Село Буда - 9 Березня 2019 - КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО

. Буда (до 1957 р. Буда Товстолісова) – колишній центр однойменної сільської ради Корюківського району. З грудня 2016 р. село є центром старостинського округу Корюківської об’єднаної територіальної громади. Сюди ще належать села Маховики, Петрова Слобода, Соснівка, Шишка.

Буда розташована за 15 км від районного центру Корюківка. Назва «буда» вказує на існування невеликого підприємства, що виробляло з деревини поташ, дьоготь, деревне вугілля. Таких буд було чимало на півночі Лівобережної України у 17-18 ст.

Село розділене на 2 частини маленькою річечкою Бродок, яка влітку дуже міліє і місцями пересихає. Основні природні багатства – мішані ліси.

У 16 ст. землі нинішнього Корюківського району, в основному, належали до Домислинської волості Чернігівського уїзду Московської держави. Центром волості було село Домислин (Домашлин). У складі волості виділялися «острови» – великі території з кількох сторін оточені річками. Їх за службу московський цар жалував «боярським дітям» – дрібним феодалам. На землях будянської сільради існували «острови» Жуковича, де виникло однойменне сільце, Кутчище, Скробівщина. На поч. 17 ст. власником Кутчища (Кутині) був боярський син Суворов, можливо, прямий предок великого російського полководця. За польського панування Скробівщина і Кутчище вже належали чернігівським шляхтичам Товстолісам. У 1640 р. шляхтичі Овсій Товстоліс, Петро, Павло та Богдан Велігорці скаржилися на Лавріна Слюсаря за те, що він захоплював їхні землі на «острові» Скробовському. Син Овсія Павло Товстоліс (? - близько 1681 р.) також скаржився наміснику воєводства Чернігівського Яну Комаровському на самовільні дії Л. Слюсаря, який «не маючи до их грунтов природных жадного права на отчину, перешкоду ему чинит и боры его власные заходит». Тоді ж визначалась межа скробівських грунтів: «з Мени річки до Камки (нині Сновський район), з Камки в зелені сосни, від зеленої сосни у Турове болото, з Турового болота вгору до чорних лоз, з чорної лози в селезінку, з селезінки вниз річкою Бреччю до Попеланки, Попеланкою до Ягодного болота луками в курганний лісок, далі стежкою до Солонової дороги, далі до турянської дороги і так до Камки і річки Мени». Пізніше на цих землях з’явилися поселення Буда Товстолісова, Шишка, Шкробове, Андронницька або Казенна Слобідка (Соснівка).

За Гетьманщини Товстоліси покозачилися, займали посади у сотенних та полкових урядах. Під час проведення Генерального слідства про маєтності у Чернігівському полку (1729-1730 рр.) від старожилів було встановлено, що Буду поселили Товстоліси «на их власних стародавних грунтах». Володів сільцем спочатку білоуський сотник Павло Товстоліс, а потім його син Андрій, що також був білоуським сотником. На час проведення слідства сільце належало наказному сотнику Івану Андрійовичу Товстолісу (бл. 1679-після 1754). Йому ж належав і млин на річці Шишці та шинок у Буді. Право власності було підтверджено гетьманськими універсалами, починаючи від Б. Хмельницького та універсалами чернігівських полковників. Зокрема, універсал гетьмана Д. Многогрішного (1669-1672 р.) підтверджував права на «старожитние пана Павла Товстолеса сотника чернеговского грунти Скробовщину и Кутинь».

Про персональний склад населення Буди відомо з присяги царевичу Петру Петровичу, що проводилася у 1718 р. подано список домогосподарів, що присягали: посполиті (селяни) Іван Старченко, Михайло Бойко, Іван Гребенниченко, Федір Руденко, Зінько Василенко, Хома Мажджаренко, Яцько Руденко, дяк Андрій Федорович та паламар Федір Андрієвич. Двоє останніх належали до духовних осіб, але церкви у Буді не було. У присязі згадуються також селяни Жукович. Козаки в цій місцевості ніколи не проживали.

