Його  рибацьке  щастя 

  Найбільший трофей  Василя Литвиненка  з міста Щорс – сом вагою 61 кілограм, але рибу він не їсть. Єдиний виняток – консервовані кільки в томатному соусі. А почалося все з того, що шестирічного Василя Литвиненка дід узяв з собою на Снов, під Займище, і він упіймав першу в своєму житті рибку. Була це верховодка. І хоча відтоді минуло вже майже шістдесят років, його життя й нині неначе прив’язане до річки.

   У 1971 році завдяки першому наставнику – Д.Семку – оволодів спінінгом. (До того користувався, як і всі, вудками-щуковками). Через п’ять років придбав гумового човна й гайнув з ним на Десну. Розповідає: «Отам вже було! Риби – тьма, людей – майже немає, здається, ніби річка належить лише тобі. Однак така ідилія протривала до 80-х років. Саме тоді з’явилися перші електровудники-браконьєри, й під кінець радянської епохи рибні ресурси на Десні зменшилися вдвічі…» Хоча річка Снов теж колись була щедрою на улов. У 1986 році, звичайного серпневого дня, Василь Литвиненко вийшов за околицю Щорса й рушив униз за течією, за старий понтонний міст. Саме там після одного із закидів блешні підчепив величезну щуку (як на нашу місцевість) – понад 12 кілограмів. Непогано вдавалося «щукувати» й на Десні. «Якось у 1989-му повернувся із 43-денного відрядження до Кемеровської області. Начальство дало мені день відгулу, і я вирушив під Локнисте. Там, на затоці, протягом менш як години упіймав на спінінг трьох щук – 6,8 кг, 7,2 кг і 6,3 кг. Ото було азарту й вражень! Стосовно судака, то найбільше запам’яталася поїздка двадцятирічної давнини на Сейм. До притоки Десни тоді масово зайшла ця риба, й поміж мого улову найбільший екземпляр заважив більш як на дев’ять кілограмів. Що цікаво – старожили кажуть, ніби «судакові гостини» у Сеймі повторюються раз на два десятиліття. (Нині ж я ловлю цього хижака переважно взимку, з криги, на Київському водосховищі. До Снові він потрапляє украй рідко. Так само, до речі, як і чехонь та носач)».

Оповідь Василя Литвиненка була б неповною без згадки про сома. Він – найрозумніший підводний мешканець і найбільший. Десна раніше була багатою на таку рибу. Від повороту до повороту річки могли стояти 7-8 цих хижаків. І вічним питання для будь-якого рибалки є: чим їх спокусити? «Аби не мій наставник з Менського району, який усе життя рибалив на Придесенні, не знав би я цього. У нас відбувся своєрідний обмін: я його вчу ловити судака, а він мене – сома. Угода виявилася справді ефективною.

  Незабаром мені вдалося опанувати ловитву на квок. Спочатку береться така снасть – гачок, груз, повідець зі шнуром – все це йде під воду, а кінець закріплюється на човні. В якості наживки використовується грудка м’яса річкових ракушок. Надалі треба рухатися попід берегом або там, де на ямах чи біля корчів тримаються соми. І в цей час слід ритмічно бити по воді спеціальним інструментом – квоком. Від нього йде булькаючий звук, який чомусь приваблює річкових велетнів. У принципі це – загадка природи. Якось я упіймав декількох сомів, пропустив через зябра шнури й закинув у річку. Вони потроху пересувалися мілководдям, й мені спало на думку перевірити їхню реакцію на квок. Зайшов по коліна у воду, кілька разів вдарив інструментом по поверхні, й було видно, як рибини, тільки-но почувши булькання, дружно розвернулися в мій бік, а їхні вуса, які до того повільно ворушилися, чітко зорієнтувалися на джерело звуку. Певно, така «акустика» щось для них таки означає. Саме на квок я впіймав найбільшого сома в житті – вагою 61 кілограм. Сталося це на Десні, в урочищі Яренове. Того літнього дня стояла спека. З берега на берег сновигав пором, яким перевозили сіно. Розговорився я з мужиками, й вони сказали, що на ділянці переправи вони неодноразово бачили, як полює величезний сомяра. Після бесіди минуло трохи часу, й раптом моя снасть (гачок №24, волосінь – 1,0) наче зачепилася за колоду. Почалося щось на кшталт змагань з «перетягування каната». Рибина двічі виводила мого гумового човна на середину Десни, але я вперто підгрібав до берега. Хвилин 15 тривало змагання – хто кого замучить, але врешті-решт трофей опинився на березі.

 Поза тим герой цієї оповіді чимало часу проводить у своїй рибальській майстерні (є така кімната на другому поверсі хати). Блешні, мормишки , снасті – все йому вдається. Собі робить, знайомих виручає. Не так вже й давно один наш земляк, що мешкає зараз на Київщині, замовив йому квок. День роботи – і майстер передав снасть до столиці автобусом. Вже того ж тижня замовник «відзвітував», виклавши в Інтернеті фото сома довжиною 2 метри й 30 сантиметрів, упійманого на Дніпрі. Виходить, легка рука у Василя Литвиненка. А рибальське щастя прихильне не лише до нього, а й до оточуючих.