КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО
ГоловнаРеєстрація Вхід
Ви увійшли як Гість • Група "Гості"Вітаю Вас, ГістьRSS
-Громадський Інформаційний Сайт - -
Меню сайту
Категорії розділу
Події [396]
Вибори [112]
Громада та влада [616]
Точка зору [211]
Право знати [872]
Свобода слова [35]
Гарячий коментар [5]
Тут я живу [243]
Історія нашого краю [63]
Захисник [26]
Свята [564]
Здоров-Я [506]
Господар і Господарка [48]
Смакота [49]
Поради [129]
Рибалка та полювання [25]
Цікавинки [68]
Всячина [41]
Радіо онлайн
СЛУХАТИ ОНЛАЙН РАДІО
Наше опитування
Календар
«  Січень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Друзі сайту

Корюківська ЗОШ І-ІІІ ст.№1.




Холминський Будинок творчості



Семеновка - наш город!

Статистика
Яндекс.Метрика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Архів записів
 


Головна » 2016 » Січень » 31 » Історія села Охрамієвичі
08:17
Історія села Охрамієвичі

                      Історія  села  Охрамієвичі

   Охрамієвичі – село Корюківського району Чернігівської області, центр сільської ради, до складу якої ще належать малі села Лупасове та Червона Буда.

.

   Охрамієвичі виникли, імовірно, у І пол. XVI ст., оскільки раніше не згадуються, і є одним з найстаріших поселень району. На той час наш край належав до Московської держави. За переказами, назва села пішла від імені першого поселенця Охріма. Поселення входило до складу Домислинської волості Чернігівського повіту. 

  Волость поділялася на "острови” – території з кількох сторін оточених річками. У межах "острова” Охрімівщина, де виникло сільце, знаходилися густі Хримівські ліси з бортними деревами. Довгий час мешканці села займалися бортництвом – добуванням меду диких бджіл. Бортники Охромієвич або Охрімівщини жили за рахунок цього промислу і сільським господарством не займалися. На початку XVII ст. поселення належало сину боярському Василю Чудінову. Повинності селян полягали лише у зборі меду.

  У зв’язку з подіями Смутного часу (1604-1613 рр.) у Росії, Чернігівщина потрапила під владу Речі Посполитої. Після польської навали у 1610 р. у Чернігівському повіті вціліло лише 11 сіл, у т. ч. і Охромієвичі. На той час вони мали статус дєрєвні (сільця). 3 1620 р. починається колонізація краю польською та українською шляхтою. Північна частина Домислинської волості з Охромієвичами дісталася Михайлу Ясликовському – учаснику війни з Московською державою. Новий пан був православної віри, походив з київської шляхти. За службу отримав посаду чернігівського скарбника. Довгий час Охромієвичі були малозаселені, так у 1638 р. налічувалось лише 5 димів (дворів). На той час Ясликовський уступив свої землі православним магнатам Адаму та Миколаю Киселям. Адам Кисіль пройшов довгий службовий шлях від поручика польської армії до київського воєводи. Успіхи Миколая були значно скромніші – королівський ротмістр та новгород-сіверський хорунжий. Киселі мали значні земельні володіння, особливо на Чернігівщині. Вони починають активне освоєння Хримівських лісів, виробляючи дьоготь та деревне вугілля. Цим самим же займався на даній території і чернігівський воєвода Мартін Калиновський.

  З початком Визвольної війни (1648-1654 рр.) Польща втратила свій контроль над Чернігівщиною, відповідно втратили свої володіння і Киселі. Із запровадженням козацького устрою Охромієвичі входять до Киселівської сотні Чернігівського полку. До 1709 р. поселення належало на ранг (на посаду) гетьманам. За переписом 1666 р. згадується дєрєвня Нахромєєвичі, де налічувалося лише 4 двори селян-бортників. Грунтів та робочої худоби у них не було. Кожен платив податку по пуду меду на рік. Їх імена і прізвища подано в стилі Московської держави XVII ст.: Івашко Василев син Калиненко, Кирилко Лавринов, Ганка Ондрєєв, Ромаш Семенов. На річці Переділці було влаштовано млин-вешняк. Працював він лише під час весняної повені. 

