховного та показаного податку.

На  1732 р. Борковському належало 33 двори грунтових, 45 дворів малогрунтових, 71 двір «ніщетних» посполитих. У селі крім того були шинок Борковського, будинки священика Івана Миколаєвича, паламаря Сердюка. При церкві знаходилися школа і шпиталь.  Указом Анни Іоанівни Козилівку разом з кількома іншими селами повернули Андрію та Якову Полуботкам. У 1747 р. в Козилівці було вже 2 полуботківські шинки. Один млин, що на хуторі під селом,  на Убеді належав Полуботку, інший -  посполитому Якиму Тарану.

На час ліквідації Гетьманщини Козилівка з млином належала бригадиру Коробовському Олександру Федоровичу. Його дружиною була онука П. Полуботка – Параска Андріївна. Тут було 208 дворів посполитих та двір священика. Населення виробляло вози, сані, колеса та деревяний посуд. Далі Козилівка дісталася у посаг генерал-майору Іваненку Андрію Григоровичу (пом. 1795 р.) за дружиною Коробовською Олександрою Олександрівною. Предок Іваненка переселився на Лівобережну Україну з Молдови на початку XVIII ст.

Станом на 1810 р. у Козилівці мешкало 1832 особи, з них 17 осіб духовного стану, решта - це селяни-кріпаки. Господарями села були  колезький секретар Григорій Андрійович Іваненко та його брат Олександр Андрійович. У панському дворі мешкав управитель маєтку Козченко Сергій Якович.  Лише з Козилівки у 1813 р.  67 кріпаків записалися до ополчення для війни з Наполеоном Бонапартом.

 У 1822 р. частину села купив відставний полковий осавул Гнат Савич Заславський. У 1839 р. йому належало 178 дворів. Ще однією власницею була дружина генерал-лейтенанта і кавалера Баришнікова Павла Петровича Ганна Григорівна. Під час неврожаю 1839 р. лише 38 зі 120 її дворів могли себе забезпечити продовольством, а 32 двори, що не мали робочої худоби,  були приречені на повне голодування.

Згодом власницею частки Заславського стала його  онука – Ганна Іванівна Закревська (1822-1859), приятелька Т. Г. Шевченка. З чоловіком -  відставним полковником Платоном Олексійовичем Закревським (1801-1884) вона будує у 1852 р. цукровий завод на х. Спаський. Саме подружжя мешкало у с. Березова Рудка на Полтавщині. Прадід  Платона Закревського – Осип Лук’янович одружився на  сестрі Олексія та Кирила Розумовських Ганні Григорівні, завдяки чому рід Закревських високо піднявся. Син Ганни і Платона Гнат Платонович (1839-1906) навчався у Петербурзі та Берліні, служив прокурором у Харкові, обер-прокурором Сенату; завершив карєру у чині таємного радника. Помер у Каїрі. Закревські спродали свої козилівські маєтності ще до 1917 р.

На 1859 р. у Козилівці – 122 двори, 1594 жителі, винокурний завод  Баришнікової біля Убеді. Козилівка так само належала   Баришніковій Ганні  (291 душа, 2020 десятин землі) та Закревській Ганні (469 душ, близько 3000 десятин). Вся козилівська земля складалася з 287 десятин садибної землі, 2016 десятин ріллі, 1005 десятин сінокосу та 2328 десятин лісу.  Після Селянської реформи у Баришнікової залишилося 1118 десятин. Протягом ХІХ ст. населення повністю перейшло до хліборобства. Врожайність зернових була у межах сам-3.

У 1871 р. збудували нову деревяну Покровську церкву. При ній ще раніше було відкрито сільську школу. У 1866 р. її відвідували 15 хлопчиків і 2 дівчинки віком від 8 до 15 років.

На 1872 р. основними землевласниками були Закревські та Капністи. Капністу належав винокурний завод.

