.Камка – село Корюківського району, центр однойменної сільської ради. Розташоване неподалік колишнього райцентру – селища Холми, з яким досить тісно пов’язане. Таку ж назву має залізнична станція у сусідньому Сновському районі. Очевидно, Камка була заснована у середині 17 ст. 3 1672 р. це поселення разом з Холмами отримав у власність чернігівський полковник, пізніше генеральний обозний Василь Дунін-Борковський (1640-1702). Як згадували у 1730 р. старожили, перед ним Камкою володів 3 роки волинський сотник Коляда. Територіально ця місцевість входила до Понорницької сотні Чернігівського полку. По смерті Василя Борковського у 1702 р. Камка перейшла до його дружини, а потім до сина – бунчукового товариша Андрія Борковського. Рід Борковських володів холминською округою до 30-х років ХІХ ст. У 1730 р. у Камці згадується 11 дворів посполитих (селян). Козаки у Камці не проживали. А вже у 1732 р. у сільці нараховувалося 25 дворів посполитих і 1 двір підсусідків. Нижче подається їх список
Грунтові (заможні)
Савка Кириненко Пархом Христосенко Самойло
Кукот Омелян
Назаренко Кузьма
Кожодуб Чоловік 5, дворів 5.
Малогрунтові (середнього
Логвин
Горбач Семен Лось
Тит
Висоцький Єсип Скороход Самойло
Сидоренко Левко Пискуненко
Ничипор Гладкий Іван Насєка Лук’ян Сидоренко Артем Германенко
Каленик Ревенко Чоловік
11, дворів 11
Нищетні бідняки
Кирило
Мисниченко Юхим Корх Степан
Бей Грицько Лопитанець
Федір
Євсеєнко Олифір Германенко Павел
Бедуленко Петро Янченко Іван Лизогубчик Чоловік 9, дворів
Підсусідки
Остап Кожодуб
Як бачимо, більшість селян мала певний достаток. Бідняки становили менше 40% жителів.
Сільце Камка належало до Холминського церковного приходу. Згадуються тут причетники холминської церкви – дяк Павло Шостенко (1718 р.) та паламар Марко Герасимович. За Румянцевським описом Малоросії у 1766 р. Камка мала 55 хат. Належала вона бунчуковому товаришу Михайлу Андрійовичу Дуніну-Борковському (помер до 1789 р.).
З 1781 р. Камка увійшла до Сосницького повіту Новгород-Сіверського намісництва. Піддані бунчукового товариша Михайла Михайловича Борковського (1753/6-після 1812) проживали у 29 дворах. Деякі двори мали по 2 хати, бо всього хат було 36. З усіх боків сільце оточував ліс, орних земель і сінокосу не вистачало. Це і вплинуло на заняття селян, які переважно виготовляли колеса, вози, сані, дерев’яний посуд. Матеріал брали з панського лісу. Продукцію продавали у Короп, Понорницю, Вороніж (нині смт Сумської області). Вирощували також коноплі, які після обробки продавали купцям зі Стародуба та розкольницьких слобід Стародубщини – Воронка, Климова та ін.