  18 лютого 1709 р. новий гетьман Іван Скоропадський "сельцо з млином” подарував своєму брату – березинському сотнику Василю Скоропадському. У 1726 р. тут налічувалось 23 двори грунтових селян, 32 двори городників і 11 дворів підсусідків. У своїх нових володіннях Скоропадський поселив кілька слобід. Вже у 1728 р. у Охромієвичах згадується церква Різдва, де священником був Максим Герасимович. У 1730-1750-х рр. службу відправляли брати Михайло та Самійло Курганські.

  Після смерті Василя Скоропадського селом володіли його сини Іван та бунчуковий товариш Михайло (1697-1758 рр.), а згодом – син останнього Петро – ротмістр лейб-гвардії Кирасирського полку.

   Населення села у XVIII ст. зростало повільно. Якщо у 1730 р. тут було 57 дворів селян, у 1767 р. – 63 двори, то у 1781 р. – 88 дворів. На той час селяни ще не були закріпачені, хоча й перебували у залежності від панів. Час від часу селянин мав право перейти до іншого пана. Повинності селян були такі: 2-3 денна панщина на тиждень (лише для господаря двору), осенщина (частина від врожаю та приплоду худоби). Державний натуральний податок називався стації, призначався на утримання війська. У 60-х рр. XVIII ст. його замінили новим – по 1 рублю і 2 копійки від кожної хати. Крім того, селяни мали купувати горілку у панському шинку.

  Коли у 1781 р. було скасовано сотенно-полковий козацький устрій і запроваджено загальноросійські адміністративні одиниці, Охромієвичі увійшли до складу Сосницького повіту Новгород-Сіверського намісництва. На той час у селі мешкали 2 священники, 1 причетник (особа духовного стану). Посполиті (селяни) жили у 88 дворах, де було 109 хат та 1-й бездвірній хаті. Ще у одній бездвірній хаті жила родина підсусідків. Представники інших станів тут не проживали. 

   Село оточували густі ліси. Лише одних бортних дерев налічувалось 5 тисяч, тому найбільше прибутків селяни мали від продажу меду. Його купували росіяни-старовіри, які приїздили зі Стародубщини. Крім того, вироблялись вози, сани, колеса, дерев’яний посуд. Ці товари спродували у Сосниці, Коропі, Понорниці, а натомість купували хліб. На той час орних земель довкола села було мало, тому власного зерна не вистачало. На Переділці, як і раніше, стояв млин-вешняк.


  У 1783 р. на Лівобережній Україні було запроваджено кріпосне право і залежні селяни позбулись решток волі. У 1796 р. з трьох українських намісництв було утворено Малоросійську губернію. Охрамієвичі було включено до Новгород-Сіверського повіту. На 1810 р. тут проживало 687 селян-кріпаків та 9 осіб духовенства – всього 696 осіб. Повинності селян включали 4-денну панщину та грошову і натуральну ренту (оброк). У 1826 р. відбулось заворушення – 400 селян відмовились працювати на поміщиків. У 1839-1840 рр. внаслідок неврожаю селяни голодували.

  Від Петра Скоропадського Охрамієвичі дісталися його доньці Парасковії. У 1795 р. вона вийшла заміж за російського аристократа –дійсного таємного радника Семена Олександровича Неплюєва. Очевидно, шлюб був бездітний, оскільки у 40-х роках ХІХ ст. село вже належало іншій гілці Неплюєвих. На той час власником був гвардійський полковник Іван Іванович Неплюєв (1800-1858). Поміщики мали великий будинок, де інколи проживали. У листопаді 1845 р. управитель маєтку титулярний радник Олексій Гаврилович Костальський подав до чернігівського губернського правління прохання про надання Охрамієвичам статусу містечка. Мотивував це тим, що у селі проживало 500 душ селян-кріпаків чоловічої статі, відбувалося 2 ярмарки на рік, щотижневий базар; стояло кілька торгових лавок. Через поселення пролягав транспортний шлях з південних губерній на північ. У 1846 р. Охрамієвичі отримали статус містечка. Після цього поміщик переселив всіх жителів на лівий берег Переділки. Було сплановано чотири великі прямі повздовжні вулиці, збудовано двоповерховий панський палац.