Перші євреї в Козилівці можливо почали селитися ще з 40-х років ХІХ ст. У 1882 р. проживало 5 єврейських родин, всього 29 чоловік. Ратнер Афрогін і Віленська Хася утримували шинки, Гистрін Гірша і  Віленська Мера жили з торгівлі, а Аграновський Мордух кравцював. Всі крім останнього мали власні будинки на орендованій землі, а Х. Віленська навіть два.

 У 1892 р.  – 450 дворів, 2516 жителів, у 1897 р. - 518 дворів, 3021 житель. Зусиллями земства було відкрито фельдшерський пункт. Лише у 1902 р. його відвідало 4470 хворих, а всіх відвідувань було 5784. Серед страшних хвороб того часу були поширені дифтерит (12 випадків по селу), черевний тиф (14 випадків), грип тощо.

Функціонувала вузькоколійка від Корюківки до Спаського цукрового заводу. Під час революції 1905-1907 рр. селяни розгромили цукровий завод. У 1909 р. власники розібрали вузькоколійку.

На початку ХХ ст. в селі працювало три крамниці, що торгували дрібною бакалією. Належали вони міщанам Омеляну Алейнову, Сарі Гістріній та Фрейді Гончаровій. Єврейські крамниці були взагалі незначні за товарообігом.

У 1875 р. у Козилівці було відкрито земську початкову школу. Утримувався заклад коштами земства. У 90-х роках працювали вчительки Чернявська Ольга Григорівна та Лашнюкова Катерина Андріївна. У 1901 р. 76 хлопчиків і 1 дівчинку навчали Соловйова Катерина Корнилівна і Красновська Варвара Василівна. Більшість вчительок були випускницями Чернігівського єпархіального училища. Старша вчителька отримувала 250 рублів, а з початку нового століття 330 рублів на рік. Її помічниця отримувала в межах 175-200 рублів. Закон Божий з 1882 р. викладав о. Лавр Шапошников. У 1904 р. школа згоріла і у 1907 р. земство збудувало нове приміщення з цегли, яке функціонує і сьогодні. Шкільна територія займало досить значну площу, ¾ десятини. Всі вчителі були забезпечені квартирами, причому одна була двокімнатна. Крім того збудували колодязь, комору та приміщення для сторожа. Вже за 3 роки проведено капітальний ремонт школи.  З 1895 р. по 1949 р. працювала вчителькою донька священика Виноградська (Шевченко) Надія Олександрівна. За радянської влади, у  1944 р. за клопотанням Чернігівського облвиконкому їй було присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР.

На 1917 р. Виноградська  працювала старшою вчителькою. Крім неї ще викладали 3 молоді вчительки - випускниці гімназії: Пекус Наталія Пилипівна, Новик Варвара Олександрівна, Зубенко Марія Трохимівна. Всі вони були вихідцями з нижчих станів, відповідно,  міщанка, селянка та козачка. В усіх 4-х класах навчалися 167 учнів, в основному, діти селян. Закон Божий викладав священик о. Стефан Петрович Рождественський. Він же був законовчителем і в іншій козилівській початковій школі – церковно-приходській. Вчителював у ній Подорожній І. Ф. Вчителі церковно-приходських шкіл отримували майже вдвічі меншу платню, ніж вчителі земських училищ. Попечителем земської школи на 1901 р. був земський діяч і поміщик Радченко Микола Леонтійович. У 1913-1917 рр. на цій посаді згадується селянин Терещенко Микита Михайлович. Також він обирався одночасно і попечителем фельдшерського пункту та бібліотеки-читальні.

         Напередодні революції   1917 р. у селі показано 590 дворів із 3670 мешканцями. Центральну раду  активно підтримала група селян на чолі з Голубом і Рубцем. Організаторами радянської влади були Шкель Семен, Гоптар Андрій. Під час наступу німців у березні 1918 р. у село зайшов  партизанський загін Клименка. Корюківський комендант Лопатін відправив йому 15 гвинтівок. З Семенівки було отримано 3 ящики гвинтівок та 5 ящиків патронів.  При вступі німців у квітні партизани відступили за Десну. Потім у червні Шкель повернувся, привіз з собою листівки. Наприкінці грудня 1918 р. остаточно була встановлена радянська влада. На протязі 1919-1921 рр. кілька разів вводився військовий стан через наступ білогвардійців, дії повстанців.

