Президентські перегони стартували

.

Завершилося подання документів для балотування на посаду президента України на вибори 25 травня.Чимало претендентів уже зареєстровані кандидатами, декого відхилено, по інших у Центральній виборчій комісії триває процес розгляду і реєстрації.         І знову ми бачимо, м’яко кажучи, дивний підхід до кандидування на главу держави. Знову величезна кількість, цього разу — понад 40 охочих, переважна більшість яких не мають жодних шансів потрапити навіть у другий тур. Знову дехто виходять на перегони, щоб «засвітити» на виборах свою партію-партійку або себе, дорогоцінного. У декого ще простіша мета: псувати комусь виборчу кампанію в якості певних політпроектів. Що ж, так воно поки що є в нашому політикумі.

Тепер про серйозніші реалії. З трьох політичних лідерів Майдану і Єврореволюції на вибори пішов один Олег Тягнибок, що було цілком очікувано для очолюваної ним партії. «Свобода», парламентська партія і нині вже не опозиційна, а у правлячій коаліції, не може пропустити загальнонаціональні вибори. Тим паче, а це стосується і ще кількох представлених кандидатами партій, з огляду на вже озвучену перспективу осінніх парламентських виборів.

Найбільшою несподіванкою у великому політикумі стала відмова від балотування Віталія Кличка, котрий постійно фігурував у першій трійці рейтингу. Кличко, і така позиція його партії УДАР, не йде на президентські вибори. Більше того, він офіційно підтримав на президента кандидатуру Петра Порошенка, практично приплюсувавши до його рейтингу свій. І можна очікувати, що цього разу «плюсування» буде реальним, тобто практично всі симпатики Кличка голосуватимуть за Порошенка, враховуючи авторитетне для них слово лідера УДАРу. Натомість Кличко йде на вибори міського голови Києва і має доволі реальні шанси, хоча боротьба і тут буде доволі напруженою. Важливо, що обидва політики заявили: цим варіантом вони продемонстрували приклад об`єднання державницьких сил.

Це об`єднання дехто з аналітиків трактує як імовірність перемоги Порошенка, котрий і так виходив на перше місце в рейтингах, уже в першому турі, що було у нас лише один раз, 1991 року. Втім, зараз це навряд чи реально. Хоча б тому, що Юлія Тимошенко таки пішла на вибори — від її партії «Батьківщина», таке рішення суботнього з`їзду партії.

Не хочеться ворушити старе, але не варто й забувати, що весною 2006 року політичні сили Майдану зазнали поразки на перших після Помаранчевої революції парламентських виборах, які просто зобов`язані були виграти. Програли винятково через піврічну колотнечу між «Нашою Україною» і БЮТ, що через 4 роки призвело ще й до встановлення режиму Януковича . Цей розлад не повинен повторитися. Порошенко вже заявив, що вони не будуть з Тимошенко супротивниками на виборах, а нехай оцінку дадуть самі виборці.

Втретє балотуватиметься відомий політик Анатолій Гриценко, котрому, схоже, випало бути вічним опозиціонером. До антинародного режиму — зрозуміло, але він опинився в опозиції вже до соратників по Майдану, нинішньої правлячої коаліції, очевидно, за критику нової влади, що, на його думку, мляво захищала державу, насамперед Крим.

Коротко про інших учасників перегонів. Партія регіонів навряд чи покаялася за опертий на неї чотирирічний злочинний режим, максимум — всього лише розкололася. Проявом чого став не лише розлом фракції в парламенті. На своєму з`їзді партія офіційно висунула кандидатом не найбільш рейтингового свого політика Сергія Тигипка, котрий, врешті, йде самовисуванням, а одіозного недавнього харківського голову обладміністрації Михайла Добкіна.

Багато хто називає це вже якимось політичним збоченням. Адже пара харківських сепаратистів — Допа і Гепа під загрозою кримінальних справ і в’язниці, і не лише за сепаратизм. Гепа—Кернес додумався не балотуватися, а от Допа—Добкін спокійно кандидує від партії і навіть обіцяє повернути Україні Крим, втрата якого, бодай фактична, не юридична, якраз на совісті регіоналів Добкіна.

Також на президентські вибори, без всяких докорів совісті, подалася ціла шеренга недавніх нерядових представників злочинного режиму. Це і колишній віце-прем`єр Бойко, і невгамовна Королевська, і нардеп-яструб Царьов. І навіть екс-зам- Генпрокурора Ринат Кузьмін, котрий, очевидно, прагне грати «Мурку» на піаніно вже в кабінеті президента держави. За ними йдуть також відомі колишні — Коновалюк, Цушко.

Попри суцільний «ленінопад», вчергове йде на вибори лідер комуністів Петро Симоненко, як же без цієї партії? Базис його програми, як завжди. однаковий: «соціальний захист трудящих». Щоправда, нині для комуністів ця теза слабкувата, враховуючи дещо, висвітлене Єврореволюцією, і те, як нині фракція демонстративно самоусунулася навіть від захисту держави перед агресією.

А як без громадського сектора Майдану? Люди, які активно «засвітилися» на ньому, теж кандидують. Це лідер «Правого сектора» Дмитро Ярош, який іде самовисуванням, а не від щойно проголошеної партії тої ж назви. І не випадково, адже тепер доведеться «відмазуватися» від деяких підозр щодо ПС, а то й прямих дій ПС, наприклад, стрілянини по людях також Майдану — по Народній Самообороні. Балотується і одна з керівників медичної служби Майдану Ольга Богомолець, теж самовисуванням.

Ще один кандидат, котрий позиціонує себе від Майдану, — Олег Ляшко, висунутий його Радикальною партією. Він вже встиг заявити, що найбільш рейтингові кандидати від демократичних сил — це проект олігархів. Що ж, активний парламентських боєць у своєму амплуа.

Насамкінець, і таке, на жаль. їхнє нинішнє місце в політикумі,— про старі національно-демократичні сили. На вибори йде голова Народного Руху України Василь Куйбіда, теж за рішенням суботнього з`їзду партії. Але кандидує і так званий голова так званої УНП Олександр Клименко. Чому «так звані»? Всі пригадують травневі з`їзди обох партій, коли нарешті об`єднався розколотий свого часу Народний Рух. До речі, в ці дні якраз 15-а річниця розколу, про що в суспільстві якось призабули чи дехто волів би не згадувати і не аналізувати той погром націонал-демократії. Так от, торік у травні Українська народна партія ухвалила на з`їзді рішення про саморозпуск і влиття в Народний Рух України — іншого механізму об`єднання наше законодавство не має. В наступні місяці пройшла перереєстрація членів обох партій, об`єднання їхніх структур. Аж раптом у жовтні самоліквідована УНП. тобто її частина, проводять так званий «другий етап» з`їзду УНП, хоч у травні про жодні «етапи» не йшлося. І цей «етап» анулює рішення травневого з’їзду про об`єднання партії з НРУ і заявляє, що УНП існує і далі. Кому був потрібен цей проект, покаже час. Нинішнє балотування голів, як продовження нікчемного балотування лідерів обох частин розколотого Руху в 1999 році, а особливо голови УНП у 2010 році, схоже, майже поставить крапку на старій націонал-демократії.
08:55 | 2.04.2014 р.
Петро АНТОНЕНКО