За ревізією Чернігівського полку 1732 р. можна довідатися про майновий стан місцевих селян. Згадуваний вище власник Буди Іван Товстоліс вже обіймав посаду полкового хорунжого. У сільці мешкали малогрунтові (середнього достатку) Степан Гребінь та Пилип Руденко, «нищіе и весма убогіе» (бідняки) Василь Моджара, Грицько Хвесенко, Каленик Бойченко, Грицько Чередник. Окремо при млині трьома хатами на одному дворі жили «нищіе» Іван, Прокіп, Клим Марченки – рідні брати або близькі родичі. Поруч з ними жив Михайло Мірошник. Ще у Буді згадується підсусідок значкового товариша Пантелеймона Мокрієвича Зінко (Зіновій) Василенко. У сумі це дає 10 дворів. Деякі з цих селян або їхні батьки згадуються раніше – у 1718 р., зокрема, З. Василенко. У 1732 р. він показаний як підсусідок. Підсусідками називали селян, що не мали своєї нерухомості, а жили у хатах старшини, козаків, навіть селян. При цьому вони не виконували загальнодержавних повинностей і не відбували панщини. У Жуковичах тоді налічувалося 8 дворів Ганни Войцехович, а у монастирській слобідці (Соснівці) 7 дворів селян-бідняків.

За Румянцевським описом Малоросії у сільці Буді Киселівської сотні згадується лише 5 дворів селян військового товариша Івана Товстоліса (1722-?).

Зберігся опис Буди за 1781 р., коли на землях Гетьманщини запроваджувалися загальноросійські порядки. «Деревня Буда, принадлежащая отставному полковому судье Ивану Толстолесу наследно по предках… на проселочной дороге при речке Шишке. Оная речка Шишка разделяет сея деревни селение надвоє и течет посредине. Положение имеет в пуще, на ровном пещаном месте. Публичного и партикулярного (приватного) в сей деревне нет никакова. Онаго Толстолеса подданных 19 дворов 23 хаты, 3 хаты бездворные (всего обывателей 26)». Як видно з опису сільце з усіх сторін оточував великий дрімучий ліс (пуща). Ріллі та сінокосів було вкрай мало. Через це основним заняттям населення було бондарство. Місцеві жителі виготовляли дерев’яні відра, баклаги, інший дрібний посуд і все це вивозили на продаж у Лубни та Прилуки. Натомість там вони купували хліб (зерно). Ще хліб купували у Мені та Березному. Прибуток ще отримували від вирощування тютюну, який збували в Олександрівці. Сам поміщик мешкав у Шишці у великому дерев’яному будинку на 6 кімнат. На виїзді з цього сільця на греблі стояли 2 млини. Жителі Шишки (13 дворів) також виробляли дерев’яний посуд на продаж.

На 1810 р. у Буді Товстолісовій проживало 122 селяни-кріпаки обох статей. У сусідній Шишці проживало 120 селян-кріпаків. Маєтності Івана Івановича Товстоліса успадкували його сини – військовий товариш, в подальшому асесор Генерального суду Матвій (1756-?), титулярний радник Георгій (1760-?), колезькі протоколісти Микола (1765-?) та Іван (1770-?).

Населення Сосницького повіту взяло активну участь у війні з наполеонівською Францією. Лише у земському ополченні Чернігівської губернії на 1813 р. перебувало до десятка жителів Буди. Це Андросов Семен, Осипенко Ілля, Рудий Іван, Солодкий Кіндрат, Комишин Василь та інші.

Як переказували старожили, перші поселенці Буди – це Сухомлини, Руді, Осипенки, Онищенки. Село за кріпацтва умовно було поділене на 2 частини: належало двом Товстолісам. Землі у обох було 1800 га. З архівних джерел достовірно відомо, що на 1861 р. у Буді 140 ревізьких душ (кріпаків чоловічої статі) та 1000 десятин землі належало губернському секретарю Товстолісу Петру Миколайовичу. Решта – 65 душ кріпаків належало колезькому секретарю Товстолісу Георгію Матвійовичу. Йому ж належала і частина сільця Жуковичі, що нині не існує. Його частка землі у вищезгаданних поселеннях становила 440 десятин. Пізніше, у 1920 р., окремо згадуються 2 поселення Петрова Буда та Єгорова Буда, названі по іменах панів. Шишкою, Шкробовим та другою частиною Жукович володів ще один з роду Товстолісів – колезький асесор Микола Іванович. Всього за Будою було закріплено 1440 десятин, в т. ч. 573 десятини ріллі, 397 – сінокосу, 431 – лісу.