         У 1919-1920 н. році школу відвідувало 176 учнів, з них 144 хлопці. Найменшим класом був четвертий – до нього ходило всього п’ятеро дітей. Приміщення вже потребувало значного ремонту, попередній проводився в 1910 р. Потребували заміни дах, підлога, пічки. Не вистачало парт, а ті що були теж потребували ремонту. Підручники також були далеко не в ідеальному стані. Хоча у селі був медпункт, медогляди  школярів не проводилися. При школі були город і сад. У 1921-22 н. році у школі працювало 5 вчителів: Любов Степанівна та Федір Степанович (1894 р. н.) Рождественські, Борис Федорович і Марія Степанівна Дубініни та вже згадувана Шевченко Н. О.  У 1922-1923 н. році число учнів скоротилося до127. Навчання традиційно розпочиналося після Покрови.

До 1923 р. село перебувало у складі Холминської волості, а потім належало до Холминського району. У Козилівській сільраді зафіксовано лише Козилівку (839 дворів, 4310 жителів). Селище Тихоновське  та хутір Спаський  перебували в Орловській сільраді Риковського району Новгород-Сіверської округи. Решта поселень, очевидно, показані разом з Козилівкою. Було створено комітет незаможних селян, який на 1924 р. об’єднував 118 чоловік. За Козилівською громадою було закріплено 3769 десятин землі. На все село був один ремісник-швець. Утримувалася невелика добровільна пожежна дружина. Ярмарків і базарів ніколи не проводилося.

З 1928 до 1930 р. школою керував Сергієнко Віталій Іванович. За Пустовойтенка Миколи Івановича заклад реформували у семирічку. До 1934 р. закладом керувала донька дяка Євміненко В. І. (1892 р. н.).  Вона ж була членом сільради, вела активну громадську діяльність. Вже наступного року школою керував Ларченко Г. Ф. Всього у школі працювали 12 вчителів, переважно чоловіків. В основному, це була молодь. Лише директор закінчив інститут. Ще двоє вчителів навчалися в інституті. Більшість  закінчили різні технікуми та педагогічні курси. Напередодні війни до школи ходило 320 дітей.

         За колективізації по сільраді створено 6 колгоспів. Перше таке господарство – колгосп ім. В. Чапаєва, створили у лютому 1931 р. на Липинці.  Головою обрали Микиту Васильовича Ляха. Другий колгосп – «Просвєт» (голова Ницук Федот Мойсійович) виник на Проявинці. У 1932 р. вони обєдналися під назвою першого господарства. До 1935 р. цим колгоспом керував Ницук. У 1933 р. утворено колгоспи ім. Щорса (на Бачанці), «Правда» (на Хуторянці), «Червоний партизан» (на Зайцівці). До 1935 р. по сільраді до колгоспів вступило 84 % з 854 дворів; вся земля, в основному, вже стала колгоспною. Надалі колгосп ім. Чапаєва послідовно очолювали Кравченко Іван Тимофійович, Мелашенко Федір, Рубець Іван Михайлович. Останні двоє пізніше були розстріляні окупантами.

У 1932 р. головою Козилівської сільської ради обрано робітника-комуніста Тихоновського Василя Михайловича. Було створено споживче товариство (голова  - Ісаєнко, з 1934 р. Столяр Демид). До 1941 р. збудували 2 клуби.

У 1932 р. органи ДПУ зафіксували наявність у Козилівці групи християн-євангелістів.

9 травня 1933 р. село заносилось на «чорну дошку». За мартирологом зафіксовано смерть 4-х людей від голоду у 1933 р. За спогадами жителів ряду сіл Корюківського району, зокрема, Олександрівки, ситуація з продовольством  у Козилівці була краща, ніж у інших селах. Сюди приїздили селяни з різних поселень обмінювати речі на продукти.

