ПОВЧАЛЬНІ ІСТОРІЇ ПРО ШАХРАЯ Адвокат заборгував 160 тис.грн.
Нинішня стаття ніби про справи приватні. Брав чоловік у борг гроші. Не віддає. Кредитори (ті, хто позичав) судяться. Борги стягує державна виконавча служба (колись називалося судовиконавці).
Розказуємо цю історію на широкий загал, щоб застерегти наших читачів. Сім і сімдесят, і сімсот разів відміряйте, перш ніж позичати гроші. Часто навіть найкращих друзів, родичів після того, як візьмуть у борг, ніби підміняють.
У мене теж є особистий гіркий досвід. Замовив у товариша дитинства, найближчого сусіда Володі Сусла кілька дверей, зробив передоплату п'ять тисяч гривень. Уже три роки сусід на контакт не виходить. І залишився я дурнем. Без грошей і без дверей.
У випадку, про який сьогодні розповідаємо, гроші позичали чоловіку, який викликав довіру. Колишній слідчий Менської прокуратури. Адвокат.
Але... Береш у борг чужі і тимчасово. А повертати потрібно свої і назавжди...
Ні, це не справи приватні. Це суспільно-важлива інформація, і люди мають знати про проблеми і ризики, які можуть виникнути практично на рівному місці.
З ухвалою про примусове входження в будинок
Зазвичай газетні публікації закінчуються: «Суд присудив».
А що ж далі? Щодо власне покарання зрозуміло: відповідні служби садять у тюрму і т.д. А конфіскації та відшкодування шкоди по кримінальних справах? Повернення боргів по справах цивільних?
Цим займається державна виконавча служба. Спочатку держвиконавець пропонує добровільно виконати судове рішення. Не хоче боржник цього робити — доводиться виконувати у примусовому порядку. Буває й таке, що людина, з якої треба стягувати кошти чи майно, ховається.
У «запущених» випадках борг погашають, продаючи майно. Судом виноситься ухвала про примусове входження до помешкання без згоди власника і проводиться опис та арешт майна, яке потім продають, а виручені гроші роздають боржникам.
Ось і до будинку № 25 по вулиці Транспортній у Мені 9 лютого прийшов державний виконавець з Чернігова Анатолій Ващенко. З ухвалою суду про примусове входження. З ним були ті, кому заборгував адвокат Віктор Титаренко (представники банку та фізичні особи), поняті (незацікавлені, сторонні люди). Два міліціонери для забезпечення порядку.
На цей раз побоювання виявилися марними. Зламувати замки не довелося. Титаренко був дома, впустив у хату. Держвиконавець описав господарчі будівлі. Далі в хаті — меблі, комп'ютер, телевізор, холодильник, морозильну камеру, кухонний куточок, мікрохвильову піч, газову плиту, блендер... Дівчина-експерт фотографувала описане. За зведеним виконавчим провадженням Титаренко заборгував трьом людям та Ощадбанку 159 тисяч 968 грн. 73 коп.
Я вперше була присутня на такому дійстві. Потрапила сюди, власне, випадково, як понята. Здивувало, як спокійно вів себе Титаренко, ніби він ні при чому.
Опис, погодження, хто буде зберігати майно, тривало близько чотирьох годин.
По закінченні, після підписання акта, журналістська натура не витримала. Спитала у Віктора Миколайовича:
— Чому ви добровільно не повертаєте боргів?
— Без коментарів.
І сім, і сімдесят, і сімсот! (коментар)
Скільки вірьовочці не витися, кінець все одно буде. Можна десь у такому руслі сформулювати мораль і оптимістично закінчувати розповідь. Та це буде неправдою. Не факт, що гроші будуть повернуті.
Описане майно, може виявитися, належить не Титаренку. Акт можна оскаржити і відмінити за якимись формальними ознаками. Або й неформальними. Врешті-решт, майна може не вистачити, щоб розрахуватися з усіма. Тоді решту грошей потрібно буде довго чекати, бо будуть вираховувати по 20 відсотків з легальних доходів. Тобто потроху...
Отож «хеппі-енду» не виходить.
А щоб ще раз нагадати про пильність, нижче розповідь про обставини, за яких люди розпрощалися зі своїми кревними. Там такі колоритні деталі і характери...
Олексій Ленчевський: «Я й повівся»
Менянину Олексію Ленчевському Титаренко заборгував 2600 євро. Добровільно не повертав. Олексій пішов до суду.
