Він лікував принца Чарльза
Костянтин Бутейко 
Уночі 14 серпня 1968 року в Новосибірську громили наукову лабораторію. Група кремезних чоловіків – так і зостанеться нез’ясованим, хто саме це був – сокирами трощили унікальну закордонну апаратуру, шматували на клапті документи і записи експериментів, розбивали меблі. Лабораторія належала лікареві з України Костянтинові Бутейку. Коли той на другий день побачив своє дітище у руїнах, не сказав ані слова – тільки посивів буквально в одну мить. Він ще не знав, що йому доведеться лікувати британську королівську родину, а за півстоліття створений у цій лабораторії метод почне здобувати визнання у світі.
Не дихайте глибоко
Костянтин Бутейко починав учитися в Київському політехнічному інституті, проте коли почалася війна, був мобілізований. Як він сам згадував пізніше, фронт докорінно змінив його. Побачені там деградація людини і безглуздість смерті змусили його покинути фах інженера і вчитися на лікаря – вже по війні і в Москві.
У Медінституті імені Сєченова йому як одному з найкращих студентів запропонували займатися рідкісною невиліковною хворобою – злоякісною гіпертонією, яка дуже швидко руйнує серцево-судинну систему і вбиває хворого. Як воно буває з лікарями, Бутейко зрештою заслаб на ту хворобу, яку вивчав. Жити йому залишалося кілька місяців.
У цей час він цілі ночі проводив у лікарні, спостерігаючи за хворими. Бутейко зауважив, що важкі хронічні хворі, і особливо вмирущі, дуже глибоко дихають, начебто тяжко працюють або біжать. Зрештою він навчився прогнозувати за глибиною дихання, коли настане смерть – з точністю до години, так, що прибиральниці й медсестри вважали його кимсь на кшталт чаклуна. Якось він спробував під час нападу власної хвороби, навпаки, зменшити дихання – і напад відступив. Бутейко просив хворих дихати глибоко, і викликав у них напади, наказував зменшити дихання – і напади припинялися.
Так він і відкрив свій метод: зменшувати дихання, розслаблюючи відповідні м’язи. Першим, хто видужав, став сам автор відкриття – контролюючи глибину вдиху, він позбувся смертельної хвороби. Теорія вимагала подальших досліджень, однак радянська наука не хотіла й чути про дивну методику. Лише в провінційному Новосибірську до молодого лікаря поставилися серйозно і захопилися його ідеєю настільки, що дозволили йому створити цілу окрему лабораторію.
У Данії Бутейко придбав унікальні прилади, які коштували півмільйона доларів, багато чого сконструював і сам. 40 апаратів одночасно могли вимірювати до 1000 параметрів організму протягом коротких проміжків часу, поки триває цикл вдих-видих. Місцевий математичний інститут допомагав у складних розрахунках. Упродовж тривалого часу лікар шліфував свій метод і зрештою домігся його клінічної апробації. У спеціалізованій ленінградській клініці його випробували на 46 астматиках і гіпертоніках. За місяць Бутейко з помічниками вилікував усіх, крім двох, у яких стан теж, щоправда, поліпшився.
Проте успіхові позаздрили колеги із добрими зв’язками "де треба”. Офіційного висновку про апробацію не поспішали видавати, аж поки надійшла вказівка "з центру”: лабораторію закрити, а ім’я Бутейка "взяти в рамку” (тобто заборонити згадувати у пресі). Наказ ще не встигли виконати, коли лабораторію розгромили невідомі, найімовірніше, пов’язані з силовими й репресивними органами СРСР, – хто ще міг собі дозволити подібне у ті часи? Схоже, сучасні банди "перевертнів” і рейдерів виникли не на порожньому місці.
Кілька разів Бутейка хотіли запроторити до "психушки”, як тоді заведено було робити з дисидентами, проте щоразу не вистачало якогось одного підпису: або йому щастило, або не всі друзі відверталися від опального лікаря. Після розгрому лабораторії він так і залишився безробітним, перебивався приватною практикою. Патент на його метод видали із 20-річним запізненням – 1982-го, пізніше, із загальною лібералізацією комуністичного режиму, про нього вперше почали писати, з’явилося чимало послідовників, і загалом метод зажив певної популярності, однак у 1990-х хвиля пішла на спад. У листопаді 1998 року на Бутейка напали вночі посеред вулиці і жорстоко побили металевим прутом по голові, кілька годин він пролежав непритомний на 45-градусному морозі. Кажуть, що напад спланував один із колишніх учнів – знову ж таки, із заздрощів.
