Нарис з історії села Наумівка Корюківського району Чернігівської області.-  .
Село Наумівка – центр сільської ради, до складу якої належать малі села Андроники, Високе, Переділ, Турівка та Спичувате. Останнє вже не має населення. За легендою село заснував козак-запорожець Наум Біда, що на старість шукав собі спокою. За іншою легендою засновником села був боярин Чернігівського князя Наум, що жив у 12-13 століттях.
За спогадами ж наумівських старожилів, що давали свідчення під час проведення генерального слідства про маєтності Чернігівського полку 1729-1730 рр., Наумівку поселив близько 1660 року колишній киселівський сотник Тихін Мартиненко на власних грунтах і володів нею. Після його смерті поселенням володіли сини – сотник киселівський Василь Тищенко та городовий отаман киселівський Андрій Тищенко. Потім Наумівка перейшла у гетьманську власність: належала Івану Самойловичу, Івану Мазепі. Останній універсалом від 17 липня 1689 року надав село з усіма прилеглими угіддями у власність переяславському полковнику Леонтію Полуботку. Того ж року Андрій Тищенко продав свій грунт на річці Бречиці з греблею ігумену Бречицького монастиря Андронику. Пізніше біля монастиря виникло село Андроники.
Від Леонтія Полуботка Наумівка перейшла його вдові Євгенії Іванівні, а після її постриження в черниці у 1706 р., сину Павлу (1660-1724 рр.) славетному чернігівському полковнику (1706-1724 рр.) та наказному гетьману (1722-1724 рр.). Після нього селом володіли сини – бунчукові товариші Андрій та Яків Полуботки, а потім син Якова – бунчуковий товариш Семен Полуботок. У 1752 р., по смерті останнього, Наумівка дісталася у спадок його сестрі Гафії, що була заміжня за бунчуковим товаришем Іваном Скоропадським. За родом Скоропадських село і залишилось до скасування кріпосного права. Самі власники у селі ніколи не проживали, хоча поступово розширювали свою земельну власність шляхом купівлі грунтів у місцевих селян та козаків. Так 11 червня 1714 р. Павло Полуботок купив грунти у місцевих жителів Дмитра Єпімашенка, Григорія Дорофійовича, Дениса Панюшка.
Ще з початку 18 ст. фіксується дерев’яна Михайлівська церква, а відкрили її, очевидно, ще у 70-80-ті роки 17 ст. Священниками у ній були Торбовецький Григорій Михайлович (згаданий у 1718-1732 рр.), Торбовецький Іван Григорович (зг. 1740-1743 рр), Дубовецький Кирило. Тоді ж при церкві діяла школа , що проіснувала до ліквідації Гетьманщини.
На відміну від більшості поселень в окрузі, крім посполитих (селян) тут проживали і козаки. Згадуються вони ще у 1689 році. У 1732 р. у 6 дворах проживало 6 боєздатних козаків. Після реформи 1735р. усіх козаків у Гетьманщині було поділено за майновим станом на виборних та підпомічників. Виборні мали і далі нести військову службу, а підпомічники мали їх забезпечувати. У 1740 р. у Наумівці налічувалось 7 виборних козаків у 2-х дворах і 15 підпомічників у 12 дворах. Наумівські козаки мали власного отамана. У 1747 р. цю посаду обіймав Ващенко Василь Васильович.
Селян же у Наумівці було значно більше. Ще у 1724 р. П. Полуботку тут належав 61 селянський двір. Його нащадкам у 1730 р. належало 60 дворів, а у 1768 – 63 двори. У 18 ст. кількість населення у селі зростала повільно, оскільки до 60-х років селяни на Гетьманщині мали право вільного переходу, а кріпосне право запровадили лише у 1783 р. Повинності селян на користь власника полягали у дво-, триденній панщині на тиждень (1 чоловік з двору) та сплаті грошової і натуральної ренти. Також селяни повинні були обов’язково купувати горілку у панському шинку, що належав спочатку Андрію Полуботку, а пізніше Івану Скоропадському. Панам належав і млин на річці Тур’я. Ще близько 1720 р. брат гетьмана полковий старшина Василь Скоропадський поселив на Турії слобідку Турець (нинішне село Турівка).
