Як населений пункт Хотіївка виникає лише у 20-30-х роках ХХ століття у зв’язку з об’єднанням хуторів. Хутори мали назву Чорнотицькі, оскільки розташовувались на землях козацького села Чорнотичі.
Перші поселення тут згадуються у середині XVIII століття, зокрема хутір Хребетний, що отримав назву від однойменної річки (нині – Бурачків).
В сиву давнину ця місцевість належала до Сновської тисячі Чернігівського князівства (ХІ-ХІІІ ст.). У 50-60-х рр. ХІV ст. Чернігівщина перейшла під владу Литви. У 1500 р. чернігово-сіверські князі разом з уділами перейшли на бік Московської держави. Хотіївські землі перебували у складі Домислинської волості, що в свою чергу підлягала владі чернігівських князів, а пізніше воєвод. Волость поділялась на "острови” – території з кількох сторін обмежених річками. Такі "острови” надавалися за службу дітям боярським (нижчий прошарок феодалів у Московській державі). Так, Валайківський "острів”, що розташовувався між річками Бреч, Хребетна, Бобрик і Дуадковими лісками (знаходилися поблизу дороги з Новгорода-Сіверського на Сосницю) належав на поч. XVII ст. сину боярському Якову Некрасу.
У період Смутного часу (1604-1613 рр.) у Московщині чернігівські землі були окуповані польськими військами. До 1648 р. краєм володіли представники польської та української шляхти. Протягом 1621-1634 рр. Валайківський "острів” належав Адаму Беджицькому, потім, за королівським дозволом, дістався надвірному маршалку Адаму Казановському. Весь цей час територія лишалась незаселеною. Близько 1646 р. на притоці Убеді річечці Чорнотечі виникає хутір, що поклав початок селу Чорнотичі.
За козацьких часів Чорнотичі з прилеглими землями входили до складу Волинської сотні Чернігівського полку. Місцевість спочатку належала на "гетьманську булаву” (передавалася у користування гетьманам). За Івана Самойловича ці землі передано колишньому гетьману Петру Дорошенку, а потім його брату Андрію. Як згадувалось раніше, першим на нинішніх хотіївських землях виникає хутір Хребетний (ближче до Козлянич). Згадується він ще 1740 р. Власником його був Матвій Линевич. При хуторі діяв його ж шинок. Пізніше хутором володів менський повітовий суддя Корній Линевич. Старшинський, а пізніше дворянський, рід Линевичів проживав переважно в Чорнотичах. Нащадок Матвія – генерал від інфантерії (сучасний аналог – генерал армії) Микола Петрович Линевич (1837-1908) командував російськими військами у війні з Японією у 1905 р. У 1767 р. на хуторі Линевича жило 6 родин підсусідків (селян, що жили у чужих дворах і не відбували ніяких повинностей). Також Линевичам належали 2 млини на річці Хребетній.
У зв’язку з ліквідацією козацької автономії у 1781 р. було запроваджено новий адміністративно-територіальний устрій. Замість полків і сотень створювалися намісництва і повіти. Тоді ж, за описом Сосницького повіту Новгород-Сіверського намісництва, згадуються 6 чорнотицьких хуторів: возного Петра Матвійовича Линевича, бунчукового товариша Осипа Лисенка, колезького радника Миколи Мотоніса, корнета Іллі Максимовича, сотника Івана Демидовського та Церковний. Лише на хуторах Линевича, Максимовича та Демидовського проживало постійне населення. Налічувалось там, відповідно, 2, 4, 2 хати підсусідків. Максимович ще й мешкав у власному хуторі, мав млин. На інших хуторах тимчасово проживали робітники з числа залежних селян. На 4-х хуторах (крім Максимовича і Демидовського) працювали винокурні потужністю від 8 до 24 казанів. У 1783 р. усіх селян на хуторах, як і по всій колишній Гетьманщині, було закріпачено.
У 1801 р. з усіх хуторів згадується лише хутір Хребетинський. Там налічувалось 11 ревізських душ, тобто кріпаків чоловічої статі. У 1810 р. у ньому ж проживало 23 душі обох статей.
