КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО
ГоловнаРеєстрація Вхід
Ви увійшли як Гість • Група "Гості"Вітаю Вас, ГістьRSS
-Громадський Інформаційний Сайт - -
Меню сайту
Категорії розділу
Події [358]
Вибори [111]
Громада та влада [523]
Точка зору [192]
Право знати [801]
Свобода слова [35]
Гарячий коментар [4]
Тут я живу [222]
Історія нашого краю [54]
Захисник [26]
Свята [497]
Здоров-Я [477]
Господар і Господарка [46]
Смакота [49]
Поради [125]
Рибалка та полювання [21]
Цікавинки [68]
Всячина [37]
Радіо онлайн
СЛУХАТИ ОНЛАЙН РАДІО
Наше опитування
Календар
«  Березень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Друзі сайту

Корюківська ЗОШ І-ІІІ ст.№1.




Холминський Будинок творчості



Семеновка - наш город!

Статистика
Яндекс.Метрика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
Архів записів
 


Головна » 2015 » Березень » 4 » Корюківська трагедія 1943 року: анатомія злочину і продовжувачі «традиції»
12:14
Корюківська трагедія 1943 року: анатомія злочину і продовжувачі «традиції»

   Корюківська трагедія 1943 року: анатомія злочину і продовжувачі «традиції»

.

  Рік тому, 1 березня 2014 р., у Корюківці Чернігівської області, відродженому місті українського Полісся, традиційно вшанували пам’ять жертв повністю спаленого нацистськими карателями населеного пункту. Виступаючі тоді на мітингу-реквіємі представники влади, громадськості, історики, у тому числі і автор цих строк, говорили про цю найбільшу у Другій світовій війні в Європі каральну акцію – історія застерігає і вчить… ніколи більше… треба бути пильними… 

   У 2015 р., до 72-х роковин Корюківської трагедії, констатуємо, що жах таких злочинів знову повернувся на українську землю, тепер вже від російського агресора. 
Одним із своєрідних «фірмових» знаків карально-репресивної політики Третього Райху щодо цивільного населення окупованих територій Європи було свідоме знищення населених пунктів разом із мешканцями.
Приводів, якщо говорити узагальнено, для таких акцій окупантів було два: помста та залякування населення за дії рухів Опору та радянських партизан, а також як елемент тактики «випаленої землі» під час відступу військ Вермахту.
Всесвітньо відомими стали такі злочини у Європі: чеська Лідице – 10 червня 1942 р. вбито у селищі і замордовано у концтаборі 320 осіб; білоруська Хатинь – 22 березня 1943 р у селі знищено 149 осіб; французький Орадур-сюр-Глан – 10 червня 1944 р. знищено у селищі 642 особи.
 Проте світ практично не чув про українську Корюківку – 1–2, 9 березня 1943 р. вбито і спалено близько 7 тисяч осіб різного віку – від немовлят до немічних старих, селище повністю знищено. Більшої та жорстокішої каральної акції за всю Другу світову війну в Європі (1939–1945) не було.

