З Українським миром, прославляймо народження Христа!
. "Вся земля, нехай поклониться Тобі і співає Тобі, нехай співає імені Твоєму, Вишній.» Сьогодні небо і земля радіє, веселиться увесь світ видимий і невидимий, тою трепетною, освяченою, благою радістю, воплочення Сина Божого.
Ще задовго до народження Месії Богонатхненний пророк Ісая промовляє: «Народ, що ходить у пітьмі, побачить світло велике; на тих, що живуть у країні тіні смертної, світло засяє» (Ісая 9:2). «Бо Немовля народилося нам – Син даний нам; владарювання на раменах Його, і наречуть ім’я Йому: Дивний, Радник, Бог кріпкий, Отець вічності, Князь миру. Примноженню владарювання Його і миру немає межі на престолі Давида й у царстві Його, щоб Йому утвердити його і зміцнити його судом і правдою віднині і довіку. Ревність Господа Саваофа зробить це» (Ісая 9:67).
Таїнство бачу я дивне і преславне: небо – вертеп, престол херувимський – Діву, ясла – вмістилище, в них бо лежить неосяжний Христос Бог, Його ж оспівуючи, величаємо» (Ірмос свята). В чудесному народженні Месії, ми можемо побачити, якщо відкриємо духовні очі наших сердець, ту безмежну Божу любов і смирення, яке ми, послідовники Христа, християни, маємо наслідувати. Великий Бог, Творець, прийняв подобу творіння, щоб нас упалих піднести до висот божественної благодаті, відновити людську природу, образ несказанної слави Божої в гріховній людині.. Отже через віру в Ісуса Христа, ми сподобляємося великої честі, бути дітьми Божими, синами і дочками, спадкоємцями Царства Небесного.
Не всі в той час, коли народився наш найдорожчий Спаситель прийняли його. Не всі і в сьогоднішній день приймають Його в своє серце, а ще гірше, намагаються уподібнитися жорстокому царю Іроду вбити і погубити, також і в наш час є багато християн, які вбивають у собі той дар, який дано нам в таїнстві хрещення, своїми гріхами, агресією, гнівом, страхом (тут страх не Божий , а на рівні інстинкту, страх втратити щось), користолюбством, запопадливістю і іншими пороками, що приводять до духовної загибелі, смерті, а без Ісуса Христа, Життєдавця, наше людське єство не може існувати…
Про зустріч Месії світом говорить нам блаженної пам’яті отець Олександр Мень: «Ми бачимо, що з перших днів світ зустрів Месію з ненавистю і погрозами. Але це був не весь світ. Той, хто вірив і чекав, хто був чистий серцем і повен надії, зустрів Христа по іншому. Віфлеємські пастухи, старий Симеон та східні мудреці визнали в Ньому майбутнього Царя».
Коли у світ мав прийти Спаситель, домінуючою державою, яка підкорила багато народів, була Римська імперія.. Римський орел розкинув крила від Атлантики до Близького Сходу й від Британії до Африканського узбережжя…Правління тою суперімперією мав імператор Август, який вирізнявся гордовитістю, або навіть обожненням своєї персони. Безліч поетів оспівували його земну славу, примарно бачачи в ньому бога, хоч був він смертною людиною. Але приборкані народи не бажали миритися з цією перспективою. Наприкінці правління Августа, почалися заворушення в багатьох провінціях, де на Рим дивилися як на загарбника. Іудеї вірили, що цей звір впаде від меча Месії.
Глибокою в той час була і духовна криза. Давні вірування і міфи були вже, м’яко кажучи смішними. Згадували в той час і древнього Цицерона, який стверджував, що релігійний культ потрібен лише для підтримання порядку в масах. Знову піднімалися з небуття тез старих грецьких філософів Демокрита та Епікура про матеріалізм. За їх доктриною, всесвіт є нічим іншим, як випадковим утворенням, породженим шаленством атомів.
Проте сама природа людського духу не дозволяла йому надто легко змиритися з ідеєю марноти буття. Навіть втративши віру, люди не хотіли визнати життя випадковим сплеском матерії, за яким настає пітьма…
Час від часу оживала надія, що прийде Той, хто виведе світ з лабіринту. Поет Вергілій провіщав народження немовляти, з якого почнеться нова Сатурнова ера. Буддисти чекали на Будду Майтерйю , індуїсти – на чергове втілення Вішну, перси – на Спасителя-Саошніята, юдеї на Месію.
У Палестині з кожним роком згущувалася атмосфера містичних надій. Сподівалися, що ось-ось зійде з неба пророк Ілля і здійснить помазання над Посланцем Божим. Багато хто вважав, що він буде великим воїном, який зруйнує царства язичників. Інші вірили у неминуче торжество добра над злом, світла над пітьмою, безсмертя – над смертю, вірили, що Бог надійде до свого народу.