  У 1850 р. господар передав містечко як посаг своїй доньці Олександрі (1828-1855), коли та вийшла заміж за князя Валерія Семеновича Урусова (1825-1893) – ротмістра лейб-гвардії Кирасирського полку. У шлюбі народилися син, що помер у диинстві та три доньки. Під час останніх пологів молода господиня померла. Поховали її біля церкви. За кілька років Урусов одружився з княжною Варварою Кейкуатовою. Народилося ще двоє синів та донька. Старший син – Микола (1860-1912 рр.) згадується як поміщик Чернігівської губернії, а онук – Валерій Миколайович (1886-1960 рр.) служив на флоті (капітан ІІ рангу) і помер в еміграції у Парижі. Щодо Валерія Семеновича Урусова, то у подальшому він був попечителем Сосницької міської лікарні (1861-1868 рр.); у 1868 р. отримав цивільний чин надвірного радника (армійський аналог – підполковник). У 1878 р. згадується як почесний мировий суддя по Сосницькому повіту. Йому належало близько 6000 десятин землі. За спогадами Михайла Петровича Мухи, його дід Григорій Федорович Нікитенко (1875-1941 рр.) був позашлюбним сином князя Урусова. Князь уподобав молоду селянку – дружину Федора Матвійовича Нікитенка і забрав її до себе у покоївки. Чоловіка ж віддав у солдати. Згодом Урусов з покоївкою виїхав до Києва і довго там жив. Коли ж коханка завагітніла, то пан відправив її назад до батьків. Дитину за законом записали на чоловіка. Незабаром той повернувся з війська і забрав дружину з дитям до себе. На дороге вбрання, що лишилося у жінки, Федір збудував хату. Коли Урусов приїздив в Охрамієвичі, то через слуг передав дарунки для малого Грицька. Федор за це карав дружину. Коли Григорій був ще малим, його мати померла. Сусіди, що мили тіло покійної говорили, що померти їй допоміг чоловік.

  У 40-50-х рр. ХІХ ст. багатьох поміщиків Чернігівщини охопила цукроманія. У 1854 р. княгиня Урусова облаштовує у містечку цукровий завод. Був він невеликим за розміром. Сік чавився за допомогою 3-х гідравлічних пресів. Працювали на заводі місцеві селяни. Господарювання велося неефективно і вже на 1861 р. завод заборгував державі 42 тис. рублів. Через кілька років він взагалі припиняє роботу. 

  Напередодні скасування кріпосного права, у 1859 р. в Охрамієвичах у 170 дворах проживало 1422 особи. Волю у 1861 р. селяни отримали безкоштовно, але земельні наділи довелося викуповувати. Оскільки більшість колишніх кріпаків не мала достатніх коштів, то держава брала на себе зобов’язання перед поміщиками по виплаті. Натомість селяни сплачували викупні платежі державі аж до 1906 р. при цьому за кожну десятину доводилося в середньому сплачувати по 3 рублі. Урусови згодом розпродують свої землі іншим поміщикам. Так, Чернову належало 400 га, Вайдаловському – 250 га, Забілі – 1500 га. Перепльотчиков купив 300 га лісу. Селянська земля складалася з 800 наділів, що разом становили 3200 га. Окремі родини мали значну кількість землі: Петрик – 150 га, Гребінник – 120 га, Нікітенки – 100 га. Після реформ Охрамієвичі стали центром однойменної волості, до складу якої входив ряд поселень нинішніх Корюківського і Щорського районів.

  Станом на 1872 р. в Охрамієвичах налічувалось 265 селянських дворів, 2 двори міщан та 14 дворів представників інших станів, в основному, відставних солдат. Всього ж налічувалось 1757 жителів. На території поселення знаходились цукровий та винокурний заводи, з яких працював лише останній. Як і млин на Переділці, вони належали Урусову. Населення переважно займалося сільським господарством і, частково, бондарством. Додатково селяни працювали на лісозаготівлях та у панських економіях. У господарствах утримувалось 368 коней, 846 голів великої рогатої худоби, 592 вівці, 391 свиня. 



   У 1886 р. було споруджено нову церкву. Напередодні, у 1884 р., відкрито земську початкову школу, на землі подарованій місцевою громадою. Учителем працював Микола Дмитрович Левицький, Закон Божий викладав священник Семен Іванович Серединський. У 1901 р. тут навчалось 138 учнів, в т. ч. 20 дівчат. На утримання школи земство виділяло 530 рублів, а громада 150 рублів на рік. Працювало 2 вчительки – Ольга Олександрівна Бурачок, що закінчила Київську гімназію та Анастасія Федорівна Кисіль-Загорянська – випускниця Сосницької прогімназії. Старша вчителька отримувала 300 рублів на рік, її помічниця – 200 рублів. Священником на той час був Микола Крещеновський.