                        Корюківка. Привід для каральної акції

    Корюківка – селище міського типу з 1923 р., місто з 1958 р., центр Корюківського району Чернігівської області з 1966 р. Розташоване за 100 км від обласного центру – м. Чернігів – у північній частині області на березі річки Бреч (притока річки Снов). 
У лютому 1943 р. радянське партизанське з’єднання під командуванням Олексія Федорова повернулося з Брянщини в Росії і розташувалося у корюківських лісах на Кам’янському хуторі.
Воно розпочало збір продовольства по селах і акції проти окупантів. Згодом нацисти за це спалили села Гуту Студенецьку, Тихоновичі, частину Перелюбу. Насамперед розстрілювали чоловічу частину цивільного населення. Одним із заходів окупаційної влади проти партизан було взяття під арешт членів сімей партизан у Корюківці, яких згодом, напевне, планували стратити. Саме на прохання командира взводу партизанського з’єднання Феодосія Ступака, двох 12–13 річних синів якого теж посадили до корюківської в’язниці, а дружину розстріляли, Микола Попудренко, який на час відсутності Федорова виконував обов’язки командира, дав команду провести напад на селище.
У ніч на 27 лютого 1943 р. партизани з’єднання Федорова розгромили німецько-угорський окупаційний гарнізон Корюківки, залишки якого уціліли тільки у цегляному будинку лікарні.
 У радіограмі від 2 березня 1943 р. в Москву М. Попудренко так прозвітував про розгром ворожого гарнізону у Корюківці: «27 лютого група партизанів під командуванням начальника штабу Рванова розгромила німецький гарнізон на залізничній станції Корюківці. Знищено 8 однотонних причепів, 160 покришок для автомашин, 2 гаражі, механічну майстерню, слюсарню, 2 лебідки на автомашинах, склад пального з бензином, склад з сіном, пакгауз з картоплею, телефонну станцію, склад з дровами і оборонною лісопродукцією 1000 кубометрів. Висаджено в повітря ешелон, при цьому знищено 18 вагонів, виведено з ладу залізничні стрілки і зірвано колію довжиною 5 кілометрів. Висаджено в повітря дерев’яний міст довжиною 8 метрів, знищено будинок Держбанку з грошовою коморою і зв’язок. Взято трофеї: 2 станкові кулемети, 119 гвинтівок, 2500 патронів, зерно, продукти і масло. Взяли в полон 4 мадярів і 1 німця – колишнього залізничного майстра з Дрездена. Захоплено документи управи комендатури. Визволено 97 в’язнів [за спогадами – від 37 до 50 – автор], приречених німцями на смерть. Цього ж дня друга група Лисенка знищила кустовий гарнізон жандармерії. Убито 18 жандармів, взято 2 ручні кулемети, 12 гвинтівок. Роздано сім’ям 220 тонн зерна, взято 100 свиней з відправочного пункту. Розігнано поліцейські стани».

         Корюківка. Нацистська каральна акція

    У відповідь на радянську партизанську акцію наказ про знищення Корюківки віддав начальник штабу 399-ї головної польової комендатури у місті Конотоп Сумської області Байєр Бруно Франц, 1888 р. нар., уродженець німецького міста Касселя. Ця комендатура була підпорядкована групі армій «Південь» Вермахту. 
Офіційна мета знищення мешканців Корюківки та всього селища – «помста і залякування».
Виконавцем цього злочинного наказу стала Щорська (на час окупації Сновська) гарнізонна комендатура Чернігівської області, яка безпосередньо організувала каральну акцію, сформувала збірний каральний загін у складі німецьких військовослужбовців тилових німецьких формувань, військовослужбовців 105-ої легкої угорської дивізії, співробітників допоміжної окупаційної поліції та солдатів спеціальних каральних формувань із числа колабораціоністів – громадян СРСР. Очолили каральний загін представники зондеркоманди 4а (Sonderkommando 4a). Одним із найвідоміших злочинів цього підрозділу Айнзатцгрупи «С» став розстріл 29 і 30 вересня 1941 р. в Бабиному Яру на околиці Києва майже 34 тисяч євреїв.
Вранці 1 березня 1943 р. з м. Сновськ у Корюківку прибув нацистський каральний загін. Населений пункт було оточено. Всіх мешканців групами по 50–100 чол. під приводом перевірки документів зганяли у будинки і розстрілювали.
1 березня найбільше знищили у помешканні ресторану у центрі міста – до 500 осіб. Євген Юхимович Римар, один із розстріляних, залишився живий і так згадав про це: «Моя маленька донька лежала у мене на грудях, коли стріляли в неї прокляті кати там, у ресторані. Де тепер братська могила, там стояв ресторан. Заганяли нас туди, як худобу на бойню, й били з автоматів. Ніну я на руках ніс. А фашист поцілив мені в око. Я впав, а він по мені як застрочить. Тут у мені все потемніло, і нічого я більше не пам’ятаю. Троє моїх діток були вбиті. Навіть закопати їх не довелось: і мертвих діток не побачив, спалили їх прокляті кати. І не лишилось від моїх діток нічого. Навіть могилки...»
Одночасно до 10 машин із карателями прочісували всі хати й околиці містечка і вбивали жителів як у помешканнях, так і на вулицях.
Після знищення всіх знайдених корюківців карателі спалили селище, насамперед ті будинки де відбулися розстріли. Очевидці казали, що дим і заграву від пожеж було видно у Щорсі (тобто десь за 27 км), Сосниці (десь за 50 км), у Холмах (за 25 км). Акцію проведено 1 і 2 березня 1943 р. Пізніше, 9 березня карателі повернулися, щоб допалити селище і добити вцілілих.
Впродовж всієї каральної акції, яка проводилася планомірно з 09:00 до кінця «робочого» дня о 17:00, радянське партизанське з’єднання Федорова, що знаходилося у лісах за 15 км від Корюківки, залишалося на місці. Наказу від командування якось допомогти і врятувати цивільне населення міста рядові партизани, які рвалися у бій, так і не отримали.