Деякий час Камка з Холмами належали до Новгород-Сіверського повіту. У 1801 р. у Камці налічувалось 174 душі кріпаків чоловічої статі, а у 1810 р. 400 душ кріпаків обох статей. Михайло Михайлович Дунін-Борковський дослужився до колезького радника (цивільний аналог полковника), обирався маршалом (предводителем дворянства) Сосницького повіту у 1812 р. Був нагороджений орденами Володимира 4-го ступеня та Анни 2-го ступеня. Мав двох синів, які померли молодими та трьох доньок. Холминські маєтності перейшли до Варвари Михайлівни, що вийшла заміж за статського радника Леонтія Федоровича Ярошевицького. На 1840 р. власницею Камки була Софія Петрівна з роду Скоропадських, яка у 1837 р. вдруге вийшла заміж за відставного корнета Заборжинського. Першим її чоловіком був Микола Якович Дунін-Борковський – двоюрідний брат вже згадуваного Михайла Михайловича. Точно невідомо, як і коли йому дісталася Камка, бо сам він маєтностей у цих краях не мав. Після неврожаю 1839 р. у Камці голодувала 31 селянська родина (111 душ від 5-річного віку). Це були найбідніші з селян. Тільки в 7 з цих господарств було по 1 коню чи волу. А решта взагалі не мала робочої худоби. Згадуються такі прізвища як Сотник, Осадчий, Савруй, Бей, Гладченко, Шупеля, Цибуля, Мисник, Рак, Скороход, Матвієнко, Івахненко, Андрійко, Кривоченко. Лише Скороходів згадано 5 господарств. Прикажчиком панської економії у Камці на той час був Василь Івахненко. У 1859 р. мешканці сільця приймали участь у Холминському заворушенні проти поміщиці Максимової. Сімох активних учасників виступу було арештовано і засуджено, а Пантелія Андрійка відправлено до Сибіру. Дружині гвардійського полковника Максимова Феодосії Леонтіївні (онука М. М. Дунін-Борковського) належали поселення Холми, Камка, Олешня, Радомка. У Камці тоді нараховувалося 86 дворів та 599 жителів. 1184 десятини камківської землі розподілялися таким чином. Близько половини – 499 десятин займали ліси. 35 десятин займали садиби, 386 десятин сіножаті. Ще 264 десятини використовувалися як рілля. Основним заняттям місцевих селян вже було землеробство. Врожайність була низькою і становила всього сам-два. Як тягло переважно використовували волів (163 голови). Коней (48 голів) тримали меншість господарів.
Після скасування кріпацтва на 301 ревізську душу було передано в наділ 1112 десятин землі, що становило майже 3,7 десятини на душу. Як правило, поміщики намагалися передати в наділ селянам більше малородючої землі, тим паче, що держава повністю компенсувала ці втрати. Після утворення волостей, як складових повіту, Камка до 1923 р. входила до Холменської волості.
У 1872 р. землями Максимової вже володів граф де Теотока. Населення Камки зросло до 647 чоловік. У 118 дворах утримувалося 135 коней, 320 голів ВРХ, 350 овець, 90 свиней та 15 кіз. Землю вже переважно обробляли кіньми. Селяни додатково працювали на цукрових заводах повіту.
До 1882 р. у Камці осідають 3 єврейські родини (20 осіб): Львови, Левітіни та Биховські. 1-а і 3-я родини були багатодітними, в обох виховувалося по 6 дітей. Берка Биховський утримував шинок, Самійло Львов торгував лісом, а Гірша Левітін займався дрібною торгівлею. Ніхто з них не мав власного житла.
Наприкінці ХІХ ст. кількість населення значно зросла. У 1892 р. у 173 дворах мешкало 1133 жителі, а в 1897 р. у 187 дворах налічувалося 1101 чоловік. Медична допомога до революції надавалася фельдшером з Холмів. Також у Холмах працював прокатний пункт сільгоспінвентаря створений за сприяння сосницького земства. Власна школа –церковно-парафіяльна, з’явилася у 1914 р. За 4 роки до того у Камці збудували церкву і поселення отримало статус села. Єдина крамниця, де торгували бакалеєю, належала єврейці Вихні Биховській.
Жителі Камки приймали участь у Першій світовій (1914-1917) та громадянській (1917-1921) війнах. Єфрейтор Іван Васильович Сотник був нагороджений Георгіївським хрестом 4 ступеня. Поранення отримали рядові Мисник Спиридон Григорович, Кожедуб Іван Максимович,
На початку існування радянської влади утворено Камківську сільську раду, до якої ще увійшли нові поселення - хутір Язви (нині село Лісове) та селище Голубівщина. Обоє малих поселень зараз перебувають у складі Рибинської сільської ради. У 1923 р. Камка увійшла до Холминського району (у 30-х рр. не існував). Кількість жителів зменшилася до 1266 осіб (267 дворів). У Язвах (вони ж Вязовські хутори) було 75 жителів (12 дворів), у Голубівщині 87 жителів (16 дворів). За Камкою було закріплено 1124 десятини землі. По сільраді створено 2 комітети незаможних селян, які об’єднували 69 господарств з 218 десятинами землі. У Камці працювали 4 майстри-приватника - коваль, ткач, кравець і швець. Лише ткач працював цілий рік. Решта працювали сезонно: коваль з березня до жовтня, кравець і швець з пізньої осені до березня. Найближчий ярмарок відбувався раз на рік у Холмах на храмове свято.
