Село Шишківка: минуле і сучасне

.

Сьогодні село Шишківка є центром сільської ради Корюківського району Чернігівської області. До складу сільради ще належить мале село Рудня. Розташувалася Шишківка на березі річки Слот – правої притоки Ревни.

Вперше люди заселяють ці місця ще в доісторичну епоху. У 1983 р. чернігівською експедицією О. В. Шекуна було розвідано 2 місця давніх поселень – "Гуліно І” та "Гуліно ІІ”.    "Гуліно І” – це поселення епох неоліту (нового кам’яного віку) та бронзи (V-II тис. до н. е.). Розташоване воно за 5 км від села. Площа поселення становила 70/40 метрів. Знайдено кераміку, скребачки, відщепи епохи неоліту, кераміку середньодніпровської культури (бронзовий вік). "Гуліно ІІ” – поселення раннього неоліту (VI-IV тис. до н. е.).

У часи Київської Русі ця місцевість належала до Сновської тисячі Чернігівського князівства. За литовського (сер. ХІV-XV ст.) та московського (ХVI-поч. ХVII ст.) територія  входила до складу Домислинської волості Чернігівського князівства та повіту. За Речі Посполитої (1618-1648 рр.) північчю Домислинської волості  заволоділи українські магнати Адам та Миколай Киселі. Тоді вже згадується село Перелюб. За козацької держави Гетьманщини перелюбські землі спочатку належали гетьманам. Гетьман же Іван Скоропадський у 1709 р. своїм універсалом передав Перелюб з округою у володіння Чернігівському Троїцькому Іллінському монастирю.

Близько 1720 р. на правому березі Слоту була осаджена слобідка Троїцька. Це і була майбутня Шишківка. Першопоселенці-слобожани спочатку мали пільги (на кілька років), як тоді говорили, "слободи”: не відбували панщини, не сплачували податки, а працювали лише на себе, обживалися. Вперше у документах Троїцька слобідка згадується 1726 р. під час опису маєтків, що колись належали гетьману Івану Мазепі. Всього у поселенні налічувалося 23 хати. Ось перелік  господарів-слобожан:

Судячи з прізвищ, можна зробити такі висновки: Тихоновські – це переселенці з села Тихоновичі (нині Щорський район), Литвин – переселенець з Білорусі. Слобожани на той час вже відбували панщину на монастир – як правило, 2 дні на тиждень працював один чоловік з двору. Державних податків та оброку на монастир не сплачували.

За ревізією Чернігівського полку 1732 р. поселення вже згадується як дєрєвня (сільце). Залишилося на той час лише 10 дворів селян "нищіх и весма убогіх”. Серед господарів згадуються Омелько Кліовенко, Конон Чорний, Гришко Бордаченко, Іван Омелченко, Самійло Якушенко, Микита Сорокопуд, Іван Когаленко, Федір Максимов, Марко Слепий, Іван Крамаренко.

За легендою, другу назву – Шишківка, поселення отримало, бо про місцевих жителів говорили, що ті "прийшли по шишки”, тобто селилися на убогих землях у соснових лісах. Найдавнішими прізвищами були такі: Летута, Рощин, Сорокопуд, Кльова, Бардак (Бардаков). Про родину Рощин говорили, що вони прийшли у Шишківку з-за рощі. На родину з 10 осіб мали лише одну козу – такі були бідні. Жили собі окремим хутором, подалі від усіх. Хутір той звався Ласіївкою (від слова ласувати), бо ця родина збирала ягоди та мед диких бджіл. Слід сказати, що цими промислами займалися чи не всі шишківці.

