КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО
ГоловнаРеєстрація Вхід
Ви увійшли як Гість • Група "Гості"Вітаю Вас, ГістьRSS
-Громадський Інформаційний Сайт - -
Меню сайту
Категорії розділу
Події [347]
Вибори [106]
Громада та влада [514]
Точка зору [189]
Право знати [789]
Свобода слова [34]
Гарячий коментар [4]
Тут я живу [218]
Історія нашого краю [54]
Захисник [26]
Свята [480]
Здоров-Я [475]
Господар і Господарка [46]
Смакота [49]
Поради [123]
Рибалка та полювання [20]
Цікавинки [68]
Всячина [37]
Радіо онлайн
СЛУХАТИ ОНЛАЙН РАДІО
Наше опитування
Календар
«  Серпень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Друзі сайту

Корюківська ЗОШ І-ІІІ ст.№1.




Холминський Будинок творчості



Семеновка - наш город!

Статистика
Яндекс.Метрика

Онлайн всього: 5
Гостей: 5
Користувачів: 0
Архів записів
 


Головна » 2016 » Серпень » 18 » Таємниці життя кобзаря Олександра Корнієвського з Корюківки
08:14
Таємниці життя кобзаря Олександра Корнієвського з Корюківки
    

    Таємниці життя кобзаря Олександра Корнієвського з  Корюківки


Корнієвський21

Олександр Самійлович Корнієвський

«Зрештою, моє горе обернулося для мене великим щастям; я залишився живим і зберіг своє здоров’я», — написав 4 листопада 1986 автор сучасної української концертної бандури, кобзар та лірник – Олександр Самійлович Корнієвський. За доносом, у 1937 році майстра, який проживав з родиною у м. Корюківка «… запросили на хвилинку в міліцію, а я, як пішов, так повернувся тільки через 25 років”.

Перед цим заарештували двох його синів. У 1943 році нацистські карателі повністю знищили Корюківку, разом з її жителями. Згоріла й дружина Олександра та його будинок, у блокадному Ленінграді гине його донька Віра.

Проте, те зло, що наслали на кобзаря односельчани допомогло йому вижити: я повернувся до Корюківки живий, здоровий, а мої недруги загинули, зазначає Олександр.

Пізніше він так пояснить свій злочин «…думали: я великий злочинець, а не розуміли, що був засланий тільки за те, що я робив бандури й, таким чином, підтримував українську культуру, і в той час усі тюрми забивали такими людьми, які мріяли про Україну…».

Народився митець 21 березня 1889 року в селі Данилівці Менського району на Чернігівщині у сім′ї нащадків запорозьких козаків, багато років прожив у Корюківці. До самої смерті маючи тверду пам’ять та чіткий розум.

DSC_0122

Приміщення колишнього ремісничого училища у м. Мена

Батько Олександра — Самійло відбував військову службу разом із поручником Левом Толстим, і вони один одного добре знали, спілкувався особисто з письменником і тоді ще малий Сашко. У 1896 і 1898 роках граф Толстой інкогніто, «подорожнім селянином», збирав матеріал для своїх творів про життя селян і письменник двічі гостював у Самійла Корнієвського.

За родинними переказами рід Корнієвських походив від запорозького козака, проживали вони у с. Данилівка на кутку – Гора. Батьки його були досить роботящі люди, після революції вважалися кулаками, адже мали «15 десятин землі, будинок-клуню, 2 повітки, 3 коней, 4 корови та дрібну худобу». Олександр спочатку вчився в Данилівській початковій школі, потім у міністерському училищі в Мені.

Іноді він, на прохання батьків влаштовував виступи і в селі, адже він вже на високому рівні опанував кобзу. Одного разу його батьки влаштували цілий концерт, подаємо його опис за спогадами Олександра Самійловича.

