.
14 жовтня за новим стилем - свято Покрови Пресвятої Богородиці або, як кажуть в народі, Святої Покрови. «Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду - льодом, а дівчат - шлюбним вінцем». В українських селах і досьогодні дотримуються давньої народної традиції справляти весілля після Покрови. Від Покрови і до початку Пилипівки - пора наймасовіших шлюбів в Україні.
До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, який починався після Першої Пречистої. Дівки, яким надіїло дівувати, в сявто Покрови потайки просять: «Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою». А на Поділлі дівчата казали: «Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку чи в онучу - най ся дівкою не мучу!»

Як відомо, після одруження дівчина була вже молодицею і мала покривати голову наміткою чи хусткою. Намітка - це стародавнє вбрання заміжніх жінок, яке зав’язували навколо голови. Вже після просватання дівчині-нареченій покривали голову хусткою. Для дівчат Покрова - найбільше свято: у молоді починався сезон вечорниць, а у господарів - період весіль, і юнки залюбки брали участь у весільних обрядодійствах.

В Карпатській Україні до Покрови остаточно поверталися всі пастуші отари з полонин і завершували останню мандрівку чумаки. Тому й казали: «Прийшла Покрова - сиди, чумаче, вдома».

Для того, щоб усi члени сім’ї були здоровими, на Покрову старша господиня брала вишитого рушника, що був над iконою Богородиці, і розвiшувала його над вхiдними дверима. Пiд ним ставали, як йшли до церкви, i проказували:
                                                                Пресвята Покрiвонько,
                                                                Перед твоiм кривалом
                                                                Голови схиляемо.
                                                                Прохаемо, Покрiвонько,
                                                                Од лиха укрити,
                                                                Здоров’ячко наше
                                                                Знов нам обновити.

На Покрову упродовж всього дня спостерігали за погодою: якщо з Півдня дув низовий вітер, зима буде теплою, якщо дув вітер із Півночі - холодною, із Заходу - сніжною. Коли протягом дня вітер змінює напрямок, то й зима буде нестійкою. Якщо на Покрову листя з вишень не опало, зима буде теплою, і якщо сніг не випав, то його не буде і в листопаді.
Цікаво, що в народі зберіглося повір’я , що у Пресвятої Діви є опікун Покров, якого просили: «Батеньку Покров, накрий нашу хату теплом, а господаря - добром».

Свято Покрови було введено у християнство в 10 столітті і має під собою чи то легенду, чи то подію, яка відбулася в Царгороді. Місто було оточене чужинцями, і Божа Мати начебто покрила своїм омофором городян, які молилися на всенічній службі у Влахерській церкві. Це побачив святий Андрій: пiд церковним склепiнням з’явилася Пресвята Богородица в оточеннi ангелiв, пророкiв i апостолiв і накрила своїм омофором православних християн. Це було провістям перемоги. Так і сталося: невдовзі надійшли воїни-захисники і звільнили населення від нападників.

Очевидно, цей сюжет і прислужився тому, що для козаків свято Покрови було найбільшим і найзначущим святом. В цей день у козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. На Запоріжжі в козаків була церква святої Покрови. В козацькій думі про Самійла Кішку співається:
А срібло-золото на три частини паювали:
                                  Первую часть брали, на церкви накладали, На святого Межигорського Спаса,
                                  На Терехтемировський монастир,
                                  На святую Січовую Покрову давали -
                                  Котрі давнім козацьким скарбом будували,
                                  Щоб за їх, встаючи і лягаючи,
                                  Милосердного Бога благали.

Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай на еміграцію, взяли з собою образ Покрови Пресвятої Богородиці.

Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Українi воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву - Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні вiдзначається ще й як день українського козацтва.

Українська Повстанська Армія (УПА), яка постала в час другої світової війни на землях Західної України як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької окупації батьківських земель, теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Богородиці. Отже сьогодні Покрова - це свято не тільки народне і релігійне, а й національне.