   За Всеросійським переписом 1897 р. у містечку Охрамієвичі проживало 3045 осіб у 478 дворах. На рік відбувалося 2 ярмарки, щоденна торгівля проводилася у кількох лавках. Працювали 2 млини-вітряки. У центрі містечка стояв пам’ятник імператору Олександру ІІ. На початку ХХ ст. було відкрито ремісниче училище, яке офіційно іменувалося учбовою ремісничою майстернею. На будівництво виділялось 2000 рублів субсидії, яку мала відшкодувати громада. Навчально-виробничий процес тривав по 8 годин на добу майже безперервно. Відпочивали учні і викладачі у святкові дні, а також під час коротких різдвяних та великодніх канікул. Лише восени 1916 р., на прохання завідувача майстерні, було запроваджено літні канікули терміном з 1 липня по 15 серпня. При майстерні був гуртожиток на 27 місць, оскільки більшість учнів були не місцеві. Зокрема, у 1912 р. з 61 учня уродженців містечка та волості було лише 7. Випускники мали право отримати від земства кошти чи інструменти для відкриття власної справи. Так, у 1907 р. місцевий житель Яків Близнюк отримав ковальські інструменти, у 1909 р. Тебенко отримав 50 рублів для купівлі швейної машинки. Виплатити позику вони мали впродовж наступних 5 років. 

  Ще 1893 р. згадується поштове відділення, яке очолював "не имеющий чина” Яків Герасимович Камешко. У 1910 р. обов’язки начальника поштового відділення виконував Федір Юхимович Мухін. Тоді ж згадується Охрамієвицька медична дільниця. Працювали тут лікар Микола Васильович Колесник та акушерка Ольга Петрівна Яковенко. Пізніше на пошті було встановлено телефонний апарат. 

   Значну роль у розбудові місцевої інфраструктури та покращенні життя населення відіграли земства – органи місцевого самоврядування, що діяли в Російській імперії з 1864 р. Сосницьким земством у містечку було відкрито склад, яким завідував І. І. Секерин. У 1908 р. земство та організація Червоного Хреста організували продаж зерна населенню по знижених цінах, оскільки ціни значно виросли у зв’язку з неврожаєм. Всього через охрамієвицький склад було продано 5 вагонів жита. Земство також влаштувало в Охромієвичах прокатну дільницю, де знаходився сільгоспінвентар нових зразків: плуги, борони, сівалки, культиватори і т. ін. Опікувалося земство і розвитком кооперації. Станом на 1915 р. у містечку вже існували кредитне та споживче товариства. Значні кошти земство спрямовувало на професійну освіту та медицину. У 1908 р. на утримання медичної дільниці виділялося 500 рублів, а на утримання учбових майстерень 1322 рублів. 

   Напередодні революції 1905-1907 рр. найбільшими землевласниками в Охромієвичах були Гребенніков та брати Пугачови. Купцю Тарасу Георгійовичу Гребеннікову, що мешкав на хуторі Аркадієвський поблизу містечка, належало 1376 десятин землі. Майже по 540 десятин належало жителям містечка купцю Федору Гавриловичу та купецькому сину Данилу Гавриловичу Пугачовим. Під час революції було спалено економію поміщика Кіневича. Революційні настрої поширювали місцеві парубки, що працювали на Корюківському цукровому заводі. Їх називали соціал-демократами. За організацію заворушень у містечку кількох юнаків було схоплено і побито. Потім їх відправили до Сосниці на суд. Після цього суду Федота Боголіба, Пантелія Дрозда, Олександра Хоменка відправили на каторгу до Сибіру. Повернулися вони додому лише після революції 1917 р.

    З початком Першої світової війни багатьох чоловіків-охрамієвчан було мобілізовано до війська. Декого з них було нагороджено георгіївськими хрестами. Навідник гармати Григорій Моісейович Муха (1894-1974) цю нагороду отримував двічі. В цей час припинили свою роботу дрібна лавка Менделя Досковського та кузня Терентія Кореня. Під час революційних подій 1917 р. було знищено бюст Олександра ІІ, розграбовано економію. Селяни почали ділити панську землю. Наприкінці 1917 р. було встановлено більшовицьку владу. Першим головою місцевої ради став Нестор Григорович Пилипець. З березня по грудень 1918 р. містечко було окуповане німецькими військами. Два десятки селян створили партизанський загін. Його командир Федір Андрійович Лебех загинув під час бою на хуторі Смоловому. У Охрамієвичах було страчено Іллю Халімана і Михайла Маро. Під час бою на лісопилці (Бочкарка) партизани захопили зброю. Після того загін у складі 18 чоловік вирушив у т. зв. "нейтральну зону”, де на станції Унеча формувався Богунський полк на чолі з М. Щорсом.