Станом на 1859 р. згадуються хутори Хребетний або Бурачків та Хотіївщина. У першому хуторі мешкало 10 чоловік у 2-х дворах, у другому – 14 у 3-х дворах. Обидва хутори були панські. Хутір Бурачків другу назву отримав від прізвища власника – губернського секретаря з дворян Івана Бурачка. Цей цивільний чин поміщика дорівнював армійському поручику. На 1861 р. його землями у Самотугах та Хребетному володіли син Олександр – армійський штабс-капітан та донька Олександра. Всього вони мали 92 ревізські душі та 656 десятин землі. У Хребетному налічувалось 24 ревізські душі, що значно більше, ніж показують дані за 1859 р. За хутором рахувалося 216 десятин землі, в т. ч. 98 десятин орної та 54 десятини сінокосу. Населення займалося переважно землеробством, у господарствах утримувалось 6 коней та 4 воли. Крім вищезгаданих поміщиків чорнотицькими грунтами володіли нащадки козацької старшини Демидовські, Єрмолинські, Максимовичі.
Після відміни кріпосного права кількість хуторів та населення значно збільшується. Так, у 1892 р. у Чорнотицьких хуторах (так вони вже офіційно називалися) Волинської волості Сосницького повіту проживало 518 чоловік у 88 дворах, а вже 1897 р. – 612 чоловік у 92-х дворах. Серед них були як селяни, так і козаки. Більшість хуторян походила з Чорнотич. Це, зокрема, козаки Мотчані, Лісені, Хижняки, Бурі. Купрієнки, імовірно, були вихідцями із села Домашлин. Через малоземелля значна частина хуторян орендувала землі поміщиків, зокрема, Дункана, Клеверса, Єрмолинського. Хома Якович Дункан походив із стану міщан, проживав у селі Козляничі. Йому належала 181 десятина землі. Інші поміщики мешкали у Чорнотичах. Федір Семенович Клеверс був відомий як вчений лісовод. Нащадок роду Бурачків – Георгій Олександрович проживав в однойменному хуторі. У 1904 р. йому належало 128 десятин землі, цегельний завод та водяний млин. Завод і млин вже не працювали, а до 1907 р. завод навіть розібрали.
У 1911 р. на одному з хуторів із матеріалів, що лишилися від будівництва церкви в Чорнотичах, було збудовано сільське початкове земське училище з трирічним терміном навчання. Ініціатором будівництва виступила Сосницька земська управа. Кошторис склав 3000 рублів. Половину суми виділо Міністерство народної просвіти, 1000 рублів – місцева громада, решту – земство. На 1 січня 1914 р. у школі навчалося 37 хлопців і 11 дівчат, а вже через рік 43 хлопці та 24 дівчини. Навчальний процес здійснював 1 вчитель. Заклад мав і невеличку бібліотеку з 64-х книжок. Попечителем училища був Віктор Олексійович Микрин. Наближчий лікувальний заклад (земська лікарня) знаходився у Чорнотичах.
За переписом 1917 р. хутори вже показані як єдиний хутір Хотіївщина. Під час громадянської війни було утворено Хотіївську сільську раду. Організовано комітет незаможних селян. Нижче подаємо його склад.
Деревня Хотеевка
№ Ф. И. О. число душ в семье
1. Остапенко Герасим Ст. 8
2. Остапенко Григорий Никиф. 7
3. Олейник Антон Аким. 6
4. Олейник Яков Митроф. 7
5. Хижняк Еремей Иван. 5
6. Хижняк Игнат Иларион. 5
7. Милейко Ерофей Семен. 5
8. Завада Устим Ив. 6
9. Бурый Анифат Федос. 6
10. Маценко Владимир 5
11. Яковец Кирил Федоров 5
12. Лесик Яков Степанов 5
13. Мищенко Кирил Петров 4
14. Куприенко Ксения Тр. 6
15. Чигир Федор Иларион. 9
16. Бибик Дария 2
17. Маценко Макар Ипат. 3
18. Остапенко Никита Гр. 8
19. Середа Андрей Петр. 5
20. Завада Мотрона Ив. 2
21. Лесик Лука Иванов 2
22. Милейко Трофим Анифат. 1
23. Мотчаный Роман 6
24. Завада Федор Ив. 2
25. Дурницький Антон Петр. 4
26. Хижняк Надежда Ст. 2
27. Примаченко Екатерина 3
28. Остапенко Карп Ив. 9
29. Олейник Илья Ант. 4
30. Кривицкий Василий 3
31. Мотчаная Дария 2
32. Мищенко Антон Семен. 3
33. Максименко Василий 2
34. Остапенко Дмитрий Н. 5
35. Милейко Лев Григор. 1
36. Шейда Матвей Федор. 2
37. Олейник Трофим Аф. 4
38. Маценко Стефан Семен. 3
39. Коваленко Иван Ильич 4
Всього 171
Наприкінці громадянської війни в повіті активізується повстанський рух. Зокрема, 8 вересня 1921 р. до Сосницької повітової військової наради надійшло повідомлення, шо в районі Хотіївки в лісі діє банда з 4-х осіб. Це були Василь Ситов, Лука Рак, Васько, Дубовицький. Перший виявився жителем Чорнотич, решта – жителями Хотіївки. Озброєні вони гвинтівками та револьверами. Ними було пограбовано громадянина Дурницького, відібрано зброю у охоронця Брецьких лісових дач. Пізніше утворився невеликий (до 30 чол.) повстанський загін на чолі з Раком. Оперував загін переважно у Брецьких лісах. Повстанці виступали проти радянської влади під анархістськими гаслами. У діяльності простежувалися як політичні так і кримінальні мотиви. Розгромлено цей загін 31 грудня 1921 р. у Бречі сосницькою міліцією на чолі О. Гарнієром.