У 1739 р. монастирський управитель Перелюба Іван Григорович Кричевський домовився з монастирем про створення у Троїцькій слободі гути (примітивного скляного заводу). Сам Кричевський був сином священника зі Стародубщини. Його дружина Марія Антонівна Пальчиківська була донькою новгород-сіверського протопопа. Згодом, за описом 1767 р., Кричевські мали 4-х дітей. У їхньому господарстві працювало троє наймитів та дві наймички. Крім гути Кричевський ще орендував млин на Слоті та гуральню (підприємство по виробництву горілки). Гута виробляла віконне скло, посуд. Вона вважалася власністю монастиря, а Іван Кричевський, не зважаючи на те, що вкладав свої кошти, був орендарем. Оренда коштувала 25 рублів на рік, згодом – 50 рублів на рік. Також на монастир йшла частина виготовленої продукції. У 1744 р. Кричевський отримав від монастиря право на працю монастирських селян, що їх тоді в слобідці нараховувалося 7 дворів. За ревізією 1751 р. на Троїцькій гуті працювали шулярі Нестор Федченков, Степан Маглій, смоловик Микита Картавий, гутенські ремісники Грицько Гурека та Василь Єкименко.

У 50-х роках Кричевський судився з монастирем. Справа дійшла до Сенату. Певно, орендар мав значні зв’язки, оскільки виграв суд. Під час судової тяганини на користь Кричевського свідчили серед інших і жителі слобідки Григорій Бардак, Савка Мисник, Іван Кононов, Нестор Хведченок, Юрій Сорокопуд, Герасим Заєць. Оскільки всі вони були неписьменні, то підписався за них перелюбський священник Іов Нарочницький.  Пізніше Кричевський знову судився з монастирем через збитки і теж виграв справу. Орендна плата весь час збільшувалася і в 70-х роках становила 150 рублів. На 1781 р. на гуті було 4 дойниці, біля яких працювало 5 майстрів та 7 робітників. Товар продавали торговцям з Гетьманщини та Слобожанщини. Орендар особисто возив  скло на продаж до Харкова, Глухова, на Полтавщину. Річний прибуток склав 590 рублів.

Проіснувала гута до 1786 р., коли її було передано у державну власність і незабаром ліквідовано.

За козацьких часів Шишківка належала до Киселівської сотні Чернігвського полку. Кількість населення поступово зростала. Якщо у 1768 р. тут налічувалося 26 дворів залежних селян, то у 1781 р. -  37 дворів. З усіх боків сільце оточувала пуща з невеликими галявинами. На річці Слот стояло 2 млини. Галявини використовувалися під оранку та сінокоси. Зрозуміло, цієї землі було вкрай недостатньо, тому свої прибутки селяни отримували з лісу. Багато хто займався бортництвом – збором меду диких бджіл. Також вирощували коноплі та виробляли дерев’яний посуд на продаж. Продукцію частково збували на місці купцям-старообрядцям зі Стародубщини, частково відвозили до Семенівки, Сосниці, Коропа, Понорниці, Орлівки.

У 1781 р. після скасування автономії Гетьманщини було запроваджено загальноімперський устрій. Шишківка стала частиною Сосницького повіту Новгород-Сіверського намісництва, а пізніше Чернігівської  губернії. У 1786 р. внаслідок монастирської реформи Троїцький монастир було закрито, а його маєтності передано у державну власність. Шишківські селяни разом з іншими отримали статус  "економічних”. Так називали колишніх монастирських селян. Економічні селяни належали до стану державних селян. Становище їх було легше, ніж у кріпаків. Головною  повинністю тепер стала сплата податків, панщини вони не відбували. Згодом для державних селян було утворено  волості. До Перелюбської волості увійшли село Перелюб, деревні Білошицька Слобода, Прибинь, Рудня, Шишківка, хутір Святець.

Іван Кричевський на момент ліквідації гути разом з родиною проживав у Шишківці. Хоча ніколи не служив у війську, мав чин сотника. У відставку пішов бунчуковим товаришем. Його син Антон мав звання військового товариша. Мешкала родина Кричевських у дерев’яному 4-х кімнатному будинку. У 1785 р.  Кричевські, як і більшість козацьких старшин, отримали російське дворянство. Належало їм усього кілька кріпаків та близько сотні десятин землі. Високих посад у подальшому вони теж не обіймали. У  Антона Івановича було четверо синів: Іван, Михайло, Георгій та Леонтій. Георгій перебував на цивільній службі, закінчивши кар’єру титулярним радником, що дорівнювало армійському капітану. Мав синів Олександра, Володимира, Василя та доньок Мавру і Варвару. Його брат Іван також мав п’ятьох  дітей: Варвару, Андрія, Івана, Мотрону, Павла. Андрій та Іван служили колезькими регістраторами (чин ХІV класу, що дорівнював прапорщику).

