Трагічна загибель студентського куреня під Крутами

стала символом патріотизму і жертовності

у боротьбі за незалежну Україну.

«…Безвусі, юні, вічно молоді, ви склали голови за рідний Київ, скріпивши крок державницькій ході, вписавши подвиг у свободи вияв…» (Яр Славутич «Крутянці»)

   
   
    28 січня 2011 року, в Корюківській районній  бібліотеці  для дорослих  з   нагоди  відзначення  93-річниці подвигу героїв Крут     відбулося засідання у форматі " круглого столу ", в якому взяли участь представники влади, громадськості, духовенства, вчителі історії та учні старших класів шкіл міста.....

93 роки тому історія України закарбувала на своїх скрижалях новий символ, який став невід’ємною складовою генетичної пам’яті українського народу. Цей символ — Крути! 

29 січня 1918 року назва невеликої станції, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач-Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який уже протягом майже століття є сяючим дороговказом для десятків поколінь незламних борців за свободу та незалежність рідної землі, за власну Українську державу.

29 січня 1918 року на залізничній станції біля села Крути 300 київських студентів, захищаючи підступи до Києва, вступили в нерівний бій з 6-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова, який напав на Українську Народну Республіку.

«…Безвусі, юні, вічно молоді, ви склали голови за рідний Київ, скріпивши крок державницькій ході, вписавши подвиг у свободи вияв…» (Яр Славутич «Крутянці»)


Український поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинку студентів вірш «Пам’яті тридцяти».

А в 2006 році на залізничній станції Крути відкрили Меморіал пам’яті героїв Крут. Автор меморіалу Анатолій Гайдамака представив пам’ятник як насипаний пагорб заввишки в 7 метрів, на якому встановлена 10-метрова червона колона – копія колон фасаду Червоного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка, звідки була більшість крутських воїнів-студентів. Також Меморіальний комплекс включає каплицю, а поряд з пам’ятником викопане озеро у формі хреста.

Якщо Ви недостатньо знаєте про битву під Крутами, про цю трагічну сторінку української історії, для Вас – історична довідка:

Неоголошена війна радянської Росії проти УНР розпочалась з середини грудня 1917. Протягом 3-4 тижнів більшовицькі загони з Росії встановили радянську владу у Харківській, Катеринославській і Полтавській губерніях. Наступ на Київ червоні війська вели двома групами: перша йшла по залізниці Харків-Полтава-Київ, друга просувалась у напрямку Курськ-Бахмач-Київ. Для охорони кордонів України з півночі, на станцію Бахмач ще 8.12.1917 прибули дві українські сотні 1-ї Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького. У їхньому розпорядженні був саморобний бронепотяг під командою сотника С. Лощенка. З Бахмача висилалися дозори до Ворожби, Гомеля та Хутора-Михайлівського, які охороняли залізницю. 23 грудня 1917 року сюди прибули ще дві сотні тієї ж юнацької школи, 14 січня 1918 – 1-ша сотня новоствореного Студентського куреня, сформована з добровольців-студентів Українського національного університету, університету Св. Володимира, гімназистів старших класів українських гімназій на чолі з сотником Омельченком. Загальна чисельність українських сил на цьому відтинку фронту становила 20 старшин, близько 500 юнкерів, студентської сотні (115-130 чол.), на озброєнні яких було 16 кулеметів та бронепотяг. Командир - сотник А. Гончаренко. Є відомості, що під час бою до них приєднались 80 добровольців із підрозділів місцевого Вільного козацтва.

Більшовицьке угруповання, яке було сформоване з солдатів-росіян, брянських червоноармійців та балтійських матросів, складалося із загонів П. Єгорова (1300 чол.), Р. Берзіна (3500 чол.) та С. Кудинського (800 чол.). Під час бою до них приєднався 1-й Петроградський загін.

Не наважуючись зустріти ворога у Бахмачі, А. Гончаренко наказав відступити до станції Крути і зайняти там оборону. Ранком 16 січня 1918 року біля станції Крути українські війська були готові до бою. Українські позиції були непогано підготовлені до оборони. Студентський курінь був поділений на 4 чоти по 28-30 чол., три з яких зайняли оборону в окопах. Четверта складалася з наймолодших та тих, хто не вмів стріляти, і перебувала в резерві.

Біля 9 год. розпочався наступ. Бій тривав декілька годин. Коли до більшовиків підійшло підкріплення, А. Гончаренко віддав наказ відходити. Забравши вбитих і поранених, українське військо відступило до ешелону, де близько 17-ї години зібрались усі підрозділи.

Незабаром з’ясувалося, що не вистачає однієї чоти студентів, яка стояла найближче до станції. Відступаючи в сутінках, вони вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями, і потрапили в полон. Коли більшовицький командуючий П. Єгоров довідався про втрати, які понесло його підрозділи (не менше 300 чол.), він наказав стратити полонених. Надвечір студентів та гімназистів розстріляли у дворі ст. Крути. Перед смертю гімназист-галичанин І Г. Піпський заспівав «Ще не вмерла України...», його спів підхопили й інші юнаки.

Загальні втрати українців у бою під Крутами сягали близько 250 чол.; із них втрати студентської сотні склали приблизно 80 чол. (27 розстріляних, 10-12 вбитих у бою, 35-40 поранених, 7 полонених).

Існувало багато версій, чому сталися трагічні події під Крутами. Тривалий час у загибелі студентів звинувачувалося керівництво українських Збройних сил, яке нібито кинуло їх напризволяще перед загрозою сильного і небезпечного ворога. Останні розвідки доводять, що командування армії УНР розуміло стратегічну важливість оборони бахмацького напряму. Туди передбачалося направити частину Гайдамацького кошу Слобідської України на чолі з С. Петлюрою, але в ніч на 16 січня 1918 року розпочався більшовицький заколот у Києві й довелося знімати війська з фронту.