У  Корюківці зустрічали  воїнів-захисників України

                                                                              ФОТОрепортаж

.

 Корюківчанина Максима Осадчого, Валерія Соловʼя та Олександра Хобела з Бречі, Олександра Глінко з Охрамієвичів та Леоніда Назаренка з села Білошицька Слобода призивали весною до війська  на декілька місяців, але вийшло так, що влітку 2014 року  Росія розпочала неоголошену війну на боці сепаратистів Лугандону проти України. Як там на війні під обстрілами, градами, на передовій, на блокпостах знають ті, хто побував в пеклі боїв, вони побачили все,- та чи розкажеш про кожну пережиту мить і чи зрозуміють...

  Пройшло  спекотне літо,   осінь  із  "золотим листопадом", люта зима  з туманами та хурделицями,  весна  з  бузковим цвітом,  з  вирію в рідний край повернулися  лелеки. повертаються і  наші герої з війни в рідні домівки, дякуючи  господу Богу і долі, що залишилися живі...    

  8 червня Корюківка знову зустрічала пʼятьох воїнів: корюківчанина Максима Осадчого, Валерія Соловʼя та Олександра Хобела з Бречі, Олександра Глінко з Охрамієвичів та Леоніда Назаренка з села Білошицька Слобода, які  повернулись зі сходу України, де захищали Батьківщину від бандитів-найманців та окупантів з російського війська.  Увечері на центральну площу  міста  Коюківки зібралися волонтери, мешканці, рідня, друзі та знайомі воїнів.    

"Дякуємо, що повернулись живі!»  Обійми, сльози радості, букети живих квітів, традиційне пригощання свіжовипеченими пиріжками, слова вдячності, що захищали рідну землю від підступного ворога.  Прибулі воїни дякували землякам за зустріч, що не забували і допомагали із забезпеченням війська, до Меморіалу поклали букети живих квітів, а на закінчення зустрічі всі присутні разом  заспівали Гімн України.

   P. S.  Цього  разу  на зустріч прийшло значно менше корюківчан, може через те, що час зустрічі переносився декілька разів, або просто  тому, що місцева влада вчасно не повідомила і люди не знали про зустріч воїнів, а ще  дивно, що  сама місцева  влада не з'явилася, щоб сказати слова подяки воїнам. 
Ніхто не забутий, ніщо не забуто - і, чи не вийде так, що з плином часу, як то було після Афгану, чи Чорнобилю  можновладець місцевого  замісу знову не заявить воїну: "Я вас туди не посилав..."