Станом на 1810 р. Шишківка мала статус дєрєвні (сільця). Тут мешкали  345 чоловік: 349 державних селян  та 4  кріпаків Кричевських. Незадовго до скасування кріпосного права у поселенні в 61 дворі проживало 688 чоловік.  Через Шишківку пролягав військово-транспортний шлях з Новозибкова на Сосницю.  На час скасування кріпацтва у  1861 р. дітям Георгія Кричевського належало 10 ревізських душ та 31  десятина землі. Їхні родичі Андрій та Павло Кричевські мали 60 десятин без кріпаків. Громада державних селян (309 ревізських душ) володіла 807 десятинами землі, що становило по 2,6 десятин на кожну душу. Третина цієї землі була середньої,  а решта низької якості. Всі 898 десятин шишківської землі використовувались так: садиби – 32, орна земля – 508, сіножаті – 344, ліс – 14 десятин. Як тяглову силу використовували волів (82 голови) і меншою мірою коней (52 голови). Основний прибуток населення отримувало переважно від виготовлення дерев’яного посуду та тари. Також громада утримувала млин на р. Слот. За переказами під час ревізій селяни приховували своїх дітей – на кладовищах навіть влаштовували фальшиві захоронення. Це робилося для того, щоб платити менше податків.

Середній розмір земельного наділу для колишніх кріпаків по Сосницькому повіту становив більше трьох десятин. Для державних селян воля настала у 1866 р. Землю вони отримали на більш пільгових умовах, ніж кріпаки. Щодо Кричевських, то у 1868 р. Андрію з братом належало лише 24 десятини. Через 4 роки єдиними землевласниками з цього роду лишилися Микита Іванович – племінник вищезгаданого Андрія та Марія Яківна – удова Георгія.

У 1872 р. кількість жителів зменшилася до 643 осіб. У 82 дворах проживали колишні державні селяни, у одному – колишні кріпаки, у двох – родини відставних солдатів. Мешкала тут і родина Кричевських з 5 осіб. Головним заняттям стало землеробство, бондарське ремесло відійшло на другий план. У цей час у Шишківці згадується родина євреїв-міщан (4 особи). Всього ж по Перелюбській волості тоді налічувалося 40 євреїв. У господарствах шишківців утримувалося 158 коней (майже по двоє на кожне господарство), 371 голова ВРХ, 356 овець, 272 свині.

Чисельність населення дещо зросла наприкінці ХІХ ст. Якщо у 1892 р. у 108 дворах мешкало 652 жителі, то у 1897 р. у 117 дворах – 850 жителів. Повільне зростання населення частково пояснюється тим, що багато селян виїздило на Далекий Схід, а деякі навіть до Америки. Більшість селян були незаможними через незначну кількість землі. Заможними вважалися родини Зінченків, Бардакових. Зокрема, родина Івана Бардакова до революції мала  30 десятин землі, 10 коней, молотарку. На них працював наймит. З роду Бардакових походив і купець Петро Прокопович Бардаков. У 1885 р. він згадується як власник маслобійні у сусідній Прибині. Власної церкви у Шишківці ніколи не було, весь час до революції  1917 р. вона належала до перелюбського приходу. Медичну допомогу селяни також отримували з перелюбського медпункту, що обслуговував всю волость. Довгий час не було власної школи. Дехто з місцевих дітей навчався у Перелюбі. Початкову школу у Шишківці було відкрито близько 1900 р. Навчав дітей грамоті вчитель Григорій Васильович Луценко. У 1912 р. приміщення школи було перенесено за межі села – до кладовища, де школа і перебувала решту свого існування. З інших закладів існувала крамниця, що належала євреям.