У 1924 р. комнезам об’єднував 34 особи, у користуванні яких перебувало 180 десятин землі. Всього ж хотіївській громаді тоді належало 1071,99 десятин. Населений пункт отримує статус дєрєвні, а згодом села. Постійно зростає чисельність населення. Якщо у 1917 р. тут проживало 812 осіб у 138 дворах, то у 1924 р. вже 878 чоловік у 179 дворах. У жовтні 1920 р. вчитель Микита Овсійович Гальчун склав поселенний бланк економічного стану Хотіївки. Керівництво поселенням здійснювали голова сільради та секретар. За свою роботи вони щомісяця отримували по 500 карбованців. Оскільки тоді це були зовсім незначні гроші, то перевибори відбувалися через кожні 3 місяці. Працювала початкова школа. Також існували бібліотека, читальня, театр, які, можливо, діяли при школі. Слід зазначити, що навчальний процес вже здійснювали 2 вчителі у двох класних кімнатах. Разом з Гальчуном деякий час працювала його рідна сестра Ірина. Термін навчання становив 4 роки, мовою навчання стала українська. Навчалося 1920 року 66 учнів. Через 3 роки кількість учнів скоротилася до 40 чоловік. Вчитися тоді, як правило, починали з середини жовтня і закінчували наприкінці квітня або на початку травня. У користуванні громади перебувало 472 десятини орної землі. На десятину поля висівалося 7 пудів жита, 9 пудів озимої пшениці, 8 пудів вівса, 80 пудів картоплі.
Після нової адміністративної реформи у 1923 р. Хотіївка увійшла до складу Чорнотицького району Сновського, а згодом Конотопського округу. Пізніше село належало до Корюківського району.
У 30-х роках відбувається масова колективізація господарств. У зв’язку з цим з’являється вулична забудова. Первинно вулиці мали такі назви: Мотчанівка, Вовківка, Кушнерівка. Ще з часів громадянської війни активістами були Михайло Федосович Мотчаний, Тихін Іванович Бурий, Макар Михайлович Примаченко. У 1930 р. організовано артіль "Червоний партизан”, яку очолив Дмитро Ничипорович Остапенко. До цього господарства вступило лише 20 дворів. Як згадував житель села Володимир Вовк, під час колективізації невідомими було вбито чи то голову сільради, чи то голову колгоспу. Його поховали біля приміщення сільради. Під час голоду 1932-33 рр. за офіційними даними померло дві особи. Великим лихом для селян тоді стали хлібозаготівлі. На 1932 р. хотіївський колгосп заборгував у хлібозаготівельну кампанію 20 центнерів зерна, а 15 господарств селян-одноосібників були винні 7 центнерів зерна. У грудні 1932 р. секретар Корюківського райкому партії Дьячин доповідав в обком, про те що у 3-х селах району, в т. ч. і Хотіївці, з колгоспних клунь було викрадено до 250 пудів зерна.
У вересні 1934 р. головою сільради обрано безпартійного колгоспника Близнюка Григорія Родіоновича.
В селі було створено кооперативне товариство, яким на початку 30-х років керував Бурий. Оргвідділ райкому повідомляв, що цього голову треба зняти з посади, бо не справляється з роботою.
Початковою школою довгий час завідував Микита Гальчун. Велику роботу з ліквідації неписьменності проводив вчитель Іван Сильвестрович Завада. Сам він замолоду наймитував, потім закінчив робітфак, в освіті працював з 1929 р. У 1933 р. школу очолював Д. І. Матвієнко (1891 р. н.). Після нього на посаді завідуючого перебував комсомолець Є. М. Макоїд. Вчителями працювали Боголюб, Завада. Остання, певно була дружиною І. С. Завади. Жоден з цих вчителів не мав навіть спеціальної середньої освіти. Макоїд закінчив кількамісячні педкурси, а Завада – гімназію. Боголюб склав спеціальний екзамен на звання вчителя. Така ситуація була характерною для тих часів. У 1940 р. школу реорганізовано у семирічку. Директором було призначено П. М. Бондаря, що загинув у роки Великої Вітчизняної війни. У 30-х роках працювали медпункт, клуб, бібліотека.