Наслідки нацистського злочину у Корюківці: вбито близько 7 тис. мешканців. В Акті Чернігівської обласної комісії з встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці від 17 грудня 1943 р. вказано, що 1 і 2 березня 1943 р. за підрахунками здійснено вбивство 6700 чоловік, спалено 1290 будинків, а вціліло тільки 10 цегляних.

За 70 років після знищення Корюківки свідкам трагедії, органам влади, рідним, близьким та знайомим загиблих, історикам і краєзнавцям вдалося встановити поіменно тільки 1893 жертви. На жаль, це тільки 28% всіх вбитих під час каральної акції.
Навіть побіжний і приблизний аналіз цього скорботного списку встановлених жертв показує, що нацистський окупаційний режим у боротьбі з радянськими партизанами знищив 704 дітей і підлітків (віком від немовлят до 16 років включно без огляду на стать), за іншими підрахунками – 1097 осіб жіночої статі (від немовлят до похилого віку), які під час війн та лихоліть є найбільш незахищеними серед цивільного населення.
 Серед загиблих за національною ознакою найбільше українців – 1715 осіб, росіян – 94 особи, поляків – 4 особи і по одній особі – угорець, чех, білорус.

        Чому комуністичний режим ігнорував Корюківську трагедію?

   Радянська та російська офіційна історіографія та пропаганда була і є зосереджена виключно на перемогах СРСР у Другій світовій війні, її вищості серед союзників з антигітлерівської коаліції і, відповідно, на героїзації власних збройних сил, силових структур, створення міфу про всенародну підтримку комуністичної влади. Саме тому тема злочинів проти цивільного населення не була самодостатньою та окремим напрямом гуманістичного спрямування, її згадували як допоміжний або прикладний засіб зображення образу ворога та необхідності його безумовного нищення. 
Додатковим стимулом спеціального вшанування жертв окремих злочинів проти цивільного населення у комуністичного керівництва СРСР була необхідність приховування небезпечних для них історичних подій.
Так, створення Меморіального комплексу «Хатинь» в Білорусі (що є само по собі позитивним рішенням), відкритого у 1969 р. у пам’ять 628 білоруських сіл, знищених нацистами у роки Другої світової війни, фактично ставило за мету відволікати увагу від факту існування під час німецької окупації білоруського національно-визвольного руху.
Проте, головною метою стало свідоме внесення плутанини з назвою «Катинь» і спроба приховувати комуністичний злочин, тобто факт Катинського розстрілу. Це воєнний злочин, злочин проти людяності: масові страти польських громадян, в основному військовополонених, навесні 1940 р., здійснені органами НКВС СРСР за наказом керівництва СРСР і ВКП(б) у Катинському лісі Смоленської області Російської Федерації, поблизу села Катинь.

Інший приклад в України за часів комуністичного режиму. У селі Кортеліси Ратнівського району Волинської області у 1980 р. було відкрито «Меморіал жертвам фашизму». Теж сам по собі позитивний приклад увічнення пам’яті жертв нацистського злочину – вбивства 2875 жителів і повне спалення населеного пункту у 1942 р. Проте, мета була цілком прагматична: відволікти увагу від боротьби у цьому регіоні національно-визвольного руху за незалежність України (ОУН і УПА), зосередити увагу на протиборстві між радянським партизанським рухом і німецькими окупантами. Також була невдала спроба комуністичної влади приписати цей злочин УПА.
Корюківська трагедія 1943 р., як найбільший подібний нацистський злочин проти цивільного населення у Другій світовій війні, не удостоївся «честі» стати всесоюзним або хоч би всеукраїнським символом скорботи: в Україні з 22 червня 1941 р. до кінця жовтня 1944 р. нацистськими карателями та військами Вермахту свідомо було знищено понад 670 населених пунктів із щонайменше 50828 особами цивільним населенням в 16-ти областях країни та Автономній республіці Крим.