І ось, коли начебто усе вже випробуване, на темному обрії історії засяяла вранішня зоря. На двадцятий день володарювання Августа, в маленькому селищі Назареті галилейска Діва почула звістку: «Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус. Він буде великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь дасть Йому престол Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і Царюванню Його не буде кінця» ( Лк: 31-33).
«Різдво Твоє, Христе Боже наш, звістило світові світло розуму, в нім бо ті, що зіркам служили, від зірки навчилися поклонятися Тоб, Сонцю правди, і визнавати Тебе, що Ти є Схід з висоти. Господи, слава Тобі»(Тропар свята). Цього року, слава Богу, ми сподобилися знову святкувати Різдво Христове. Ми знову збираємося родинами за святковими столами, ми знову колядуємо, радіємо… Український дух свята, настільки різнобарвний, різноманітний. Пригадуючи дитинство, в нашій пам’яті оживає та містична віра в якесь чудо, різдвяна казка знову повертає нас в ту іншу реальність, відчуття щастя, любові і тепла. В час Різдва Христового, мимоволі пригадуються слова Спасителя : «Будьте, як діти», щоб повноцінно відчути Царство Боже, Царство Любові вже тут на землі, щоб Він царював над нами, для цього потрібно очистити своє серце від усякої скверни.
Християнським привітом в ці величні дні є дуже гарні слова: «Христос народився» а відповідати потрібно : «Славимо Його». Отже вітаймо один одного тим християнським привітом, який несе ту духовну радість і мир в Дусі Святому. Ми маємо дякувати Богу, що ми можемо відкрито, в сьогоднішній день визнавати Ісуса Христа і Його славне Різдво. Бо був час, коли Україна була переслідувана за віру, руйнувалися храми, за одне тільки визнання своєї віри, навіть словом єдиним могли розстріляти, або вивести на Сибір. Згадаймо з історії сорокові роки. Є навіть колядка «Сумний святий вечір в сорок шостім році, по всій нашій Україні, плач на кожному кроці…». Та наш народ, попри всі випробування не втратив віри, а навпаки, наші предки зберегли наші традиції і вони зараз відроджуються.
Як гарно в нас, в Україні, проводять Святий Вечір! На столі дванадцять пісних страв, свічечка, притрушено сіном, як символ Того, що Спаситель народився в яслах на сіні. Родина встає до молитви – це незбагненна тайна єднання Української родини в любові до ближнього і любові до Новонародженого Спасителя. Це момент істини, коли ми, освячені молитвою, справжні можемо поглянути один одному у вічі і відчути отой «Гомін віків», відчути радість, хоча навіть земну, але вже духовну, возвеличень, освячену…
«Бог Предвічний народився» – Співає Українська родина. Горить свіча, як відблиск душі, той вогник любові, передчуття свята. Той вогник ніколи не згасне,поки живе наш народ, а він буде жити у віках з покоління в покоління, наші діти, внуки правнуки, будуть оберігати той вогник і не дадуть йому згаснути. Він буде запалювати все нові і нові серця, він буде поломеніти вічно бо він даний нам від Бога.
Свята Вечеря на столі. Для когось це радість в єднанні з родиною, для інших туга за рідним домом. Для одних кутя з медом, для інших з присмаком, гіркотою сльози. Багато матерів, жінок, дочок, сядуть за стіл і їм би радіти, веселитись, та їм буде бракувати сина, чоловіка, батька, який віддав своє життя за Україну. Та новонароджений Спаситель, своїми рученятами, які готові увесь світ обняти візьме їх у свої обійми і скаже «Не плачте, я з вами».
Зранку по всій нашій Україні задзвонять дзвони, закликаючи на Святкову , Божественну Літургію. Святкові пісне-співи будуть лунати і з запахом кадильного диму, ладану фіміаму, підніматися до небес, до престолу Царя Слави, що сидить Праворуч Бога Отця. Хай і наші молитви, будуть вислухані Богом за наші родини, за наш народ, за мир у всьому світі… Після Літургії будемо знову святкувати, колядувати, прославляти Народженого від Діви Господа Нашого Ісуса Христа.
Прийміть і від мене слова вітання, особливо мої парафіяни, жителі міста Корюківки. Хай Різдво Христове принесе нам щастя, добробут, мир на нашій багатостраждальній Україні. І наостанок хочу закінчити словами нової української колядки : « З українським миром, колядуймо щиро, волю нашу освятім…»
Христос Народився! Славимо Його!
