Майстер з великої літери.
 .
Бандури струни, як душі наспіви
В історію української культури наш земляк бандурист Олександр Корнієвський увійшов як видатний майстер музичних інструментів і художник-оформлювач. Людина зі складною долею....
Народився Олександр Корнієвський 21 березня 1889 року
у селянській родині
в селі Данилівка сусіднього Менського району .Батько Олександра з 1861 по 1873 рік відбував військову службу на Північному Кавказі. У тому ж полку служив Лев Толстой, і вони один одного добре знали. У 1896 і 1898 роках Толстой інкогніто, «подорожнім селянином», збирав матеріал для своїх творів про життя малоземельних селян і причини селянських заворушень на Чернігівщині. Письменник двічі гостював у Самійла Корнієвського, який тоді був у Мені волосним писарем. Отож підліток, згодом бандурист Олександр Корнієвський
зустрічався з Левом Толстим .
Олександр спочатку вчився у Данилівській початковій школі, потім – у міністерському училищі в Мені. А закінчивши 1907 року Менське ремісниче училище, став столяром-червонодеревником.
У 1904 році в Києві Українським музичним товариством «Боян» було організовано концерт бандуриста Терентія Пархоменка на вдосконаленій Корнієвським бандурі. Слухачі почали цікавитись, де можна замовити інструмент. Терентій Макарович радив усім звертатися до молодого майстра Олександра Корнієвського.
Замовниками його часто були люди заможні, доводилося враховувати усі побажання. Щоб інструмент не тільки чудово звучав, а й зовні мав мистецький вигляд. На пораду Миколи Лисенка та інших шанувальників бандури, Корнієвський вдосконалює інструмент. У 1913 році на Всеросійській виставці бандури майстра відзначено бронзовою медаллю.
Лихоліття
Улітку 1915 року Олександра забрали до війська, йшла перша світова війна. У Глухів, де він служив, дружина одразу ж привезла бандуру. Майстер і на фронті не забував про свій інструмент.
Коли почалася громадянська війна, Олександр Корнієвський повернувся до Мени. Згодом переїхав до Корюківки. У 1927 році його інструменти експонували на окружній виставці в Конотопі. Журі присудило йому першу премію.
У Конотопі діяла тоді капела бандуристів «Відродження». Проведена у місті виставка дала поштовх виготовленню бандур, кобзарського гурту побільшало до 50 осіб. Та вже сумнозвісного 1933 року капела мусила саморозпуститися.
Не оминула лиха доля й Олександра Корнієвського. Непомірні податки й загроза арешту змусили його ще 1929 року виїхати до Лохвиці. У 1937 році репресували спершу синів майстра, Леоніда та Олександра, а невдовзі і його самого. Усіх без суду заслали у далекосхідні табори. Трагічна доля спіткала й інших членів родини: донька Віра загинула у блокадному Ленінграді, а дружину 1943 року фашисти спалили в Корюківці. Тоді згоріла й велика колекція українських народних музичних інструментів, які майстер виготовив за давніми зразками.
Олександр Самійлович і в концтаборі злагодив собі бандуру. Після звільнення, по смерті Сталіна, дорогою до Бійська у потязі та на вокзалах інколи діставав її і починав грати. Такого в Сибіру не бачили. Мелодії українських пісень збирали довкола бандуриста людей.
Дев’яностолітній майстер
Через кілька років майстер вирушив до України. У 1961 році купив у Корюківці хату. І ще плідно пропрацював два десятиліття. Останню свою 180-ту двогрифну бандуру «Ювілейну» зробив у 1980-му році, дев’яностолітнім.
Останні роки життя майстра були особливо тяжкі: ревматизм скував пальці, не даючи змоги заграти на улюбленому інструменті. Помер Олександр Самійлович 31 січня 1988 року на 99-му році життя. Значну частину свого віку він прожив у Корюківці. Нині там відкрито меморіальну кімнату Олександра Корнієвського, його ім’ям названо вулицю. Музичні інструменти майстра відомі далеко поза Україною.
Найбільшу кількість їх мають музей бандур у Ялті, Чернігівський історичний музей імені В.Тарновського, меморіальна кімната Корнієвського у Корюківці та столичний музей народної архітектури та побуту України. У цій останній колекції – сім бандур нашого майстра. Найдавніша з них датована 1912 роком.
|