Населення жило за рахунок землеробства та різних заробітків. Землі оброблялася кіньми та, частково, волами. Через сільце проходив путівець з Охрамієвич на Олександрівку. Річечка, що протікала через Буду та Шишку, вже називалася Брод.

За спогадами старожилів куркулів у селі не було. За наділену поміщиками землю селяни платили грошові суми по 1 крб. за десятину на рік. Незабаром після скасування кріпацтва було спалено сарай де знаходилася худоба поміщика Петра Товстоліса. Це була помста за те що він не дозволяв переганяти худобу через свої угіддя. Земля селян була на віддалі від села.

За описом 1872 р. у Буді налічувалося 73 двори, в т. ч. 72 двори колишніх кріпаків. Після скасування кріпосного права вона увійшла до Олександрівської волості. Влада на місці належала сільському старості. У 1872 р. на цій посаді перебував Сухомлин. Староста обирався на сільському сході раз на 3 роки. Йому підлягали представники податних станів (крім дворян, духовенства, солдатів і т. ін.). За становим розподілом 9 чол. належали до дворянства, 456 чол. – до селянства, 7 – до відставних солдатів. У господарствах утримувалися 71 кінь, 122 голови ВРХ, 54 вівці, 74 свиней, 7 кіз. Крім землеробства селяни ще займалися бондарством, у Шишці це було основне заняття. Працював поміщицький винокурний завод Товстоліса у Шишці. Після відкриття на поч. ХІХ ст. церкви у Андрониках Буда і Шишка належали до її приходу.

З середини ХІХ ст. у Буді проживали 2 єврейські родини. У 1882 р. згадується шинок 51-річного новгород-сіверського міщанина Друка Берки. Жив він з дружиною, двома синами, невісткою, двома онучками. У 1876 р. він купив у одного з Товстолісів 10 десятин лісу. Ще Друк орендував город селянина Онищенка. Інший єврей Милов Берка належав до євреїв-землеробів, хоча особисто на землі не працював. Орендував він маєток Товстоліса. Мав дружину, доньку, сина, невістку, 4-х онуків. Родина жила у власному будинку, на землі, що орендувалася в Товстоліса.

До кінця ХІХ ст. населення Буди зросло до 692 чол. (112 дворів) у 1892 р. Через 5 років тут уже проживало 842 чол. (130 дворів). У Шишці у 1892 р. мешкало 372 особи, у 1897 р. – 465 осіб.

На початок ХХ ст. основні земельні масиви і надалі належали Товстолісам. Синам Георгія (Василю та Олександру) належало, відповідно, 341 і 125 десятин. Частка нащадків Петра Товстоліса значно змаліла. Ілля Петрович мав лише 84, а його брат Микола 156 десятин землі.

Покращується стан медицини. Найближча лікарня знаходилася у Синявці. У 1902 р. вже згадується фельдшерський пункт у Буді. Але працював цей заклад лише один раз на тиждень, оскільки власного фельдшера не було, а спеціаліст приїздив із Синявки. Того року він прийняв 520 хворих. Також проводилося щеплення від віспи. Як опікун фельдшерського пункту згадується О. Г. Товстоліс.

Вже у 1913 р. згадується земська початкова школа (у подальшому імені М. І. Кутузова) у Шишці. Її попечителем був Володислав Іванович Замбржицький. Навчальний заклад збудовано у 1912 р. за типовим зразком. При школі було облаштовано двокімнатну вчительську квартиру. До школи було призначено вчительку з дворян Марію Михайлівну Євреїнову. На 1917 р. цю школу відвідувало 52 учні.

Мережа місцевих медичних та освітніх закладів розвивалася завдяки земству – місцевому самоврядуванню. Як правило зарплату працівникам земських закладів виплачувала держава, а земства мали утримувати ці заклади в належному стані. У 1914 р. на утримання фельдшерського пункту у Буді виділося 103 рублі, а у 1917 р. – 208 р. У Буді було відкрито церковно-приходську школу. Там працювала вчителька А. Штирхун. В обох навчальних закладах Закон Божий викладав священик Олександр Смеловський, певно з Андроників.

