КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО
ГоловнаРеєстрація Вхід
Ви увійшли як Гість • Група "Гості"Вітаю Вас, ГістьRSS
-Громадський Інформаційний Сайт - -
Меню сайту
Категорії розділу
Події [424]
Вибори [145]
Громада та влада [864]
Точка зору [235]
Право знати [1061]
Свобода слова [37]
Гарячий коментар [5]
Тут я живу [275]
Історія нашого краю [91]
Захисник [26]
Свята [720]
Здоров-Я [551]
Господар і Господарка [56]
Смакота [50]
Поради [141]
Рибалка та полювання [42]
Цікавинки [69]
Всячина [43]
Радіо онлайн
СЛУХАТИ ОНЛАЙН РАДІО
Наше опитування
Календар
«  Березень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Друзі сайту

Корюківська ЗОШ І-ІІІ ст.№1.





Семеновка - наш город!

Статистика
Яндекс.Метрика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Архів записів
 


Головна » 2015 » Березень » 29 » Там, за курганами між Рибинським і Білошицькою
14:31
Там, за курганами між Рибинським і Білошицькою

 Там, за курганами між  Рибинським  і  Білошицькою  

 Розповідає  учитель місцевої школи, краєзнавець та історик Микола Трейтяк


Розпався щит. І не відкрить забрало.
Потьмянів меч. Зіржавіла броня.
Був воїн. Вождь. Та ім’я смерть украла
І чорного погнала скакуна.
Мовчать гробниці, мумії, скелети.
І лиш писемне долинає з давнини.
З пітьми віків, з давно забутих склепів
Слова бринять. І ось вони. Вони…

 

   Чернігівщина – один із найбагатших курганними могильниками регіонів України. Вони поставали протягом тисячоліть, ці мовчазні свідки цілої низки культур – від скіфської до слов’янської, готської (маскованої радянськими істориками під «черняхівську»), запорозької… Але поблизу села Рибинська Корюківського району допитливі дослідники бачать дев’ять курганів, які випадають зі звичного ряду. Один із цих самовидців – учитель місцевої школи, краєзнавець та історик Микола Трейтяк. З ним і веде розмову наш кореспондент. 


— Миколо Миколайовичу, що ж за таємниці криються за цими, вже малопомітними для далекого від археології ока, узвишшями?

— Там поховані шведські солдати, які загинули під час Північної війни.
З подіями того довготривалого протистояння Карла Дванадцятого й Петра Першого пов’язано чимало, але цікаво глянути на це через призму світобачення невеликої порівняно території, спогадів і переказів, які старожителі Рибинська передавали з покоління в покоління. Одна з перших легенд полягала в тому, що, мовляв, рухалося шведське військо і в тутешній річці Сільна, яка була судноплавна тоді, затонула золота карета. Це, звісно, малоймовірно. Але що судноплавною вона була – це факт. Бо коли проводили меліорацію (а це відбувалося в середині 80-х років минулого століття) з розчищуваного мулу дістали навіть залишки невеличкого судна. Також екскаватор видобув колесо від чавунної гармати.

— Частина лафета, одне слово…

— Іронія долі полягає в тому, що не надто освічені робітники замурували цей музейний, доволі цінний експонат у споруджуваному шлюзі. Але дещо в ході тих робіт вдалося врятувати, й нині в нашому шкільному музеї зберігається невелике ядро від гармати вісімнадцятого століття.
Коли ж повернутися до курганів, розташованих, коли вже бути точним, ближче до наших сусідів, Білошицької Слободи, переповідають, і я це записав, таке. Коли шведська армія прийшла в Україну, тут зупинився її обоз. Де раніше була розташована Білошицька Слобода – перше поселення.

— До цього ми ще повернемося. Чому ж відбулося це переміщення?

— Уточню. Спершу вона була там, де Сільна впадає у Слот. І от є усна версія, що козак Білошицький —власне, засновник і власник слободи — намовив місцевих жителів, щоби вони побили шведів, які зупинилися на постій у їхніх домівках. І спалили заодно.

