Справа Насірова як дзеркало «боротьби з корупцією»

Корупція — наша «фішка»

.  В останні три роки, після Майдану, в нашому українському суспільстві найбільш затребуваним «брендом», «фішкою» стала так звана «боротьба з корупцією», відтак термін «корупція» став чи не домінуючим. Дивного нічого нема, адже боротьба з корупцією — це боротьба за справедливість. А людям завжди хотілося й хочеться справедливості...

А яка ж справедливість при корупції? До речі, не зайве нагадати визначення цього популярного нині терміну. Отже, за словником: «Корупція (від латинського corrumpere— псувати) — протиправна діяльність, яка полягає у використанні службовими особами їхніх прав і посадових можливостей для особистого збагачення; підкупність і продажність громадських і політичних діячів».

Куди ж це годиться для «демократичної, правової, соціальної» (стаття 1 Конституції України) держави. Хоча, якщо відверто, корупція процвітає по всьому світу, така вже людська природа. Але хочеться тримати її бодай у якихось рамках. От і паразитують на «боротьбі з корупцією» всі, кому не лінь, насамперед її потенційні суб’єкти — політики й політикани.

Насіров — претендент на «корупціонера № 1»

На сьогодні недавній голова Державної фіскальної служби України Роман Насіров — найбільший «улов» наших правоохоронних органів у «боротьбі з корупцією», якщо, звісно, дійде колись до судового вироку. Адже 2 березня Спеціальна антикорупційна прокуратура пред’явила Насірову звинувачення у завданні державі збитків на понад 2 мільярди гривень.

Наш земляк — чернігівець Роман Насіров

Біографічна довідка. Насіров Роман Михайловичнародився 3 березня 1979 року в Чернігові. 2000 року закінчив Чернігівський інститут економіки та управління за спеціальністю «фінанси», 2001 року — Київський економічний університет за спеціальністю «право». У 2003 році отримав ступінь МВА за напрямом «фінанси і міжнародний менеджмент» університету Східного Лондона. У 2015 році набув наукового ступеня кандидата юридичних наук при Інституті законодавства Верховної Ради.

З 2005 по 2012 роки працював у бізнесі, переважно за кордоном, у Британії. 2013 — 2014 роки — заступник голови правління Державної продовольчої зернової корпорації України. 5 травня 2015 року призначений на посаду голови Державної фіскальної служби.

З 27 листопада 2014 року по з 2 вересня 2015 року — народний депутат України, до парламенту обраний за списком «Блока Петра Порошенка» (№ 51). З 4 грудня 2014 року — голова комітету ВРУ з питань податкової та митної політики.

Що таке Державна фіскальна служба?

Якщо спрощено, то це колишня податкова служба держави, плюс митна служба. Віднедавна термін «фіскальна служба» усталився в нашому лексиконі, витіснивши більш звичний «податкова». Однак існує якесь мовне неприйняття терміну «фіскал». І не випадково, бо воно історичне. Ось цей термін із Вікіпедії: «Фіскал — посада, введена російським царем Петром І, — фактично державний донощик. Він повинен був таємно дізнаватися, чи не займається хто зловживанням при зборі податків до державної скарбниці, як проходять суди і чи правильно судять. До його обов’язків входило також стежити за тим, хто що говорить і як поводиться, незалежно від того, якого людина звання і яку посаду обіймає». Тобто прообраз подальших спецслужб. Але годі про терміни.

Державна фіскальна служба (ДФС) — центральний орган виконавчої влади України. Утворена постановою Кабінету Міністрів від 21 травня 2014 р. шляхом реорганізації Міністерства доходів і зборів. Це міністерство було створене в уряді Азарова 24 грудня 2012 року шляхом об’єднання Державних податкової та митної служб України. «Мінздох», як його іронічно називали, стало одним із символів корупції режиму Януковича. Не випадково серед вимог Майдану була й реформа міністерства. Вже 1 березня 2014 року Міністерство ліквідували рішенням уряду Яценюка. На базі його відновили Державну податкову й Державну митну служби, підпорядковані Міністерству фінансів. А вже 21 травня Кабмін сформував із тих структур колишнього міністерства Державнуфіскальну службу. Головна функція — податкова політика держави плюс митна політика. Тобто це за суттю міністерство в міністерстві з колосальними повноваженнями, що фактично формує (збирає) бюджет держави — сотні мільярдів гривень.

Голова ДФС призначається Кабміном. За недовгий час існування ДФС це вже другий голова. Перший, Ігор Білоус, пробув на посаді менше року — з 4 червня 2014 по 23 березня 2015 року, був звільнений після інформації про зловживання в його службі.

Ці абревіатури нині у всіх на слуху. Це абсолютно нові правоохоронні органи держави, утворені знов-таки після Майдану в руслі одної з головних вимог революції — «боротьби з корупцією».

Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) — орган із широкими силовими повноваженнями, на який покладено запобігання, виявлення й розкриття корупційних злочинів. Створено НАБУ на підставі спеціального Закону «Про Національне антикорупційне бюро України», ухваленого парламентом 14 жовтня 2014 року. Закон набув чинності в січні, а саме Бюро утворено Президентом України 1 квітня 2015 року. НАБУ — цілком автономний орган, який діє поза існуючими правоохоронними органами. Директор НАБУ — Артем Ситник.

САП, тобто Спеціалізована антикорупці́йна прокуратура, — самостійний структурний підрозділ Генеральної прокуратури України. Функції — нагляд за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності досудового розслідування Національним антикорупційним бюро; підтримання державного обвинувачення у відповідних провадженнях; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених законом і пов’язаних із корупційними або пов’язаними з корупцією правопорушеннями.

Звернімо увагу на перший пункт: це фактично контроль за діяльністю могутнього НАБУ. Це при тому, що утворення САП, визначення її структури і штату здійснюються Генеральним прокурором України за погодженням із директором НАБУ. Протиріччя, плутанина?

Між іншим, створення САП — одна з численних умов надання Україні безвізового режиму. Бо взагалі Євросоюз досить чітко пов’язує цей безвіз із боротьбою з корупцією в нашій державі.

САП утворена наказом Генпрокурора В. Шокіна від 22 вересня 2015 року. Її керівник — Назар Холодницький. Керівник САП підпорядковується безпосередньо Генпрокурору, є його заступником.

Отже, НАБУ і САП поповнили ряди інших правоохоронних органів держави, а основні — це просто прокуратура, СБУ, поліція. Усі вони теж можуть і зобов’язані боротися з корупцією, адже «використання службовими особами їхніх прав і посадових можливостей для особистого збагачення» (тобто корупція) цілком в юрисдикції цих поважних органів.

Продукування нових органів, очевидно, мало показати, що це боротьба не просто зі «зловживаннями» та «використанням» (що й так фігурує в Кримінальному кодексі), а суперборотьба. У реаліях це вилилося в постійні протиріччя, якщо не сказати, — чвари між Генпрокуратурою і її підрозділом САП, між ними і НАБУ.

Конкуренція — «хто більший борець із корупцією» — це добре, але суспільство чекає на результати. Їх негусто. Натомість почастішали випадки, коли навіть упіймані й підозрювані в корупції виходили сухими з води або взагалі тікали за кордон. Між тим, НАБУ невдовзі виповнюється 2 роки, та й САП існує вже понад півтора роки. Чи не на цьому тлі суспільного очікування й вибухнула така резонансна справа Насірова?

Гучна ця справа тому, що обвинувачується головний податківець держави, та ще й у завданні колосальних збитків.

І є ще політичний підтекст: справа напряму пов’язана з одним доволі теж гучним ім’ям — це недавній депутат Верховної Ради Олександр Оніщенко, нині втікач (кримінальний чи політичний — покаже час). Поки що офіційно правоохоронні органи звинувачують його в криміналі. Настільки переконливо, що парламент навіть проголосував за зняття депутатської недоторканності зі свого колеги — явище, доволі рідкісне. Утім, це не допомогло слідству — Оніщенко встиг утекти за кордон. Більше того: там перетворився на політичного опонента Президента Порошенка, поширює на того, як заявляє, серйозний компромат, у тому числі таємно записане ним особисто в кабінеті Президента. Такі собі новітні «плівки» вже не майора Мельниченка, про які дещо забули, а Оніщенка.

Так от, ще з літа минулого року Насірова допитували у справі Оніщенка як свідка. І поступово він перетворився на звинуваченого вже у власній справі.

Що ж інкримінували Насірову НАБУ і САП? Незаконні пільги, надані трьом газовидобувним компаніям, власником яких є Оніщенко. Пільги в оподаткуванні, у сплаті обов’язкових платежів за видобування корисних копалин. Слідство заявляє, що рішенням очолюваної Насіровим ДФС ці компанії отримали незаконне відтермінування від цих сплат. Пораховано і збитки від недоотримання державою коштів, у тому числі за штрафні санкції, — 2,1 мільярда гривень.

Насіров, звичайно, все це заперечує , говорячи, що порушень законодавства не було.

САП могла пред’явити звинувачення Насірову ще наприкінці 2016 року. Але вагалася: чи через брак доказів, чи через якісь політичні ігри. А далі почався цирк.

Підозру в кримінальному злочині Роману Насірову вручили пізно ввечері, в четвер 2 березня. В елітній столичній лікарні «Феофанія», куди Насіров терміново ліг на лікування напередодні. Детективи НАБУ, які й мають право на затримання підозрюваних, завели до лікарні слідчих САП, і Насірову була зачитана підозра, коли він лежав у ліжку, як заявляють адвокати, — практично непритомним. Далі Насірова возили по медичних центрах, добивалися діагнозу. Виявилося, що це гіпертонічний криз. Урешті Насіров таки був доставлений до Солом’янського суду Києва, який мав визначити йому запобіжний захід. Прокуратура, звичайно, вимагала утримання під вартою. На визначення заходу суд мав рівно 3 доби від моменту оголошення підозри. Ці 72 години спливали наприкінці неділі 5 березня. Рішення судом не було ухвалене: спочатку захист (а Насірова захищають одночасно 10 адвокатів!) заявив відведення судді, потім у вихідні шукали іншого суддю.