Єдиним закладом торгівлі була невелика крамниця міщанина-єврея Милова Берки Лейзеровича з річним обігом у 1000 рублів. Торгували там бакалією.

Під час І-ї російської революції звичайним явищем були єврейські погроми, часто з людськими жертвами. У Буді Товстолісовій такий погром стався у жовтні 1905 р. Постраждало двоє осіб, сума збитків сягнула 8980 рублів. Як правило, влада на ці дії закривала очі.

У 1913 р. за спогадами старожилів у селі проживало до 700 чол. За соціальним статусом: поміщиків з родинами – 12, служителів культу – 7, службовців – 4, селян-середняків – 180, бідняків – 427. Свого хліба часто не вистачало. Тому селяни часто займалися хуруванням, тобто вивозили ліс і т. ін.

На 1917 р. окремо згадуються Петрова Буда (82 двори, 460 жителі) та Єгорова Буда (59 дворів, 309 жителів). На карті ж вони позначалися як єдине поселення – Буда Товстолісова. У сусідній Шишці проживало 592 чол. у 102 дворах. Активних учасників революційної боротьби у 1917-1921 рр. у селі не було.

На хуторі Шишка 23 вересня 1917 р. стався прикрий випадок. Напередодні було спіймано місцеву жінку з вкраденими речами. Ці речі повернули потерпілим. Та злодійка не заспокоїлася і підпалила їм хату. Пожежа перекинулася на інші двори. Всього згоріло 19 дворів, багато людей отримали опіки.

Після утвердження радянської влади наприкінці грудня 1918 р. у Буді було створено сільську раду. До сільради увійшло і сільце Шишка. У 1920 р. було створено комітет незаможних селян, який розпочав розподіл поміщицької землі між малоземельними та безземельними селянами. Поміщицьку землю ділили активісти Сухомлин Аврам Юхимович, Рудий Пантелій Якович, Сухомлин Михайло Харитонович, які утворили земельну комісію. Націоналізація і поділ землі проводилися у 1919 р. Серед активістів згадуються Рудий Михайло Микитович, Романьок Олександр Андрійович, Сухомлин Пантелій Логвинович, Приходько Іван Пилипович, Романьок Петро Андрійович.

З 1919 р. Будянська школа стала називатися єдина трудова І-го ступеня. Тут викладали Луценко Георгій Васильович та Островська Євгенія. У Шишці і далі викладала Євреїнова Марія. У зв’язку з розрухою навчальні заклади переживали не кращі часи. Вчителям та обслуговуючому персоналу по кілька місяців, а то і по півроку не виплачувалася заробітна плата. Влітку-на початку осені 1919 р. вчитель мав отримувати 1620 карбованців, а на початку 1920 р. 3200 карбованців. Техпрацівники отримували у 3-4 рази меншу платню. І ті, і інші заробітки все одно були мізерними. У жовтні 1920 р. у всіх 4-х класах будянської школи навчалося 60 учнів. Працювало так само двоє вчителів. У 1922-23 навчальному році кількість учнів скоротилася до 37. Школа перейшла на українську мову навчання. Згадуються вчителі Островська Євгенія Йосипівна та Рудановський Олександр Михайлович. Навчання того року почалося лише 1 листопада . Аналогічною була школа і в Шишці.

Після створення у 1923 р. Корюківського району Будо-Товстолісівська сільрада увійшла до його складу. У Буді налічувалось вже 926, а в Шишці 661 житель. Поруч існувала Брецько-Слобідська сільрада, до якої належали Брецька Слобода (нинішня Соснівка), Андроники, Маховики, Шкробове. Петрова Слобода належала до Олексіївської сільської ради.

У 1929 р. у Буді утворено ТСОЗ (Товариство спільного обробітку землі) за активної участі місцевих комсомольців. Ініціаторами його створення були Царенко Олександр Федорович, Мажара Петро Степанович, Сухомлин М. Х., Приходько І. П., Сухомлин П. Л.