– «І от настав той день. Брат запряг жеребчика в легенькі санки й за півгодини привіз мене із кобзарем. Я покликав Михайла Івановича із скрипкою, побіг до діда Савелія Петровича (йому тоді було 92 роки), який був у пана Бобиря форейтором і придворним музикантом. Усі зійшлися до хати. Розсілися. Мати починає частувати чаркою до першої страви, а там – по другій, а кому – й по третій. А я тим часом у сусідній кімнаті підстроюю скрипки до бандур. От і готово, інструменти налагоджені в один тон. «Ну –кажу, -Петро Федоровичу, починайте».

Тихо стало. Всі прислухаються.

А Ткаченко грає «Ой Морозе-Морозенку…» я так само допомагаю на своїй бандурі. І враз як зрине «Ой лопнув обруч та й коло барила…» Михайло Іванович та дів Савка підхоплюють мелодію на своїх скрипках. А гості вслухаються у слова «Зійшов місяць, зійшов ясний». Після цього вибухає «Шутиця» — танок на мотив «Лявонихи». Виводить Михайло Іванович, а дід йому вторить та примовляє: «Ніззя мені ні до церкви ходить, ніззя мені ні Богу молиться Піп мене у вівтар кличе, а дяк за рукав смиче, всі святі усміхаються; всі до мене придивляються», або «Журилася попадя своєю бідою: йо, як його бідній, жити, що піп з юородою…»Петро Федорович заспівав: «Ой у Цареграді на риночку та п’є Байда мед-горілочку», нарешті –«Як була я молодою преподобницею, повісила фартушину на віконницю». А тоді всі гуртом: «Занадився журавель до бабиних конопель…» І не стрималися жінки –в танець. І моя мати зх. Сестрою Олександрою і собі в коло… Та коли Михайло Іванович перейшов на «Комаринську», то вся хата заходила ходором. Він грав із такими викрутасами, що тепер не почуєш ніде… Я й досі пам’ятаю кожне те колінце, але на бандурі чомусь так не виходить, як на срипці.

Півселі зійшлося біля хати. Дехто вперся й у хату…Так закінчився той день. Петро Федорович переночував у батьків, а назавтра нас відвіз мій брат до Мени.

…Довго ще селом ходив поголос як на Горі (так звалася наша вулиця) грав сліпий кобзар із Сашком на бандурах, а Михалько та Савочка на скрипках. Кому довелося чути, то впивалися красою музики».

Куток Гора с. Данилівка. Тут стояла хата Корнієвських

Куток Гора с. Данилівка. Тут стояла хата Корнієвських

Вїзд на куток Гора с. Данилівка.

Вїзд на куток Гора с. Данилівка.

Коли Олександр вчився у Менському ремісничому училищі кобзар Терентій Пархоменко замовив молодому майстру ремонт кобзи. Він не тільки виконав ремонт, але ще й поліпшив її. Терентій Пархоменко продовжував і далі спілкуватися з кмітливим юнаком, і з часом навчив його грі на кобзі.

Коли 1904 року в Києві після концерту бандуриста на вдосконаленій Корнієвським бандурі слухачі почали цікавитись, де можна замовити бандуру, той радив усім звертатися до Менського ремісничого училища й називав ім’я молодого майстра Олександра.

Посипалися замовлення… Українській Страдіварі не просто виконував замовлення, але ще й розуміючи всю складність гри, докладав світлий розум і робив інструмент кращим, та й сам вчився грати. Через деякий час сам Микола Лисенко замовив молодому хлопцю два інструменти.

До речі, доля майстра і великого італійця таки перетнуться.
–«У мене на ремонті була віолончель роботи «Stradivarius» 1707 року виготовлення, отож я добре укмітував усі особливості цього шедевра», — пригадував Олександр Самійлович.

— «В ті часи, — пише в газеті «Слово Просвіти» учень Корнієвського кобзар Василь Нечепа — стрій кобзи був діатонічний. Це як фортепіано без чорних клавіш, без півтонів. Тоді Олександр Корнієвський і почав мудрувати, як зробити таку кобзу, щоб на ній можна було грати музику Лисенка, Чайковського, Бетховена. Олександр Корнієвський додав поміж струнами ще по одній струні, розмістив їх паралельно та змайстрував перемикачі (демфер). Так сто років тому з’явився новий музичний інструмент — хроматична концертна бандура –сучасний інструмент».