   У грудні 1918 р. містечко було зайнято підрозділами Богунського полку. До них приєдналося ще кілька десятків місцевих жителів. Охрамієвчани служили стрільцями, кулеметниками, кавалеристами, артилеристами. Микола Кирилович Власенко був командиром кулеметного взводу, а Федір Миколайович Маро – командиром кулеметної роти.

   Крім сільради у Охрамієвичах було створено комітет незаможних селян. Його головою став Павло Єгорович Нікітенко. Комнезам наділяв селян-бідняків землею, деякий час фактично був головною владою на селі. Першими комуністами були Гаврило Іванович Хилько, Іван Омелянович Окусок, Андрій Степанович Новик, а першими комсомольцями – Марія Улянівна і Антоніна Улянівна Маро. У 1920 р. ще згадується кредитне товариство. Колишню земську школу було реорганізовано у школу І-го ступеня. Шкільне приміщення було збудовано Сосницьким повітовим земством у 1914 р. Це був одноповерховий дерев’яний будинок, вкритий залізом. Окремо був будинок для вчителів на 5 квартир. Печі постійно чадили і погано обігрівали приміщення. Постійно проводився медогляд учнів. Частими були інфекційні хвороби. Так, у 1919 р. 8 учнів захворіли на коросту. Восени 1920 р. тут у 5-ти класах 8 вчителів навчали 264 учня. Через значну кількість учнів не вистачало парт. Навчання проводилися українською мовою. У 1922-23 навчальному році працювало 6 вчителів. У 4-х класах займалося 180 учнів, у т. ч. 49 дівчат. На базі школи діяли лікнеп, бібліотека. Школа мала власний сад.

  У зв’язку з адміністративно-територіальною реформою у 1923 р. було утворено Охраміївський район, який було включено до Сновського округу. Тоді ж Охрамієвичі віднесено до розряду сіл. Район включав північні землі нинішніх Корюківського і Щорського районів. У 1925 р. після розформування Сновського округу Охраміївський район було включено до складу Новгород-Сіверського, а через кілька місяців – до Конотопського округу. Через деякий час район було розформовано, а село увійшло у 1928 р. до складу Корюківського району.

  Ще у 1925 р. відбулася перша спроба колективізації шляхом створення артілі "Красний партизан” на 100 га землі. Існувало це об’єднання до 1928 р. Масова ж колективізація починається з 1929 р. Перший колгосп називався "Зоря комунізму”. Через рік організовано колгосп "Червоний партизан”, у 1932 р. – "Шлях до соціалізму”, у 1934 р. – "7-й з’їзд Рад”. Його колгоспники хотіли назвати "Ніде дітися”. З цього видно, що багато селян не хотіло йти до колгоспів. Заможні господарі чинили запеклий опір. Частим явищем були підпали. У 1933 р. було вбито голову сільради Юхима Петровича Черниша. У ході колективізації за межі області виселено кілька заможних родин. До 1934 р. колективізацію було в цілому завершено.

   Постраждало село і внаслідок голоду 1932-1933 рр. У листопаді 1932 р. голову охрамієвицької сільради Литвина було звинувачено в тому, що він закликав селян не віддавати зерно до останнього. 9 травня 1933 р. Охрамієвичі було занесено на чорну дошку, тобто оголошувалась блокада за нездачу зерна. Лише за офіційними даними відомо 10 осіб померлих від голоду. Навіть у 1934 р. лише 40% колгоспників виходило на роботу, а решта була непрацездатна. Ще тоді були поширені випадки смертей колгоспників не лише вдома, але й на полі. Отже офіційна цифра смертності є значно занижена.

    На той час у Охрамієвичах проживало 3015 чоловік. Працювала семирічна школа, яка у 1938 р. була реорганізована у середню. З 1927 р. працювала професійно-технічна школа, що готувала токарів, ковалів, слюсарів, столярів. Потім на її базі було відкрито індустріальний технікум. У 1931 р. його переведено до Чернігова, натомість відкрито робітфак по підготовці молоді для навчання у медінституті. Працювали лікарня, клуб. При останньому діяло кілька гуртків. Також при школі, клубі, у кожному колгоспі існували бібліотеки. З 1935 р. працював ветеринарний пункт.



