Чотири роки Майдану. Де ми ? Хто ми ? Що далі ?

  .21 листопада виповнюється 4 роки, як почався другий Майдан, Революція Гідності 2013-2014 років.

Символічно, що майже одночасно, 22 листопада, ми відзначаємо початок першого Майдану – Помаранчевої революції.

Вона була викликана тим, що надто вже затягнувся в нас пострадянський «перехідний» період – йшло друге десятиліття державності, а кардинальні зміни все не наставали. Однак Помаранчева революція їх теж не принесла через розкол політичних сил Майдану. Відтак – реванш антиукраїнських сил і потреба другого Майдану.

Безпосереднім приводом для Революції Гідності стала раптова відмова тодішньої влади, режиму регіоналів, від підписання запланованої на 29 листопада у Вільнюсі на саміті Україна – ЄС Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом. Але люди вийшли на революцію також заради соціальної справедливості, демократії, реальних перемін.

…Минає чотири роки. На жаль, основні гасла, вимоги другого Майдану, як і першого, поки що залишилися не виконаними. Досі не покарані ті, хто вбивав людей на Майдані під час революції. Практично не покарані загалом одіозні діячі режиму регіоналів: головні, на чолі з колишнім президентом, утекли за кордон, менші – здебільшого відбулися легким переляком.

Більше того, стався ряд нових трагічних подій, явищ, причому деякі вперше в новітній історії незалежної України. Цю історію можна поділити на дві частини: перші 23 роки, від 1991 по 2014 роки, й наступні три з лишком роки після завершення Майдану.

В Україні – війна. Єдина країна Європи, де йде війна. Понад 10 тисяч убитих, десятки тисяч поранених, понад півтора мільйона біженців.

Україна втратила території – Крим і частину Донбасу.

У державі величезна корупція. І просто некоректно порівнювати її з корупцією при регіоналах, торочити, що тоді, мовляв, крали не менше. Порівнювати треба з тими гаслами соціальної справедливості, з якими люди вийшли на Майдан. І тут величезна прірва.

У такому разі виникає запитання: що, власне, дав другий Майдан? А враховуючи наші нові, згадані вище трагедії, запитання: чи потрібен був цей Майдан узагалі? Якщо ми дамо відповідь, що все-таки був потрібен, то чому саме? Очевидно, для того, щоб ліквідувати антинародний режим регіоналів. Але якщо той режим довелося ліквідовувати такою ціною, що то був за режим і як він міг з’явитися в демократичній державі в центрі Європи?

Він з’явився внаслідок ганебних п’ятирічних чвар переможців першого Майдану, політичних сил Помаранчевої революції, партій «Наша Україна» і «Батьківщина». Ці чвари за понад 10 років так і не були проаналізовані.

Усе це триває у форматі загалом чвар у нашому політикумі. У тому числі серед партій, які називають себе національно-демократичними. У нас дуже слабке громадянське суспільство. А його вершина – політикум – це взагалі партійний цирк, з існуванням більш як 350 партій. Так званих партій, бо насправді це партійки на обслуговуванні олігархів. І замість того, щоб об’єднуватися, насамперед відомим національно-демократичним силам, – нові чвари і поява все нових партійок.

Тому, відзначаючи 21 листопада День Гідності і Свободи, маємо говорити про те, щоб утілити в життя гасла Майдану. А це можливе лише при справжньому громадянському суспільстві, негайному припиненні політичних чвар, об’єднанні демократії.

Петро АНТОНЕНКО,
 редактор газети «Світ-інфо» (Чернігів).