          Кілька чоловік у 30-х роках зазнали репресій, зокрема лісник Здоровець Іван Юхимович, колгоспник Лантух Павло Антонович.

Під час окупації знищено майно колгоспів, особливо постраждав колгосп «Правда». Знищено 100 дворів, на каторгу вигнано 50 жителів, розстріляно 8 активістів. У Холмах протягом січня-березня 1942 р. розстріляли 12 козилівських євреїв. Діяла підпільна комсомольська група Петра Свириденка. У 1942 р. знову було відновлено роботу церкви (діяла до 1962 р.).

19 вересня 1943 р. Козилівку зайняв підрозділ Червоної армії. При цьому загинуло 18  червоноармійців та лейтенант Євсюков Микола Іванович. У 1967 р. на їх могилі встановлено надгробок.

У війні приймали участь 1300 жителів, з них 490 загинуло. 810 чоловік отримали ордена і медалі. Серед них Лях Федір, Таран  Феодосій, Бобир Микола. У 1972 р. у пам'ять загиблих земляків споруджено обеліск Слави.

По вигнанню окупантів колгосп ім. Чапаєва знову очолив М. В. Лях. Потім він пішов на фронт і загинув. У 1950 р. «Правду» і «Червоний партизан» обєднали у колгосп ім. Суворова (голова Веретенник І. Ф.). Наступного року колгосп ім. Щорса приєднали до колгоспу ім. Чапаєва. У 1957 р. до колгоспу ім. Кірова приєднався колгосп ім. Калініна.

У 1961 почав роботу цегельний завод (директор – Шевчик Степан Купріянович). Спочатку виробництво працювало цілодобово, у 3 зміни. Виробництво доходило до 3 млн. штук цегли на рік. У 2004 р.  діяльність заводу була остаточно припинена.

З осені 1943 р. розпочала роботу семирічка. Нею керував Бугайов Василь Йосипович, а через рік його змінив молодий вчитель історії Яновський Ігор Костянтинович. Всі класи мали паралелі. З 1946 р. школою 27 років керував Ковчин Юхим Ілліч. У 1953 р. школа стала середньою. Старшокласники могли здобути спеціальність водія та тракториста.

На 1967 р. село увійшло до Корюківського району. До цього часу його повністю електрифікували. Обидва колгоспи мали 5453 га землі, 19 автомашин, 16 комбайнів, 29 тракторів. На тваринницьких фермах утримувалося 1649 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 636 корів, 1131 голів свиней, 1263 голови птиці. На деякий час колгоспи обєднали, а потім у 1975 р. знову розділили. У 1030 дворах було 3525 жителів. Працювали середня школа, 2 медпункти, 3 клуби, 4 бібліотеки. На Убіді насипали греблю, внаслідок якої  утворилося водоймище площею 28 га. За головування Білокрильця  протягом 1973-1976 років в Козилівці прокладено асфальтові дороги.

У 1988 р. -  середня школа, дитячий садок, ФАП, Будинок культури, бібліотека, відділення зв’язку, АТС, ощадкаса,  комплексно-приймальний пункт побуткомбінату, магазини Холминського споживчого товариства.  Село мало власну лазню. З 1975 до 1984 р. школою керував Покровський Геннадій Михайлович (1923-2000), учасник параду Перемоги на Червоній площі у Москві 24 червня 1945 р. Потім директором працював Кожемяко Петро Іванович. Матеріально-технічна база школи зміцніла за керування Шевченка Михайла Івановича. З 2011 р.  Козилівську ЗОШ І-ІІІ ст. очолює Гоптар Ганна Миколаївна. У 2016-2017 н. році було 148 учнів. З 1 вересня 2019 р. школу відвідує 127 учнів.

До включення Козилівської сільської ради у Холминську ОТГ сільським головою кілька скликань обирався Рубець Петро Михайлович. Нині громадою керує Терещенко Тетяна Іванівна. Утримуються комунальне підприємство, пожежна охорона. Працюють заклади соціальної інфраструктури. Кілька років назад було збудовано нове приміщення для дитячого садочка, який деякий час не працював.