У грудні 1917 р. було встановлено радянську владу. З березня по грудень 1918 р. поселення перебувало під німецькою окупацією. В часи громадянської війни  в районі села діяли повстанці – загін анархістів під керівництвом Пилипа Леоновича Зборщика в кількості 12 осіб. Серед них відомі Голуб, Сафронов, Вєдмєдєв. Базувався загін в урочищі Гуліно. Здійснювалися напади на торгівців, заможних селян. Пізніше відбулося об’єднання з більшим загоном Раковського (25 чоловік), що базувався неподалік – у селі Баранівці (нині Семенівський район). Невдовзі було здійснено напади на Кам’янський монастир та двір І. Бардакова у Шишківці. У 1922 р. під селом Хотіївка (Семенівський   район) загін червоноармійців розгромив повстанців.

У 20-х роках відбувається перерозподіл земельної власності. Так, у 1926 р. землі куркулів Трохима Бардакова, Семена Кльови, Петра Бардакова було вилучено у господарів і розподілено між безземельними селянами. Станом на 1924 р. Шишківка входила до складу Руднянської сільської ради Охроміївського району, мала 174 двори та 1087 жителів. Згодом, після розформування цього району, село увійшло до Холминського району.

У 1930 р. розпочинається процес колективізації. Перший колгосп організовували Іван Васильович Кльова і син наймита Дмитро Бардаков при активному сприянні голови сільради Василя Демяновича Янченка. До колгоспу першими вступили Семен Бардаков, Ілля Бардаков з синами Степаном, Андрієм, Петром. Троє останніх були ковалями. Через рік уже існувало 3 колгоспи.  Незабаром, у 1932 р. утворено єдине господарство під назвою "Більшовицький шлях” на чолі з І. В. Кльовою. У 1932-33 рр. село постраждало внаслідок голодомору – зафіксовано 19 випадків смерті від голоду.

У 20-30-х рр. дещо покращилося культурне життя населення. Термін навчання у початковій школі тривав 4 роки. Вона була переведена   на українську мову викладання. У 1920 р. 2 вчителі навчали 53-х учнів. У 1921-1922 навчальному  році працювали  молоді вчителі Андрієвські – Борис Павлович та Юлія Павлівна. Їх батько був перелюбським священником. На січень 1923 р. кількість учнів зменшилася до 42-х осіб, залишився 1 вчитель. Початковим навчанням  були охоплені всі  діти відповідного віку. Семирічну, а перед війною і середню, освіту шишківські діти отримували у Перелюбі.

Мирне життя перервала війна. З 6 вересня 1941 р. село опинилося у зоні німецької окупації. Було призначено старосту та створено поліцейський відділок. Пізніше старосту Сорокопуда та поліцаїв Полікарпа Середу, Івана і Миколу  Бардакових ліквідували партизани. Саме на території Шишківської сільради з серпня 1941 р. в урочищі Гуліно базувався обласний партизанський загін під командуванням секретаря Чернігівського обкому КП(б)У М. Попудренка. Багато місцевих жителів воювали у складі Чернігівського обласного з’єднання, зокрема Андрій, Олександр, Ганна, Петро, Ольга, Тихін Бардакови, Андрій Рябець. За роки окупації знищено цегельню, спалено 11 дворів, страчено 15 мирних жителів. На примусові роботи до Німеччини було вивезено 20 юнаків та дівчат. Постановою Чернігівського обкому КП(б)У Шишківку визнано партизанським селом. 21 вересня 1943 р. село визволили частини Червоної Армії.   

     За роки війни на фронті та у партизанських загонах воювало 249 жителів сільради. З них 169 чоловік загинуло. 113 чоловік нагороджено орденами та медалями.  Сержант Бордаков Григорій Фокич (1924-1997 рр.) був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. У роки окупації він служив у місцевій поліції. Восени 1943 р. був мобілізований до Червоної Армії. Під час переправи через ріку Одер замінив командира взводу і утримував   плацдарм на правому березі до підходу підкріплення. За мужність і героїзм командир взводу 904-го стрілецького полку 245-ї стрілецької дивізії сержанта Бордакова нагороджено Золотою Зіркою та орденом Леніна. Після демобілізації Григорій Бордаков працював у рідному колгоспі до виходу на пенсію. Помер у Кишиневі. Троє уродженців Шишківки на війні отримали  старші офіцерські звання. Це полковник Володимир  Сірий, підполковник Йосип Бардаков, майор Василь Бардаков.

