| Спалена історія української нації: до 75-х роковин Корюківської трагедії (Відео) «…Корюківку оточили німці. Вони заходили до квартир, вбивали людей, палили хати. Це тривало два дні – 1 і 2 березня. До кінця 2 березня вся Корюківка була спалена. На кожному пожарищі лежали трупи людей. Коли німці були ще від нашого двору хат за п’ять, я сховалася у стіг сіна і спостерігала. Кати ловили людей і живцем кидали їх у полум’я палаючих хат. Запалили й нашу хату… З сараю привели мою матір, сестру, невістку і живими кинули їх у вогонь. Сестра двічі вибігала з полум’я, але її знову кидали туди фашисти». До щему болючі й до сказу моторошні спогади про найбільшу в роки Другої Світової війни каральну акцію проти мирного населення залишила Віра Данилівна Сивченко. Тоді, в перші дні березня 1943 року, в її рідному селищі Корюківка Чернігівської області фашисти закатували, розстріляли і спалили майже 7 тисяч мирних громадян. Здебільшого дітей, жінок і людей поважного віку. «Комісія встановила, що загинули 6 700 осіб. Ще одна комісія працювала в 1944 році, поіменно було встановлено до 1,5 тисячі чоловік. До війни в Корюківці проживали 13 тисяч осіб, це було селище міського типу, райцентр. А в 1944 році, після окупації, проживали 3 тисячі», – розповідає науковий співробітник Корюківського історичного музею Андрій Науменко. Символом звірств нацистів на окупованій території СРСР радянська пропаганда зробила білоруську Хатинь, у якій, за сучасними даними, замордували 152 особи. Знищення близько 7 тисяч українців у Корюківці з ідеологічних причин розголосу не набуло. Адже каральну акцію спровокували радянські партизани зі з’єднання Олександра Федорова. Вони ж, переважаючи фашистів живою силою майже в 10 разів, навіть не спробували врятувати людей і з лісів спостерігали за палаючим містом. «Щодо карателів, то на сьогодні вже точно встановлено, що акцію здійснювали три групи. Це каральний поліцейський батальйон Шуцманшафт, із колишніх радянських військовополонених та добровольців, це підрозділ 105-ї легкої угорсько-піхотної дивізії східної групи військ, якою командував генерал-лейтенант Золтан Алдя-Пап, і німецькі тилові підрозділи», – продовжує науковий співробітник Корюківського історичного музею Андрій Науменко. Таких звірств, які вчинили окупанти в Корюківці, історія ще не знала. Та хоч як би дивно це звучало – не знає й досі. Про Корюківську трагедію 1943-го року не було й немає донині ані слова в підручниках історії, вона ніби згоріла разом із сотнями палаючих хат і тисячами загублених душ поліського містечка. «Скажіть, будь ласка, що ви знаєте про Корюківську трагедію 43-го року. – 43-го? Про корюківську? Чесно кажучи, нічого не знаю. Абсолютно», – чернігівець. «Чесно – нічого, абсолютно нічого», – жителька Броварів. «Ну, була там трагедія, дуже велика. Це щось схоже на Хатинь», – чернігівець. «Спалили німці багато народу. Це все, що я знаю», – чернігівець. Щороку 1 березня в пам’ять невинно убієнних у центрі Корюківки проходить скорботний мітинг. Урочисті заходи відбуваються переважно на районному і лише в останні роки на обласному рівні. Вище керівництво держави жодного разу не навідувалося до Корюківки, чия трагедія так і не удостоїлася «честі» стати хоча б всеукраїнським символом скорботи. «Звісно, нам, місцевим жителям, прикро, що така трагедія – найбільша в Європі – й ніхто про неї не знає ні в світі, навіть в Україні про це мало відомо. І звісно, що це справа всієї держави нашої», – зазначає місцева жителька Катерина Онищук. Про зведення Музейно-меморіального комплексу всеукраїнського значення в Корюківці, присвяченого сотням українських сіл, спалених під час Другої світової війни, вперше серйозно заговорили у 2011 році. Реалізація масштабного