За часів Гетьманщини Наумівка постійно перебувала у складі Киселівської сотні Чернігівського полку. З 1781р.- у складі Сосницького повіту Новгород-Сіверського намісництва, пізніше – Чернігівської губернії. У 1783 р. указом Катерини ІІ посполитих було закріпачено, а козаків прирівняно до вільних селян зі збереженням старої назви. За «Описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр.» Наумівка належала майору Якову Михайловичу Скоропадському – двоюрідному брату попереднього власника. Сам поміщик жив у сусідньому Турці. У Наумівці налічувалось 3 двори виборних козаків, 16 дворів підпомічників, 73 двори та 2 бездвірні хати посполитих, 3 бездвірні хати підсусідків (селян, що жили у чужих хатах і не несли повинностей). Крім того, у трьох дворах жили особи духовного стану. Всього ж населення проживало у 95 дворах (134 хати) та 5-ти бездвірних хатах.
З усіх боків село оточували значні лісові масиви. Відповідно, орних земель було мало, та й то низької родючості. Зерно доводилось закуповувати у Сосниці. Багато хто ходив на заробітки до Ніжинського та Прилуцького полків. Основний прибуток населення отримувало від виробництва дерев’яного посуду, коліс, возів, саней, які найчастіше продавали торгівцям з Миргородського, Ніжинського, Прилуцького, Лубенського полків (південна Чернігівщина та північна Полтавщина), а інколи возили товар туди самі. Наумівці мешкали у дерев’яних чорних хатах, вкритих тесом. Двори були обгороджені дерев’яними парканами.
На 1801 р. у селі налічувалось 465 осіб чоловічої статі козаків і кріпаків. Якщо додати сюди жінок та духовенство, то в сумі вийде більше 900 чоловік. На той час це було досить значне поселення. Згідно рапорта сосницького повітового комісара Петра Троцького-Сенютовича у 1810 р. у Наумівці проживало 966 осіб обох статей. За становим поділом більшість складали селяни-кріпаки – 807 чоловік. Козаків налічувалось 142, а духовенства 17 осіб. Від Якова Скоропадського село отримав ще у 1790 р. його молодший син Петро Якович (близько 1768-до 1810 рр.) – прапорщик лейб-гвардії Ізмайлівського полку, а пізніше хорунжий Конотопського повіту. Мав володіння у кількох повітах Чернігівської губернії. Від шлюбу з Оленою Миклашевською у нього було 6 синів і 5 доньок. Наумівку згодом успадкував один із старших синів – Олександр (1794-1863 рр.). Навчався у Пажеському корпусі, служив чиновником на Чернігівщині. Вийшов у 1832 р. у відставку у чині титулярного радника (аналог армійського капітана – прим.). Тоді ж був обраний предводителим дворянства Сосницького повіту. Певний час проживав у Наумівці, де йому належало 484 душі кріпаків чоловічої статі, згодом перебрався до Річицького повіту у Білорусії. Помер бездітним. На 1861 р. у Наумівці Скоропадському належало лише 3 душі. Всього ж тоді у селі проживало 358 ревізьких душ кріпаків. 351 ревізька душа та 5601 десятина землі належали дійсному статському раднику (чин дорівнював генерал-майор – прим.) Платону Вікторовичу Степанову. Швидше за все останній купив маєток у Олександра Скоропадського. Ще 4 душі та 35 десятин перебували у власності дрібних чиновників Єгора та Віктора Яновських.
У 1851 р. біля Наумівки було споруджено невеликий цукровий завод. Крім того було споруджено винокурний завод. Належали вони Степанову. На той час цукроманія охопила багатьох поміщиків Чернігівської губернії. Цукрові заводи нагадували великі сараї вкриті соломою чи тесом. Сік випарювався у відкритих казанах, що підігрівалися знизу спаленням дров. Використовувалася праця кріпосних селян. На 1859 р. у Наумівці у 160 дворах проживало 958 чоловік, в основному, селяни-кріпаки. Козацька громада села (62 душі чоловічої статі) мала у власності 205 ½ десятин землі. У 1861 р. було наново збудовано Михайлівську церкву. Священнику Василю Мусі належало 5 десятин.
Після скасування кріпосного права у 1861 р. кріпаки отримали статус тимчасовозобов’язаних, тобто мусили ще перебувати у певній залежності від поміщика. Їхні наділи переходили у юридичну власність від поміщика до сільської общини. Від Платона Степанова у наділ селянам було передано 1382 десятини. Станом на 1868 р. у поміщика ще залишалося 4219 десятин орної землі, сінокосу та лісу.На 1872 р. колишні кріпаки проживали у 153-х дворах, ще у 24-х дворах мешкали козаки, у 20-ти – відставні солдати. У одному дворі жила родина міщан, ще в одному – родина колишніх державних селян. Всього ж налічувалось 1078 жителів. Існували і заводи, хоча цукровий вже, імовірно, не працював. Населення, в основному, жило за рахунок сільського господарства та виготовлення на продаж дерев’яного посуду. У господарствах утримувалося 164 коня, 575 голів великої рогатої худоби, 482 вівці, 243 свині, 119 кіз. Основні масиви земель належали Степанову, решта іншим поміщикам - Ринейському, спадкоємцям Скоропадського. З 1871 р. діяло початкове земське училище, в якому на 1901 р. навчалося 67 учнів, у т. ч. 9 дівчат. Навчання у земських школах, як правило, було безкоштовне. Вчителями у різний час працювали Любов Григорівна Чернявська, Марія Петрівна Бокевич, Софія Олександрівна Бурачок, Федір Костянтинович Цехановський. Закон Божий викладав священник Василь Іванович Муха. Утримували школу земство та місцева громада. Так, у 1901 р. земство на рік виділило 380 рублів, а громада 110 рублів. Вчитель на рік отримував 300 рублів, а законовчитель - 30.
