Тарас БАЇК

            Штучні квіти

.

Бачив сад я прекрасний, дивний сад кольоровий,
Та печаль невимовна огортала його
Це був сад штучних квітів, які мертво стояли
В розмаїті розмаю, царстві смутку свого.

Штучні квіти троянди, штучні квіти фіалки
І ромашки біленькі, наче цвіт польовий
Вони вісники смерті, вони вісники болю
Хоч самі не відчують зов душі, крик людський.

Хто ж ці квіти посіяв, хто ж їх палко леліяв
Хто ж митець і творитель того цвіту розлук?
Вони хоч і красиві, і барвисті прекрасні
Та Господь не творив їх, це діла наших рук!

Їх створили ми грішні, та життя їм не дали
Навіть смерті не дали, бо вони й не жили
Не судилось їм сонце на світанні стрічати
Не судилось вмиватись в діамантах роси.

Часто прагнемо в світі перевершити Бога
Та в своєму безумстві, забуваєм одне
Ми залежні від часу, не боги ми, а люди
І життя наше грішне, все одно промайне!

Не даруймо цих квітів, що ми штучно створили
А радіймо цим квітам, що дарує весна
В них любов, в них душа, вони щастя приносять
Це є дар нам від Бога, що дарує життя…