В часи Великої Вітчизняної війни, починаючи з 6 вересня 1941 р., Хотіївка опинилася у зоні німецької окупації. За спогадами старожилів напередодні відбулося кілька збройних сутичок. Зокрема, німецькі мотоциклісти-розвідники обстріляли радянську вантажівку і важко поранили офіцера. В урочищі "Малявка” було вбито радянського кавалериста з конем. Поховали того бійця біля школи. Під час наступу німецькі літаки бомбардували пасіку в урочищі Топилине, сприйнявши її за військовий об’єкт. Неподалік, у лісі стояли радянські вантажівки з амуніцією. За мародерство було розстріляно одного з місцевих жителів.
У період окупації було сформовано старостат та поліцейський відділок. Старостою села призначено Леонтія Лукича Тимошину – уродженця Чорнотич, а його син Іван став писарем. В районі Казенного лісу партизани влаштували на старосту засідку і розстріляли його. Активну участь в акції приймало подружжя хотіївчан – Матвій і Хівря Шейди.
Деякий час у Хотіївці на території школи стояв німецький підрозділ. Сама школа працювала час від часу, причому навчалися лише 1-4 класи. За період окупації у селі було спалено 4 двори, знищено колгоспне господарство, страчено 3-х активістів: Петра Бурого, Мотрю Чигир, Степана Маценка. На примусові роботи до Німеччини вивезено 26 чоловік.
19 вересня 1943 р. село було визволено частинами Червоної Армії. За роки війни на фронт було мобілізовано 128 хотіївчан, з них 72 чоловіка загинуло.
Після війни у Хотіївці у 220 дворах проживало 738 чоловік. У 50-60-х роках зміцнів колгосп – збудовано 2 телятники, 2 корівники, 2 свинарники, 3 стайні, вівчарню, млин, гараж, і т. ін. Почалася передача техніки. Колгоспу належало 1806 гектарів землі, з них 835 орної. У 1950 р. відбувся перший випуск хотіївської семирічки. Через 9 років її було переведено на 8-річний термін навчання. До 1991 р. її директорами були Леонтій Павлович Товстоног (1949-1951 рр.), Василь Федорович Кубрак (1951-1956 рр.), Іван Іванович Маценко (1956-1968 рр.), Геннадій Михайлович Покровський (1968-1976 рр.), Іван Васильович Хоменко (1976-1987 рр.), Катерина Олександрівна Мотчана (1987-1991 рр.). Кількість учнів постійно зменшувалась. Якщо у 1968 р. їх було 105, то у 1976 р. – 74, а у 1987 р. – 49. Працювали 2 магазини, клуб на 350 місць, бібліотека, ФАП, відділення зв’язку.
У ході адміністративно-територіальної реформи 60-х років село було у складі Семенівського, Сосницького районів. 3 1967 р. Хотіївка відійшла до відновленого Корюківського району. На цей час вона підпорядковувалась Савинківській сільській раді. Місцевий колгосп у 1974 р. також приєднали до савинківського імені Коцюбинського.
У 1989 р. колгосп було відновлено під назвою "Полісся”. Його головою став Володимир Володимирович Остапенко. В селі заасфальтували 2 вулиці, побудували кілька цегляних будинків, магазин, дитсадок.
За часів незалежності відновлено Хотіївську сільраду (з 1992 р.). До 2010 р. вона розташовувалася в одному із шкільних приміщень, де також була і сільська бібліотека. Першим головою було обрано Павла Григоровича Мотчаного. Через деякий час на його місце прийшов Олексій Олексійович Мотчаний – нинішній керівник Корюківського відділення "Полікомбанку”. З 1994 по 2001 рр. сільським головою був В. В. Остапенко, а потім, до 2006 р. – Валентина Григорівна Купрієнко. Багато надій хотіївчани покладали на Володимира Хижняка (2006-2013 рр.). Нині, з 2013 р. сільським головою працює Раїса Григорівна Пилипенко.