У 1919-20 навчальному році у 4-х річній початковій школі двоє вчителів навчали 86 учнів, в т. ч. 18 дівчат. Більшість дітей ходили до школи рік-два. У 1921- 1922 н. р. вчителями працювали Малюги Катерина Митрофанівна та Герасим Силич, Васильківська Ганна. На січень 1923 р. кількість учнів зменшилася до 66, з них 11 дівчат. Мовою навчання залишалася російська. Навчання, зазвичай, починали у жовтні, а того навчального року навіть з 1 листопада. Пояснюється це тим, що традиційно цих дітей батьки залучали до польових та домашніх робіт.
На початку 30-х років тут як і скрізь було проведено колективізацію. У Камці утворено колгосп "Ударник”. Під час хлібозаготівель у 1932 р. 12 господарств селян-одноосібників мали недоїмку - 7 центнерів зерна. Під час голодомору 1932-33 рр. за офіційними даними померло двоє осіб. 20 жовтня 1934 р. головою сільської ради був обраний позапартійний колгоспник Дмитро Петрович Кукуюк. На цей час по сільраді у 334 дворах мешкало 1260 чоловік. Головою колгоспу у грудні 1934 р. обрано бідняка Григорія Шарого. Показник колективізації був достатньо високим – 92,3% дворів, 93,3% землі. Колгосп перебував поза межами діяльності Корюківської МТС, отже техніка на полях тут не використовувалась. Сільське споживче товариство з 1932 р. очлював Прокіп Архипович Сотник, рахівником тут працював Кузьма Якович Ковтун. У 1936 р. було знесено церкву. Відкрито медпункт, клуб. У 1940 р. село радіофікували.
Школу у 30-х рр. очолював вчитель з 16-річним стажем С. М. Левицький (1897 р. н). Хоча сам завідувач походив з родини священника і закінчив духовну семінарію, проте користувався великим авторитетом у місцевих активістів і приймав участь у зміцненні колгоспу. Крім нього у школі працювали вчителі-комсомольці Бичок М. Л., Литвин А. Ф., Янченко В. О. Двоє закінчили короткотермінові педкурси, а останній - агротехнікум.
З 26 серпня 1941 р. по 19 вересня 1943 р. село перебувало в зоні німецької окупації. За цей час до Німеччини на примусові роботи вивезено 52-х чоловік. Ще 3-х було страчено. Спалено 20 будинків. На фронтах і в партизанських загонах воювало 170 місцевих жителів, з яких загинуло 109. Пізніше у центрі села їм встановлено пам’ятник. 110 односельчан нагороджено орденами та медалями.
З кінця 60-х рр. Камка перебуває у складі Корюківського району. У 1970 р. в Камці проживав 741 чоловік у 253 дворах. Більшість селян працювали у колгоспі "Ударник” (спеціалізація – зернові, технічні культури, м'ясо-молочне тваринництво). За господарством було закріплено 1575 га землі, в т. ч. 680 га ріллі. 36 колгоспників за відмінну працю отримали ордени та медалі. До 1965 р. поселення було електрифіковане. У 1976 р. закладено сільський парк. Для послуг населення працювали клуб, фельдшерсько-акушерський пункт, магазин, бібліотека. Пізніше було відкрито відділення зв’язку, комплексно-приймальний пункт райпобуткомбінату. У восьмирічній школі у 1970 р. навчалося 107 учнів. Довгий час директором школи працював колишній фронтовик Лось Матвій Пилипович. Під час німецько-радянської війни служив командиром відділення у роті зв’язку. Був нагороджений орденом Червоного Прапора, медалями "За відвагу”, "За бойові заслуги”. За бої під Мелітополем восени 1943 р. командування полку подавало представлення на нагородження сержанта Лося Золотою Зіркою Героя. Також директором восьмирічки працював ще один колишній фронтовик - уродженець с. Жукля Бичек Василь Федорович.
