КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО
ГоловнаРеєстрація Вхід
Ви увійшли як Гість • Група "Гості"Вітаю Вас, ГістьRSS
-Громадський Інформаційний Сайт - -
Меню сайту
Категорії розділу
Події [424]
Вибори [145]
Громада та влада [864]
Точка зору [235]
Право знати [1061]
Свобода слова [37]
Гарячий коментар [5]
Тут я живу [275]
Історія нашого краю [91]
Захисник [26]
Свята [720]
Здоров-Я [551]
Господар і Господарка [56]
Смакота [50]
Поради [141]
Рибалка та полювання [42]
Цікавинки [69]
Всячина [43]
Радіо онлайн
СЛУХАТИ ОНЛАЙН РАДІО
Наше опитування
Календар
«  Березень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Друзі сайту

Корюківська ЗОШ І-ІІІ ст.№1.





Семеновка - наш город!

Статистика
Яндекс.Метрика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Архів записів
 


Головна » 2019 » Березень » 6 » Село Савинки
10:50
Село Савинки
                                     Село Савинки

.Село Савинки є центром  сільської ради Корюківського району Чернігівської області. До сільради ще належить мале село Бурківка (до 2016 р. – Червоний Довжик).
Засновником Савинок вважається полковник Сава Шумейко – брат гетьмана Дем’яна Многогрішного.

   Село було осаджене близько 1660 р. Перша письмова згадка про нього належить до 1666 р. У Переписних книгах згадується «деревня Савенки, а в ней  крестьян:
Сенка Гризов, у него вол да лошадь да вотчина                                                                                       Гритцко Тишков, у него вол                                                                                                         Демка Гончар, у него лошадь
Бобыли 
Фетка Рева, швец                                                                   
Прошка Конахов                                                                   
Івашко Немяхин»
  З тягла (робочої худоби) селяни разом сплачували щорічно 6 осьмачок  (осьмачка = 104,95 кг) жита та вівса, а також 90 копійок. Бобилі або безземельні селяни платили разом всього 1 ½ осьмачки жита та вівса. Крім того вотчинник Гризов, що займався бортним промислом, додатково платив медову данину – 1 пуд на рік. Бортний промисел полягав у збиранні меду  диких бджіл.
   До 1672 р. селом володів Сава Шумейко. Обіймав він посади чернігівського, стародубського полковника. Був одружений з донькою понорницького сотника Василя Свириденка.  Після арешту гетьмана Многогрішого та його родичів і сподвижників Савинки, очевидно, відійшли на гетьманську булаву. За гетьманування І. Самойловича універсалом від 10 лютого 1681  р. село було віддано у власність генеральному осавулу (пізніше переяславському полковнику) Леонтію Артемовичу Полуботку: «Село Савинки, в Сосницком ключу лежачое зо всеми угодии и з людьми тяглими, з полями, сіножатями, лесами».  Також  йому було надано і 3 млини по річці Убідь: біля Самотуг та  Довгої Греблі. У  роду Полуботка вони і залишилися  до кінця 18 ст. Ця власність була підтверджена універсалом гетьмана І. Мазепи у 1689 р. та царськими грамотами у 1681, 1689, 1708 рр.

    Старожили  про ці події розповідали так: «Розказували старі люди, що колись не було Савинок, а се була козача земля; а пан Полуботок був якимсь великим начальником над козаками. От він і випросив у козаків собі землі, щоб построїть хутор, пани йому дали: він построїв хутір да завів собі двірню затим стали приходити до його люди з других сіл; він їх став селити коло себе: так і стали Савинки».
     Біля Савинок Полуботки облаштували 2 гути, що виробляли скло та скляний посуд. В. Модзалевський  вважав, що гути існували приблизно з 1708 р. Але відомо, що у 1700 р. Мазепа дозволив Павлу Полуботку добудувати під Савинками гуту, започатковану ще його батьком. На 1724 р., коли їх описали на імператорський двір, гути щороку здавалися у оренду. З однієї  гути отримувалося 30 рублів, з іншої – 20 рублів. Родич Полуботків Яків Маркович того року згадував одну з цих гут: «Архип послан в Савинки до гуты тамошней за 50 аркушовими шибами и прочим шклом, которому на тое дано грошей 5 рублей». Пізніше залишилася  лише одна гута, що перебувала у спільній власності братів Андрія та Якова Полуботків.
   Ще  з ІІ половині  17 ст. у Савинках діяла дерев’яна церква св. Миколи. У 1718 р.  присягу царевичу Петру Петровичу склав священик Федір Григорович. Тоді ж присягали савинський війт Тишко Данильченко та посполитий (селянин) Василь Милейко.
    У 1730 р.  у Савинках нараховувалося 70 дворів посполитих удови Павла Полуботка Ганни. За ревізією 1732 р. згадуються у Савинках  приїжджий будинок вдови Полуботка, її шинок, будинки священика та паламаря.  При церкві утримувалася школа. Посполиті за майновим статусом  поділялися на грунтових – 5 дворів (9 хат), малогрунтових – 20 дворів (24 хати), «нищих і весьма убогих» – 47 дворів (53 хат). До заможних належали Тимофій, Тихін, Андрій Далниченки (можливо Данильченки), Іван Семененко, Василь і Григорій Милейки, Сава Іванченко та Петро Савченко, Зиновій Осипенко. 