проекту в урочищі Гай вартістю понад 40 мільйонів гривень стартувала у 2012-2013 рр. На початковій стадії за виділені два мільйони тут урочисто перепоховали 266 жертв трагедії, на братських могилах поставили три хрести, силами меценатів звели капличку – і на цьому роботи «заморозили». «Так склалися обставини, і об’єктивно, і суб’єктивно, що цей проект реалізований не був. До нього треба повертатися місцевій владі й порушувати це питання знову й знову в уряді й Адміністрації Президента. Проект є, історики готові долучитися – справа за владою», – говорить директор Навчально-наукового Інституту історії, етнології та правознавства Національного університету «Чернігівський колегіум» Олександр Коваленко. «Проблема в тому, що на сьогодні будівництво цього Меморіального комплексу хочуть провести в локальних масштабах. Тобто жертви всієї України, населені пункти спалені по всій Україні, філософія всього цього Меморіального комплексу була про те, що ми увіковічнимо пам’ять всієї України в одному місці – в місті Корюківці. А його зараз намагаються відкинути такою фразою «Хлопці, це ваша трагедія, то це ваші проблеми». Будівництво цього комплексу – це не проблема міста Корюківки, Корюківської громади. Це наш біль. І ми можемо тут сприяти, але це загальнонаціональне питання», – зауважує корюківський міський голова Ратан Ахмедов. Загальна вартість будівництва Меморіального комплексу, за попереднім проектом, на сьогодні виросла в рази й перевищує 150 млн грн. Чи посильна така сума для бюджету містечка районного значення і навіть цілої області – питання риторичне. «Він є дуже дороговартісний, і, безумовно, ні область, ні сама Корюківка будівництво такого меморіалу не потягнуть. Вже є звернення наше спільне з депутатом Євлаховим до Прем’єр-міністра України, щоб уряд дійсно виділив кошти на будівництво цього меморіалу», – говорить голова Чернігівської ОДА Валерій Куліч. «Розуміємо, що такі масштаби фінансування меморіальних заходів нині неможливі, але можна його дещо переробити, зробити менш амбітним і вкластися в 50-80 млн грн. Ми готові допомогти фінансово в плані розробки проекту, тобто Корюківська громада готова профінансувати проектні роботи – якщо буде гарантія фінансування», – зазначає корюківський міський голова Ратан Ахмедов. Корюківська трагедія торкнулася майже кожної родини цього невеличкого містечка. Роки марних сподівань і постійних розчарувань схилити голову за ще не забутими жертвами спаленої історії на достойному меморіалі пам’яті посіяли зневіру й розчарування в серцях корюківців . «Такими темпами, як його будують, то він буде в наступному поколінні хіба що, якщо будуть пам’ятати про цю трагедію. А так складається враження, що хтось на цьому якісь дивіденди чи політичні, чи економічні має. У наш час із такою технікою й можливостями і не збудувати цього меморіалу – це стид і сором усім, хто до цього причетний», – наголошує місцевий житель Віталій Кугук. «По-перше, це найбільша трагедія такого масштабу за часів Другої світової війни. По-друге, коли почали будувати меморіал, то розкопували могили страчених жителів, родичі давали згоду або люди, які проживали на цих обійстях. Потім цих людей перепоховали й на цьому все заглохло. Це просто вже неповага до людей – і до мертвих, і до живих», – відзначає науковий співробітник Корюківського історичного музею Андрій Науменко. Уже за тиждень у сотнях корюківських будинків 75 рік поспіль палатимуть скорботні свічки пам’яті й пошепки лунатимуть молитви за упокоєння душ невинно убієнних. А Україна так і залишається єдиною країною в світі, де на загальнодержавному рівні не вшанована пам’ять жертв каральних операцій фашистів проти мирного населення
. Журналіст: Альона Макаренко Оператор: Дмитро Дриганов
|