— Не зрозумів. Спалили власні домівки?..

— Дещо в цьому факті, таки ж доконаному історично, справді не сприймається. Те, що люди палять власні оселі, вже перебивши загарбників, чи там визволителів – хто вже як розумів. Проте є вислід одного з дослідників минувшини нашого краю, на жаль, уже покійного. У своїй книзі «Хроніки Рибинська» він вказує, що наказ спалити все житло виходив від командування російської армії.

— Добре відома тактика випаленої землі. Її й проводив у ході цієї кампанії Петро Перший. Не він перший – вибачайте за тавтологію – і далеко не останній. Досить згадати набагато масштабніші заходи товариша Сталіна і долю Зої Космодем’янської, яку схопили й видали німцям мешканці спалюваного нею села… Але я забіг далеко вперед.

— Тож повернімося. У дослідників виникало запитання – палили самі слобожани чи хтось інший? Може, якісь підрозділи російської армії…

— Котра вже на той час перебувала або під Батурином, або під Полтавою – оскільки ми точного датування курганів не знаємо. Але виникає ще одне запитання. Курганні поховання – це традиція, передусім, дуже древня. А шведи, між іншим, — християни, хоча й протестанти, лютеранського, насамперед, віросповідання. І ховати їх мали за зовсім іншим обрядом.

— Зовні ці кургани нагадують норманські – чи варязькі, кому яка термінологія прийнятніша. Коли я їх уперше побачив, то вони мені видалися ближчими до язичницької Русі. Тим більше, що зовсім поряд – городище часів Київської Русі.

— Місто мертвих – місто живих. Це відомий принцип тодішньої світобудови. Але, очевидно, є не тільки споглядальні, але й конкретні археологічні дані.

— До війни, у тридцяті роки, на чолі з директором Перелюбської середньої школи Балабаєм, кургани були розкопані. Знайшли шведські речі, обладунок, зброю… Певний час усе це зберігалося в Перелюбі, але потім, під час німецької окупації, зникло.

— Але ж перепрошую – в історіографії якимось чином описані ці знахідки? Відображені, доступні?

— Нічого розшукати я не зміг. Пов’язую це з тим, що всебічне висвітлення Північної війни в радянські часи перебувало під певним табу. Об’єктивні речі почали говорити лише наприкінці минулого століття. Зокрема, неясна подальша доля Білошицького, заможного козака, засновника поселення, чия садиба саме там і була. Відсутня логіка. Якщо той нараяв односельцям, аби ті спалили шведів у власних домівках – то невже він сказав, щоби палили і його маєток? А потім, після цих подій, Білошицький невідомо куди подівся. Цілий вузол запитань, які я розплутую тепер через писемні джерела. Сліди Петра й Мазепи на Корюківщині. Скажімо, село Радомка, засновник Малишевський. Він пішов за Мазепою. Далі – Тополівка, засновник Топольницький, теж прихильник гетьмана. Ці моменти офіційна історіографія ретельно замовчувала. Хоча йдеться про досить відому українську шляхту.

— Гаразд. А от рядові жителі, простолюд, котрий знищив разом зі своїм селом шведів – яка їм була дяка?

— Авжеж, їм віддячили… Зимували тоді в землянках, а потім потроху переселилися на нове місце. Звісно, своїм коштом, своїм горбом, як у народі кажуть.
Додам, що сліди Північної війни простежуються в наших краях досить виразно. Село Шведчина (зрозуміло, звідки назва). Поховання шведських солдатів є поблизу села Кучугури, наприклад…

— Хоча конкретних археологічних чи там документальних даних з цього приводу немає.

— Відсутні. Та повернімося до подальшої долі жителів Білошицької Слободи, прилеглих Перелюба і Прибині. Є цікаве свідчення, що випливає з документів спеціальної комісії, котра досліджувала статки гетьмана Мазепи. Так от, згадані села мали спеціальний статус, який звільняв їхніх мешканців від сплати всіх податків.
Але ж постає законне запитання: як це могло статися в захланній Російській імперії, що ці податки запроваджувала — все нові й нові і все дошкульніші?