    Дослідник Кривошея В. вказує, що  у 1726 р. у Cавинках згадується 7 козацьких дворів, у 1732 р. 3 козацькі двори і 7 нововписаних. До 1740 р. залишилося 6 дворів. Ревізія ж Чернігівського полку 1732 р. показує наявність лише посполитих та духовенства. Можливо, Кривошеєю В. взято було інше село, що належало Полуботкам з такою ж назвою,  у Понорницькій сотні (нині с. Придеснянське Коропського району).
    Від Ганни Полуботок Савинки перейшли до синів покійного гетьмана – бунчукових  товаришів Андрія та Якова Полуботків, потім дісталися їхнім синам Василю Андрійовичу та Семену Яковичу Полуботкам. Як і їхні батьки нові власники мали звання бунчукових товаришів. Обоє померли ще у досить молодому віці. Частка Семена після 1752 р. дісталася його дружині Анастасії, а частка Василя після 1768 р. – дружині Марфі. Ще частина Савинок перейшла через посаг у володіння роду Забіл. Кріпосного права до 1783 р. на Гетьманщині не було і селяни могли  змінювати господаря, переселяючись до інших сіл.
   На савинківських землях близько 1700 р.  бунчуковим товаришем Василем Дорошенком, племінником  колишнього гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка, була поселена слобідка Лубенець. Після 1708 р. Полуботок цю слобідку розігнав. Наново Дорошенко її осадив вже після арешту Полуботка у 1723 р. Ще одна слобідка Тельна (Тільна) поселена  самим Павлом Полуботком  у 1720 р. 

   За Гетьманщини Савинки належали до Волинської сотні Чернігівського полку. Після ліквідації козацького устрою село стало частиною Сосницького повіту Новгород-Сіверського намісництва (з 1802 р. – Чернігівської губернії). Ось якими були Савинки за описом 1781 р.: «Положение имеет на небольших косогорах при лесных угодиях, на проселочной дороге. Лесу здесь строевого и дровяного, також земли пашенной и сенокосной довольно. В том селе церков деревянная 1, священник 1, подданных коллежского ассесора  Прохора Забелы дворов 17, хат 19.                       Вдовствующей бунчукового товарища жены Настасии Полуботковой дворов  34, хат 34, вдовствующей бунчукового товарища жены Марфы Полуботковой же дворов 22 хат 26». Всього ж  тоді у селі було 74 двори, в т. ч. 73 – селянські. У 1783 р. цих селян, як і скрізь у колишній Гетьманщині було закріпачено. Імовірна чисельність населення – 400-500 осіб. У 1799-1801 рр. кількість ревізьких душ (у даному випадку кріпаків чоловічої статі) зросла до 471.
Священиками у ІІ пол. 18 ст. були представники роду Кочерг: Федір (згаданий у 1740-51 рр.),  Микола (зг. 1751 р.), Василь (зг. 1787 р.).