Проте далеко не всі кобзарі-сліпці сприймали новації Олександра. Багато хто з них, вважав, що він своїми винаходами забирає у них «справжнє мистецтво гри на кобзі», якому вони вчилися довгі роки, забирає їх заробіток.

… травень 1910 року. Учитель Олександра Терентій Макарович Терещенко недужий лежав удома на постелі. Корнієвський, знаючи, як він ставиться до нього, все-таки наважився відвідати кобзаря. Сів на свій дерев’яний велосипед і прожогом у Волосківці, до Кобзаревої хати.

Гостя привітала Явдошка – донька й проводирка кобзаря. Вона журливо мовила: «Більше місяця не озивається бандура… –й подала йому закіптюжену кобзу. І тільки-но Олександр Самійлович вдарив по струнах і стиха заспівав «Ніч яка місячна, зоряна ясна…», як напівмрець підхопився з подушки й мало не стис горло приятелю. Переляканий гість вискочив з хати і хутко зник на велосипеді. За кілька днів кобзар помер у невиразній люті, з безмежної засмути.

У свою чергу Олександр Корнієвський до багатьох відомих старосвітських кобзарів, яких знав особисто, ставився зверхньо, мовляв, мали примітивні бандури з малою кількістю струн та й грали примітивно, — пригадує дослідник Ренат Польовий. Відомого сліпого кобзаря Павла Кулика вважав слабеньким гравцем на бандурі, а от Куликового учня Семена Власка хвалив як вправного музику, бо той багато перейняв виконавської майстерності від нього, Корнієвського.

Навчаючись в ремісничому училиші, Олександр Корнієвський мав змогу відвідувати творчі вечори, що відбувалися в будинку поміщика Баранова, до доньки якого він мав романтичні почуття. Але не склалося… Саме тут Олександр Самійлович зустрічався з Миколою Лисенком, Марком Кропивницьким, Михайлом Коцюбинським, Останньому він виготовив бандуру під № 6.

1913 року на Всеросійській виставці бандуру майстра відзначено бронзовою медаллю.

Наприкінці 1914 року, під час концерту для дворян Сосницького повіту предводителем яких був граф Мусін-Пушкін познайомився із Олександром Довженко, з яким пізніше перебуваючи на службі в армії у 1915 році разом організували концерт у Глухові.

Буремні роки Революції, утворення Української держави кобзар ретельно обминає у своїх листах-спогадах пише, що «частина його розбіглася,а сам він повернувся додому у 1918 році», оминають їх і дослідники. Проте є підстави вважати, що Олександр Самійлович брав активну участь в українській Революції.

Знав і виконував кобзар теперішній гімн нашої держави. Ось як він про це розповідає у листі до М. Полотая 10 лютого 1972 року:
–: «В 1918 році купив у мене бандуру кобзар із Верхолісся Панас Митрофанович Повар. У нього була старезна,нечупарна на дерев’яних кілочках. Він трохи грав і, добре пам’ятаю, згадував Шута. Мабуть, вона перейшла йому від цього кобзаря.
Знаю: часто приїздив до Корюківки і вже добре опанував моєю бандурою. Особливо чудово виконував «Ще не вмерла Україна», якої і я тоді навчився від нього. Повара розкуркулили, й він десь загинув, залишився лише пустир, де був його двір».

На початку 20-х, Олександр маючи роботящі руки, він майстрував і незабаром придбав таку-сяку хату на Поповому кутку в Корюківці.

