80 – річчя майстра
Корюківський гравер Станіслав Тройна
 Ювілей до знаного майстра Станіслава Тройни завітав несподівано. За роки праці він виготовив понад п’ять тисяч граверних робіт. За талантом і майстерністю не було йому рівних на нашій Сіверщині. Замовлення мав звідусіль, навіть від єпископа…
«Свій хлопець» у штабі
Армійську службу Станіслав проходив у Чернігові і Лебедині Полтавської області. Вже тоді за ним помічалися рідкісні здібності художника, вмів виконувати креслярські роботи, каліграфічно писав тексти, гарно оформляв наочну агітацію, зі смаком створював пейзажні малюнки. Не міг він засидітися на рядових посадах. Якось на перевірку до військової частини приїхали командири з самісінької Москви. З усім познайомилися, а коли побачили писані тексти, графіку та картини солдата з Чернігівщини, аж охнули: «Як майстерно зроблено!» Ще кілька днів покрутившись біля нашого земляка, сказали командирам: «Це той, хто нам потрібен. Буде служити у Генштабі Збройних сил СРСР».
Проте, ніхто особливо йому не обіцяв, що займатиметься там тільки творчістю. «На першому місці була служба, кодування листів військовослужбовців, – згадує молоді роки, наш співрозмовник, – згодом було виконано ряд завдань, зокрема й секретних, і я став молодшим командиром». Довелося підписати деякі документи щодо нерозголошення інформації та дотримання умов праці з паперами з грифом «Таємно». Станіслав Тройна був зразковим молодим командиром. У Генеральному штабі, який займав кілька великих корпусів, він часто знаходив земляків. «Були вони з Чернігівщини, Києва та Сумщини. Багато хто цікавився трагічною історією Корюківки, як у війну вона була повністю спаленна фашистами. Знали й про наше велике підприємство паперової промисловості. Іноді показували, мовляв, дивись, пишемо і оформляємо документи на корюківському папері високого ґатунку. Землякам-українцям він не раз ставав у пригоді, коли ті навчалися у цивільних вузах, здобували додаткову вищу освіту. Бо і креслення відмінно вмів зробити, і курсову оформити чи товстенький реферат написати. Його так і називали: «свій хлопець». Знайомі офіцери у військовій частині навіть відвели окрему кімнату, де він міг займатися творчою роботою.
«Де народився, там і пригодився»
«Мене, як хорошого оформлювача і зразкового молодшого командира, залишали на позастрокову службу. Міг би продовжувати служити у Генштабі молодшим командиром. Та я навіть не вагався, коли відхиляв таку пропозицію – дуже любив свій край Полісся. Повернувся після служби додому». Станіслав Іларіонович каже жартома, мовляв, де народився, там і пригодився. Про його здібності дізналися на Корюківській фабриці техпаперів. Знали, що дуже енергійний, виношує ряд молодіжних ідей, а в армії ще й громадським лідером був. Тому тільки прийшов до відділу кадрів, а там: «Ми вас чекали. Нам потрібні хороші спеціалісти по граверних роботах». Швиденько оформили на роботу. Прийняли по першому розряду учнем гравера. Першим наставником у нього був відомий у місті майстер Олександр Корнієвський. «Від нього я перейняв основи граверних робіт. А малював і креслив з дитинства. Причому, кращі художники міста моїм роботам давали найвищі оцінки та говорили, що потрібно образотворчим мистецтвом займатися й далі, – згадує про ті роки обдарований чоловік. – Мені дуже хотілося навчатися, але ні спеціальної літератури, ні граверів з великим досвідом у Корюківці не було».
Перші кліше Станіслава Тройни були для цеху ширвжитку – на тиснення блокнотів, фотокарток, етикеток… І вже такі роботи не залишали байдужими працівників, які розумілися на цьому. Тільки сам молодий гравер самокритично ставився до виконаного. А одного разу на фабрику приїхав фахівець поліграфічного виробництва з Москви, який раніше займався граверством, графікою, малюванням. І почувши, що молодий хлопець прагне підвищити кваліфікацію, сказав: «Вам потрібно їхати навчатися у Московське вище художньо – промислове училище».
Замовлення з Москви і від … єпіскопа
Так і зробив. На відмінно навчався. Його художницькі і граверські здібності високо оцінювали викладачі. Та одного дня Станіслав печальним прийшов до завідуючого навчальною частиною: «Я забираю документи, поїду додому. Одяг мій порвався, грошей нема…» – «Та ви що? Ні, ви дуже здібний, не відпустимо. Я направляю вас на кондитерську фабрику». Уже за два дні він працював на цьому підприємстві гравером і одночасно вчився. Отримував пристойну зарплату, ще й додому приносив солодощі, пригощав товаришів – однокурсників. За рік закінчив на відмінно художнє училище. З випускників тільки йому одному присвоїли найвищий, шостий розряд і кваліфікацію майстра – гравера художньої обробки металів.