Опівночі термін сплив. Детективи НАБУ заявили, що Насіров, котрий лежав у суді на ліжку, вільний. Але вихід із суду давно вже заблокували так звані представники громадськості — різноманітний натовп із депутатів парламенту, просто так званих «активістів», любителів попіаритися. «Громадськість» вирішила, що, по-перше, засіб утримання Насірову має бути один — арешт, по-друге, що він винен і має бути засуджений. Ось такий собі «вирок громадськості», з мотивацією, що суди у нас втратили всяку довіру. І суд буде заблокований, поки Насірова не посадять. Інакше втече за кордон.

Звільнений Насіров зостався в суді. Наступного дня ,точніше,в ніч на 7 березня, суд виніс рішення про запобіжний захід — 60 днів утримання під арештом. Насірова помістили до столичного слідчого ізолятора (цікаво, що в ту саму камеру, де колись сидів нинішній Генпрокурор Юрій Луценко).

Вийти Насіров може, лише внісши заставу, — 100 мільйонів гривень. Адвокати заявили, що подають апеляцію на засіб утримання, а, значить, і на заставу. У свою чергу прокуратура просить суд встановити заставу в 2 мільярди гривень, український рекорд.

Захист пропонує не вносити заставу, до розгляду апеляції. Хоч внести її могли б. Сам Насіров заявив, що в нього нема таких коштів. Але в нього багатий тесть, батько дружини Катерини — будівельний магнат Олександр Глімбовський.

До речі, щодо статків Насірова. Уперше наприкінці минулого року посадовці держави мусили оприлюднити електронні декларації своїх статків. Наша газета «Світ-інфо» надрукувала це в № 91 за 17 листопада 2016 р. у статті «Небідна влада бідної країни». Ось цитата стосовно статків Насірова:

«Готівка: 1,160 млн доларів, 450 тис. євро та 4,350 млн грн. Дружина: готівки — 320 тис. доларів, 240 тис. євро та 3,1 млн грн. На рахунку в банку — 1,677 млн грн, у дружини — 2,509 тис. грн, 29,180 тис. грн, 2,852 млн грн. Автомобілі: Toyota і Lexus, у дружини — LandRover і Toyota. 5 земельних ділянок у смт Козині (Київська область), 20 земельних ділянок у с. Количівка (Чернігівський район) загальною площею 283 093 кв. м. Квартирав Києві, у дружини ще 4 квартири в Києві. 2 будинки в Київській області — 414 і 199 кв. м. Дорогі годинники, ювелірні, антикварні вироби, витвори мистецтва, зброя. Дружина Насірова має корпоративні права в ТОВ «Фонд будівельних ресурсів» на 1,75 млн грн.»

На 100 мільйонів гривень, може, й набереться, на 2 мільярди — ні, але статки чималі. Це й спонукає «громадськість» підозрювати Насірова в корупції, точніше, вже й вважати його корупціонером.

Це була декларація за 2015 рік. А у звичайній, не призначеній для загалу, податковій декларації за 2014 рік головний податківець країни «забув» указати дві квартири в Лондоні.

Зараз він так само заперечує, що має подвійне чи потрійне громадянство — ще й паспорти Великобританії та Угорщини, про що заявляє прокуратура.

Що означає ця гучна кримінальна справа, як вона завершиться, покаже час. Як і те, чи це вчергове скомпрометує владу, насамперед Президента, чи навпаки — покаже її рішучість «боротися» з корупцією.

У понеділок 6 березня цікаву заяву зробив Президент Петро Порошенко: його не інформували про намір затримати Насірова й притягти до суду. Мовляв, це свідчить про незалежність наших правоохоронних органів. Навіть якщо це правда, важко сказати, який мізерний відсоток громадян повірив у таку заяву Президента: надто вже в суспільстві панує філософія всевладдя влади та її представників, які все знають і з відома яких усе робиться.

У свою чергу Насіров заявив, що ніколи не обговорював в Адміністрації Президента можливості його затримання. Хоча зазначив щодо Порошенка: «Я з ним працюю від початку 2008 року. Ми перетиналися достатньо часто по бізнесу, по роботі».

Як ітиме слідство цієї гучної справи, на яке в детективів уже менше двох місяців? Принаймні з Насіровим за ґратами. Як буде, коли він таки вийде під заставу? Чи не втече до Англії? Чи взагалі справа дійде до суду?

Цікаву думку висловив днями відомий політик Анатолій Гриценко. Він заявив, що добре було б, якби Насіров дійсно втік за кордон та й узагалі уникнув суду — це, мовляв, показало б усю гнилість нинішньої влади.

Що ж, найближчий час покаже. А поки що «боротьба з корупцією» триває…