Проводове радіо доживає. Чи виживуть телефони?
А У НАС ???
Покоління, якому за п'ятдесят, згадує радіофікацію сіл 50-60-х років. Тоді радіоточки разом з газетами були першим джерелом інформації – про державу, інші країни та континенти.
Та й нині людей цікавлять районні та обласні новини, які у визначений час передають з динаміка. І для старенької бабусі чи дідуся ця інформація є чи не єдиною ниточкою, яка підтримує зв»язок з світом. Ні для кого не є секретом, що телевізори у пенсіонерів, як правило, давно вийшли з ладу, а газету прочитати зір дозволяє далеко не кожному. Виручає проводове мовлення, але нині воно доживає останні часи.
У попередні роки, буваючи в селах, довелося чути скарги селян на те, що радіо перестало говорити, але ніхто не ремонтує ліній. Поясненням про те, що зовсім немає фінансування для підтримання радіоліній та обладнання, люди не вірили. Невже це господарство настільки затратне і нікому не потрібне, що у бюджетах не знайдуться кошти на його фінансування? Виявилося, що в Україні може бути ще й не таке.
Директори районного радіомовлення вже давно з цього приводу били тривогу, зверталися з чолобитними до керівництва області, яке іноді збирає журналістів комунальних ЗМІ, особливо перед виборами. Але всі ті звернення були, м»яко кажучи, голосом волаючого в пустелі. Робити вигляд стурбованості, влада навчилася, а на проводове радіо вже давно рукою махнула.
— Тож чи виживе воно, це радіо? - поцікавився у заступника начальника Менського цеху електрозв»язку № 3 Станіслава Солохненка.
— Можна сказати, що доживає останні тижні,- відверто говорить Станіслав Віталійович.- Причина проста - протягом більше, ніж трьох років не виділялося і копійки на утримання проводового мовлення. Менський район ще тримався до останнього. Адже в ряді районів цього мовлення вже давно немає. Ми жили за рахунок того, що випрошували деяке обладнання у районах, де радіо померло. Адже багато запчастин, ті ж радіолампи, випускались ще в колишньому СРСР. Їх давно вже не виготовляють. Збирали, де могли, навіть з Бобровицького району передавали запчастини…
— Скільки ж нині у Менському районі радіоточок?
— Ще на початку року було 5887, а на 1 жовтня залишилось 4953, - каже Станіслав Солохненко. – Але і це багато, на Меншині їх найбільше серед районів області. Ми змушені позбавляти радіо не тільки малі, а й віддалені села. Вже в найближчі тижні очікується відключення ще тисячі абонентів. Хочемо за рахунок відключень малих сіл хоч трішки подовжити роботу проводового радіо у райцентрі, селищах та деяких великих селах. Розумію, що це несправедливо, прошу вибачення в наших абонентів, але іншого виходу в нас немає. На радіомережу не виділяється ні пального, ні запчастин. Відремонтувати радіообладнання не можемо. Жити проводовому радіо залишилось зовсім небагато часу.
— А як щодо стаціонарних телефонів, чи не чекає їх доля проводового радіо?
— Тут позиція Києва і Чернігова набагато сприятливіша: стоїть завдання не допустити відсіву абонентів стаціонарних телефонів. Хоч у період розквіту мобільного зв»язку це зовсім непросто. Та й коштів на утримання телефонів стали виділяти значно менше. Протягом нинішнього року в області вже допущено відсів згаданих телефонних точок. У Менському районі навпаки додалося 36 телефонів.
Досить популярною у зв»язківців є послуга по підключенню до мережі Інтернет. Тут склалася навіть черга, яку обіцяють задовольнити у листопаді.
Тобто, прогресивні технології зв'язку знаходять дорогу до осель менян. А проводове радіо, виявляється, стало анахронізмом, ніяк воно не вписується в ринкові умови, в яких працює економіка і «Укртелеком» зокрема. І яке кому діло, що сільські дідусі та бабусі скоро вже не чутимуть позивних Українського радіо та місцевих новин, що без роботи залишаться працівники дирекцій районного радіомовлення. Адже знищуючи одне, ніхто і не подумав знайти заміну хай і застарілій технології радіо, яке працювало для людей.
Валерій Магула, Менський район.
|
