Ностальгія Корюківка в шестидесяті роки ФОТО  . Ці світлини випадково побачив в інтернеті... Час невпинно біжить, ті, хто піонерами сфотографований під час урочистостей, вже стали пенсіонерами, багатьох вже нема серед нас, Господь покликав у вічність, розбудувалося місто і там, де раніше була приватна забудова та городи, з'явилися багатоповерхівки... Людям поважного віку цікаво буде побачити світлини своєї молодості, а тим, хто народився в Незалежній Україн,і побачити зверхню пишність комуністичного минулого, тодішніх керманичів партапаратників, яких простий люд називав "райкомівці" і ...
Ми і надалі маємо намір шукати старі фото рідного краю та знайомити читачів з історією рідного краю, а тому звертаємося до всіх, хто має світлини Корюківщини довоєнного і післявоєнного часу ...
|
ДОПОМОЖЕМО ! КНИГА ПАМ’ЯТІ ПРО КОРЮКІВСЬКУ ЗЕМЛЮ  . Корюківський осередок Чер-нігівського земляцтва в м. Києві в особі його активних членів мають намір написати книгу пам’яті про корюківську землю та її людей, які своєю працею ці краї обживали, вибудовували, захищали і прикрашали.
На жаль, значна частина наших жителів, особливо молодь, не знають і не хочуть знати про життя своїх дідів-прадідів, їх мало цікавить, хто і коли побудував у селі школу, лікарню, млина, міст, церкву, його обійстя... Ця зневага до минулого, до пам’яті і могил наших предків, такий нігілізм і байдужість ведуть до бездуховності , відсутності патріотизму, любові до рідної землі, до отчого порогу.,.
Сподіваємось, що за цю, на наш погляд, благородну справу – зібрання достовірних матеріалів для книги пам’яті – районної енциклопедії – керівники сільських рад (громад та їх підрозділів у майбутньому) разом з педагогічними колективами шкіл, бібліотеками, музеями, зацікавленою інтелігенцією, активними і небайдужими активістами енергійно візьмуться з тим, щоб до зими 2017-2018 р.р. цю справу в основному завершити...
|
Село Олешня Корюківського району
 . Олешня – мале село, що належить до Холминської селищної ради. Через село пролягає автодорога Чернігів-Семенівка. Назву село отримало від річки Олешні – притоки Убеді, що розділяє поселення на 2 частини. Історія Олешні тісно пов’язана з історією Холмів. У часи польського панування на Чернігівщині (1618-1648 рр.) існував т. зв. "острів” Холми. Островом в ті часи називали територію з кількох сторін обмежену річками. Такі "острови” роздавалися польській та українській шляхті. З 1620 р. по 1648 р. "островом” Холми . Близько 1633 р. з’явилося поселення Холми. Є інформація, що... Станом на 1781 р. (ліквідація автономії Гетьманщини) поселення мало статус деревні (сільця) і називалося Олешенська гута. Вже у ХІХ столітті гута переростає у невеликий скляний завод. У 1860 р. у 16 печах видувалося до 39 тисяч пляшок на рік на суму 1750 рублів. Працювало тут 46 робітників з числа кріпаків... На кінець ХІХ ст. кількість населення значно зростає. У 1892 р. тут у 97 дворах проживало 564 жителі, а у 1897 р. у 116 дворах – 611 жителів... – на початку 1918 р. скрізь у повіті було встановлено радянську владу. Олешня стала центром сільської ради, до якої ще належало невеличке поселення Кучугури. У Олешні налічувалося 134 двори, 912 жителів. Через зменшення кількості учнів Олешнянську восьмирічну школу було реорганізовано у початкову, а у 2000 році вона взагалі припинила своє існування. Нині місцеві діти, як і колись, навчаються у Холмах. У 90-ті роки припинили працювати клуб, бібліотека, колгоспна бригада. З кожним роком село маліє. У 2001 р. у селі нараховувалося 142 жителі, а у 2009 р. – 102 жителі. У 2015 р. тут було зареєстровано 74 особи. Ще 7 проживали без реєстрації. З працюючих закладів лишився лише магазин. В Кучугурах кількість жителів скоротилася з 8 у 2001 р. до 5 у 2015 р...