   1 і 2 вересня 1801 р. у савинківській  економії відставного секунд-майора Івана Лашкевича та Марфи  Полуботок стався падіж великої рогатої худоби. Згідно рапорту сосницького комісара Троцького-Сенютовича  у  1810 р. кількість населення Савинок становила 950 чол. За винятком 7 осіб духовного стану, все це були селяни-кріпаки. До церковного приходу належали ще дєрєвні Лубенець, Сядрине, Самотуги, Тільне. Більше широке уявлення про кількісний, іменний та становий склад населення дають церковні сповідальні книги (розписи). За сповідальною книгою Миколаївської  церкви за той же 1810 р. селяни Савинок проживали у 56 дворах та 21 бездвірній хаті. Загальна кількість населення Савинок становила 1062 особи, в т. ч. 550 чоловіків та 512 жінок. Жили тут Швеці, Ворони, Губарі, Оселедці, Юрченки, Дятли, Стукали, Горові, Семененки, Мехеди, Іванченки, Зюки, Лескови, Милейки, Германи, Дмитренки, Гераськи, Рибки, Тарапони, Олійники, Давиденки, Ховдії, Солов’ї, Осипенки, Єсипенки, Лук’яненки, Майбороди, Ярмаки, Балути, Масичі, Кулаги, Кріпаки, Шемети, Демченки, Левченки, Стасі, Єременки, Лагути, Грині, Щербенки, Шульги, Решетники, Концеві, Гордієнки та інші.
   Великим лихом для селян були епідемічні хвороби та неврожаї. Через неврожай 1839 р. із 84 селянських господарств, що належали Забілі, 48 не були забезпечені продовольством. Повністю забезпеченими вважалися лише 4 господарства. Тягла (коней та волів) не мали 22 господарства, в т. ч.  15 господарств не мали взагалі ніякої худоби.

   На час скасування кріпосного права власником земель був Платон Якович Забіла, батько якого був полковником. У Савинках йому належало 245 ревізьких душ та кілька тисяч десятин землі, включно з Сядриним та Тєльною (Тільним). Іншою частиною Савинок володів колезький радник Степан Іванович Лашкевич – 353 душі та 2420 десятин землі. Всього ж у Савинках рахувалося 598 ревізьких душ. За Савинками було закріплено 101 десятину присадибних ділянок, 1099 десятин ріллі, 567 десятин сіножатей та 655 десятин лісу – всього 2422 десятини або 2640 гектарів землі. Власними пасовищами громада була забезпечена. Через село проходила військово-транспортна дорога з Новозибкова до Сосниці. На 1859 р. у Савинках налічувалося 134 двори, 1276 жителів. На хуторі Оборок було 5 дворів (22 жителі). На хуторі Довжик, де був всього 1 двір (3 жителі), працював поміщицький винокурний завод.

    Після Селянської реформи за Забілою у Савинках та Тільному залишилося 3103 десятини землі. 980 десятин савинківської землі припало колишнім кріпакам у наділ. За Лашкевичем  у тих самих поселеннях залишилося 4746 десятин, а пішло селянам в наділ 950 десятин землі. Взагалі, по Чернігівській губернії за поміщиками в середньому залишилося до 25% земель, якими раніше користувалися їхні кріпаки. Зрозуміло також, що поміщики залишали собі землі кращої якості. Власником землі був і місцевий священик Олександр Слюсаревський. Йому у 1860 р. належало 2 ½, а через 8 років  3 десятини землі.

     Після того як були утворено волості, Савинки з округою увійшли до Волинської волості.
 На 1872 р. у селі проживало 1375 чол. У 221 дворі жили колишні поміщицькі селяни, які тоді називалися тимчасовозобов’язаними. У 3-х дворах  мешкали міщани, у 13 – духовенство, відставні солдати. У всіх господарствах утримувалося  204 коня, 512 голів великої рогатої худоби, 400 овець, 326 свиней. Головним заняттям населення залишалося землеробство, причому землю переважно обробляли волами. Частина селян займалася ремеслом: тут жили стельмахи, бондарі, теслі, столярі, ковалі, ткачі. 

    На хуторі Довжик у маєтку, що належав Лашкевичу був лише один двір. Тут, як і раніше, працював винокурний завод, утримувалися рогата худоба, кілька коней, свині.
У 1882 р. у Савинках та прилеглих хуторах проживала значна кількість євреїв-міщан. Так, лише у Савинках мешкало 4 родини (21 особа): Залмана Еткіна, Юдки Бомштейна та його синів Лазаря та Берки Бомштейнів. Всі  вони були вихідцями з Сосниці. Власний будинок мав тільки Еткін, який торгував бакалією та т. зв. чорним товаром. Інші родини проживали у винайнятих будинках. 72-річний Юдка Бомштейн мешкав із родиною середульшого сина, займався дрібною торгівлею.  Вони тримали наймита 17-річного Хаїма Анусіна, уродженця Могилівської губернії. Лазар і Берка Бомштейни торгували худобою та кіньми по ярмарках. На хуторі Довжик за рік до того оселився з родиною чернігівський міщанин Єрма Готедінер. Спільно з іншим євреєм Бужинським йому належало 2500 десятин землі. Разом з ним у будинку проживали ще родини: Гуревичі, Бляхери, Іонов. Глави цих родин служили у маєтку Готедінера. Ще на хуторі Оборок  жила родина Еселя Бляхера, що також служив у довжицькому маєтку. Всього ж  місцева єврейська громада складалася з  46 осіб.