За деякий час його слава, як музичного майстра, розлетілася на всю Україну та Кубань, проте ремонтувати інструменти та виготовляти нові він мав потайки. Адже це нелегальний дохід, а таке в Радянському союзі не дозволялося. Паралельно з цим він з дозволу влади офіційно виготовляв штемпелі, працював на цукрозаводі. Проте все рівно залишався непевним елементом, адже частенько на подвір’ї Корнієвських збиралися люди та лунали українські пісні. Доноси летіли один за одним. Спочатку його тягали до в’язниці як «непмана» шукали золото, а у 30-ті роки вже «шили політику».

І це не дивно. Адже просто «зібраннями» аматорів української пісні у дворі Корнієвського, були тільки у його листах. Таємницю розкриває кобзар Семен Власко з с. Блистова Новгород-Сіверського району.

Ось як він про це розповідає збірник спогадів Рената Польового «Кобзарі у моєму житті «В наших щоденних розмовах Семен Сидорович багато розповідав про окремих кобзарів, про кобзарське братство і його справи, про лебійську мову, про кобзарсько-братські з’їзди для полагодження своїх справ, головною з яких був розподіл території між кобзарями. З’їзди відбувалися ще в 1920-ті роки і проходили у музичного майстра Олександра Корнієвського, який для цього заходу надавав просторі приміщення своєї майстерні».

Тож цілком можна висловити припущення про те, що Олександр Корнієвський займав посаду цехмайстра — голови старцівсько-кобазрської братії.

Тим паче «Центром Сосницьких співців є…містечко Мена, де в церкві вони мають свою ікону, перед якою горить назгасима лампада, що утримужться коштом всього гурту», — розповідає Володимир Кушпет у своїй книзі "Старцівство”.
-«Ви ще багато чого про мене не знаєте», — пише у своєму листі до кобзаря з Ялти Олексія Нирка, людини якій в останні роки перед смертю Олександр Самійлович розкрив чимало таємниць свого життя.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Інструменти Олександра Корнієвського — Корюківський краєзнавчий музей

На початку 30-х Корнієвського, як нетрудового елемента, виселяють з родиною на деякий час на будівництво у Лохвицю.

А в цей час у його рідній Данилівці, за провал політкомпаній майно його вже покійних батьків розпродане, а його рідний брат Федір змушений перебратися у сусідній новопосталий совхоз Чапаївку (колишній Бобирів хутір). До речі, саме з Чапаївка родом вчителька Данилівської школи Марія Тимофіївна Максименко, що доклала значних зусиль до збереження імені кобзаря на його батьківщині.

Изображение 011

Приміщення Данилівської колишньої церковно-приходської школи де учився й О.лександр Корнієвський. У своїх спогадахвін пише, що він зробив для цієї школи вікна.

Школа та Троїцька церква у с. Данилівка

Школа та Троїцька церква у с. Данилівка. Зі спогадів Олександра Корнієвського: коли мені було 4 роки, як у нас на хаті на якесь свято грав на скрипці дядько Михайло Іванович Плющ. У 1902 році дячок Михайло каже: «ти вчися тільки по нотам…Я тобі дам самовчитель Баганця». І я щодня грав».

Але не тримав зла Олександр Корнієвський на своїх земляків. У листі до свого учня й земляка кобзаря Михайла Полотая 25 серпня 1955 він напише: «Побував у Мені, Данилівці. Скрізь мене гарно шанували».
Але повернемося до 1937 року. Тоді його було засуджено на 10 років позбавлення волі.

Кобзарю Ренату Польовому, він розповідав про тяжкі умови зимового етапу на Сибір, коли в "телячому” вагоні трупи померлих лежали на підлозі в замерзлих нечистотах. Щоб не впасти й не померти в нечистотах, підв’язував себе за руку до верхніх нар вагону і забувався в дрімоті.

До місця призначення прибув украй виснаженим, зовсім непридатний до тяжкої фізичної табірної праці. Але на його щастя один наглядач потребував ремонту віконної кватирки в щойно одержаному помешканні. Для виконання цієї роботи узяв на один день Корнієвського. А пропрацював він у того наглядача два тижні. За той час перенавісив у нього кілька дверей, перестелив усю підлогу, ще й розбиту гітару відремонтував. Так, не перетруджуючися фізично і непогано харчуючись, відновив свої фізичні сили.