В ході реформ у 2000 р. КСП ім. Суворова реорганізували у ПСП «Калина» (голова Гоптар Г. Ф.). КСП ім. Чапаєва перетворили на однойменний СВК, а через три роки передали це господарство досвідченому фермеру Ісаєнку А. П., батько якого колись очолював колгосп. Потім козилівські землі орендувало ТОВ «Корюківка-Агро». Сьогодні землі обробляє ТОВ «Урожай» та, частково, місцеві селяни. Інші господарства не працюють.

 На  2001 р. в Козилівці проживало 1058 чол., 2009 р. – 952 чол., 2015 р. – 927 чол., у 2019 р. – 874 чол.

З 1989 р. відновлено діяльність Покровської церкви, яка належить УПЦ МП. З 1991 р. настоятелем храму служить о. Микола Яцейко. Крім того є велика громада християн-баптистів, які мають власний храм, збудований у 2000 р. приватний перевізник здійснює рейси за маршрутом Козилівка-Чернігів.

 Серед уродженців села – доктор філософських наук, професор Микола Петрович Недюха; полковник  П. Є. Колесник; директор НДПВ та ДТ інституту «Укрсільенергопроект» В. В. Лях; журналістка літературний редактор газети «Голос України».Т. І. Куцай (Заєць).

 

Бобрик

Село Бобрик розташоване за 44 км від районного центру. Хутір Бобрицький млин згадується близько 1800 р. (2 ревізькі душі).

На 1860 р. на хуторі Бобрицькому було 13 душ кріпаків чоловічої статі. При хуторі було 38 десятин землі. Населення займалося хліборобством.

У колективізацію зявився колгосп ім. Кірова. На початку 30-х років школою завідував молодий вчитель, випускник педкурсів Солохненко Іван.

В окупацію на хуторі діяла підпільна комсомольська група А. К. Пасічного. 24 чоловік вивезено до Німеччини, розстріляно трьох цивільних. Ще 27 жителів села загинули на фронті.

У 1988 р. – бригада №1 колгоспу ім. Чапаєва, початкова школа, клуб, бібліотека, медпункт, магазин. У 2006-2007 н. р. навчальний заклад відвідувало 14 учнів, а у 2010 р. його закрили. Інші заклади також не працюють. На 2001 р. ще проживало 169 чол. У 2009 р. кількість жителів зменшилася до 120, у 2015 р. – до 99 чоловік. У 2019 р. зареєстровано 93 особи. 

 

Борок

Село розташоване за 42 км від районного центру та за 5 км від Козилівки. Виникло, напевно, у 20-х рр. ХХ ст.

На війні 1941-1945 рр. загинули 5 воїнів, 7 молодих людей було вивезено до Німеччини.

У 1989 р. – бригада колгоспу ім. Чапаєва.

У 2001 р. проживало 49 чол., у 2009 р. – 38 чол. У 2015 р. офіційно зареєстровано 47 чол., ще один житель проживав без реєстрації. У 2019 р. зареєстровано 37 осіб. 

 

Дачне

Село розташоване за 46 км від райцентру і за 5 км від центру округу, знаходиться на межі Корюківського і Новгород-Сіверського районів.

 Одна з перших писемних згадок належить до 1781 року. Це був хутір надвірного радника Корби, де знаходився винокурний завод на 6 казанів. Працювали на винокурні панські посполиті з Орлівки, а продукцію збували в тому ж селі.

У 1852 р. зявився цукровий завод Ганни Закревської.

На 1885 р. цукровим заводом володів таємний радник Закревський Гнат Платонович. Ще Закревському належав млин на Убіді. На заводі було встановлено 3 гідравлічні преси, працювали 8 паровиків та 9 парових машин. Все заводське майно оцінювалося у 224 тис. рублів. Виробничий процес тривав лише 2 місяці на рік. Для роботи залучалися 30 службовців, 35 майстрових та 432 робітники. За сезон виробляли 26 903 пуди цукру. Наприкінці ХІХ ст. завод переходить до Товариства Корюківських цукрових заводів де головними акціонерами були брати Бродські.

