«Хто з’їв наші надії?» або «ковбасна революція» як останнє попередження владі
21 рік тому Різдвяної ночі з 6 на 7 січня 1990 року в Чернігові відбулася подія, яка струсонула чи не усю Радянську імперію.
Усе почалося з автотранспортної пригоди на розі вулиць Рокосовського і Доценка десь після 19-ї години вечора. Тоді облвиконкомівська «Волга» зіткнулася з приватними «Жигулями». І пішло-поїхало... З багажника «Волги» вигулькнула копчена ковбаса, окорок та інші делікатеси (як з’ясувалося, вони й сьогодні такими залишаються для більшості українців!) радянських часів, які на той час для більшості простих радянських людей були справжнім дивом. Більшість товарів повсякденного попиту купували тоді за талонами або їх «викидали» у черги на «великі» свята. У той час тільки комуністична партійно-радянська еліта мала більш-менш безпосередній доступ до цих дефіцитів.
Тож обурені чернігівці спочатку влаштували несанкціонований мітинг, використавши для цього начальницьку «Волгу» як трибуну. Потім потягли її до будинку першого секретаря обкому комуністичної партії. Спроба міліцейського спецназу зупинити обурений люд у районі П’яти кутів, біля Деснянського райкому компартії тільки розпалила протестуючих. Стихійний марш протесту вщух далеко за північ лише на Красній площі, куди протестуючі притягли вже понівечений автомобіль.
Далі були багатотисячні мітинги трудящих міста, зібрання трудових колективів, резолюції партійних організацій підприємств з вимогою відставки бюро обкому і міськкому Компартії та перших осіб обласної влади.
Про різдвяні чернігівські події заговорила вся країна, учасників мітингів показало московське центральне телебачення.
І, як наслідок, у відставку пішли перші особи області і міста, а з Москви прибув на місце Л. Палажченка (першого секретаря обкому) інший компартійний чиновник – В. Лісовенко. Ці події, мабуть, з легкої руки автора гасла «Хто з’їв моє м’ясо?» отримали назву «ковбасна революція».
Вже на початку лютого того ж року в обласній філармонії відбулася перша легальна конференція обласної організації Народного Руху України за перебудову, а невдовзі запрацював штаб демократичних сил Чернігівщини по вул. Щорса, 4, в якому нині діє обласна організація Української народної партії. Після березневих виборів 1990 року активно запрацювала в Чернігівській міськраді демократична депутатська група «Чернігів».
Тож, без сумніву, «ковбасні» події на початку 1990 року в м. Чернігові можна вважати останнім попередженням тоталітарній системі про те, що далі жити «по-радянськи» не можна. Український народ вимагав (і вимагає досі!) реформ в інтересах всього українського суспільства, а не корумпованої компартійної номенклатури та її, як кажуть у народі, слухняних «шісток».
Нажаль, урок історії можновладцями не засвоєно і народу мабуть незабаром прийдеться знов вчити «слуг», як треба служити.
Сергій Соломаха
P.S. Більше про події «ковбасної революції» можна дізнатись зі збірника документів і матеріалів «БОРОТЬБА ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ у 1989–1992 рр.: Чернігівська крайова організація Народного руху України за перебудову» до 20-річча створення Народного руху України за перебудову, Чернігів, 2009р., завітавши у книгарню «Інтермеццо», м. Чернігів, вул. Шевченка, 9, або бібліотеки обласного та районних центрів області.
Мітинг чернігівців на стадіоні ім.Гагарина
|
