КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО
ГоловнаРеєстрація Вхід
Ви увійшли як Гість • Група "Гості"Вітаю Вас, ГістьRSS
-Громадський Інформаційний Сайт - -
Меню сайту
Категорії розділу
Події [392]
Вибори [111]
Громада та влада [608]
Точка зору [206]
Право знати [861]
Свобода слова [35]
Гарячий коментар [4]
Тут я живу [240]
Історія нашого краю [63]
Захисник [26]
Свята [562]
Здоров-Я [500]
Господар і Господарка [48]
Смакота [49]
Поради [129]
Рибалка та полювання [25]
Цікавинки [68]
Всячина [41]
Радіо онлайн
СЛУХАТИ ОНЛАЙН РАДІО
Наше опитування
Календар
«  Лютий 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728
Друзі сайту

Корюківська ЗОШ І-ІІІ ст.№1.




Холминський Будинок творчості



Семеновка - наш город!

Статистика
Яндекс.Метрика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Архів записів
 


Головна » 2017 » Лютий » 3 » Село Прибинь і округа
17:33
Село Прибинь і округа
                                           Село Прибинь і округа

   . Прибинь – центр однойменної сільради Корюківського району Чернігівської області, до якої ще належить спустіле село Костянтинівка.  Назва Прибинь походить від малої річки Прибинки (притока Слоту), на берегах якої виникло село. До речі, до кінця ХІХ ст. поселення називалося Прибинкою. За легендою Прибинь отримала назву від того, шо тут жили надзвичайно сильні люди, які одним ударом могли забити тублі – деревяні цвяхи.

            Вважається, що Прибинь виникла у І пол. XVII ст. за часів польського панування. Північ нинішнього Корюківського району з центром у Перелюбі тоді належала українським магнатам Киселям. З початком Визвольної війни (1648-1654 рр.) польське панування було ліквідоване.  Перелюбські землі до 1709 р. належали українським гетьманам, а потім гетьман Іван Скоропадський своїм універсалом передав усю округу Чернігівському Троїцькому Іллінському монастирю. Станом на 1726 р. Прибинка мала статус дєрєвні, належала до Киселівської сотні Чернігівського полку. Тут налічувалося посполитих (селян) 18 дворів грунтових та 5 дворів городників. Нижче подається їх список за відомістю:

Пахотние

Лаврен Инютченко

Федор Рябцов

Сава Рябцов

Мартин Рябцов

Клим Зябкин

Ониско Чиченко

Иван Игнатенко

Яков Рябець

Левун Крик

Опанас Коваленко

Иван Коваленко

Демян Мироненко

Омелян Андриенко

Карпо Рябець

Гриша Инютченко

Васко Инютченко

Федор Жук

Юско Барабаш

Огородники

Иван Победаш

Василь Машевский

Микита Гвинтувка

Иван Бондар

Семен Андриенко

 

 

Найстарішим жителем вважався Карпо Іванович Рябець.

За часів гетьмана Івана Мазепи (1687-1708 рр.) грунтові селяни сплачували власнику щорічно з двору по 30 копійок від коня та стільки само  від вола. Городники сплачували по 10 копійок з двору. Також селяни відбували панщину ( до 2-х днів на тиждень).  Натуральну ренту у вигляді зерна не збирали. Після надачі монастирю місцеві селяни перший час відбували лише панщину. Також щорічно вся округа на монастир віддавала 23 пуди меду, оскільки багато хто з місцевих жителів займався бортним промислом.

У 1730 р. у Прибинці нараховувався 21 двір посполитих , а у 1732 р. 23 двори, в т. ч. 9 дворів стрільців. З 14 селянських дворів 8 (10 хат) були "малогрунтовіе (середнього достатку),  6 – "нищіе и весма убогіе. Стрільці (Яким Лавриненко, Федір Рабцов, Савка Рабченко, Мартин Рабченко, Ониско Чищенко, Семен Ігнатенко, Яків Рабченко, Левон Сірий, Карпо Рабченко) мали козацькі права, їх завдання полягало у забезпеченні гетьманського двору дичиною. За майновим станом всі вони були малогрунтові. За  описом 1726 р. ці стрільці були монастирськими селянами. З 40-хрр. XVIII ст. стрільці на Перелюбщині вже не згадуються, отже монастир знову зробив їх залежними селянами.

За Румянцевським описом Лівобережної України на 1766 р. у Прибинці налічувалося 69 хат у 30 дворах. На Слоту працював монастирський млин. Повинності селян на монастир полягали у 2-3 денній панщині (по людині з двору) та сплаті натуральної та грошової ренти (оброку).  Деякий час працював монастирський шинок (згаданий у 1747 р.), у якому селяни обовязково мусили купувати горілку.

