Батьківська опіка
 .
Дружба Корюківської фабрики технічних паперів (яка нині має назву «Слов`янські шпалери») та місцевої гімназії має давню історію, що трохи схожа на взаємини батька і дитини. Свого часу фабрика містила значну кількість різноманітних цехів, куди приїздило багато спеціалістів з усіх куточків Радянського Союзу. Вони створювали в Корюківці родини та, зрештою, «осідали». Через це виникла потреба у побудові російськомовного навчального закладу. І саме з легкої руки фабрики була заснована школа, що на початку 2000-х «переросла» у гімназію. Всі ці роки фабрика допомагала своєму «дітищу». Ця добра традиція не перервалася і дотепер. «Я прийшла працювати сюди у 2000 році, – згадує директор гімназії Віра Якушина. – Школа була стара, страшно «убита», бо приміщення побудували ще 1954-го року. Мені сказали, що наступного року планують відкрити гімназію – заклад освіти нового типу для роботи з обдарованими учнями. Цю ініціативу тоді ж підтримав Анатолій Бондар, який працював генеральним директором фабрики. Підприємство надало підтримку 100 тисяч гривень. Це дало перший поштовх для того, щоб підготувати школу до перетворення на гімназію. І 7-го вересня 2001-го року гімназія почала своє функціонування. Заклад був у дуже кепському стані, тож все, що ви тут бачите, – результат 14-річної допомоги фабрики».
 . У перший же день роботи новоспечену директорку спіткала прикрість: на території закладу сталася пожежа.»Що мені робити? – згадує вона. – Іти на фабрику! Мені ж з першого дня вони допомагали».
Червона черепиця на даху у 2008 році – подарунок від фабрики вартістю 82 тисячі гривень. Фасадні вікна обійшлися в 56 тисяч гривень. Також за допомогою підприємства були замінені вхідні двері, відремонтовано ґанок, замінено плитку та підлогу на першому поверсі.
«У квітні минулого року фабрика виділила 132 тисячі на ремонт, – згадує Віра Якушина. – Саме тоді, коли я пішла просити цю допомогу, познайомилась із Анатолієм Євлаховим. Він і вирішив нашу проблему. Прийшов до нас, побачив, переконався, що потреба в ремонті є, ми поспілкувалися, і він дав «зелене світло». Гімназія – заклад освіти нового типу. Проте це не заслуга статуту, де прописана ця норма. Міністерство освіти вимагає високих результатів роботи, не підкріпляючи вимоги необхідною матеріальною підтримкою. «Нам по лінії міністерства за кількістю наших дітей фінансується дев’ять годин гурткової роботи, – ділиться директор. – Це дуже мало для гімназії. Ми просили, виходячи зі свого кадрового потенціалу, оплачувати бодай мінімально годину-дві на тиждень додатково. Адже ми працюємо над науково-дослідними роботами для Малої академії наук. Я зверталася до Благодійного фонду «Слов’янський», одним із засновників якого є фабрика технічних паперів. Фонд нам роки три оплачував з вересня по травень функціонування цих гуртків – у межах чотирьох тисяч гривень на місяць. Також кілька років поспіль фабрика оплачувала нам передплату фахових періодичних видань – у межах тисячі гривень на рік. Активну участь у цьому брав директор департаменту підприємства «Слов`янські шпалери» Анатолій Євлахов.
Оргтехніка, ремонти теплової і каналізаційної систем, налагодження комп’ютерного класу та навіть точкова допомога дітям, сім’ї яких опинилися у складній ситуації, – на все це також фонд неодноразово виділяв гроші. Анатолій Євлахов постійно долучався до цієї допомоги, завжди підставляв своє плече.
«Я працюю в гімназії впродовж 14-ти років. По суті, нормального державного фінансування закладу за цей час не було. А якщо все скласти, то за ці роки фабрика «Слов`янські шпалери» і благодійний фонд виділили нам 600 тисяч гривень! І це дуже вагома підтримка, я їм дуже вдячна», – переконана Віра Якушина.
|