— Можливо, якби Петро Перший про це дізнався, то оскаженів би. Але це рішення приймали на місцевому рівні, враховуючи зубожіння населення. Адже йшло до завершення царювання людини, котра завдала величезних бід підлеглим.

— Проте я не виключаю, що ці справді унікальні права, які отримали тільки три близько прилеглі населені пункти, прив’язані до курганів, з котрих ми й починали мову.

— Про те, що це й насправді вірогідно, свідчать міркування відомого краєзнавця та історика Олександра Добриці, знайомого з цією сторінкою минувшини.

— Протиріччя між курганними могильниками різних епох насправді немає. Це просто єдиний стиль ставлення до загиблих воїнів чи й просто померлих. Звичайно, були й унікальні випадки, коли йшлося про могили тих самих скіфських царів (знамениті могильники Гери, до яких не дістався перський володар Дарій, а вчені наступних поколінь так і не розшукали – Авт.), князів – скажімо, чернігівська Чорна могила є одним-єдиним князівським курганним похованням, відомим сьогодні в Європі.

Коли ж говорити про шведські (а тут уже сумнівів немає, враховуючи все вищесказане) кургани — то це просто братські могили. Що засвідчують і два тотожні, власне, кургани полеглих у Полтавській битві. Один – шведських, другий – російських вояків.

Інша річ – а хто були ці шведи, що знайшли вічний спочинок поблизу Рибинська? Точної дати цього поховання встановити неможливо. Але більш-менш достовірно можна вважати, що саме тоді шведська армія, після битви під Лісною на території нинішньої Білорусі, рухалася далі практично без фуражу, з великою кількістю хворих та поранених. Зима була дуже люта. З таким тягарем не те що вступати в бої, але й долати чималі відстані було заважко. Тому шведи цілком логічно залишали на своєму шляху, де було можливим, у різних населених пунктах, цих недужих. Створювали там дещо схоже на сучасні шпиталі з невеликим медичним персоналом, без військової залоги.
І те, що стався описаний моїм колегою випадок, напад під керівництвом місцевого шляхтича на безпорадних, по суті, шведів – сумніву немає. Оскільки був наказ Петра Першого – нищити, палити всі села й містечка на шляху Карла Дванадцятого. Тактика, як уже говорилося, випаленої землі.

Але ж виникає серйозне запитання. Боєздатне шведське військо вже пройшло далеко вперед. А селяни напали на власні оселі, де нищили розквартированих хворих і поранених, а заодно й спалили все підряд. Моральну оцінку тут дати неважко. Та виникає ще одна колізія – жителі сіл, чиї очільники пішли за гетьманом, зимували у власних домівках. І ті населені пункти й досі живуть на прадідівських теренах. А от попихачі «старшого брата» зазнали неабияких злощасть.

— Кургани – це завжди погляд у вічність. Причому з минулого – у прийдешнє. Залишається замислитися – чи ж варто сторчголов кидатися на виконання забаганок байдужих зайд, втрачаючи й родинне житло, і надбання предків, і власну гідність?


                                     Ростислав МУСІЄНКО      http://www.hvilya.com/news/ 


 
Категорія: Історія нашого краю | Переглядів: 1297 | Додав: VLAS-KOR | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО © 2024
Форма входу
Логін:
Пароль:
Переклад Сайту


Пошук
Ми ВКонтакті
Наша кнопка
Її код
Code
<a href=" http://korjukivka-sity.at.ua/"target=_blank><img src=" http://korjukivka-sity.at.ua/knopka_sajta.gif"border="0" title=" Громадський сайт міста Корюківка " width=137 height=50></a>
Погода
Корюковка 

Телефонний довідник Корюківського району

Найближчі свят
Праздники Украины
Гороскоп
Loading...
Гімн України