У 1930 р. створено 2 колгоспи: ім. Войкова (Буда) і «Червона громада» (Шишка). У 1932 р. під час ненормованих хлібозаготівель будянський колгосп ім. Войкова мав недоїмку у 20 центнерів зерна. 35 господарств селян-одноосібники по сільраді заборгували державі 22 центнери. Ставлення населення до колгоспної системи та й до радянської влади характеризують спецзведення начальника Корюківського райвідділу ДПУ Грановського по колгоспу «Червона громада»: «Милешко Прасковья на общем собрании говорила: «Ничего мы не будем сеять, потому что нет семян, пусть лучше растет бурьян»; «9 апреля 1932 г. сын бывшего помещика Руденко Михаил Александрович во время выпивки в присутствии председателя сельсовета Боженко Григория говорил: «Советская власть будет существовать еще год, пока все заберут, а потом будет панщина и я снова буду дворянином».

На 1934 р. колгосп ім. Войкова очолював Царенко, «Червону громаду» – Чечко. Обидва голови були комуністами. На території Казенно-Слобідської сільради виникло 4 колгоспи – «Гігант», «Вільне життя», «Прапор Ілліча», «Червона зірка».

На початок 1935 р. по Будо-Товстолісівській сільраді рахувалося 297 дворів (1096 жителів), 2425 гектарів землі, причому орної було менше половини. Сільраду з 1933 р. очолював колгоспник-комуніст Середа Василь Порфирович. До колгоспів вступили 90% населення. Було усуспільнено 93,2% земель. У 1937 р. обидва будянські господарства об’єдналися у єдиний колгосп ім. Куйбишева. На ті часи туди записалося 700 чол. Технікою колгоспу допомагала Корюківська машинно-тракторна станція. Стахановцями у колгоспі були Мажара Домникія Іванівна, яка виростила із членами своєї ланки по 200 цт/га картоплі, Гайдук Марія Василівна. Вони ж були учасниками сільгоспвиставки у Москві.

Торгівля здійснювалася через місцеве споживче товариство. У 1935 р. його головою був Приходько Іван Пилипович, а рахівником Осипенко Митрофан Федосович.

Школу у Буді у 1933-34 навчальному році очолював син робітника вчитель з дворічним стажем комсомолець Терещенко К. (1910 р. н.). По роботі він характеризувався цілком позитивно. Навчальний заклад було реорганізовано у семирічку. Наступного навчального року її директором призначено комсомольця Приходька Андрія. Він єдиний з педколективу закінчив інститут. Найбільший педстаж (13 років) мала Таран Марфа Іванівна. Інші викладачі, включаючи директора, працювали в школах від 4-х місяців до 3-х років: Богомолов Ю. І., Приходько Віра Т., Онопрієнко Г. Є., Радченко Катерина, Сухомлин М. Х., Грищенко Г. Т. Крім директора в колективі було ще 4 комсомольці. Троє вчителів закінчили кількамісячні педкурси, решта – різні навчальні заклади від семирічної школи до робітфаку. У Шишці в початковій школі працювали Савченко О. С. та Розумієнко Н. М. Напередодні війни у семирічці навчалося 300 учнів, працювало 12 вчителів.

У 1939 р. у Буді проживало 980 чол. (480 чол. і 500 жін.). Було збудовано клуб на 200 місць.

На початку другої світової війни у селі був створений винищувальний загін, що мав вогнепальну зброю. Евакуації з села не було. Окупація тривала з 4 вересня 1941 р. до 20 вересня 1943 р. Боїв тут не відбувалося. За час окупації створено старостат та відділок поліції. За офіційними даними у Буді спалено 2 двори колгоспників та шкільний сарай, наполовину зруйновано клуб, страчено 10 мирних жителів. У школі було знищено всі книги, чимало меблів, фізичний і хімічний кабінети.

У партизани з села пішло 5 чол.: Рудий Йосип Іванович – комісар Корюківського партизанського загону, Руда Катерина Іванівна, Середа Василь Порфирович, Середа Микола Васильович, Таран Марфа Іванівна. В армії воював 151 чол., 79 загинуло, 38 нагороджено орденами і медалями, в т. ч. Осипенко Володимир Григорович, Сухобок Олексій Петрович, Роденко Василь Іванович, Роденко Петро Олександрович. Всього з тогочасних Будянської та Соснівської сільрад загинув 231 воїн.