|
Село Камка
 .Камка – село Корюківського району, центр однойменної сільської ради. Розташоване неподалік колишнього райцентру – селища Холми, з яким досить тісно пов’язане. Таку ж назву має залізнична станція у сусідньому Сновському районі. Очевидно, Камка була заснована у середині 17 ст. 3 1672 р. це поселення разом з Холмами отримав у власність чернігівський полковник, пізніше генеральний обозний Василь Дунін-Борковський (1640-1702)... У 1730 р. у Камці згадується 11 дворів посполитих (селян). Козаки у Камці не проживали. А вже у 1732 р. у сільці нараховувалося 25 дворів посполитих і 1 двір підсусідків... З 1781 р. Камка увійшла до Сосницького повіту Новгород-Сіверського намісництва... Після утворення волостей, як складових повіту, Камка до 1923 р. входила до Холменської волості. У 1872 р. населення Камки зросло до 647 чоловік... До 1882 р. у Камці осідають 3 єврейські родини (20 осіб): Львови, Левітіни та Биховські. Наприкінці ХІХ ст. кількість населення значно зросла. У 1892 р. у 173 дворах мешкало 1133 жителі ..., На початку 30-х років тут як і скрізь було проведено колективізацію. У Камці утворено колгосп "Ударник”... З 26 серпня 1941 р. по 19 вересня 1943 р. село перебувало в зоні німецької окупації... З кінця 60-х рр. Камка перебуває у складі Корюківського району. У 1970 р. в Камці проживав 741 чоловік у 253 дворах. Більшість селян працювали у колгоспі "Ударник”... На 1988 р. кількість населення зменшилася до 448 осіб... У подальшому кількість жителів стрімко зменшувалася. Так, у 2001 р. залишилося 330 чол., 2009 р. – 206 чол. На 1 січня 2015 р. у Камці було зареєстровано всього 157 мешканців....
|
Сядрине, Самотуги, Тільне
 . Село Сядрине Корюківського району є центром сільської ради, до якої належать малі села Тільне, Самотуги та Будище. В останньому вже близько 10 років фактично ніхто не проживає. Назва Сядрине походить від малої річки Сядринка, що є притокою Убеді. У 16 ст. ці землі під назвою Сядринський "острів” належали до Домислинської волості Чернігівського уїзду... . Нове освоєння цих земель починається після входження Чернігівщини до складу Речі Посполитої. З 1620 р. край колонізується польською та українською шляхтою... Крім гути у Сядрині (Сядровці) працювали 2 винокурні, кожна потужністю у 6 казанів взимку та 3 казани влітку. Сировина – зерно привозилася з інших поселень. Населення дєрєвні Тільне проживало у 27 дворах (29 хат), ... Дєрєвня Самотуги мала 24 двори (26 хат)... На 1810 р. у Сядрині проживало 101, у Самотугах – 163, Тільній – 325 душ обох статей селян-кріпаків... Основні заняття населення дещо змінилися. Сядринці і тільненці займалися хліборобством, а самотужці випалювали деревне вугілля. За описом 1872 р. ця місцевість належала до Холменської волості Соницького повіту... У 1901 р. повітовим земством у Сядрині нарешті було відкрито початкову школу.. У 1924 р. Сядрино (167 дворів, 964 жителі) вже мало статус села... Досить значним підприємством був Сядринський пенькозавод, що переробляв коноплі. Восени 1934 р. його колектив налічував 75 чол...., На початку німецько-радянської війни 1941-1945 рр. поблизу Сядрина закладено партизанську базу... 24 грудня 1941 р. село Самотуги було спалено, 25 жителів розстріляли. У 1943 р. у Сядриному перебував угорський підрозділ... У повоєнний час село Самотуги були визнані партизанським... Важко переживає 90-ті роки і льонозавод, Через високу собівартість продукції та світову кризу 2008 р. виробництво льоноволокна згортається. Натомість згодом на базі льонозаводу з’явилося деревообробне підприємство ТОВ "Біомас”, де крім місцевих, задіяні робітники з Корюківки та Холмів... Уродженцем с. Тільне є Алєкс Ліссітса (Олексій Лисиця) (1974 р. н.) – керівник Індустріальної молочної компанії України. У Самотугах народився і виріс Данило Микитович Білий (1897-1973) – Герой Радянського Союзу.... На території Сядрина виявлено поселення епохи бронзи (2 тис. р. до н. е.) та часів Київської Русі (в т. ч. і кургани) (11-13 ст.). Біля села Будище – давньоруське городище...