У 1901 р. на хуторі Спаському Фаївської волості Новгород-Сіверського повіту зафіксовано 79 жителів. У листопаді-грудні 1905 р. на цукрозаводі відбуваються робітничі страйки. Він тричі припиняв роботу. Потім завод, винокурню і економію розграбували селяни. 1906 рік став останнім в історії його виробничої діяльності. Щоправда, і далі працювали заводська адміністрація та економія. Директором значився Добровольський.

У 1920 р. на хуторі вже працювала початкова школа; один вчитель навчав 26 дітей. Що було унікальним явищем того часу, число дівчаток перевищувало число хлопців – 15 проти 11. Перший клас мав 13, другий – 7, а третій – 6 учнів.

У 1924 р. - 16 дворів, 71 житель. 5 жителів села у 1941-1945 рр. загинули на фронті.

На місці Орлівської МТС створили  психоневрологічний будинок-інтернат. Обслуговуючий персонал проживає у сусідніх селах.  Інтернат мав власне  підсобне господарство (37 га землі, 23 голови ВРХ, до 30 свиней, 4 коней, птиця). У 1990 р. у Дачному проживало всього 5 сімей місцевого населення. На 2019 р. рахувалося 177 осіб – всі пацієнти інтернату. 

 

Довжик

Селище Довжик розташовано на р. Убідь за 38 км від районного центру та за 5 км від центру старостинського округу.  До лютого 2016 р. селище називалося Комсомольське. Поселення відоме з 30-х років ХХ ст.

На війні 1941-1945 рр. загинув 1 житель селища.

На 2001 р. – 5 жителів, на 2015 р. – 2 жителі, на 2019 р. – 1 житель. 

 

Тихонівське

Село Тихонівське розташоване за 48 км від районного центру. Виникло на початку ХХ ст.

У 1923 р. селище Тихонівське (20 дворів, 140 жителів) належало до Орлівської сільради Риковського району Новгород-Сіверської округи.

Місцевий житель – лісник Кошель Микита Микитович отримав у 1939 р. 5 років виправних таборів за т. зв. антирадянську діяльність.

У період німецько-радянської війни загинуло 6 військових – жителів села.

На 2001 р. проживало 63 мешканці, у 2015 р. – 30, у 2019 р. – 32 мешканці. 

 

Уріччя

Розташоване за 39 км від районного центру та за 6 км від центру округу. Виникло, очевидно, у 20-х рр. ХХ ст.

За радянської влади тут була виробнича бригада козилівського колгоспу ім. Чапаєва.

У 2001 р. – 13 жителів, а на 2015 р.  4 особи були офіційно зареєстровані, ще 4 проживали без реєстрації. На 1 січня 2019 р. зареєстровано 2 мешканці.


Науменко Андрій Миколайович –   науковий співробітник Корюківського історичного музею.

                    15300,   Чернігівська обл., м. Корюківка, вул. Кошового, 109.  Тел.: 066-1716443

 Команда  сайту "Корюківка Наше  Місто"  висловлює  щиру вдячність Науменку Андрію Миколайовичу –   науковому співробітнику Корюківського історичного музею, автору дослідження про  історію рідного краю за  наданий матеріал.




 

 

 

 

 

 

 

 

 

Категорія: Історія нашого краю | Переглядів: 574 | Додав: VLAS-KOR | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО © 2024
Форма входу
Логін:
Пароль:
Переклад Сайту


Пошук
Ми ВКонтакті
Наша кнопка
Її код
Code
<a href=" http://korjukivka-sity.at.ua/"target=_blank><img src=" http://korjukivka-sity.at.ua/knopka_sajta.gif"border="0" title=" Громадський сайт міста Корюківка " width=137 height=50></a>
Погода
Корюковка 

Телефонний довідник Корюківського району

Найближчі свят
Праздники Украины
Гороскоп
Loading...
Гімн України