Навряд чи про це будуть відверто говорити....А жаль! Бо дійсно тієї трагедії 1943-го року можна було уникнути. Коли я писала дипломну роботу по цій темі і в 2005 році хотіла надрукувати статтю у газеті "Маяк", то мене попередили: ми не будемо друкувати таке. Змінюйте статтю, щоб не йшлося про партизан у поганому світлі. І ще додали: "Поки живі ветерани - правду будуть замовчувати". І дуже сумно, що про цю жахливу, страхітливу трагедію знає небагато людей. У всіх на устах Лідіце, Орадур, Хатинь. А саме у Корюківці було замордовано найбільшу кількість мирного населення у Другій світовій війні.

Шановна Елена !
Повністю поділяю Вашу думку. У мене ще в 1990 році з цього приводу була розмова з Головою Верховної Ради
УРСР Валентиною Шевченко. Ще тоді було відомо, чому не стали будувати меморіал. Адже, спитав би кожен, де були партизани??? Щодо"Маяка", то час іде, все змінюеться.

Отож, проиєднуйтеся до всіх через сайт, щоб нарешті увіковічили всіх невинно убієнних, побудували меморіал,
і щоб про наше місто, а також всі спалені села України
знали у світі...
А щодо партизан, то були різні, одні били ворога, а інші у жмурки гуляли з жінками. Бог їм суддя.

Виникає питання , а чи знайдеться місце у процесі підготовки передачі для відвертості, яка визрівала десятиліттями? Мова про можливість обєктивного розгляду названої трагедії з позицій здорового глузду. А це значить з чіткою констатацією головної причини спонукавшої фашистів до розправи над мирними мешканцями Корюківки- нахабно безглузда авантюра партизан зі вбивства кількох вояків противника. Адже ці так звані партизани добре знали що коять, вбиваючи німецьких військових!? Знали, що вже мали місце приклади, коли фашисти вчиняли коральний заходи. Але ці партизани, нехтуючи життям населення, знов прагнули до чергової авантюри. Бо такою була установка московського керівництва. Треба ж було тримати у напрузі українське населення на окупованих територіях, даючи варіант з двома шляхами- або у партизани, або- до загибелі у такий спосіб. Слова ж Сталіна і про полонених, і про населення під окупацією добре відомі всім!
Ще у 70-ті роки розповідали очевидці про партизанів, як про явище далеке від образу народних месників. З вуст корюківчан йшлося про недоумковатих людей , що ховалися у лісах, роблячі ось такі чи трішки іншого тактичного формату затії. Як що то не так, то чому , коли фашисти розпочали розправу над мирним населенням, партизани не дали бій карателям, а фактично тихенько спостерігали за тим, що відбувається, тим самим перетворюючись на суб'єкт співучасті у злочині. Одним словом- прийшов час говорити правдиво і об'єктивно про подію, яка є страшним горем для тих, хто пройшов крізь пекло, для тих, хто й наразі живий, для тих- хто не народився..
А на початку 80-х памятаю, як одного дня, під селом Хлопяники було умисно повалено велику скульптуру партизана, що "з автоматом виходить із лісу". Їхали тоді автобусом на Чернігів і бачили таке: стоїть перевернутий до гори ногами, розвалений. А на запитання щодо причини побаченого,місцеві дядькі відповідали- що у такий спосіб висловили незгоду, спротив та образу на дії партизанів у їхньому краї у війну!?. Більше пам'ятник не відновлювали. Ось така вона народна правда про партизан з корюківських лісів.