|
Село Рейментарівка Корюківського району та його округа
 .Рейментарівка – село, центр сільської ради, до якої належать малі села Олійники, Довга Гребля, Гутище, Заляддя, Богдалівка. Останнє вже втратило постійне населення, решта на грані вимирання. Територією сільради протікає річка Убідь – притока Десни. Ця місцевість за Московської держави у XVI ст. перебувала у складі Домислинської волості Чернігівського уїзду. Відома вона під назвою Убідський "острів”... З початком Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького на Чернігівщині запроваджується козацький устрій – утворюються полки і сотні... Поруч з Лементарівкою десь у середині 18 ст. при річечці Кобилці з’являється слобідка Ярошівка. За радянської влади у 30-х роках обидва поселення були об’єднані під назвою Рейментарівка... . Переважними заняттями лементарівців вважалися виготовлення дерев’яного посуду, а ярошівців – хліборобство... Місцевість була надзвичайно багата на ліси. Тому у Богдалівці купець Григорій Захарович Есманський влаштовує лісопильний завод... На 1924 р. в Олійниках було 73 двори і 371 мешканець, у Гутищі у 45 дворах проживало 227 чоловік... 26 серпня 1941 р. частини 2-ї танкової групи Г. Гудеріана, що наступали з півночі, зайняли Рейментарівку... У вересні того ж року у Рейментарівських лісах формується партизанський загін ім. Щорса... Пізніше цей загін вливається до Чернігівського обласного партизанського з’єднання. Через дії партизанів страждало цивільне населення. За час окупації, згідно "Книги вічної пам’яті” по Рейментарівській сільраді загинуло 267 мирних жителів. .. Карателі спалили Рейментарівку, Богдалівку, частково Олійники ... На 1989 р. в Рейментарівці ще було відкрито дитсадок, відділення зв’язку. Інфраструктура Олійників залишась такою ж як і раніше, за виключенням школи. Кількість населення у Рейментарівці скоротилася до 458. Демографічна ситуація весь час погіршувалася, особливо після ліквідації радгоспу. Ще гірша ситуація у малих селах. До 90-х рр. зникло сільце Сукачі, потім настала черга Богдалівки...
|
Село Прибинь і округа
 . Прибинь – центр однойменної сільради Корюківського району Чернігівської області, до якої ще належить спустіле село Костянтинівка. Назва Прибинь походить від малої річки Прибинки (притока Слоту), на берегах якої виникло село. До речі, до кінця ХІХ ст. поселення називалося Прибинкою. За легендою Прибинь отримала назву від того, шо тут жили надзвичайно сильні люди, які одним ударом могли забити тублі – дерев’яні цвяхи. Вважається, що Прибинь виникла у І пол. XVII ст. за часів польського панування. Північ нинішнього Корюківського району з центром у Перелюбі тоді належала українським магнатам Киселям... У 1730 р. у Прибинці нараховувався 21 двір посполитих , а у 1732 р. 23 двори, в т. ч. 9 дворів стрільців... Деякий час працював монастирський шинок (згаданий у 1747 р.), у якому селяни обов’язково мусили купувати горілку... З 1781 р. перелюбські землі після скасування автономії Гетьманщини включено до Сосницького повіту Новгород-Сіверського намісництва. На той час прибинці проживали у 74-х хатах... Місцевий житель Петро Прокопович Бардаков, що вибився у купці, відкрив у Прибинці кілька невеликих промислових підприємств ... Після нової адмінреформи Прибинь входила до складу Охроміівського (1923-1927 р.), а потім Холминського районів. Кількість жителів зросла до 2229 чоловік на 378 дворів і далі вже не збільшувалась. До 1941 р. у Прибині працювала пенькопрядильна артіль під керівництвом Василя Микитовича Дубини. Діяли семирічна школа, клуб, медпункт, споживче товариство... За головування колгоспом Олександра Васильовича Погуляя Прибинь у 1958-1959 рр. електрифікували... Після розформування Холминського району Прибинь спочатку увійшла до Семенівського, а з 1967 р. до Корюкіського району. Колгосп стабільно мав статус мільйонера, утримуючи третє місце після Наумівки і Холмів. Господарство мало м'ясо-молочний напрям. Утримувалося ....
|
Історія села Хотіївка
 . Хотіївка – село Корюківського району, центр сільської ради. Через село протікає мала річечка Бурачків – притока Убеді (басейн Десни).Як населений пункт Хотіївка виникає лише у 20-30-х роках ХХ століття у зв’язку з об’єднанням хуторів. Хутори мали назву Чорнотицькі, оскільки розташовувались на землях козацького села Чорнотичі. Перші поселення тут згадуються у середині XVIII століття, зокрема хутір Хребетний, що отримав назву від однойменної річки (нині – Бурачків). В сиву давнину ця місцевість належала до Сновської тисячі Чернігівського князівства (ХІ-ХІІІ ст.).... У період Смутного часу (1604-1613 рр.) у Московщині чернігівські землі були окуповані польськими військами. До 1648 р. краєм володіли представники польської та української шляхти... За переписом 1917 р. хутори вже показані як єдиний хутір Хотіївщина. Під час громадянської війни було утворено Хотіївську сільську раду. Організовано комітет незаможних селян. Нижче подаємо його склад. Деревня Хотеевка... В часи Великої Вітчизняної війни, починаючи з 6 вересня 1941 р., Хотіївка опинилася у зоні німецької окупації. За спогадами старожилів напередодні відбулося кілька збройних сутичок. Зокрема... Село поступово згасає. Якщо ще у 1996 р. тут проживало 350 осіб, то у 2009 р. – 254. На 1 січня 2015 р. у Хотіївці було зареєстровано 228 осіб... У 2013 р. у СВК прийшов, як і до того в інші господарства, "потужний інвестор”, який зацікавлений лише у розвитку рослинництва. Через рік сільгосппідприємство припинило своє існування...
|
Цукрове виробництво на Корюківщині (середина ХІХ – І половина ХХ ст).