— З Титаренком мене познайомив мій добрий товариш Сергій Лисиця, — розповідає 38-річний Олексій Ленчевський. — Сказав, що Віктор Титаренко його кум. Ми часто збиралися разом, їздили на природу. Титаренко навіть мене з родиною до себе на іменини якось запросив. Так тривало два роки.
Ми з дружиною назбирали чотири тисячі євро. Планували купити машину і оздоровити дитину. Гроші поклали на депозит під 11 відсотків у «Приватбанк». Аж тут Титаренко, мовляв, давай вкладемо гроші у спільну справу. Ти і я будемо співзасновниками. Юридичне оформлення я беру на себе. Ти тільки даєш гроші. Все по-чесному, я тобі і розписку напишу.
Відчував серцем — не слід цього робити. Титаренко вмовляв, переконував. Дружина була проти. А він: «Що ти бабу слухаєш!..» Я й повівся.
Бог мене милував, що зняв я не всі гроші, 2600 євро. Розписку він написав у себе в кабінеті 23 травня 2008 року. Кошти мав повертати за вимогою без відсотків, — продовжує Олексій. — Як тільки гроші опинилися в Титаренка, скінчилося товаришування — він став уникати мене. Купив у кредит «Ланос» і джип «Туксон». На телефонні дзвінки не відповідав. Виловлював його під будинком.
Там познайомився з Анатолієм Слабушевським. Він теж хотів повернути свої гроші. Думаю, у Мені ще багато людей на Титаренка зуб мають. Та тільки довести не можуть, бо розписки не всі брали...
Якщо все ж зустрічалися, він дивився в очі і обіцяв, типу завтра... післязавтра поверну. Так щиро... Після року обіцянок зрозумів: діла не буде. Пішов до Менського райсуду.
З'ясувалося: Титаренко розлучився з дружиною і виїхав у Чернігів, виписався з Мени, не прописаний ніде.
Про час та місце розгляду справи його повідомили через газету. Але на суд не з'явився. 21 вересня 2009 року Менський суд вирішив: «Стягнути з Титаренка Віктора Миколайовича на користь Ленчевського Олексія 28782 грн.; 287 грн. 82 коп. — витрати на сплату судового збору і за оголошення в газеті — 255 грн.».
Рішення суду Титаренко не оскаржував. Але грошей до цього часу не повернув. Державна виконавча служба взялася за виконання рішення. З'ясувалося, що Титаренко винен не тільки мені, Слабушевському, а й банку і навіть... судді...
Анатолій Слабушевський: «І тут нас довкола пальця обвів!»
У 58-річного водія «швидкої допомоги» менянина Анатолія Слабушевського своя історія.
Розповідає:
— Три роки тому розлучилися з дружиною, поділили майно. Вона винайняла адвоката собі, а я собі. З першим представником діла не вийшло, другим був Титаренко.
Будинок ми з дружиною продали за 20 тисяч доларів. Гроші поділили навпіл. Я незабаром сім тисяч позичив. Але ті люди, як прийшов строк, не змогли повернути. Просили, щоб трохи почекав. Люди то були чесні, а я не хотів чекати. Дурень я, дурень.
Щоб скоріше повернути борг, звернувся до адвоката Титаренка. Він допоміг, і я борг отримав. Побіг до нього в офіс, кинувся йому дякувати. А він так солоденько запропонував, мовляв, давайте будемо компаньйонами, створимо фірму, людям гроші в кредит даватимемо. Спочатку великих грошей не буде, бо частка їх піде на погашення затрат на оформлення документів. А далі все буде добре.
Долари на той час я поміняв на гривні, вийшло 37 тисяч. Я віддав їх Титаренку під розписку. Він написав її 26 травня 2008 року. До цього було, що зустрічалися й коньячок пили. А як гроші взяв, так ні додзвонитися, ні впіймати. В кінці 2008 року я таки його зустрів і питаю: «Так де ж мої гроші?» «Криза, криза... От одну печатку в Києві поставлю, і гроші будуть». Минув місяць — тиша.
Мене уникає. Чекав його біля будинку у Мені на Транспортній. Там і познайомився з Олексієм Ленчевським. Гуртом добиватися свого легше.
Ні мобільного, ні домашнього Титаренко не брав. Поїхали у село в Корюківський район, де батьки і тесть із тещею Титаренкові живуть. Розказали усе. Тесть зразу дочці у Мену — дзень: така й така справа. Минуло кілька хвилин, як Титаренко об'явився. Дзвонить мені на мобілку сам. І не про борг став говорити, а на мене накинувся. Ленчевський усе чув, стояв біля мене.