З 1781 р. перелюбські землі після скасування автономії Гетьманщини включено до Сосницького повіту Новгород-Сіверського намісництва. На той час прибинці проживали у 74-х хатах. Будинки у північних селах Чернігівщини вкривали тесом, а не соломою. Двори обгороджували деревяними парканами. Питну воду жителі брали з колодязів. Сільце оточували доволі ще густі ліси. Натомість орних земель було вкрай недостатньо – земельні ділянки селяни мали на невеликих галявинах у лісах. Основними заняттями протягом  XVII– ХІХ ст. залишалися лісові промисли: бондарство, стельмахство, бортництво, виробництво дьогтю. Прибутковою справою було вирощування  конопель. Мед та коноплі прибинці продавали росіянам-розкольникам, що приїзджали зі Стародубщини, а дьоготь – торговцям з різних українських полків. Деревяний посуд, решета, вози, сани самі відвозили на продаж у Сосницю, містечка Синявку, Семенівку та Понорницю. Там же поповнювали свої хлібні запаси.

З 1786 р. указом Катерини ІІ всі монастирські селяни були переведені до державного відомства. Згодом, у І половині ХІХ ст.  було утворено окрему Перелюбську волость. Становище держаних селян було легше, ніж кріпаків, зокрема, вони не відробляли панщини.

У 1801 р. у Прибинці проживав 601 мешканець у  57 дворах. Вже у 1859 р. кількість населення зросла до 1034 осіб, а кількість дворів збільшилась лише до 59. З загальної кількості жителів працездатних чоловіків було 370, а жінок – 400. У господарствах утримувалося 130 коней та 150 волів, яких використовували як тяглову худобу. Земельні угіддя громади включали 42 десятини городів, 854 десятини ріллі та 311 десятини сінокосів. Також громаді належав млин на річці Слот.  У 1861 р. на кожну з 482-х ревізьких душ (селян чоловічої статі) припадало по 2,5 десятини землі. Основним заняттям прибинців залишалося виготовлення деревяного посуду на продаж. Свободу від залежності державні селяни отримали у 1866 р. Звільняли їх на кращих умовах, ніж кріпаків.

За описом 1872 р. кількість жителів зросла до 1222 осіб. Тоді ж згадується родина євреїв-міщан з 5 чоловік. Значний прошарок становили представники військового стану – відставні та безстроково-відпускні солдати та солдатські діти, всього 111 чоловік. Переважаючим заняттям стало землеробство, бондарство відійшло на другий план. У 153-х господарствах утримувалося 329 коней, 608 голів великої рогатої худоби, 799 овець, 544 свині.

Місцевий житель Петро Прокопович Бардаков, що вибився у купці, відкрив у Прибинці кілька невеликих промислових підприємств, в т. ч. млин та лавку. На його прядильні виробляли мотузки та чуні, які продавали на металургійні заводи. Маслобойня щорічно виробляла 3200 пудів продукції. За спогадами старожилів на ній переробляли насіння конопель. Вартість цього підприємства на 1885 р. становила 5390 рублів.  При роботі використовувалися прес  та троє коней. Сезонно (4,5 місяці) на цьому заводику працювали службовець та 12 робітників. Частина робітників на ці підприємства наймалася з сусідньої Брянщини. Їх нащадки і сьогодні проживають у селі. Згодом маслобойнею володів один з синів купця - Давид Петрович Бардаков. Іншому синові - Костянтину Петровичу- належала дрібна бакалейна лавка. Основне ж підприємство – прядильня з річним обігом у 15 тис. рублів, перейшло у власність купця-єврея  Елькіна Мордуха Ізраілевича, що з родиною мешкав у Прибині. Мав він і власну лавку, де крім бакалеї, торгували і мануфактурою.

Населення Прибині постійно зростало: у  1892 р. тут у 282 дворах проживало 1499 чол., а у 1897 р. у 245 дворах – 1588 чол.

Під час революції 1905-1907 рр. були зруйновані підприємства Елькіна, а сам він утік до Сновська, хоча як власник згадується ще у 1913 р. Місцеве населення приймало участь у розгромі винокурного заводу у Тополівці (нині Семенівський район). 3 1905 по 1935 рр. діяла деревяна церква при якій існувала церковно-приходська початкова школа. У 1910 р. збудовано земську початкову школу.  Сільська громада виділила під неї чверть десятини землі. Деревяна будівля мала цегляний фундамент, залізну покрівлю. Навчалися, крім місцевих, діти з Гути Студенецької, Рудні, Шишківки. Попечителем навчального закладу став К. П. Бардаков. Професійне лікування здійснював перелюбський фельдшер. Також у Перелюбі знаходилася найближча бібліотека.