На 1897 р. у селі проживало 1745 чоловік; раз на рік відбувався ярмарок. Наумівка входила до складу Охроміївської волості Сосницького повіту. Як низова адміністративно-територіальна ланка, волості в Російській імперії скрізь було запроваджено після 1861 р. На початку ХХ ст. у селі повітовим земством було створено прокатний сільськогосподарський пункт.
Торкнулася села і І світова та громадянська війни. У 1914-1915 рр. загинув рядовий Кулько Федір Давидович, пропали без вісті рядові Іватченко Гнат Васильович, Стрілець Лука Кирилович. Житель хутора Високе Хилько Степан Акимович був повним георгіївським кавалером (мав георгівські хрести усіх 4-х ступенів). З 1916 р. не працювала кузня Федора Терентійовича Кореня, в зв’язку з тим, що господаря взяли на війну. У грудні 1917 р. у Наумівці встановлено радянську владу. Згодом були німецька окупація та повторне повернення більшовиків. Першим головою Наумівської сільради, до складу якої увійшли хутори Переділ і Високе, став А. П. Середа . У роки громадянської війни він, разом з багатьма наумівцями служив у Таращанському полку І Української дивізії командиром взводу.
На 1920 р. наумівська громада мала у користуванні 1576 десятин землі, ставок, 48 колодязів; утримувала 3-х громадських пастухів та церковний причт: священника, диякона, паламаря, сторожа. Також громада частково утримувала школу. На той час остання мала 5 класів, де навчалося 100 учнів, з них 47 дівчат. У школі працювало 5 вчителів. Існували також початкові школи в Андрониках, Високому; у Турці їх навіть було дві. У 20-х роках у Наумівці існував комітет незаможних селян, своєрідний орган радянської влади на селі, що об’єднував найбідніших. Його очолював Василь Метла, згодом Прокіп Козій. На 1924 р. комнезам налічував 25 членів. На той час Наумівка належала до новоствореного Корюківського району.
Під час колективізації у 1930 р. було утворено колгосп "Перемога” на чолі з Т. І Пекельним, що до того очолював парторганізацію села. Лише за офіційними даними у Наумівці внаслідок голоду 1932-33 рр. померло 6 осіб, а всього по сільраді – 14. У 30-х роках від репресій постраждали Іванченко Онуфрій Васильович, Лисенко Петро Павлович з Наумівки, Луппа Іван Степанович з Високого, Тетяненко Петро Петрович з Турівки.
З 4 вересня 1941 р. по 20 вересня 1943 р. Наумівка перебувала в зоні німецької окупації. Під час відступу радянських військ невеликий підрозділ 277-ї стрілецької дивізії кілька годин вів бій на березі річки Бречиці, прикриваючі своїх. В окупацію старостою села було призначено Василя Савелу (1916?-?) з розкуркулених. З його наказу місцевими поліцаями було розстріляно радянських активістів. З іншого боку, як свідчать старожили, Савело врятував Наумівку від карателів, коли ті хотіли спалити село як партизанське. У 1943 р. він пішов разом з німцями на захід. Згодом опинився у Канаді, працював у газовій компанії. Радянський Союз безуспішно вимагав його видачі як посібника нацистів. За період окупації у селі загинуло 26 мирних жителів, 62 особи було вивезено до Німеччини. При визволенні Наумівки загинули 33 бійці 55-ї стрілецької дивізії; всі вони поховані у братській могилі на території села. У лавах Червоної Армії і в партизанських загонах воювали 520 жителів сільради. З них 340 чоловік загинуло, в т. ч. обидва Герої Радянського Союзу – молодший лейтенант Михайло Лучок та рядовий Федір Стрілець. Всього ж орденами і медалями було нагороджено 249 чоловік.