У повоєнний час колгоспом керував Іван Рощина. У 1950 р. на р. Слот було насипано греблю і під керівництвом електрика Олексія Бардакова збудовано невелику ГЕС, водяний млин. Тоді у колгоспі з’явилися 3 автомашини, циркулярка. У 1955 р. колгоспи Шишківки і Рудні було об’єднано в один імені Куйбишева (таку  назву раніше мав руднянський колгосп).

У 1949 р. школу реорганізовано у семирічну, а згодом – у восьмирічну.  У 1959 р. збудовано новий магазин Перелюбського сільського споживчого товариства. На 1970 р. за колгоспом було закріплено 2194 гектарів землі, у т. ч. 1065 – орної. Господарство спеціалізувалося на м’ясо-молочному тваринництві, вирощуванні зернових і технічних культур. На той час у Шишківці проживало 764 жителі. Для потреб населення діяли восьмирічна школа, медпункт, бібліотека, клуб на 160 місць. Розпочало роботу відділення зв’язку. Через рік встановлено пам’ятник на могилі загиблих воїнів.

За роки незалежності соціально-економічна та демографічна ситуація значно погіршилася. Якщо у 1989 р. село ще мало 541 мешканця, то у 2001 р. – 432, 2009 р – 333, 2015 р. – 278. Мале село Рудня має всього 75 жителів. Припинило своє існування сільгосппідприємство. Через постійне зменшення кількості учнів: 2006/7 н. р. – 34, 2013/14 н. р. – 15, припинила роботу школа.        Сьогодні шишківським сільським головою працює В. Смальоха. Працюють клуб, бібліотека, ФАП, магазин.

Література та джерела

1. Опис минулого села Шишківки / упоряд. М. Є. Юрченко. – рукопис: Перелюб, 1962. – 25 с.

2. Знайди своє коріння. Перелюбська волость та її мешканці / упоряд. О. І. Шматок. – Хмельницький, ООО "Древо”, 2013. – 636 с.

3. Кривошея В. Українське козацтво в національній пам’яті. Чернігівський полк. – Т. 2. – К., 2012. – 508 с.

4. Модзалевський В. Гути на Чернігівщині. – К., 1926. – 194 c.

5. Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779-1781) / за ред. П. Федоренка. – К., 1931. – 592 с.

6. ДАЧО. – Ф. 128. – Оп. 1. – Спр. 776.

7. ДАЧО. – Ф. 144. – Оп. 1. – Спр. 298.

8. ДАЧО. – Ф. 154. – Оп. 1. – Спр. 12.

9. Списки населенных мест Российской империи. Черниговская губерния, вып. 48. – СПб., 1866. – 230 с.

10. Русов А. Описание Черниговской губернии. – Т. 2. – Чернигов, 1899. – 377, 327 с.

11. Список селений и городов Черниговской губернии по уездам и волостям. 1917 г. – Чернигов, 1919. – 72 с.

12. Список населенных мест Черниговской губернии на 1924 г. – Чернигов, 1924. – 156 с.

13. ДАЧО. – Ф.-Р. 596, – Оп. 1. – Спр. 314.

14. ДАЧО. – Ф.-Р. 593. – Оп. 1. – Спр. 177.

15. Історія міст і сіл УРСР. Чернігівська область / за ред. П. Тронька. – К., 1972. – 778 с.

16. Чернігівщина: Енциклопедичний довідник / за ред. А. Кудрицького. – К., 1990. – 1008 с.

17. Ревізія Чернігівського полку 1732 року / упоряд. Ситий І., Горобець С. – Чернігів, 2014. – 720