Незважаючи на великі зусилля Корюківської міської та районної громади і місцевої влади (!), меморіал так і не було створено як за часів СРСР, так і в незалежній Україні.
Крім байдужості влади щодо меморіалізації цього факту катастрофічного злочину тотального знищення цілої селищної громади є ще одна обставина. Незручно на весь світ говорити про Корюківську трагедію 1943 р., коли відсутня ясна і однозначна відповідь на питання: «А де були радянські партизани?» Під час знищення Корюківки нацистським загоном чисельністю приблизно 300-500 карателів за 15 км знаходилося партизанське з’єднання чисельністю від 3 до 5 тис. вояків, яке буквально за пару днів до того розгромило окупаційний гарнізон у цьому містечку. У нормативних документах радянського партизанського руху, де були сформульовані їхні завдання боротьби, відсутня навіть згадка про необхідність захисту цивільного населення від окупаційного терору. А радянське командування всіх рівнів від Кремля і до наймолодшого командира добре знало про системну нацистську політику відплатних репресій проти цивільного населення за акції радянських партизан і підпільників.

 Отже, відмова керівництва СРСР та УРСР від загальнодержавного відзначення пам’яті жертв знищення Корюківки та подібних трагедій в Україні фактично замовчувала відповідальність радянського партизанського руху, який був слухняним інструментом політики СРСР на окупованій нацистами території, за відсутність політики захисту власного цивільного населення від ворожих репресій.

Російський агресор – спадкоємець нацистської політики терору проти цивільного населення України

   Практично всі вітчизняні і зарубіжні дослідники прийшли до висновку, що головною причиною Корюківської трагедії, всіх злочинів Третього Райху проти цивільного населення є нацистська ідеологія, яку гітлерівське керівництво намагалося реалізувати у державній політиці. 
Свідоме нищення міст і сіл на Сході України разом із їх мирними мешканцями у 2014–2015 рр. збройними силами держави-агресора – Російської Федерації та її «п’ятої колони» – бандформуваннями терористичних «ДНР» і «ЛНР» є продовженням політики, яку проводила нацистська Німеччина під час Другої світової війни. Головною причиною є московсько-російська імперіалістична ідея, обґрунтована впродовж століть у різноманітних ідеологічних конструкціях, остання з яких відома під назвою «русский мир». Її реалізація вже майже рік несе Україні смерть і руйнування…

  Сергій Бутко, 
 Український інститут національної пам’яті  

P. S. Корюківська трагедія потребує подальшого вивчення істориками задля встановлення дійсних фактів та справедливості про ті події ...

   Корюківчани, свідки тих подій та іх діти розповідають:

- що карателі вбивали і палили не тільки 1-2, а ще і третього березня 1943 року,

- що партизани в час, коли палала Корюківка знаходилися в найближчому лісі та селах за шість кілометрів, спостерігали з високого дуба, як вбивають мирних людей і не прийшли на допомогу,

- що карателями, які вбивали та палили здебільшого були власовці та поліцаї, а німці та мадяри командували каральною акцією,

- що за десяток знищених мадяр, поліцаїв та цивільних німців, за підірваний паровоз та декілька вагонів, ще - за спалену лісопилку партизанами з’єднання Федорова у ніч на 27 лютого, наче б то при нападі на німецько-угорський окупаційний гарнізон у Корюківці ( до реч, як розповідають корюківчани, в той час у Корюківці його не було), Корюківка заплатила дуже дорогою ціною, життям майже семи тисяч дітей, жінок, стариків і повністю спаленим містом...


Категорія: Точка зору | Переглядів: 374 | Додав: VLAS-KOR | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО © 2017
Форма входу
Логін:
Пароль:
Переклад Сайту


Пошук
Ми ВКонтакті
Наша кнопка
Її код
Code
<a href=" http://korjukivka-sity.at.ua/"target=_blank><img src=" http://korjukivka-sity.at.ua/knopka_sajta.gif"border="0" title=" Громадський сайт міста Корюківка " width=137 height=50></a>
Погода
Корюковка 

Телефонний довідник Корюківського району

Найближчі свят
Праздники Украины
Гороскоп
Loading...
Гімн України