Три роки другого Майдану. Три українські революції . 21 листопада – День Гідності та Свободи Чому саме три революції новітнього часу, коли ми називаємо дві – Помаранчева революція 2004 року і Революція Гідності 2013-14 років? Але ж можна вважати першою революцією події 1990-91 років, здобуття Україною незалежності. Ведемо відлік від 16 липня 1990 року, ухвалення Верховною Радою України Декларації про державний суверенітет, тобто за суттю фактичне проголошення незалежної держави. Далі говоримо про Студентську революцію на граніті осені 1990 року, голодування молоді на Майдані. І нарешті 24 серпня 1991 року – ухвалення Акта про державну незалежність України. Зазначаємо, що ця перша революція була мирною, без жертв. Але ж маємо згадати величезні жертви українського народу протягом століть у боротьбі за волю. Перша революція була поваленням тоталітарного комуністичного режиму, виходом із радянської імперії СРСР. Друга – Помаранчева – революція була викликана тим, що надто вже затягнувся в нас пострадянський «перехідний» період – йшло друге десятиліття державності, а кардинальні зміни все не наставали. Однак Помаранчева революція їх теж не принесла. Причина – трагічний розкол політичних сил першого Майдану. І цей урок ми ніяк не засвоїмо. Між тим, саме це призвело до реваншу антиукраїнських сил і потреби третьої революції – другого Майдану. На жаль, цього разу революції з кров’ю. Через три роки від початку Майдану час проаналізувати, чому і ця революція обертається черговим розчаруванням? …Минуло три роки. Що нині треба зробити, відзначаючи свято, аби воно не було черговим казенним заходом? Передусім вшанувати пам’ять жертв революції, загиблих під час Майдану. Їх по сьогодні ще всіх і не названо. Також треба віддати належне родинам загиблих, допомогти їм матеріально, в чому нема нічого «незручного», пам’ятаючи про наші життєві реалії і про те, що люди вийшли на Майдан і заради нормального життя. Також чимало учасників революції отримали поранення, але й по сьогодні не всім їм надана належна допомога. І, безумовно, суспільство чекає на покарання тих, хто вбив та поранив людей під час революції, і не лише в столиці. Тих, хто вбивав і віддавав їм накази. Розслідування злочинів неприпустимо затягується, хоча вже навіть від перемоги Майдану минуло 2 роки й 9 місяців. А щодо аналізу того, що відбувалося після Майдану, варто окреслити кілька основних запитань, на які треба було давно знайти відповіді. Не йтиметься тут про наші хронічні проблеми, яким не три, а вже не один десяток років, проблеми економічні, соціальні. Йтиметься про запитання, які з’явилися вже після Майдану. Ось кілька. Чому не покарано злочинців за злочини проти учасників революції? Як і чому було втрачено Крим? Як і чому втрачено половину Донбасу? Що означає ця війна на Сході України, яку чомусь названо АТО, антитерористичною операцією? Чому в ці два з лишком роки після підписання Мінських угод, після начебто «перемир’я», на Донбасі щодня обстріли, щодня гинуть і отримують поранення наші військові? За цей час «миру» – сотні вбитих, тисячі поранених. Чому влада, що прийшла з Майдану після перемоги революції, так загрузла в корупції? Чому втричі (!) обвалилася, знецінилася національна валюта – гривня? Чому Революція Гідності не дуже пробудила громадянську гідність людей? Це, зокрема, проявляється в сумному стані громадянського суспільства, політикуму, особливо партій. Чому такою убогою виявилася наша національна еліта – політична, економічна, гуманітарна? Можливі й інші болючі запитання. Давайте разом шукати на них відповіді, перш ніж кликати до чергових Майданів. Петро АНТОНЕНКО, редактор газети «Світ-інфо»
Фото автора – з Майдану
| 