Однак уже літній лікар видужав і прожив ще п’ять років. Саме на цей час припадає поширення його метода за кордоном. 1999 року Бі-Бі-Сі знімає фільм про його метод, Бутейка запрошують на конференції до Австралії та Нової Зеландії. Він успішно лікує британського принца Чарльза від алергічного риніту; цей факт набуває такого розголосу, що англійський парламент навіть обговорює запровадження метода в медичній системі країни. Кінець кінцем, Британське торакальне товариство (British Thoracic Society) надало методові рейтинг В. Це означає, що його рекомендують пацієнтам як метод контролю за симптомами астми.
Порятунок від 150 хвороб?
Упродовж 2000-х метод Бутейка привертає до себе увагу на Заході. В Нідерландах хворі з усієї країни їдуть до Роттердама, де нині діє Центр Бутейка. Керує ним учениця українського лікаря Маша Котоусова. Вона відчула ефективність методу, коли Бутейко зміг поставити на ноги її тяжко хвору матір. Маша розповідає, що популярність методу зросла, попри прохолодне ставлення тамтешньої офіційної медицини.
"У Англії, Австралії чи Новій Зеландії інша система медицини, ніж у Голландії чи Німеччині, – каже пані Котоусова. – Коли лікар отримує фіксовану зарплату, як там, він не зацікавлений тримати хворого хроніком. Навпаки, уряди зацікавлені в тому, щоб зменшити витрати на лікарів. Тому в Англії цей метод уже кілька років поспіль обговорюють. В Австралії і Новій Зеландії його включили до стандартного переліку послуг, які покриває медичне страхування. Хоч у нас цього сприяння немає, хворі самі довідуються про наш центр від лікарів, без роботи ми не сидимо”.
Пані Котоусова пояснює наукове підґрунтя методу. За її словами, він ґрунтується на давно відомій науковій істині: для дихання вуглекислий газ (СО2) не менш важливий, ніж кисень. Коли ми вдихаємо повітря, кров збагачується киснем у легенях тільки тоді, коли в ній досить СО2. По суті, в легенях відбувається обмін вуглекислого газу на кисень. Тобто щоб клітина насичувалася киснем, організм потребує стабільного рівня СО2 – 7%, такого ж, який існував у земній атмосфері мільярди років тому, під час зародження життя.
Коли ж людина дихає глибоко, вона видихає, позбувається СО2, тому обмін не відбувається і клітини, навпаки, отримують тільки менше кисню. Виникає кисневий голод, який змушує дихати ще глибше. Організм же, за принципом гомеостазу, намагається відновити свій баланс – і сам провокує спазм бронхів (астму), спазм судин (гіпертонію), підвищення рівня холестерину, який потовщує клітинні мембрани (хвороби обміну речовин), – все, аби запобігти втраті СО2.
Тому, вважав Бутейко, треба дихати тільки носом і завжди неглибоко, зберігаючи в легенях, крові і в клітинах достатній рівень СО2. "З наукового погляду метод Бутейка ніхто не критикував серйозно, все працює, – каже пані Котоусова. – Але, як писали колись в одній австралійській газеті, ширше запровадження метода завдасть мільярдних збитків фармацевтичній індустрії, а в цьому ніхто не зацікавлений”.
Багато в чому просуванню метода зашкодив характер Бутейка, дуже недипломатичний і безкомпромісний. Він звик не приховувати своїх думок; якось на вченій раді прямо сказав в очі академікам: "Моя онучка знає про дихання більше, ніж ви всі”.
"Костянтин Павлович був за натурою аскет, – згадує пані Котоусова. – Не цікавився матеріальною стороною життя, був відданий своїй роботі. Він зроду нічого не ремонтував у квартирі – не зважав на побут, постійно був перевантажений роботою. Коли я до нього приходила, в кутку завжди була величезна купа листів, які приходили звідусіль і які нікому було читати. Він мені казав: "Може, ви ці листи прочитаєте, відповісте?” Не любив довго пояснювати, казав небагато – і ти мусив зрозуміти. Насправді він був дуже доброю людиною, любив пожартувати, добре співав, але часто видавався грубим, черствим – особливо після того, як доля його нещадно побила”.