    Майже 100 років у селі не було навчального закладу. Лише у 1881 р. сосницьким земством було відкрито початкову школу. У 1894 р. згадується вчителька Дроздова Онися Гаврилівна. Через 7 років тут викладала Слюсаревська Меланія Михайлівна. Закон Божий викладав отець Стефан Базилевич. Вчителі отримували 250-300 рублів на рік, законовчитель – 30 рублів на рік. Утримували земські школи земства та місцеві громади. Заробітну плату вчителі отримували з державної скарбниці. Учні у земських школах навчалися безкоштовно. У 1901 р. у Савинках  школу відвідувало 70 дітей, з них 7 дівчаток. Дівчат до школи традиційно ходило мало. Того року повний трирічний курс скінчило 5 учнів. Більшість школярів відвідувало школу рік-два. У  1901 р. на  утримання школи земство видавало 276 рублів. Ще 150 рублів давала громада.
У 1892 р. кількість населення  незначно зросла до 1451 чол. (245 дворів). Натомість у Довжику проживало вже 158 чол. у 29 дворах. Під час проведення І-го Всеросійського перепису кількість населення зросла, відповідно, до 1672 (275 дворів) і 198 чол. (37 дворів).

    У 1896 р. було перебудовано церкву. У 1901 р. Сосницьким повітовим земством була збудоване нове приміщення школи. Площа закладу займала всього 0,22 га землі. Дерев’яне приміщення, стояло на цегляному фундаменті, було вкрито залізом. При школі були кімнати для вчителів. Стіни обклали цеглою. При школі збудували сарай та погріб. Був шкільний город. Того року  попечителем школи був Никифоренко Максим Васильович, у 1913 р. – Коровник Ф. П. Попечителем бібліотеки-читальні у 1913 р.  був Добровольський Євген Олександрович – син сядринського поміщика.  Никифоренко утримував шинок, а Швець Никон – крамницю. Ще згадуються кузня і олійниця Левченка і Савченка. 

      На 1904 р. довжицькими  землями  (146 десятин) володів купець Шполянський  Василь Іполітович. Повз село наприкінці ХІХ ст. пролягла вузькоколійка, що з’єднувала Корюківку з хутором Спаським біля Козилівки. Збудована вона була на кошти товариства Корюківських цукрових заводів. По ній перевозили  ліс та сировину до цукрових заводів у Корюківку. Місцевість де проходила колія називається «Чугункою».

   До 1902 р. у Савинках земством відкрито фельдшерський пункт. Він підпорядковувався Чорнотицькій  лікарській дільниці. В ті часи поширеними захворюваннями були черевний тиф, дифтерит, пневмонія, хвороби очей і т. ін. У Сосницькому повіті значною була кількість хворих на сифіліс – 0,6% жителів. І це тільки ті, хто лікувався. Через покращення охорони здоров’я  знизився показник смертності. Природний приріст на 1902 р. в Савинках та окрузі становив 22,9 чол. на 1000. Для порівняння по Російській імперії природний  приріст того року склав 15,4/1000. Традиційно населення ще часто користувалося допомогою «бабок-ворожок».  Їхні спеціалізації – «лікують від пристріту», «кров замовляють», «опухолі вигризають», «вивихи вправляють», «пранці (сифіліс) виливаннями виганяють». На 1917 р. повітове земство збиралося профінансувати фельдшерський пункт на 254 рублі. Фельдшером тут працював Ткаченко Павло.
Під час неврожаю 1907 р. уповноважений Ф. Коровник через земство продав у Савинках по знижених цінах 4 вагони жита. Того року роздрібну торгівлю бакалійними товарами у селі здійснювали 2 крамниці – міщанина Бомштейна Гилі Лейзеровича з річним обігом у 2000 рублів та нововідкрита селянина Коровника Василя Івановича.

