За давньою традицією, належне різдвяне святкування починається ще ввечері напередодні Різдва з духовних і матеріальних приготувань.
Вечір цей зветься Святим чи Свят-Вечором, або ж Навечір'ям Різдва Христового, що припадає на 6 січня.
Дідух
Одним із найважливіших обрядів Святвечора вважається Дідух. У давнину він ототожнювався із місцем духів-пращурів, духу житла та інших добрих духів. Останні, вважалося, після жнив вселяються в сніп-Дідух і з ним переходять з городу до оселі і для них, вважалося, господарі влаштовують Святу Вечерю. На цю Багату Кутю, крім добрих духів, приходять і бог урожаю та бог домашніх тварин. Місце ж Дідуха в хаті звалося «Раєм», бо там, вважали, з цього часу перебуватимуть душі пращурів-покровителів роду і дому.
Встановлення Дідуха у хаті, де відбуватиметься вечеря, було магічним обрядом, після якого вже ніхто нічого в хаті не робив.
В домі Дідух перебував до Старого Нового року чи Водохреща, а навесні його прийнято спалювати «на новий добрий урожай».
Накривання столу:
Це також доволі магічний обряд. Під скатертину ставили сіно, на чотири кути столу по голівці часнику — «щоб злу силу відігнати», пшеницю, монети (у різних частинах України є своя специфіка)
12 страв:
За традицією, на Святвечір на столі повинно бути рівно 12 страв. Таку кількість пов’язують із 12 апостолами.
Приготування страв в давнину розпочиналося із самого ранечку і до появи першої зірки господиня мала впоратися із усім.
Важливо, що цілий день, аж до святкової вечері, не можна було нічого їсти. І лише з першою зоркою на небі, українці розпочинали святкову трапезу.
Усі страви, які до свята готують господині – пісні. Серед традиційних: кутя, вареники, грибова юшка, голубці, картопля, риба (не в усіх регіонах), гриби, капуста, квасоля, узвар, пампушки.
Кутя – це, безперечно, найважливіша страва цього вечора. Її готують із немеленої пшениці, рису, вівса або ячменю та солодкої добавки – меду, цукру, родзинок, варення, цукатів, сухофруктів (зерно в куті символізує вічне життя і достаток, а солодкість – символ райського блаженства).
За давнім звичаєм, першим кутю за столом куштував господар.
Також обов’язково на святковому столі мають бути:
Свічка. Горіння свічки – це свідчення віри, приналежності людини до Божественного світла. Свічка супроводжує віруючу людину від Хрещення до смерті. Це – символ готовності людини до зустрічі із Богом.
Сіль. Без неї не можна відчути повноти смаку страви. Так і людина не може творити справжнього добра, не перебуваючи в гармонії з Богом. Сіль вказує на внутрішню суть людини.
Часник. Його кладуть на чотири кути столу під скатертину, щоб відігнати від родини і хати злих духів. Це символ очищення від гріха, який отруює людське життя, символ родючості і здоров’я.
Поки господиня готує вечерю, господар іде напувати худобу, стелить нової соломи та дає їй свіжого сіна. Потім він відкидає сніг від хати, розчищує стежки і уважно оглядає все господарство.
Вдарити сьогодні будь-яку тварину — великий гріх! У цю ніч, опівночі, «всяка німина людською мовою розмовлятиме з Богом». Бог запитає, як їй ведеться у господаря. Якщо господар не б’є її і добре годує, вона похвалить його перед Богом, а коли б худоба голодна була і заплакала, то не поведеться йому з худобою в наступному році.
Свята вечеря:
Під час трапези за столом ні в якому разі не можна сваритися, сперечатися і лихословити. Навпаки, треба помиритися з ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою. Діти мають допомагати старшим у святкових приготуваннях. Снідати й обідати 6 січня не прийнято, легкий перекус дозволений тільки дітям.
Сідати за різдвяний стіл необхідно з появою першої зірки. Святий Вечір починається молитвою і запалюванням різдвяної свічки. У компанії всієї родини, в тому числі й немовлят, господар будинку благословляє вечерю.
В пам’ять про своїх мертвих родичів люди ставили для них кутю та узвар на вікнах, або ж на додаткову тарілку на столі.
Ніщо не може бути в цей вечір поза домом – позичене чи десь забуте.
Всі члени родини в цей день повинні бути вдома. Кажуть, якщо в цю ніч десь заночувати, то цілий рік будеш блукати по світу.
Коли когось із родини немає вдома, для нього ставлять миску і кладуть ложку.
Якщо на цей час трапиться стороння людина, його теж запрошують до столу. Гість на Святій Вечері, за віруванням наших предків, приносив щастя в дім.
Під час вечері виходити з-за столу не годиться, розмовляти багато — теж не добре. Першу ложку куті господар підкидає до стелі — «щоб так ягнята стрибали, як ця пшениця скаче від землі до стелі!»
Якщо син під час вечері пчихне – батько дарував йому лоша, бо це знак, що козаком буде. Якщо ж пчихне дівчина, то це знак, що вона в господині збирається, і батько їй теля, буває, дарував – «на щастя».
У центральній та східній Україні діти носять вечерю до близьких родичів: онуки — до баби і діда, племінники — до тітки і дядька, хрещеники — до хрещених батьків.
На Гуцульщині та на Покутті заможніші ґазди несуть вечерю до бідніших. Цей звичай пов’язаний зі спомином про померлих родичів.
Після вечері:
Після вечері починаються забави. Малі діти бігають, залазять під стіл і там «квокчуть» — «щоб квочки сідали» (в деяких регіонах цей обряд відбувається перед вечерею). Мати їм кидає за це в солому горішки та дрібні гроші.
Починають колядувати та зустрічати колядників, нагороджуючи їх солодощами чи грошима.
Народні прикмети:
На кутю зоряне небо – кури добре нестимуться і вродить горох.
Місячна ніч – врожай на баштани.
Ожеледь на деревах – вродять горіхи й садовина.
Сніг іде – врожай на яблука.
Іній або сніг – на мокре літо і дорід зернових.
Дивляться після вечері у вікно: якщо чисте й зоряне небо, то буде сухе й урожайне літо, і навпаки.
У цей день намагалися не ходити в позички, щоб «не жебракувати цілий рік».
Бажаємо смачної вам куті, веселої родини та щасливого Різдва!
Христос Рождається! Славімо Його !
Джерело інтернет