За останнє десятиріччя на Заході опублікували результати шести клінічних досліджень методу Бутейка з великими (понад сто чоловік) групами пацієнтів. Результати деяких із них можна переглянути тут або тут. Справді, жодне не змогло спростувати чи заперечити принцип методу. Всі вони відзначають принаймні істотне покращення стану практично всіх пацієнтів, які за кілька місяців могли зменшити дозу вживаних препаратів на 75-90%. При тривалому застосуванні астматики навіть відмовлялися від використання важких гормональних препаратів-стероїдів. Учені відзначають, що гіпервентиляція – надмірно глибоке дихання – справді є симптомом, а часто-густо й причиною багатьох важких хронічних недуг. Сам Бутейко запевняв, що може лікувати 150 хвороб (із 30 тисяч відомих науці, завжди додавав він); щонайменше позитивні наслідки його метода для астматиків та гіпертоніків безсумнівні. У нещодавно опублікованій статті The New York Times радить метод Бутейка як добрий засіб тримати хворобу під контролем та різко зменшити дози вживаних ліків, запевняючи в поліпшенні самопочуття та "якості життя” хворого.
У бур’янах
Тим часом на батьківщині Костянтина Бутейка, у селі Іваниці на півдні Чернігівщини, про знаного земляка небагато хто й пам’ятає. Тут він народився 1923 року і прожив перші десять років свого життя. На початку 1930-х, рятуючись від розкуркулення, колективізації й голоду, Бутейки продали всі свої статки (потім у їхній хаті містилося районний НКВС) і виїхали на Полтавщину.
Колись п’ятитисячне містечко, під час революції – центр петлюрівського руху, сьогодні Іваниця – доволі депресивне, хоч і велике село. Як для свого регіону, воно, можна сказати, ще тримається на плаву, адже довкола – самі вимерлі хутори й безлюдні села-привиди. Молодь перебирається до Прилук, масово виїжджає на заробітки до Києва, Москви, часом і до Європи. У центрі села переважають хати-пустки і руїни закритих протягом 1990-х магазинів; один із них якраз розбирали на дрова.
Рідна хата Бутейка не збереглася, на її місці сьогодні – зведена в 1960-х роках школа. Однак дивом уцілів до цього часу будинок, пов’язаний із родичами лікаря – поміщиками Свірськими і Миницькими. Саме за князя Свірського вийшла заміж бабуся Бутейка, проста, але кмітлива селянка. Батько Бутейка був заможний селянин із козаків, розумівся на техніці, мав чимало сільськогосподарських машин. Цей інтерес передався синові. Звідси, певне, і його інтерес до інженерного фаху, і пізніше розуміння людського організму як своєрідної машини.
Збережений будинок, яким у різні часи володіли споріднені між собою роди Миницьких, Шеферів і Свірських (а потім використовував як економію цукровий магнат Харитоненко), тому й уцілів, що, як панське помешкання, дуже добре збудований. Його навіть зобразив на картині "Весілля в Малоросії” (1881) художник Микола Бодаревський – як видно, у кращі часи будинок справляв враження невеликого палацу.
Сьогодні дім, де доречним був би музей або центр Бутейка, в дуже занедбаному стані. Донедавна місцеве аграрне підприємство використовувало його під квартири для працівників. Але вже друге літо будинок стоїть пусткою і просто розвалюється на очах – навряд чи переживе ще кілька років. Чого, втім, не можна сказати про спадщину Бутейка. У сучасному світі, надто на Заході, де люди щодалі більше переймаються природнішим, "зеленим” стилем життя, попит на подібні альтернативні методи тільки зростатиме.
http://ua.glavred.info/archive/2010/11/18/123111-8.html
Джерело: Горбик Роман, "Главред”
ШАНОВНІ ЧИТАЧІ !
Переглянути багато цікавих публікацій щодо лікування, Ви можете на сайті http://korjukivka-sity.at.ua/ ТА У РУБРІЦІ ЗДОРОВ-Я http://korjukivka-sity.at.ua/news/zdorov_ja/1-0-1
|