 . У середині ХІХ ст. цукроманія охопила багатьох поміщиків Чернігівської губернії, в т. ч. і Сосницького повіту, які відкривають невеликі цукрові заводи у своїх маєтках. Саме поміщики тоді утримували економічну першість у суспільстві. Пристосовуючи свої господарства до нових ринкових відносин, вони будували промислові підприємства для переробки малоприбуткової сільгосппродукції на більш дорожчу промислову.
Слід зазначити, що у 60-х роках Чернігівська губернія займала в імперії ІІ місце за кількістю цукрових заводів і ІІІ місце за кількістю виробленого цукру [1]. Першопрохідцем у наших краях був колезький асесор Григорій Ілліч Маркович, що побудував такий завод у Турці (нині с. Турівка) в 1843 р. Потім цукрові заводи з’являються в Жуклі (1847 р., , Ярошівці (нині частина Рейментарівки, Наумівці (з 1851 р.) , Охрамієвичах (з 1854 р.) , Холмах (з 1853 р.) ... У повіті лише Корюківські заводи мали залізничне сполучення, що полегшувало перевезення вантажів. У 1884 р. було прокладено широку колію протяжністю 18 км від Корюківки до станції Низківка Лібаво-Роменської залізниці. З того часу по разу на добу до Корюківки прибували вантажопасажирські потяги ... 26 жовтня 1925 р. Корюківський цукрово-рафінадний завод після модернізації дав першу продукцію. Працювало тоді на ньому 800 робітників. Вже наступного року вироблялося понад 200 тонн цукру щодня ... За свідченнями старожилів, обладнання заводу було частково евакуйовано на схід – до Уралу. Заводські приміщення значно постраждали за німецької окупації. З 1946 р. сюди почало завозитися обладнання паперової фабрики з м. Лейпціг (Німеччина). Але це вже зовсім інша історія. Таким чином, цукрове виробництво на теренах нашого району залишило помітний слід у суспільно-політичному та соціально-економічному розвитку населення...
|
Таємниці життя кобзаря Олександра Корнієвського з Корюківки
 Олександр Самійлович Корнієвський — «Зрештою, моє горе обернулося для мене великим щастям; я залишився живим і зберіг своє здоров’я», — написав 4 листопада 1986 автор сучасної української концертної бандури, кобзар та лірник – Олександр Самійлович Корнієвський. За доносом, у 1937 році майстра, який проживав з родиною у м. Корюківка «… запросили на хвилинку в міліцію, а я, як пішов, так повернувся тільки через 25 років”. Перед цим заарештували двох його синів. У 1943 році нацистські карателі повністю знищили Корюківку, разом з її жителями. Згоріла й дружина Олександра та його будинок .... Народився митець 21 березня 1889 року в селі Данилівці Менського району на Чернігівщині у сім′ї нащадків запорозьких козаків, багато років прожив у Корюківці. До самої смерті маючи тверду пам’ять та чіткий розум... Навчаючись в ремісничому училиші, Олександр Корнієвський мав змогу відвідувати творчі вечори, що відбувалися в будинку поміщика Баранова, до доньки якого він мав романтичні почуття. Але не склалося… Саме тут Олександр Самійлович зустрічався з Миколою Лисенком, Марком Кропивницьким, Михайлом Коцюбинським, Останньому він виготовив бандуру... За деякий час його слава, як музичного майстра, розлетілася на всю Україну та Кубань, проте ремонтувати інструменти та виготовляти нові він мав потайки. Адже це нелегальний дохід, а таке в Радянському союзі не дозволялося... Кобзарю Ренату Польовому, він розповідав про тяжкі умови зимового етапу на Сибір, коли в "телячому” вагоні трупи померлих лежали на підлозі в замерзлих нечистотах... -«Коли мені святкувало 80-ті річчя і люди прослухали концерт по радіо, то дехто вороже відгукувався про мене. Райком партії навіть заборонив київським тележурналістам робити кінозйомку, переконуючи їх, що я утікач-каторжанин, усе життя убивав і грабував…», — гірко ділиться на схилі літ (лист від 4 листопада 1986 р.) у листі до ялтинського кобзаря О. Нирка Олександр Корнієвський... — «Мене не раз питали в обкомі: «Чого ти туди їздиш? Хіба не знаєш, що Корнієвський був репресований?»...
|
|
. Корюківський осередок Чер-нігівського земляцтва в м. Києві в особі його активних членів мають намір написати книгу пам’яті про корюківську землю та її людей, які своєю працею ці краї обживали, вибудовували, захищали і прикрашали.