Село поступово згасає. Якщо ще у 1996 р. тут проживало 350 осіб, то у 2009 р. – 254. На 1 січня 2015 р. у Хотіївці було зареєстровано 228 осіб, ще 20 проживало без реєстрації. Зменшення кількості населення вплинуло і на існування школи. У 1991 р. у ній навчалося 37 учнів (директор Микола Васильович Сергійко), у 1995 р. – 25 учнів (директор Анатолій Петрович Батюк). Через низьку наповнюваність класів у 2003 р. школу реорганізовано у початкову. На той час 6 вчителів навчали 13 учнів. Але і початкова школа проіснувала недовго. У 2007 р. вчитель Тамара Іванівна Міщенко ще навчала вісьмох діток, а вже наступного року школа припинила існування, трохи не доживши до свого сторіччя. Тепер у цьому приміщенні одночасно перебувають сільрада і бібліотека. У 90-х роках припинили своє існування один з магазинів, дитсадок і поштове відділення.
Кілька років КСП "Полісся” очолював Юрій Бахир. Після реорганізації господарства у СВК "Полісся” головою стала Надія Бура, яка тривалий час утримувала його на плаву. Пріоритет було надано розведенню ВРХ. Кількасот гектарів ріллі засівалися переважно зерновими. У 2013 р. у СВК прийшов, як і до того в інші господарства, "потужний інвестор”, який зацікавлений лише у розвитку рослинництва. Через рік сільгосппідприємство припинило своє існування.
Із приємного: у 2011 р. у приміщенні колишнього магазину відкрито церкву. Сюди приїздить служити священник із Савинок. Продовжують свою роботу ФАП, магазин, клуб, бібліотека.
У Хотіївці народився Герой Соціалістичної Праці Пилипенко Іван Васильович (18.01.1918 - ?). З 1943 р. працював на шахтах Донецької області прохідником, бригадиром прохідників. Брав участь у спорудженні шахтних стволів на будівництві вугільних шахт Донбасу. У 1957 р. за вдосконалення методів проходки вертикальних стволів шахт йому присуджено Ленінську премію та нагороджено Золотою Зіркою Героя. За доблесну працю нагороджений трьома орденами Леніна, орденом Жовтневої революції, медалями.
2013-2016 рр.
Науменко Андрій Миколайович – науковий співробітник Корюківського історичного музею.
15300, Чернігівська обл., м. Корюківка, вул. Кошового, 109. Тел.: 066-1716443
Команда сайту "Корюківка Наше Місто" висловлює щиру вдячність Науменку Андрію Миколайовичу – науковому співробітнику Корюківського історичного музею, автору дослідження про історію рідного краю за наданий матеріал.
Література та джерела
1. Історична довідка Хотіївської с/ради.
2. Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої 1618-1648. – К., 2006. – 495 с.
3. Кривошея В. Українське козацтво в національній пам’яті. Чернігівський полк. – Т. 2. – К., 2012. – 508 с.
4. Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779-1781) / за ред. П. Федоренка. – К., 1931. – 592 с.
5. Описи Лівобережної України кінця 18-початку ХІХ ст. / за ред. Т. Ананьєвої. – К., 1997. – 325 с.
6. Списки населенных мест Российской империи на 1859 г. Черниговская губерния. – СПб., 1866. – 253 с.
7. Список селений и городов Черниговской губернии по уездам и волостям на 1917 г. – Чернигов, 1919. – 72 с.
8. Список населенных мест Черниговской губернии. 1924 г. – Чернигов, 1924.- 156 с.
9. Календарь Черниговской губернии на 1893 г. – Чернигов, 1892. – 353 с.
10. Державний архів Чернігівської області. – Ф. 128. – Оп. 1. – Спр. 776.
11. ДАЧО. – Ф. 144. – Оп. 1. – Спр. 298.
12. ДАЧО. – Ф. 145. – Оп. 2. – Спр. 113.
13. ДАЧО. – Ф. 145. – Оп. 2. – Спр. 198.
14. ДАЧО. – Ф. Р. -942. – Оп. 1. – Спр. 214.
15. ДАЧО. – Ф. Р.- 596. – Оп. 1. – Спр. 314.
16. ДАЧО. – Ф. Р.- 942. – Оп. 1. – Спр. 6387.
17. ДАЧО. – Ф. П. -259. – Оп. 1. – Спр. 408.
18. ДАЧО. – Ф. П. -259. – Оп. 1. – Спр. 355.
19. ДАЧО. – Ф. П.- 259. – Оп. 1. – Спр. 289.
20. ДАЧО. – Ф. Р. -23. – Оп. 1. – Спр. 45.
21. ДАЧО. – Ф. Р. -186. – Оп. 1. – Спр. 26.