Від одного наглядача потрапив на такі ж послуги до іншого. Потім настроїв піаніно начальнику табору. Виготовляв на замовлення високого начальства художньо виконані подарункові вироби (скриньки, рамки тощо). Отже, дякуючи своїм золотим рукам, здобув у таборі окремий статус і в табірних умовах зажив краще, ніж ті, що жили на волі. Навіть мав змогу заробляти чималі гроші.

Врешті-решт з часом він з двома своїми синами оселився у Корюківці, де продовжував виготовляти інструменти. Одну з бандур майстер виготовив на замовлення поета Максима Рильського, проте виконати замовлення не встиг –завадила смерть поета.

Незважаючи на своє більш-менш комфортне перебування у Корюківці, та й певну славу, комуністичний режим все рівно ставився до нього як до зловорожого елемента.

Так у виданих в 50-70-х роках книгах про кобзарів України –Кардана, Омсельченка, Лаврова і слова немає про Корнієвського.

Такий недогляд пояснює письменник Олександр Деко: «У моїй книжці "Майстри чарівних звуків” 1984 р. є про Корнієвського. Про нього видавництво та цензура матеріал порізали, хоч він мені написав зошит спогадів, адже він сидів за націоналізм. Я мав великі неприємності за згадку Корнієвського (такий був час)…»
-«Коли мені святкувало 80-ті річчя і люди прослухали концерт по радіо, то дехто вороже відгукувався про мене. Райком партії навіть заборонив київським тележурналістам робити кінозйомку, переконуючи їх, що я утікач-каторжанин, усе життя убивав і грабував…», — гірко ділиться на схилі літ (лист від 4 листопада 1986 р.) у листі до ялтинського кобзаря О. Нирка Олександр Корнієвський
— «Мене не раз питали в обкомі: «Чого ти туди їздиш? Хіба не знаєш, що Корнієвський був репресований?». Я вдавав із себе наївного мандрівника. І знову раз за разом бував у нього. А місцеві органи КДБ увесь час стежили за кожним моїм кроком і доповідали, куди треба: з чим приходив у хату і що звідти виносив…», — розповідає учень майстра кобзар Василь Нечепа.

Проте й майстер розумів суть Радянського Союзу: «Було б це у вільній країні, ьез тоталітаризму, ми б із тобою створили б своєю працею багато б чого видатного і популярного під іменем «Корнієвський і син»…Але можна буде думати, що колись настане законність», — пише він у листі до власного сина Олексанлра 22 червня 1947 року.

Свої мрії, Корнієвський кажуть навіть втілив у жартівливому підписі під бандурами «Корнієвський любив підписувати свої інструменти англійською мовою: прізвище своє під струнотримачем писав латиною, а всередині, кажуть, ставив "Made in Korukivka» згадує музичний майстер Микола Єщенко.

До речі, загалом характер у Корнієвського був веселий, спілкуватися з ним було дуже легко, — твердить Микола.

Вершиною своєї майстерності Олександр Корнієвський вважав бандуру виготовлену на замовлення українського уряду для подарунку тодішньому генсекові Микиті Хрущову. За спогадами Рената Польового спідняк її був виготовлений із деревини горіха, а дейка оздоблена інкрустаційним зображенням усіх дев’яти давньогрецьких муз. Був художньо виконаний і футляр для неї.