     На 1917 р. кількість населення у Савинках сягнула 2222 особи у 342 дворах. Вулиці та кутки носили назви Олійниківка, Стукалівка, Шейдівка, Губарівка, Шлях.  
За  радянської  влади було утворено Савинківську сільську раду куди включено і хутір Довжик. Першим її головою став Науменко Харитон Іванович. На 1920 р. савинківська громада мала 2355 десятин землі, початкову школу, бібліотеку, хату-читальню, народний театр, млин, 5 кузень, маслобійню. Питною водою населення забезпечували 50 колодязів. У селі було 3 ставки. Клуб (сільбуд) займав частину будинку священика Олександра Бондаревського. Цей священик загинув у Корюківці під час трагічних подій березня 1943 р., до кінця залишаючись зі своїми парафіянами. Його син Павло був активістом клубної справи, до того ж  добре грав на музичних інструментах та малював. Активно брали участь у самодіяльності Григорій та Максим Лук’яненки, Гаврило Коровник. Останнього згодом було розкуркулено,  хоча він і не був куркулем. Виїхав на Донбас, працював на шахтах, у війну партизанив.

    Савинківці брали участь і в подіях громадянської війни, переважно на боці більшовиків. Лише до Першої Української радянської дивізії вступило 40 чоловік. Серед них Лук’яненко Федос Савич, Олійники Кирило Іванович і Андрій Данилович, Кулага Андрій, Соловей Прокіп Антонович. 
     У 1920 р. у 5 класах школи навчалося 140 учнів, працювало 4 вчителі. Попередньо санітарне обстеження школи повітовими інстанціями виявило, що  шкільне приміщення потребувало ремонту. Залізний дах протікав, підлога мала тріщини, місцями прогнила.  Незадовільні були побутові умови: відсутність умивальника, миття підлоги раз на місяць, не вистачало  парт, решта потребували ремонту. Навчальні посібники були старі, не було шафи для їх зберігання. Не проводився медогляд учнів, частина з яких хворіла на коросту.  Керувала закладом тоді  Є. Соловйова. У 1921-22 н. році згадуються вчителі Краснопольський А. А., Соловйова Єфросинія Карпівна, Кулага Любов Прокопівна, Богдановська Валентина Іванівна. На 1 січня 1923 р. у 4-х класах 3 вчителів  навчали 95 учнів, в т. ч. 15 дівчаток. Викладання велося українською мовою. У 1924 р. курс навчання у початковій школі скоротився до трьох років. Троє вчителів навчали 123-х учнів.

    У 1923 р. Савинківська сільрада увійшла до Чорнотицького району Сновського округу, а після його ліквідації до Корюківського району. У Савинках налічувалося 418 дворів (2146 жителів), у Довжику – 49 дворів (253 жителі). Найближчим торговим центром де відбувалися базари та  3 ярмарки на рік були Чорнотичі. Торгували там худобою, кіньми, збруєю, сукном і т. ін. У Савинках працювали 4 кузні, 4 кравецькі та 9 швецьких майстерень – всього 27 ремісників. У Довжику жив майстер-колісник. 
   З 1925 р. почала діяти лікарня. Займала вона частину будинку священика. Першими лікарями були А. К. Бухно з Мени, а потім П. М. Ткаченко. 
   За Савинками було закріплено 3000 десятин землі. Тоді ж у Савинках існував маленький сільгоспколектив «Новая жизнь», який налічував 45 робітників і службовців. З 82 десятин землі цього господарства 59 десятин займала рілля. Утримувалося 10 коней, 10 волів, 10 корів. До комнезаму на той час вступило 268 чол. (60 дворів). Умови життя і далі залишалися  складними, заробітки були мізерними. Щороку частина дівчат їздила на заробітки у бурякосіючі райони України. Вдома заробити можна під час жнив, та у лісі на розчистці ділянок, збиранні березової кори для перегонки на дьоготь.

   Щоб вирішити проблему безземелля та малоземелля частина савинківців на початку 20-х років переселилася на землі Добровольського, де заснували хутір ім. Будьонного (Озереди).
Під час загальної колективізації сільського господарства у Савинках було утворено 3 колгоспи: «Червоний шлях», ім. Шевченка, ім. Красіна. Андрій Олійник став  першим головою колгоспу ім. Шевченка. Ще один  колгосп очолив Прокіп Соловей (1894-1942). Активісти, як правило, перші вступали до колгоспів, хоча часто їхні дружини були проти. На початку 1935 р. колгоспи  очолювали, відповідно, позапартійні Осипенко, Шульженко та згадуваний раніше комуніст Лук’яненко Ф. С. Останній – це брат українського поета Івана Савича (Лук’яненка). Колгосп у Довжику називався «Червоний Довжик», через що так було названо і хутір. Технікою савинківські колгоспи, деякою мірою, забезпечувала Корюківська машинно-тракторна станція.       Під час колективізації розкуркулено Милейка Аврама Петровича, Горового Антона Трохимовича та інших.

