Комп’ютерний полон, або Як повернути дитину у реальний світ

.
 

   За найменших проявів комп’ютерної залежності Оксана Чернова радить повести дитину на консультацію до психіатра.   Чому наші чада зависають у комп’ютері? Комп’ютер – друг дитині чи навпаки – ворог? Тривале сидіння біля монітора – захоплення чи залежність, прояв схильності до азартних ігор, емоційні розлади? На низку запитань, які дедалі все частіше хвилюють батьків, відповідає дитячий психіатр диспансерного відділення Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні Оксана Чернова.

– Комп’ютерні ігри несподівано стали не тільки розвагою для дітвори й підлітків, але й спричинили залежність. Відтягнути дитину від монітора іноді досить непросто.

Передусім, треба розрізняти розмаїття взаємин дітей із реальністю, узагальнено названою «комп’ютерною залежністю». Залежність від ігор, багатогодинні інтернет-мандрівки, відвідування комп’ютерних клубів і фінансові проблеми – це різні поняття. Необхідно ретельно проаналізувати обставини й зрозуміти, про яку залежність йдеться: ігрову, емоційну або, що найгірше, грошову.

Анкетне опитування засвідчило, що десь 80% школярів захоплюються комп’ютерними іграми. До слова, чимало досить серйозно: 10 – 12-літні діти мають «ігровий досвід» чотири – п’ять років. Більшість підлітків теж полюбляють ігри.

– Оксано Василівно, чому ж діти все частіше поринають у віртуальну реальність, ігноруючи живе спілкування з друзями або однолітками?
– Одна з причин – прагнення пригод, якими насолоджується хлопчик чи дівчинка, граючи в комп’ютерні ігри. По-друге, постійна зайнятість батьків: поринувши у власні проблеми, вони не знаходять часу для спілкування з сином чи донькою. Такі мами й тата не цікавляться успіхами в школі, почуттями й переживаннями дитини, не знають, чим живе вона, до чого прагне, що її бентежить. Купивши комп’ютер, вони вважають, що таким чином виконали свій батьківський обов’язок. Відтак дитина має цілковиту свободу.
Важливий фактор залежності – постійні родинні сварки, конфлікти та емоційно-психологічна напруга. Розлучення батьків теж не минає безслідно. Подекуди до дружби з комп’ютером підштовхують суворе покарання батьків за дрібні провини, непосильні домашні навантаження.
Найболючіша причина втечі у «світову павутину» – фізичне та психологічне насилля з боку однокласників чи однолітків.
Завищена або занижена самооцінка дитини теж стає поштовхом до комп’ютерної залежності. Отож, щоб якось розслабитися, зняти емоційно-психологічну напругу, діти з головою поринають у незвіданий віртуальний світ, шукаючи таким чином рівновагу та втіху.

– Отож, дитина ховається від проблем, непорозумінь і конфліктів?
– Здебільшого саме так. Комп’ютер стає другом і співрозмовником. Закачування музики, картинок і заставок для телефонів, списування з інтернету домашніх завдань, спілкування в соціальних мережах…
Діти й підлітки не можуть і ще не вміють вибудувати механізми психологічного захисту. Від постійної взаємодії з комп’ютером порушується режим харчування, вони втрачають відчуття реальності й часу, не сплять (трансформується поняття дня й ночі). Роздратування, неспокійний сон після ігор, панічні жахи, нав’язливі стани, напади панічного страху й тривоги – теж негативний вплив комп’ютерної залежності.

– Оксано Василівно, які ж ознаки такої біди?
– Якщо батьки просять полишити комп’ютер, дитина незадоволена і демонструє невдоволення, дратується. Вона забуває про домашні завдання, не може спланувати час. Перебування біля монітора – період ейфорії та задоволення.
Підстава для занепокоєння – нічні ігри, готування уроків біля комп’ютера (як, до слова, і їда), забудькуватість, прогулювання занять заради того, аби зайву годину посидіти з «другом». Агресія, роздратування, якщо не вдається пограти. Шантаж і погрози, якщо батьки заборонять засиджуватися. Дитина стає схожою на наркомана: постійно шукає час для гри, витрачає кишенькові гроші на нові диски (може навіть красти в батьків), говорить тільки про комп’ютер, забуваючи про все на світі.

– Як же повернути чадо в реальний світ?
– Дитяча психіка нестійка: будь-які проблеми або непорозуміння сприймаються як катастрофа. Окрім того, діти швидко звикають до видуманих ситуацій і ролей.
До п’яти років дітворі повністю протипоказано підходити до комп’ютера. Батьки повинні самі підбирати ігри для сина чи доньки або в крайньому випадку контролювати, чим бавиться дитина. Обмежувати час гри. А головне – зігріти душу дитини увагою, любов’ю і теплом, побільше спілкуватися з дітьми, захопити їх спортом, поважати сина або доньку як особистість.
Проблема комп’ютерної залежності – великою мірою дефіцит довіри і порозуміння. Переконати дитину, що реальний світ і віртуальний – різні та несумісні речі.

                                                                                                       Ольга Чернякова