   Мирне життя перекреслила війна. З початку вересня 1941 р. Охрамієвичі були окуповані німецькими військами. Було організовано сільську управу та поліцію. Діючі до того заклади та підприємства припинили своє існування. За 2 роки окупації до Німеччини на примусові роботи було вивезено 41 людину. Знищено 16 мирних жителів, спалено 60 будинків. Більше 70-ти охрамієвчан перебували у партизанських загонах, а також були партизанськими зв’язковими. Входили вони переважно до складу загонів ім. Кутузова та ім. Сталіна. 11 партизан загинуло. Під час нальоту на село партизани розгромили поліцейську дільницю, приймальний пункт молока та яєць. Іншим разом на дорозі між Охрамієвичами і Перелюбом було підірвано автомашину з шістьма німецькими солдатами. 

   За спогадами О. І. Бойко 19 вересня 1943 р. у селі побували радянські розвідники, а вже наступного дня вступили підрозділи 55-ї стрілецької дивізії з 61-ї армії. На території села було розміщено 476-й польовий військово-хірургічний шпиталь, у якому працювали і місцеві дівчата. 36 померлих від ран солдат і офіцерів поховано у братській могилі в Охрамієвичах.

  У діючій армії воювали 300 місцевих жителів, з них 200 нагороджені орденами і медалями. Особливо відзначилися офіцери-льотчики Григорій Бойко, Петро Окусок, артилерист Василь Штанюк, Сергій Бойко та Володимир Волошок. На фронті загинуло 180 односельчан.

   Почалася повоєнна відбудова. Держава надавала ліс для будівництва колгоспних та індивідуальних приміщень. У 1949 р. було відкрито дитячий будинок для дітей-сиріт. У ньому у 1964 р. виховувалося 100 дітей. У 1950 р. у колишніх приміщеннях профтехшколи було відкрито МТС, яку пізніше реорганізували у луко-меліоративну станцію. Під час голоду 1946-47 рр. багато сімей виїхало на Далекий Схід. У 1957 р. техніку МТС передано до колгоспів, а через 2 роки всі колгоспи було об’єднано в один під назвою "Зоря комунізму”.

   На 1963 р. у селі мешкало 1530 чоловік у 567 дворах. Більшість дорослого населення працювали у колгоспі. На той час він складався з 4-х бригад. Йому належало 4608 га землі, з них орної – 2507 га, сіножатей – 607 га, пасовищ – 154 га, садів – 26 га, лісів – 579 га, чагарників – 21 га, непридатних земель – 504 га, присадибного фонду – 210 га. Переважно вирощувались зернові – жито, пшениця, овес, ячмінь, просо, гречка. Крім того, почалося вирощування люпину, кукурудзи, цукрового буряка. Розводили велику рогату худобу, свиней, птицю. Колгосп мав 11 тракторів, 5 комбайнів, 9 сівалок, інші машини. При колгоспі діяли млин та льонопереробний пункт. У 1962 р. колгоспникам на трудодень видавали по 500 грамів зерна та 20 копійок. У той же час середня зарплата робітника луко-меліоративної станції становила 978 карбованців на рік. 
   У середній школі навчалося 300 учнів (разом з вихованцями дитбудинку). Працювали клуб, бібліотека, лікарня. У 1957 р. було збудовано їдальню. Діяли 4 торгові заклади. При сільпо було відкрито майстерню з індивідуального пошиву одягу та взуття. Почали свою роботу поштове відділення, АТС, радіовузол. Діяло автобусне сполучення з районним та обласним центрами. Для громадського користування в селі спорудили ставок, лазню, посадили парк. На базі луко-меліоративної станції згодом створено пересувну механізовану колону №213.

  У 1962 р. у селі закрито церкву, а через 3 роки її розібрали на будівництво нової лікарні.