У Буді поховано 9 радянських бійців, що загинули у вересні 1943 р., у Шишці поховано солдата Мар’яна Ольшевського, загиблого у 1941 р. Братські могили радянських бійців є у Петровій Слободі та у Соснівці.

У повоєнний час з 1946 р. збудовано 3 корівники, цегляний свинарник, стайню для коней, кормокухню, столярно-слюсарну майстерню, будинок правління колгспу. У порівнянні з 1953 р. до поч. 60-х рр. зросла врожайність с/г культур: картоплі з 60 до 180 цт/га, льону – з 1,5 до 3,5 цт/га, кукурудзи – з 12 до 45 цт/га. Цукрові буряки раніше не висівалися, в зазначений період давали врожай по 250 цт/га. Зросла продуктивність тваринництва – надої молока збільшилися від 500 до 2700 кг з корови. Значно зріс машинно-тракторний парк: з 2-х до 7 тракторів, збільшилася кількість причіпних і навісних механізмів.

У 1959 р. будянський колгосп було об’єднано з соснівським ім. Чкалова. Але позаяк землі укрупненого господарства були розкидані у радіусі 50 км, а землі Буди ще й розташовувалися дрібними ділянками в т. ч. і у лісі, де застосовувати техніку було незручно, то через рік це утворення розформували. Крім того, багато будянців було задіяно у лісовому господарстві.

У квітні 1960 р. колишній колгосп ім. Куйбишева перетворено на допоміжне господарство Корюківського лісгоспзагу. Господарство мало 1888 га землі, в т. ч. 662 га орної, 517 га сіножатей, 247 га природних пасовищ, 15 га садів і ягідників. Вся непридатна для господарювання земля засаджена лісами. На полях вирощували жито, озиму пшеницю, льон, люпин, кукурудзу (переважно на силос), кормові та цукрові буряки на корм худобі. Середня врожайність становила: зернових 10-11 цт/га, картоплі 100-120 цт/га, зеленої маси кукурудзи 400-450 цт/га. Утримувалося 350 голів ВРХ.

У 1959 р. проведено електрифікацію села. Електроенергія надходила з електростанції Корюківської фабрики техпаперів.

За «Історичним описом села Буда Щорського району (1963 р.) на 1 січня 1963 р. у Буді (до 1957 р. – Буда Товстолісова; перейменовано рішенням Чернігівського облвиконкому) у 280 дворах проживало 746 чол. Будянську сільраду було об’єднано з Соснівською сільрадою (1960-1966 рр. – Щорського району). У восьмирічній школі працювали 8 вчителів (з них 5 із вищою та незакінченою вищою освітою). У фельдшерсько-акушерському пункті працювали 2 медпрацівники з середньою спеціальною освітою. При клубі діяли бібліотека (до 5000 книжок), кіноустановка (фільми тоді демонстрували тричі на тиждень). Торгівлю здійснювали сільмаг споживчої кооперації та магазин КФТП.

Підвищився добробут населення. Всі будинки було радіофіковано, в одному навіть був телевізор. У населення було 3 мотоцикли та 120 велосипедів. Середній заробок робітника у допоміжному господарстві становив 500-600 крб на рік; порівнюючи з 1958 р. заробітна плата зросла удвічі. За робітниками було збережено розмір присадибних ділянок як для колгоспників. Відміна державою податку натурою, обов’язкової позики і т. д. значно сприяло підвищенню добробуту населення. Господарство вирощувало переважно зернові: жито, овес, кукурудзу, гречку. Також вирощували люпин на силос і зелену підкормку.

На 1989 р. у Буді проживало 358 осіб. Діяли радгосп «Корюківський» з бригадами у Соснівці та Петровій Слободі, комплексно-приймальний пункт райпобуткомбінату, АТС, 8-річна школа (директор Вовк Василь Михайлович), дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт, бібліотека, клуб. На території сільради ще працювали ФАПи та початкові школи у Петровій Слободі і Соснівці.