Після цього я пішов до суду.
Через кілька днів дзвонить Титаренко: «Гроші привезу». Я зрадів. У селі Пам'ять Леніна (село з такою назвою (!!!) є в Менському районі) я якраз колодязь лагодив. Під'їжджає Титаренко, грошима переді мною трясе. На, мовляв. Я кинувся їх рахувати, а там шість по 200 гривень і три по 100 євро і все. Я питаю: «Що це?» А Титаренко: «Ой, Васильовичу,, вибачте, не ті гроші взяв. їдьмо в офіс, в Мену. Вони там».
Я давай родичам і Ленчевському дзвонить, що мене з села Титаренко забрав, я там-то і там-то. Перестрахувався, а раптом щось станеться...
В офісі грошей не виявилося. Повіз Титаренко мене до себе додому, виніс пачку євро, але мені в руки не дає. Я й кажу: «Треба поїхать у банк, перевірити їх». А він: «Ви що, мені не довіряєте?»
Я вже думаю, чорт із тобою, аби тільки віддав. Поїхали за розпискою в Пам'ять Леніна. Зайшли в хату. Я сусідам став надзвонювати, щоб ішли у свідки, Льоші Ленчевському подзвонив, щоб приїхав. Я поклав розписку на стіл, а Титаренко однією рукою гроші простягає, пачку євро, а другою розписку — хап! І ті гроші, і розписку собі в кишеню. І так єхидно посміхається: «От поїдемо зараз, забереш заяву в суді, тоді і гроші отримаєш». «Обманить!» — стукало у голові. І я почав дзвонити в міліцію в Мену. Все розказав. А в міліції відповідають, що дільничний в Макошиному, буде не скоро.
Я задки, задки — і з хати. А його там закрив. А у дворі сусіди зібралися, Льоша Ленчевський з братом. Стоїмо. Тут Титаренко через вікно вилазить. Відкликає Ленчевського, щось йому розказує, а потім сідає в машину і їде. Я до Ленчевського: «Що за діла?» «Так він сказав, що тобі борг віддав, скоро й мені поверне». І тут нас навколо пальця обвів! Міліція приїхала через кілька годин, а толку...
Не врахував Титаренко одного: у суді уже була копія його розписки, все було внесено в документи, коли я позов подавав. 5 жовтня 2008 року я виграв суд. На суд він не з'явився і рішення суду не оскаржував. Тепер Титаренко винен мені 37 тисяч гривень боргу і 400 гривень за судові витрати.
Судді винен п'ять тисяч доларів, корюківчанка скаржиться два роки
— Я ще не був тоді суддею, — розповідає чоловік (нині він суддя Господарського суду, назватися для газети не схотів). — Мене з Титаренком звів знайомий. Представив його як адвоката і попросив на невеликий строк позичити йому 25 тисяч доларів. Я під розписку Титаренка дав гроші. Невдовзі він повернув мені 20 тисяч доларів. На решту п'ять 13 лютого 2008 року написав розписку, що віддасть через тиждень. Та не повернув. Я неодноразово телефонував йому, але він не брав слухавку. Подав позов до Менського райсуду. 6 січня 2009 року суд прийняв рішення стягнути з Титаренка Віктора Миколайовича на мою користь п'ять тисяч доларів та судовий збір 326 грн. 78 коп.
Пенсіонерка Валентина із Корюківки вже два роки скаржиться на Титаренка. Пише, що він їй винен 500 гривень.
10 січня цього року з Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабміні прийшла відповідь до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури в Чернігівській області: «Для розгляду по суті скарги Любас В.А. відносно адвоката Титаренка В.М. направити на адресу ВККА матеріали розгляду її скарги вашою дисциплінарною палатою».
Такі ж відповіді Ленчевському та Слабушевському надійшли вже вдруге.
І сім, і сімдесят, і сімсот!!! (післямова)
Розказував мені один досвідчений юрист. Ті, хто позичив гроші і не хоче віддавати, значно частіше замовляють убивство кредитора, ніж навпаки.
Тьху-тьху, у нашому випадку таких пристрастей немає. І не треба!
Цим прикладом хочу сказати, що у кредитора завжди проблем більше.
Отож думайте! І сім, і сімдесят, і сімсот разів!!!
Джерело інтернет
|
