ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ ! Відповідальність за порушення грошових господарських зобов’язань
 .
На нашому сайті неодноразово розглядалися питання, пов’язані з виконанням грошових зобов’язань і цивільною відповідальністю за їх порушення. В основному це стосувалося правових відносин між громадянами, як фізичними особами. Та напевне також слід торкнутися цієї проблеми в аспекті відносин між господарюючими суб’єктами, до яких відносяться підприємства, установи, організації – юридичні особи всіх форм власності, а також фізичні особи – підприємці. Доречи, у принципіальному багато з тих самих законодавчих норм так само регулюють і відносини між фізичними особами, навіть якщо вони не є підприємцями. Розглянемо окремі з цих питань на основі судової практики, в том числі, за викладеною в Оглядовому листі Вищого Господарського суду України (далі – ВГС) від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань».
Господарські відносини регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦК), Господарського кодексу України (далі – ГК) та іншими законодавчими і підзаконними нормативно-правовими актами.
********************************************************************
Часто в судовій практиці виникають питання стосовно строків виконання грошових зобов’язань, зокрема, при купівлі – продажу товарів. Деякі недобросовісні покупці, намагаючись відтермінувати оплату отриманого товару або взагалі уникнути її, не оплачують вчасно товар, а потім в суді посилаються на те, що продавець не звертався до них з вимогою про оплату товару.
Але строк виконання грошового зобов’язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК, згідно з якою, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. І цей строк виконання зобов’язання не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою про оплату.
До того ж, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 222 ГК учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення їм претензії чи звернення до суду.
Наприклад, дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки. Згідно з частиною 2 статті 712 ЦК до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За таких обставин факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов’язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (див. постанову ВГС від 20.09.2012 № 12/5026/556/2012).
Порушник строку виконання такого грошового зобов’язання, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, слід зазначити, що одночасне стягнення штрафу та пені з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання за договором, також не суперечить законодавству України.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов’язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК, частиною 6 статті 231 ГК, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” та частиною 6 статті 232 ГК.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов’язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК. В інших випадках порушення виконання господарських зобов’язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК. Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов’язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (див. постанову Верховного Суду України від 27.04.2012 та постанову ВГС від 12.06.2012 у справі № 06/5026/1052/2011). Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08.
Більш того, застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК, у тому числі процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п’ята статті 694 ЦК), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов’язань, ані штрафною санкцією. Згідно з частиною 5 статті 694 ЦК, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Таким чином, пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини 5 статті 694 ЦК та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, тому зменшення їх розміру неможливе (див. постанову ВГС України від 25.09.2012 № 32/5005/3471/2012).
Але сума пені за прострочення платежу за договором не може перевищувати встановлений Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” граничний розмір, тобто пеню, обчислену на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, незважаючи на встановлений у договорі спосіб обчислення пені (див. постанову Верховного Суду України від 24.10.2011 та постанову ВГС від 07.12.2011 у справі № 25/187).
В той самий час, розмір пені за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги визначено Законом України "Про відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", що виключає застосування до даних правовідносин приписів Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.
Частиною 3 статті 1 Закону України "Про відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій” передбачено, що суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100% загальної суми боргу.
І оскільки цим спеціальним законом встановлено відповідальність за несвоєчасне внесення плати за надані комунальні послуги, то нарахування пені має відбуватися відповідно саме до положень спеціального закону (див. постанову ВГС від 22.11.2012 № 18/1190/12).
Натомість, у всіх випадках, за наявності підстав, передбачених частиною 3 статті 551 ЦК, частиною 1 статті 233 ГК, розмір пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, може бути зменшений за рішенням суду у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; інші (в тому числі, не майнові) інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Наприклад, встановивши причини невиконання відповідачем грошового зобов’язання, а саме надавши належну оцінку тій обставині, що споживачем теплової енергії, яку виробляє відповідач, є переважно населення, а також збитковість господарської діяльності відповідача у зв’язку з наявністю значної заборгованості споживачів за поставлену енергію, суди дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для зменшення розміру пені на підставі статті 233 ГК та пункту 3 статті 83 ГПК (див. постанову ВГС від 19.12.2012 № 5023/3165/12).
При всьому цьому, обов’язково слід зазначити, що вираження у договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Держкомстатом України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов’язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки такий офіційний індекс інфляції визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти (див. постанову ВГС від 31.01.2012 у справі № 18/113-53/81).
*********************************************************************
Нерідкими бувають випадки, коли особа – кредитор, відповідно до договору або закону, надсилає своєму боржникові письмову претензію, або іншу вимогу про сплату боргу та інших належних за законом або договором платежів, а боржник, знаючи, що від цієї особи може надійти така претензія чи вимога, ухиляється від одержання на підприємстві зв’язку листів від кредитора. При цьому слід зазначити, що за висновком ВГС, ухилення від одержання листа, що містив вимогу про виконання грошового зобов’язання (відмова від його прийняття, нез’явлення на підприємство зв’язку після одержання повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа), не дає підстав вважати вимогу непред’явленою (див. постанову ВГС від 04.07.2012 № 20/5007/121/11).
*********************************************************************
І насамкінець, як ми вже звертали увагу відвідувачів сайту у статтях, що стосуються кредитних боргів, за змістом статей 598 – 609 ЦК наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК.
Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (див. постанову ВГС від 01.11.2012 № 5011-32/5219-2012). Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду від 20.12.2010 № 10/25, від 04.07.2011 № 13/210/10, від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207, від 23.01.2012 № 37/64.
Автор: Advocat
Джерело інтернет
|