Станом на серпень 1944 р. у Наумівці проживало 1380 осіб ( без врахування мобілізованих, висланих до Німеччини і т. ін.). У жовтні 1950 р. внаслідок об’єднання 4-х колгоспів створено колгосп ім. Чкалова. У 1962 р. його було об’єднано з "Перемогою”. У 1963-1985 рр. колгосп очолював кавалер ордена Леніна Бородавко Микола Григорович. Земельні угіддя становили 6079 гектарів, з них 2414 гектарів ріллі. Господарство спеціалізувалося на вирощуванні с/г культур (жито, озима пшениця, ячмінь, овес, гречка, просо, люпин, кукурудза, льон, картопля) у поєднанні з тваринництвом. Утримувалась навіть пасіка на 110 вуликів. На 1970 р. 90 колгоспників були нагороджені орденами і медалями. Уродженці села Г. І. Дуденко та С. А. Полторацький отримали звання Героїв Соціалістичної Праці.
На 1965 р. у Наумівці проживало 1628 чоловік. Село було повністю електрифіковано та радіофіковано. Діяли середня школа, клуб, бібліотека, відділення зв’язку, ФАП, пологовий будинок, магазини. Працював реконструйований цегельний завод. У 60-80-х рр. активно ведеться будівництво. У 1968 р. збудовано нове двоповерхове приміщення школи, у 1983 р. - будинок культури (нині – Будинок народних традицій і дозвілля). В центрі з’являються двоповерхові житлові будинки. Кілька вулиць забудовано індивідуальними цегляними будинками. Здійснено газифікацію. Розпочали роботу аптека, дитсадок, філіал районної музичної школи. Село отримало статус зразкового. На 1989 р. кількість населення становила 1538 чоловік.
За роки незалежності припинив своє існування цегельний завод. Колгосп було реорганізовано у ПСП "Злагода”, яке очолив Топтун Віталій Степанович. Площа угіддь скоротилася до 2771 гектара, в т. ч. 1784 гектарів ріллі. Господарство займалося вирощуванням зернових та зернобобових, кормових культур, картоплі у поєднанні з тваринництвом. У 2002-2005 рр. було закладено фруктовий сад площею 10 гектарів. На сьогодні господарство підпорядковане інвестору – китайсько-українській компанії "Фанда”.
Станом на 2009 р. у Наумівці проживало 1323 особи, а всього по сільраді налічувалось 1518 чоловік. Наумівка і надалі залишається найбільшим сільським поселенням району. Тут проживають поетеси О. С. Лантух – завідувач філії-бібліотеки та Г. С. Пономаренко – завідувач аптекою. Відновлено Михайлівську церкву.
Науменко Андрій Миколайович – молодший науковий співробітник Корюківського історичного музею.
15300, Чернігівська обл., м. Корюківка, вул. Кошового, 109. Тел.: 066-1716443
Команда сайту "Корюківка Наше Місто" висловлює щиру вдячність Науменку Андрію Миколайовичу – молодшому науковому співробітнику Корюківського історичного музею, автору дослідження про історію рідного краю за наданий матеріал.
Література та джерела:
1. М. Василенко. Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка. – Чернигов, 1908.
2. В. Кривошея. Українське козацтво в національній пам’яті. Чернігівський полк . Т. 2. – К., 2012.
3. Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779-1781)/ за ред. П. Федоренка. - К., 1931.
4. Описи Лівобережної України кінця ХVIII – початку ХІХ ст./ за ред. Т. Ананьєвої. – К., 1997.
5. Списки населенных мест Российской империи. Кн. 48. Черниговская губерния 1859 г.. – СПб., 1866.
6. В. Модзалевский. Малороссийский родословник. Т. 4. – К., 1914.
7. Л. Раковський. Цукрова промисловість Сосницького повіту другої половини ХІХ ст. та її вплив на економічне життя населення.// Сіверянський літопис. - №4 – 2001. – С.85-89.
8. Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область./ за ред. П. Тронька. – К., 1972.
9. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник./ за ред. А. Кудрицького. – К., 1990.
10. Памятная книжка Киевского учебного округа. Черниговская губерния. – К., 1894. – 126 с.
11. Памятная книжка Киевского учебного округа. Черниговская губерния. – К., 1901.
12. Історична довідка про село Наумівку Корюківського району.
13. ДАЧО. – Ф. 128. – Оп. 1. – Спр. 776.
14. ДАЧО. – Ф. 144. – Оп. 1. – Спр. 298. – Арк. 77, 83.
15. ДАЧО. – Ф. 144. – Оп. 1. – Спр. 649. – Арк. 85, 94.
16. ДАЧО. – Ф. 154. – Оп. 1. – Спр. 12. – Арк. 180.
17. ДАЧО. – Ф. Р. -593. – Оп. 1. – Спр. 178.
|