   Великим лихом як для колгоспів, так і для селян-одноосібників стали ненормовані хлібозаготівлі, що зрештою і привело до голодомору. Наприкінці 1932 р. 40 господарств селян-одноосібників по сільраді мали заборгованість по хлібозаготівлі у 24 цтн зерна. Під час колективізації велася активна боротьба із т. зв. «засміченням» колгоспів антирадянським елементом. На початку 1933 р. звинувачувалися  члени колгоспу «Червоний шлях»: голова Милейко Никифор Степанович, Коровник Іван Федорович, садівник Коровник Іван Васильович, Стукало Петро Михайлович, пасічник Милейко Іван Никифорович. Зокрема, голова вважався куркулем, свого часу служив в армії Української Народної республіки та в білій армії генерала Денікіна. Решта  його товаришів по нещастю теж були куркулями. Стукало був сином дяка, позбавлявся права голосу. Колишній куркуль  І. В. Коровник, крім того служив у денікінській армії. Колишній куркуль рахівник колгоспу «Красін» Ховдій Іван Трохимович звинувачувався у тому, що заплутав рахівництво, приписував собі трудодні. До революції Ховдій мав 10 гектарів землі, 2 коней, 2 корови, 10 свиней, 10 овець.

    До 1935 р. у колгоспах перебувала майже 80% населення та 85% земель сільради. У Савинках і Довжику разом налічувалося 416 дворів (1816 чол.).
З 1931 р. на  посаді голови сільради перебував Симоненко Михайло Дмитрович. Савинківська школа отримала статус семирічки. У 1933-34 навчальному  році нею керував Василенко С. (1908 р. н.). Наступного навчального року його змінив комсомолець Помаз Ф. П. Разом з ним працювали Коваленко Ф. Арт., Компанець О. Л., Тищенко О. Ф., Бондаренко Н. М., Ткаченко М. П., Максименко Г. С., Смоляк В. Т.

    За мартирологом  відомо про 4-х осіб з Савинок  померлих від голоду  у 1932-33 рр. Сучасник тих подій вчитель Григорій Олійник наводить цифру у 200 чоловік.
    За радянської влади було організовано Савинківське споживче товариство. З 1934 р. ним керував колгоспник з середняків Соловей Андрій Іванович, рахівником працював Лук’яненко Іван Дмитрович. Діяла сільська ощадна каса (Никифоренко Сергій Миколайович).
    Серед репресованих у 30-х роках згадуються уродженці Савинок  Козел Петро Григорович (1911 р. н.), Горовий Григорій Семенович (1901 р. н.). Козел працював завскладом у Савинках, отримав 8 років таборів за тероризм. Горовий на час арешту проживав у сусідній Хотіївці. За антирадянську агітацію та провокаційні чутки у 1937 р. був засуджений до вищої міри покарання.
   Після нападу Німеччини 22 червня 1941 р. у Савинках почалася мобілізація до війська. Вже на початку вересня селом відступала до Десни наша військова колона. 5 вересня сюди вступили німці. Через кілька днів німецькі солдати гнали наших полонених на захід. Деякий час вони перебували у Савинках. 

    До грудня 1941 р. фактично було безвладдя, хоча  створено старостат та відділок поліції. В часи німецької окупації за спогадами Тетяни Прокопівни Соловей  старостою села став колишній радянський активіст Гринь Іван Остапович. До війни він очолював  заготівельну контору. Стати старостою його умовили жителі села. На  цій посаді він перебував до кінця 1941 р.  Шкоди Гринь нікому не робив, але і на контакт з партизанами також не пішов. Вже у вересні 1943 р. його застрелив партизан. Його синів ще раніше партизани розстріляли як німецьких поплічників, хоча це була просто помста за батька. Люди жалкували за ним. Другий староста Милейко Федір (Бедя) був з розкуркулених. Поліцію очолив  Коровник Микола. Центральне управління поліції було в Сосниці. Ним керував син поміщика Костянтин Добровольський, що повернувся разом з німцями.
   За окупації життя у селі наче завмерло. Подекуди горіли вночі хати. Родини радянських активістів жили у постійному страху.  Було розстріляно колишнього голову колгоспу Прокопа Солов’я, вбито його доньку Наталію (1920-1941). Ще одну доньку  Марію (1923 р. н.) відправлено до Німеччини. На початку 1942 р. розстріляли місцевого уродженця голову Козляницької сільради  Осипенка Василя Лукича з дружиною, малолітнім сином, батьками та сестрою. 