Домовлятися до майстра приїздив сам заступник голови Ради Міністрів УРСР Петро Тимофійович Тронько. Узгодили термін виготовлення і ціну – 2500 карбованців. Невдовзі Тронько навідався з додатковим замовленням – виготовити бандуру в подарунок українського уряду кубинському вождеві Фіделю Кастро.
По закінченню роботи за бандурами приїхав Тронько з двома експертами. Один із них – професор київської консерваторії Баштан, прізвища другого не пам’ятаю. Стали вони навперемінку награвати на "хрущовській” бандурі, скоса позираючи на Корнієвського. Той розцінив їхню поведінку, як очікування хабаря. "Знаючи собі ціну”, Корнієвський сидів незворушно. Оскільки це тривало досить довго, Тронько почав квапити експертів із висновками. Ті попросили дозволу усамітнитися для наради. Повернувшись до кімнати, Баштан категорично вирік присуд: коли б цю бандуру давали йому й даром, то він би її не взяв. Стривожений Тронько допитувався причини такого висновку, на що Баштан плутано почав пояснювати незручністю положення руки під час гри та іншими дрібницями – ніби Хрущов на тій бандурі гратиме. Поїхав Тронько без бандур, запевнивши майстра, що невдовзі той одержить за свою роботу гроші й бандури у нього заберуть. Пройшло кілька років, а від Тронька, як кажуть, ні слуху, ні духу».

Іншою унікальною річчю виготовленою Олександром Корнієвським напівбандура-напівакордеон бандурина, грати на якій на жаль, зараз ніхто не виіє.

Підсумовуючи знову повернемося до спогадів Миколи Єщенка: «Корнієвський був раціоналізатором, постійно впроваджував щось нове. Його ідеї швидко підхоплювали київські майстри». Кожен інструмент виготовлений Олександром Корнієвським є неповторним та унікальним. Кращі їхні зразки мають класичну довершеність форми, неперевершені акустичні якості. Оздоблені різьбленням, гравіруванням, інкрустацією, мозаїкою, вони є справжніми витворами високого мистецтва. На деяких із них вмонтовано барельєфи Т. Г. Шевченка, М. В. Гоголя та власне зображення.

Загалом за все життя Олександр Корнієівський виготовив 180 бандур. Крім них він робив і вдосконалював арфи, балалайки, гітари, ліри, мандоліни, скрипки, цимбали,

Музичні інструменти Олександра Самійловича часто «прописувалися» в ансамблях, капелах й оркестрах. Його роботи отримали високе визнання фахівців. На бандурах Корнієвського грали кобзарі Терентій Пархоменко й Семен Власко, Євген Адамцевич та Андрій Бобир, Олексій Чуприна й Віктор Лісовол. Вчився у майстра-віртуоза його виконавської манери відомий нині кобзар-лірник Василь Нечепа.

Серед багатьох учнів кобзаря були і євреї, яким він виготовив кобзи. Це Левянт Лейбович Зелман з Мени, син багатого купця та корюківчанин Аврам Йосипович Хайкін.

Цікаво, що Левяноту, на початку доводилося приховувати своє етнічне походження
— «У 1909 році мені довелося познайомитися з кобзарем П. Ф. Ткаченком у Мені, — згадує Олександр Корнієвський, — Ми з Левянтом прогулювалися на майдані й помітили поза лавками його з бандурою за плечима; підійшли до нього і просимо: «Заграйие», а він до нас «Одчепіться від мене, жидова проклята!». –«Ні, ми українці та ще й молоді кобзарі, хочемо вас послухати…» -«Ну, тоді звиняйте за недобре слово…».Ото взяли його й повели до мене на помешкання, де він і переночував».

Цього ж року майстер виготовив для нього власний інструмент.
«Коли Левянт повернутвся додому із навчання у духовно-іудейській академії, то я похвастався йому, що вмію добре грати на бандурі і заграв перед ним. Його приголомшила моя музика, і він сказав: «Продай мені цю бандуру, і навчи мене грати як сам». Я погодився і назвав суму -30 карбованців. Ми пішли з ним до його батька, а той відрахував мені потрібну суму. Юнак цілий рік відвідував мої занятт і навчався з незвичайним успіхом. Він уже почав самостійно щось грати й підбирати на бандурі свої національні мелодії. Дещо від нього перехопив і я. Я завжди буду вдячний за те, чого навчився від нього: пісень, танців, молитов, «Пісні пісень», «Пісні Соломона». Він наспівував їх на давньому івриті. Я про це довідався в 1929 році, коли під час свят побував на містерії у виконанні кантона…

У 1915 році Олександр разом із Левянтом на прохання кобзаря Петра Ткаченка допомагали йому в концерті в Батурині для військового полку. Потім Олександра забрали до війська, а Левянт під псевдонімом Зіновій Львович гастролював із кобзарями Кучугурою-Кучеренко і Гамалією, познайомився із Гнатом Хоткевичем. Пізніш він мешкав у Москві, де його сліди загубилися.