Ось що являла собою Будянська сільська рада на початку 2002 р. Населення по сільраді 692 чол. Працювали дочірнє підприємство «Промінь», Андроницьке лісництво, комунальне господарство. Землі не розпайовані. Є відділення зв’язку. Магазини – 5. Школа: учнів – 60, вчителів -10. Клубів – 3, працівників – 6. Бібліотек – 3, працівників – 3, книжок – 7000. Медустанов- 3.

Зміни в кількості населення на початку ХХІ ст. по будянській сільраді подає наступна таблиця.

№ Назва населеного пункту Кількість населення

У 2012 р. через низьку наповнюваність класів було закрито Будянську ЗОШ І-ІІ ступенів. На даний час у Буді залишилися фельдшерський пункт, приватний магазин, бібліотека. Клуб через відсутність працівника тимчасово не працює. У інших населених пунктах залишилися клуб у Петровій Слободі та магазин у Соснівці. Фельдшерські пункти у цих селах не працюють через відсутність фахівців і підлягають закриттю.

На посаді сільського голови тривалий час працював Лисенко Олег Віталійович (нині виконує обов’язки будянського старости).

На території Буди виявлено 2 багатошарові городища юхнівської культури (6-3 ст. до н. е.), ранньослов’янські та поселення часів Київської Русі.

З роду будянських Товстолісів походив український вчений-юрист Микола Миколайович Товстоліс (1872-1938), що був безпідставно репресований у часи «Великого терору».

Науменко Андрій Миколайович – науковий співробітник Корюківського історичного музею.

15300, Чернігівська обл., м. Корюківка, вул. Кошового, 109. Тел.: 066-1716443

Команда сайту "Корюківка Наше Місто" висловлює щиру вдячність Науменку Андрію Миколайовичу – науковому співробітнику Корюківського історичного музею, автору дослідження про історію рідного краю за наданий матеріал..

1. Романовський В. О. Переписні книги 1666 року. – К., 1933. – 423 с.

2. Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої 1618-1648 роки. – К., 2006. – 495 с.

3. Присяга Чернігівського полку 1718 р. / упор. І. Ситий, С. Горобець. – Чернігів, 2011. – 344 с.

4. Кривошея В. Українське козацтво в національній пам’яті. Чернігівський полк: Т. 2. – К., 2012. – 508 с.

5. Василенко Н. Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка. – Чернігів, 1908. – 196 с.

6. Ревізія Чернігівського полку 1732 року / упор. І. Ситий, С. Горобець. – Чернігів, 2013.- 720 с.

7. Лазаревський А. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. – Чернигов, 1866. – 138 с.

8. Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779-1781) / за ред. П. Федоренка. – К., 1931. – 592 с.

9. Списки населенных мест Российской империи: Кн. 48. Черниговская губерния. 1859 г. – СПб., 1866. – 230 с.

10. Описи Лівобережної України кінця XVIII – початку ХІХ ст. / за ред. Т. Ананьєвої. – К., 1997. – 325 с.

11. Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область / за ред. П. Тронька. – К., 1972. – 778 с.

12. Календарь Черниговской губернии на 1893 г. – Чернигов, 1892. – 356 с.

13. Земско-медицинский отчет по Сосницкому уезду Черниговской губернии за 1902 г. – Сосница, 1903. – 294 с.

14. Морозова Г. Єврейські погроми 1905 р. у Чернігівській губернії. / Г. Морозова // Сіверянський літопис. – 1998. – №6. – С.

15. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник / за ред. А. Кудрицького. – К.,1990. – 1008 с.

16. Крекотень С. Я. З історії рідної землі / С. Я. Крекотень. – Ніжин, 2009. – 232 с.

17. Список селений и волостей Черниговской губернии. 1917 г. – Чернигов, 1919. – 72 с.

18. Список населенных мест Черниговской губернии 1924 г. – Чернигов, 1924. – 156 с.

19. Черниговская земская газета. – 1917. – 10 октября.

20. Державний архів Чернігівської області. – Ф. 128. – Оп. 1. – Спр. 21. – 288 арк.

Телефонний довідник Корюківського району