   На фронті воювало 560 жителів сільради, 150 з них були нагороджені орденами та медалями. 306 чоловік загинуло на фронті.
На 1970 р. у Савинках проживало 1270 чол. Сільській раді крім Червоного Довжика ще підпорядкували село Хотіївку. За колгоспом було закріплено 3140 га сільськогосподарських угідь, в т. ч. 1940 га ріллі. Господарство спеціалізувалося на вирощуванні зернових і технічних культур та розведенні великої рогатої худоби м’ясо-молочного напряму. Працював міжколгоспний цегельний завод. 
   У середній школі навчалося 279 учнів. У 1966 р. було збудовано нове  двоповерхове  приміщення школи. Тривалий час школу очолював Соловей Олександр Прокопович. Потім директорували  Помаз  Феодосій, Гайовий Микола Петрович.
    У 1989 р. у Савинках налічувалося 856 жителів. Працювали середня школа, дитячий садок, ФАП, відділення зв’язку, ощадкаса, комплексно-приймальний пункт райпобуткомбінату,  магазини Сядринського споживчого товариства, Будинок культури на 300 місць, бібліотека (10 тис. одиниць зібрання). Більшість місцевих жителів працювали у колгоспі ім. М. Коцюбинського. 
Після аварії на Чорнобильській атомній станції Савинки було віднесено до ІІІ зони радіаційного забруднення. Почалося добровільне відселення жителів, що значно вплинуло на демографію села.

   У 2001 р. у Савинках  проживало 612 чол., у 2009 – 522 чол., у 2015 р. – 436 чол. За той самий період скоротилося і населення Червоного Довжика – 69, 49, 39 осіб відповідно. З 2016 р., у зв’язку з декомунізацією,  Червоний Довжик носить назву Бурківка. Сільським головою з 2010 р. працює Лісений Віктор Миколайович. Колгосп у 2000 р. було реформовано в ПОСП «Мрія». Після  ліквідації цього сільгосппідприємства  колгоспні приміщення та  землі сільськогосподарського призначення  орендувало ТОВ «Корюківка-Агро». З 2016 р. савинківські землі орендуються ТОВ «Урожай», що знаходиться у селі Сядрино. У Савинках працюють ЗОШ І-ІІІ ступенів, Будинок культури, бібліотека,  фельдшерський пункт, 2 заклади торгівлі, відділення зв’язку. У школі залишилося всього 67 учнів, частину з яких підвозять з Рейментарівки та Хотіївки. Давно припинили роботу ряд закладів, в т. ч.  дитячий садок, ощадкаса.
У приміщенні колишнього медпункту у 2002-2003 рр. облаштовано церкву.

     У Савинках народилися вчені-історики П. В. Олійник і Л. В. Олійник, поет Іван Савич (Лук’яненко), генерал-майор ракетних військ Соловей Михайло Прокопович (1930 р. н.), майор медичної служби Олійник Іван Васильович, помічник начальника штабу Чернігівського обласного партизанського з’єднання майор Милейко Яків Захарович.
На території села виявлено поселення епохи бронзи.
                                                                                                     2017 р.

Науменко Андрій Миколайович –   науковий співробітник Корюківського історичного музею.

                    15300,   Чернігівська обл., м. Корюківка, вул. Кошового, 109.  Тел.: 066-1716443

 Команда  сайту "Корюківка Наше  Місто"  висловлює  щиру вдячність Науменку Андрію Миколайовичу –   науковому співробітнику Корюківського історичного музею, автору дослідження про  історію рідного краю за  наданий матеріал..