На 1988 р. кількість населення зменшилася до 448 осіб. У подальшому кількість жителів стрімко зменшувалася. Так, у 2001 р. залишилося 330 чол., 2009 р. – 206 чол. На 1 січня 2015 р. у Камці було зареєстровано всього 157 мешканців. Через малу кількість учнів у 2003 р. припинила існування школа. Не стало сільгосппідприємства. Закрито дитячий садок. Залишилися будинок культури, бібліотека, ФАП, магазин. На посаді сільського голови вже багато років працює Галина Петрівна Гладченко.
На території Камки є курганний могильник часів Київської Русі (ХІ ст.). Неподалік Камки, за 1,5 км, знаходиться родовище торфу Олешнівське-127.
2014-2016 рік
Науменко Андрій Миколайович – науковий співробітник Корюківського історичного музею.
15300, Чернігівська обл., м. Корюківка, вул. Кошового, 109. Тел.: 066-1716443
Команда сайту "Корюківка Наше Місто" висловлює щиру вдячність Науменку Андрію Миколайовичу – науковому співробітнику Корюківського історичного музею, автору дослідження про історію рідного краю за наданий матеріал..
Література і джерела:
1. Василенко Н. Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка 1719-1730. – Чернигов, 1908. – 196 с.
2. Кривошея В. Українське козацтво в національній памяті. Чернігівський полк. – Т. 2. – К., 2012. – 508.
3. Ревізія Чернігівського полку 1732 року/упор. І. Ситий, С. Горобець. – Чернігів, 2014. – 720 с.
4. Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779-1781)/за ред. П. Федоренка. – К., 1931. – 592.
5. Описи Лівобережної України кінця18-початку 19 ст./упор. Т. Ананьєва. – К., 1997. – 397 с.
6. Модзалевский В. Малороссийский родословник. – Т. 1. – К., 19
7. Списки населенных мест Российской империи. Черниговская губерния. 1859 г. – вып. 48. – СПб., 1866. – 230 с.
8. Календарь Черниговской губернии на 1893 г. – Чернигов, 1892. – 356 с.
9. Русов. А. Описание Черниговской губернии. – Чернигов, 1899. – Т.2. – 327 с.
10. Список селений и городов Черниговской губернии по уездам и волостям. 1917 г. – Чернигов, 1919. – 72 с.
11. Список населенных мест Черниговской губернии на 1924 г. – Чернигов, 1924. – 156.
12. Історія міст і сіл УРСР. Чернігівська область/за ред. П. Тронька. – К., 1972. – 778 с.
13. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник./за ред. А. Кудрицького. – К., 1990. – 1008 с.
14. ДАЧО. – Ф. 128. – Оп. 1. – Спр. 776.
15. ДАЧО. – Ф. 128. – Оп. 1. – Спр. 7922.
16. ДАЧО. – Ф. 144. – Оп. 1. – Спр. 298.
17. ДАЧО.- Ф. 127. – Оп. 12. – Спр. 1439. – 519 арк.
18. ДАЧО. – Ф. 144. – Оп. 1. – Спр. 649.
19. Фонди Корюківського історичного музею.
20. ДАЧО. - Ф. 154. – Оп. 1. – Спр. 12.
21. ДАЧО. – Ф. 1040. – Оп. 1. – Спр. 9. – 86 арк.
22. ДАЧО. – Ф.-Р. 596. – Оп. 1. – спр. 314.
23. ДАЧО. – Ф.-Р. 942. – Оп. 1. – Спр. 82.
24. ДАЧО. – Ф.-Р. 942. – Оп. 1. – Спр. 6387.
25. ДАЧО. – Ф.-П. 259. – Оп. 1. – Спр. 289. – 123 Арк.
26. ДАЧО. – Ф.-П. 259. – Оп. 1. – Спр. 355. – 32 Арк.
27. ДАЧО. – Ф.-П. 259. – Оп. 1. – Спр.