Ще наприкінці ХІХ ст. працював млин-вітряк, що належав Йосипу Івановичу Кузьменку. Дохід з млина становив 25 рублів. До 1905 р. його було розібрано. У 1917 р. у селі налічувалося 316 дворів та 2193 мешканці. Напередодні у Прибині виникло споживче товариство. Після революції 1917 р. утворено Прибинську сільську раду, до якої також належали хутір Костянтинівка та хутори в урочищах Чорти, Св’яжне, Іверське, Гуліно. За спогадами  колишнього голови колгоспу та сільради Петра Михайловича Рябця ці хутори поселено під час столипінської земельної реформи, що розпочалася з 1906 р. Ще на початку 30-х рр. минулого століття на "Чортах” (12 км на північний захід від Прибині) жили родини Іванченка Івана Михайловича, Погуляя Андрія Корнійовича, Коноваленка Тихона Евстратовича, Халімана Сави, Дубини, Рябця Данила Онисимовича, Дубини Олексія Філіповича. На тому хуторі ще була початкова школа, де вчителював Пархоменко Михайло Кирилович. У Свяжному нараховувалося 3 двори, а в Іверському 2 чи 3 двори. Землі, де зявилася Костянтинівка, до початку ХХ ст. належали німцю – підприємцю Веберу. Останній купив велику ділянку лісу, збудував лісопилку на місці майбутнього хутора, а також проклав вузькоколійку до Сновська. Поселення отримало назву від імені землеміра. Мешкали тут переселенці з Рудні та Святця (Шейдівки): Скоробагаті, Момоти, Петренки, Денисенки, Смальохи, Давиденки.

В часи громадянської війни в околицях Прибині діяла банда Голуба. Район її дій включав землі нинішніх Корюківського, Семенівського, Щорського районів Чернігівщини та Климівського району Брянщини (Росія). Згодом ватажок банди був схоплений у самій Прибині та відданий до суду.

Маслозавод та паровий млин було націоналізовано. У 1921 р. тут було задіяно 26 робітників. Продовжувала працювати початкова 4-х класна школа. У 1920 р. 4 вчителі навчали 144-х учнів, в т. ч. 31 дівчинку. У 1921-22 навчальному році тут працювали Володимир Олексійович та Ганна Никифорівна Сторожини, Уляна Антипівна та Віра Василівна Краснокутські. Квартири при школі були для двох вчительських родин. Крім вчителів у школі працювали ще двоє місцевих селян, які навчали дітей ремеслу: Кирило Сергійович Десятниченко та Михайло Трохимович Барабаш. Останній, зокрема, був столярем. Медичний огляд школярів час від часу здійснював перелюбський фельдшер. Досить поширені були заразні хвороби: вітряна віспа, короста, виразки. Утримувалася школа на кошти Наркомату освіти та, частково, місцевої громади. На 1 січня 1923 р. у навчальному закладі перебувало лише 40 учнів та 1 вчитель. Того навчального року заняття розпочалися з 11 жовтня. Мовою навчання була російська.

Після нової адмінреформи Прибинь входила до складу Охроміівського (1923-1927 р.), а потім Холминського районів. Кількість жителів зросла до 2229 чоловік на 378 дворів і далі вже не збільшувалась.

З 1929 р. скрізь по Україні розпочато суцільну колективізацію. Того року у Прибині створено колгосп "Червона Зірка. Через 2 роки зявилися ще 2 колгоспи: "Червоний буксир (в напрямку Перелюба) та імені Петровського (в напрямку села Тихонович – нині Щорського району). У Костянтинівці селянські господарства обєднано в колгосп "Піонер.

Як свідчать старожили, 1932 р. був неврожайним. Частина картоплі та зернових загинули внаслідок частих дощів. Люди виживали, переважно, завдяки лісу – рятували ягоди, гриби, горіхи. В урочищах під селом Охромієвичі росла трава, яку називали лапки. З  неї варили борщ. Збирали листя подорожника, який сушили і товкли. Краще було тим,  хто мав корову. Влада змушувала таких людей здавати молоко у молочарку, що знаходилася на місці нинішньої бібліотеки. Людей померло чимало.  Особливо багато   померло в Кореї (частині  села. що примикала до Слоту). Одним з колгоспів тоді керувала Зінаїда Барабаш. Вона скрізь їздила по районах, плакалася, і врешті-решт отримувала зерно. Вдома вона роздавала його голодуючим пригорщами. За офіційними даними у Прибині від голоду померла 21 людина. Дехто з селян їхав на заробітки до Росії, Білорусії. Там вони пасли худобу за харчі. Тих селян називали промишленниками, навіть частина села досьогодні носить назву Пошуки. Під час репресій було арештовано працьовитого літнього селянина Микиту Коровая, колгоспного коваля Дубину. Подальша їх доля невідома.