Під час служби в армії Олександр Корнієвський грав разом із скрипалем-віртуозом з Вінничини євреєм Заріцьким.

Кобзар Аврам Хайкін добре виконував єврейські мелодії, часто виступав з Корнієвським дуетом аж до арешту майстра. У свою чергу Олександр Самійлович перейняв від нього танець «Шир», гімн Ізраїлю «Колейд белейвов» та інші.

Закінчив свій життєвий шлях Авра́м Йосипович на Слобожанщини. Він був страчений гітлерівцями в 1943-ому році (з ним загинули дружина і троє дітей).

Окремим реченням варто виділити взаємовідносини Олександра Корнієвського і церкви. Певно під впливом кобзаря, а також знахаря з Борзни Іллі Дуб’янського стосунки його до церкви були прохолодні. У його бібліотеці він ознайомлювся з книгами по магії та кабалістиці, про що він розповідає у листі до Михайла Полотая. Неодноразово він у своїх листах згадує кобзарів, яких голови затемнили «брати в Христі».
Проте на схилі літ, Олександр Самійлович повертає свої думки до віри.

На жаль не збереглося записів із грою Олександра Самійловича Корнієвського, а от його інструмент чув чи не кожен. Мало хто знає, що позивні Українського радіо які звістували початок ранкових передач в часи УРСР та у 90-ті рр. озвучувалися струнами Олександра Корнієвського. Вступні акорди до пісні «Реве та стогне Дніпр широкий» брав на бандурі кобзар і співак Андрій Бобир.


Він безмірно любив життя і «…хотів ще пожить і зробити велику бандуру на пам’ять Україні!» (з останнього листа від 16.ХІІ.1987), пише дослідник олександр Засядько.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Меморіальна табличка на музичній школі у м. Корюківка

Помер Олександр Самійлович Корнієвський 31 січня 1988 року, за рік до свого столітнього ювілею.
Де можна ближче ознайомитися із життям майстра:
У Корюківському історичному музеї створено меморіальну кімнату Олександра Корнієвського. Найбільшу музичних інструментів майстра має музей бандур у Ялті, Чернігівський історичний музей імені В.Тарновського в т.ч. й славнозвісну бандурину та Музей народної архітектури та побуту України (Київ).
Його іменем названо вулиці у Данилівці та Корюківці.

В музичній школі Мени (приміщення колишнього ремісничого училища) встановлено меморіальну дошку.

Могили батька та сина Корнієвських у м. Корюківка

Могили батька та сина Корнієвських у м. Корюківка

Олександр ЯСЕНЧУК, уродженець с. Данилівка Менського району (колишнього Сосницького повіту), земляк кобзаря

                             Джерело  http://pivnich.info/tajemnytsi-zhyttya-kobzarya-

Категорія: Історія нашого краю | Переглядів: 126 | Додав: VLAS-KOR | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО © 2016
Форма входу
Логін:
Пароль:
Переклад Сайту


Пошук
Ми ВКонтакті
Наша кнопка
Її код
Code
<a href=" http://korjukivka-sity.at.ua/"target=_blank><img src=" http://korjukivka-sity.at.ua/knopka_sajta.gif"border="0" title=" Громадський сайт міста Корюківка " width=137 height=50></a>
Погода
Корюковка 

Телефонний довідник Корюківського району

Найближчі свят
Праздники Украины
Гороскоп
Loading...
Гімн України