Література та джерела:
1.  Олійник Г. Савинки / Г. Олійник // Сіверянський літопис. – 1996. –  №1. – С.45-49.
2. Історико-статистическое описание Черниговской епархии / Ф. Гумілевський: книга 6. – Чернигов, 1874. – 541 с.
3.  Романовський В. О. Переписні книги 1666 року. – К., 1933. –  423 с.
4. Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої 1618-1648 роки. – К., 2006. – 495 с.
5.  Присяга Чернігівського полку 1718 р. / упор. І. Ситий, С. Горобець. – Чернігів, 2011. – 344 с.
6. Кривошея В. Українське козацтво в національній пам’яті. Чернігівський полк. – Т. 2. – К., 2012. – 508 с.
7. Василенко Н. Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка. – Чернигов,  1908. – 196 с.
8. Мазепина книга / упор. І. Ситий. – Чернігів, 2005. – 525 с.
9.  Ревізія Чернігівського полку 1732 року / упор. І. Ситий, С. Горобець. – Чернігів, 2013. – 720 с.
10. Лазаревский А. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. – Чернигов, 1866. – 138 с.
11. Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779-1781) / за ред. П. Федоренка. – К., 1931. –  592 с.
12. Списки населенных мест Российской империи. – Кн. 48. Черниговская губерния. 1859 г. – СПб., 1866. – 230 с.
13. Описи Лівобережної України кінця XVIII - початку ХІХ ст. / за ред. Т. Ананьєвої. – К., 1997. –  325 с.
14. Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область / за ред. П. Тронька. – К., 1972. –  778 с.
15. Календарь Черниговской губернии на 1886 г. – Чернигов, 1885. – 576 с.
16. Памятная книжка Киевского учебного округа. Часть 4. Черниговская губерния. – К., 1894. – 126 с.
17. Памятная книжка Киевского учебного округа. Часть 4. Черниговская губерния. – К., 1901. – 280 с.
18. Корноухов Е. Алфавитный список церквей Черниговской епархии: Труды Черниговской губернской архивной комиссии (1906-1908). – Вып. 7. – Чернигов, 1908.
19. Чернігівщина: енциклопедичний довідник / за ред. А. Кудрицького. – К., 1990. – 1008 с.
20. Земско-медицинский отчет по Сосницкому уезду Черниговской губернии за 1902 год. – Сосница, 1903. – 294с.
21. Державний архів Чернігівської області. – Ф. 128. – Оп. 1. – Спр. 21. – 288 арк.
22. ДАЧО. – Ф. 127. – Оп. 1. – Спр. 3513.
23. ДАЧО. –  Ф. 128. – Оп. 1. – Спр. 7922.
24. ДАЧО. – Ф. 154. – Оп. 1. – Спр. 12.
25. ДАЧО. – Ф.Р. -942. – Оп. 1. – Спр. 61.
26. ДАЧО.  – Ф. 145. – Оп. 2. – Спр. 791.
27. ДАЧО. – Ф. 145. – Оп. 2. – Спр. 198.
28. ДАЧО. – Ф. Р.-942. – Оп. 1. – Спр. 82.
29. ДАЧО. – Ф.Р.-942. – Оп. 1. – Спр. 6388.
30. ДАЧО. – Ф. 128. – Оп. 1. – Спр. 776.
31. ДАЧО. – Ф. 145. – Оп. 2. – Спр. 113.
32. ДАЧО. – Ф. 127. – Оп. 12. – Спр. 739.
33. ДАЧО. – Ф. 127. – Оп. 12. – Спр. 1439.
34. ДАЧО. – Ф. 1040. – Оп. 1. –  Спр. 9. 
35. ДАЧО. – Ф. 679. – Оп. 1– Спр. 551.
36. ДАЧО. – Ф. 679. – Оп. 1. – Спр. 552.
37. ДАЧО. – Ф.-П.-259. – Оп. 1. – Спр. 289.
38. ДАЧО. – Ф.-П.-259. – Оп. 1. – Спр. 355.
39. ДАЧО. – Ф. П.-259. – Оп. 1. – Спр. 408.
40. Фонди Корюківського історичного музею.


2017 р.
Науковий співробітник КІМ Науменко А. М.











Категорія: Історія нашого краю | Переглядів: 751 | Додав: VLAS-KOR | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО © 2024
Форма входу
Логін:
Пароль:
Переклад Сайту


Пошук
Ми ВКонтакті
Наша кнопка
Її код
Code
<a href=" http://korjukivka-sity.at.ua/"target=_blank><img src=" http://korjukivka-sity.at.ua/knopka_sajta.gif"border="0" title=" Громадський сайт міста Корюківка " width=137 height=50></a>
Погода
Корюковка 

Телефонний довідник Корюківського району

Найближчі свят
Праздники Украины
Гороскоп
Loading...
Гімн України