Повернувшись додому, багатенько кліше виготовив на підприємстві для різних цехів, а також – для поліграфічної та фабрики госпвиробів. А коли в Чернігові в міськраді та облвиконкомі дізналися, що у Корюківці є гравер високого рівня, почали робити замовлення на виготовлення металічних знаків з ювілейними чи то пам’ятними датами. Про майстровитого гравера почули в Києві та Одесі і теж приїздили до віддаленої Корюківки зі складними замовленнями з гравірування. Не забували про нього й товариші з Москви, з якими навчався: «Станіславе, надсилаємо тобі чорнові ескізи. Зроби, матимеш пристойний гонорар». Що ж, виконував після роботи, у вільний час. То були прес-форми. Таким чином, підробляв. «Було у мене й особливе замовлення. Медаль одній високій духовній особі. Виготовляв у кустарних домашніх умовах, коли перебував на пенсії, але замовникам дуже сподобалася. Медаль позолотили в Києві і нагородили нею єпископа, який приємно дивувався, мовляв, які рідкісні майстри живуть у глибинці».
Родина – світла радість
Були у нинішнього ювіляра далекі відрядження, а замовлень – на тижні. Залишався після зміни на дві-три години, щоб надолужити. Додому повертався стомленим, і родина для нього ставала – як світла радість. Особливо любив поговорити про щось веселе з дружиною Інною, позайматися уроками з донькою Тетяною. Радів з того, якою допитливою у хорошому розумінні підростає, як успішно навчається та подає надії, що матиме лідерські здібності. Були й вихідні, коли полюбляв пройтися центральним парком міста. У вільний час захоплювався мисливством та риболовлею. Інколи годинами сидів з цікавою книгою.
Лідер від Бога
Станіслав Іларіонович тривалий час очолював молодіжну комсомольську організацію найбільшого підприємства району, яка кращою була не тільки на Корюківщині, а й в області. Як громадський лідер реалізував багато нових ідей та ініціатив, впроваджував новітні програми. І майже усі – не запозичені, а власні розробки чи з допомогою товаришів. «Були в нас задуми по озелененню фабрики, її пустельних територій. Реалізували. Та найбільше позитивних відгуків ми, комсомольці, отримали, коли висадили сквер за будинком культури фабрики техпаперів. Доглядали за ним турботливо. І деревця підростали. Тепер який же тільки він привабливий! Там збирається дітлашня, проводяться різноманітні розважальні заходи». Але такий зелений острівець – то тільки частинка з реалізованого. Скільки різноманітних змагань, тематичних вечорів проведено. Його енергійність високо оцінювали не тільки молоді, а й люди старших поколінь, називали лідером від Бога.
«Наш Станіслав – художник рівня високого. Картини його як живі. До них особливо не треба придивлятися. Вони легко читаються, а ще ніби промовляють», – відгукувалися про земляка корюківчани, які бували у Корюківському історичному музеї. І хоча його художні роботи виставлялися кілька років тому, та люди, залюблені в образотворче мистецтво, ще й дотепер їх пам’ятають. Професійний художник Володимир Муха, в якого було багато виставок у столиці, Тернополі, Варшаві, Будапешті, Софії, одного разу, познайомившись з роботами Станслава Тройни, оцінив їх, як «свіже дихання, нове і незабутнє». Сам художник – ювіляр любить створювати портрети, пейзажні малюнки, уміє з точністю копіювати те, що уже написане фарбами іншими майстрами минулих століть. При бесіді з кореспондентом кілька разів тяжко зітхав та говорив, що в період праці на фабриці у нього так рідко випадали вільні години, щоби стати за мольберт. Він дуже приязно відгукується про колег – художників Корюківщини – Валерія Козія, Михайла Пархоменка, Леоніда Заборовського, Віталія Верещаку, Валентину Ганіч та інших. Жалкує, що більшість їхніх робіт так і не побували на великих виставках, про них мало писали у пресі. Але їхнє мистецтво житиме.
Станіслав Іларіонович Тройна – людина високого таланту, дуже обдарована та енергійна, на початку березня відзначає 80-річчя. І оскільки він добре відомий у творчих колах Корюківщини і Чернігівщини, в столиці, вітати його поспішають «з різних паралелей і меридіанів нашої України», сказали рідні…
З роси Вам і води,шановний майстре!
Віктор Божок райгазета "Маяк" http://koryukivka-mayak.com/
|