   У 1987 р. до Охрамієвицької сільської ради приєднано села Золотницьке, Лупасове та Червона Буда. 4 листопада того ж року було відкрито новий будинок культури на місці зруйнованої церкви. На той час головою колгоспу "Дружба” працював С. В. Юхименко. У центрі села було збудовано дитсадок та приміщення сільради, також прокладено нову вулицю Молодіжну.
  Вже за часів незалежності – у 90-х роках в Охрамієвичах в старому приміщенні будинку культури відкрито церкву, побудовано нове відділення зв’язку. Дільнична лікарня була перепрофільована у будинок для престарілих. На початку ХХІ ст. його було переведено до Холмів.
   Поступово скорочувалась кількість населення. Якщо у 1970 р. в Охрамієвичах проживало 1353 жителі, то у 1989 р. – 1062, 2001 р. – 848, 2009 р. – 687 жителів. Нині за кількістю населення село опинилось на рівні початку ХІХ ст. Зникло з карти мале сільце Золотницьке. У Лупасовому та Червоній Буді у 2009 р. налічувалось, відповідно, 55 та 57 чоловік. Разом з тим зменшилася і кількість учнів у школі.
На 2013-14 навчальний рік їх залишилося 44. Гостро стоїть питання щодо реорганізації з І-ІІІ рівня (11 класів) у І-ІІ рівень (9 класів).

Чимало уродженців Охрамієвичів стали відомими людьми. Це доктор математичних наук, професор, заслужений працівник, колишній ректор Ніжинського університету Василь Павлович Яковець, начальник управління Нацбанку в Чернігівській області Леонід Петрович Волошок, Ф. М. Барабаш, В. М. Стец, вчений В. Барвінок, інші.


Науменко Андрій Миколайович – молодший науковий співробітник Корюківського історичного музею.
15300,   Чернігівська обл., м. Корюківка, вул. Кошового, 109.  Тел.: 066-1716443

 Команда  сайту "Корюківка Наше  Місто"  висловлює  щиру вдячність
Науменку Андрію Миколайовичу – молодшому  науковому співробітнику Корюківського історичного музею, автору дослідження про  історію рідного краю за  наданий матеріал.

Література та джерела.

1. Історична довідка про населений пункт Охрамієвичі Корюківського району Чернігівської області.

2. Історична довідка Охрамієвицької сільської ради.

3. Русина О. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського. – К., 1998. – 244 с.

4. Романовський В. О. Переписні книги 1666 року. – К., 1933. – 423 с.

5. Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої 1618-1648 роки. – К., 2006. – 495 с.

6. Кривошея В. Українське козацтво в національній пам’яті. Чернігівський полк. – т. 2. – К., 2012. – 508 с.

7. Василенко Н. Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка. - Чернігів, 1908. – 196 с.

8. Лазаревський А. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. – Чернигов, 1866. – 138 с.

9. Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779-1781) // за ред. П. Федоренка. – К., 1931. – 592 с.

10. Списки населенных мест Российской империи. – кн. 48. Черниговская губерния. 1859 г. – СПб., 1866. – 230 с.

11. Описи Лівобережної України кінця XVIII – початку ХІХ ст. // за ред. Т. Ананьєвої. – К., 1997. – 325 с.

12. Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область. // за ред. П. Тронька. – К., 1972. – 778 с.

13. Памятная книжка Киевского учебного округа. Часть 4. Черниговская губерния. – К., 1894. – 126 с.

14. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. // за ред. А. Кудрицького. – К.,1990. – 1008 с.

15. ДАЧО. – Ф. 127. – Оп. 1. – Спр. 3513.

16. ДАЧО. – Ф. 154. – Оп. 1. – Спр. 12.

17. ДАЧО. – Ф.Р. -942. – Оп. 1. – Спр. 61.

18. ДАЧО. – Ф. 145. – Оп. 2. – Спр. 791.

19. ДАЧО. – Ф. 145. – Оп.2. – Спр. 198.

20. ДАЧО. – Ф. Р.-942. – Оп. 1. – Спр.82.

21. ДАЧО. – Ф. 128. – Оп. 1. – Спр. 776.

22. ДАЧО. – Ф. 145. – Оп. 2. – Спр. 113.



 
Категорія: Історія нашого краю | Переглядів: 685 | Додав: VLAS-KOR | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО © 2017
Форма входу
Логін:
Пароль:
Переклад Сайту


Пошук
Ми ВКонтакті
Наша кнопка
Її код
Code
<a href=" http://korjukivka-sity.at.ua/"target=_blank><img src=" http://korjukivka-sity.at.ua/knopka_sajta.gif"border="0" title=" Громадський сайт міста Корюківка " width=137 height=50></a>
Погода
Корюковка 

Телефонний довідник Корюківського району

Найближчі свят
Праздники Украины
Гороскоп
Loading...
Гімн України