Якщо колгоспи на 1932 р. виконали плани хлібозаготівель, то 28 господарств селян-одноосібників мали недоїмку у 16 центнерів. Було знято з посади і віддано до суду голову Прибинської сільради Бездушного. З червня 1934 р. сільраду очолював робітник-комуніст Ковенко Лука Пилипович.

В останні місяці 1932 р. в районі Прибині, Тихонович та суміжних сіл Семенівського та Климівського районів оперувала бандгрупа Дуди в кількості 5 осіб. У її діяльності кримінальні мотиви перепліталися з політичними. Це підпали колгоспного майна, грабежі, терор населення.

Незважаючи на спротив, в цілому колективізацію було завершено до 1935 р. З 356 дворів сільради до колгоспів вступило 84,3%. Було усуспільнено 88,9% земель. На той час колгоспи очолювали: "Червону Зірку – М. Рябець, "Червоний буксир – Д. А. Бардаков, ім. Петровського – Ю. Бардаков. Всі вони походили з селян-бідняків. Наймолодший з них – 24-річний Рябець був кандидатом у члени партії.

До 1941 р. у Прибині працювала пенькопрядильна артіль під керівництвом Василя Микитовича Дубини. Діяли семирічна школа, клуб, медпункт, споживче товариство. Останнє з 1930 р. очолював колгоспник-бідняк Петро Ларіонович Коноваленко. У середині 30-х рр. школу очолював колишній робітник Науменко Г. П., який закінчив робітфак (заклад,  що давав право вступу до вузу). До нього навчальним закладом керувала вчителька з 18-річним стажем Мольчевська (1899 р. н.). Можливо її зняли з роботи через те, що була донькою церковнослужителя. Також там працювали вчителі Стратійчук С. М., Пархоменко М. К., Ярмоленко І. Д., Шморгун І. П., Шамара М. Т., Халіман В. М., Макаренко. Все це була молодь з бідняцьких та середняцьких колгоспницьких родин. Двоє з них закінчили педтехнікум, ще двоє короткотермінові педкурси, решта мали лише освіту за 7 класів.  Біля школи росло багато берез. Це було улюблене місце відпочинку сільської молоді. Називали його "У березках”. В урочищі Гуліно проводилися лісозаготівлі. Тут знаходилися 4 двори, 2 бараки, магазин, пекарня. Навесні ліс сплавляли по Снову у Десну до Чернігова. В урочищі Ковальонкове знаходилося 2 двори.

Про початок війни село дізналося з радіопередачі  22 червня 1941 р. Чергова – дівчина Харитина Денисенко побігла до лісу, де багато жінок збирало ягоди, і повідомила страшну новину. До чоловіків, що заготовляли сіно в урочищі Рвінки, теж направлено посильного. Розпочалася мобілізація. Чоловіків підводами по шестеро відправляли у райцентр Холми. Незадовго до окупації  селянам почали роздавати колгоспних коней, зерно. Коли в село вже вступили німці, з боку Охрамієвич заїхали 3 кінні радянські розвідники. Під час сутички одного з них – Павла Івановича Іванова було вбито, інші втекли. Тіло Іванова поховали біля кладовища, а пізніше перенесли до братської могили. На його честь було названо одну з вулиць Прибині. З початком окупації призначено старосту, створено поліцейський відділок. Частину поліцаїв на службу взяли примусово. Останні часто працювали на партизан: збирали їжу, розвіддані. Взимку 1943 р. частина поліцаїв пішла до партизан. Частими гостями у Прибині були угорці. У березні 1943 р. колона німців вийшла з Холмів для розправи над мирними жителями т. зв. "партизанських сіл. Біля с. Камки карателі застрягли у болоті. За цей час, попереджені холминськими поліцаями, жителі навколишніх сіл з худобою тікали до лісу. В ході каральної акції в квітні 1943 р. у Прибині вбито 55 жителів, спалено 150 дворів, всі колгоспні споруди та заклади культури. За іншими даними знищено 10 мирних жителів, спалено 85 будинків. Спалено також і школу. Протягом 1942-1943 рр. на примусові роботи до Німеччини вивезено 34 чоловіки.

При наближенні фронту у Прибині стояли подвірно мадяри та козаки з колишніх військовополонених. У селі вони рили траншеї. В цей час в урочищі Чорти відбувся бій між партизанами Винниченком Кирилом, Скляром Василем та групою мадяр і поліцаїв. Винниченка було убито. Поранений Скляр, щоб не потрапити до полону, підірвав себе гранатою. Пізніше партизанів поховали у братській могилі біля школи.

У вересні 1943 р. у село з боку Семенівки вступили радянські війська. Перед цим прибинці знову ховалися у лісах. За 4 роки війни до армії пішло 260 чоловік, з них 150 загинуло. У партизанських загонах воювали 99 чоловік. З початку окупації багато хто з прибинців воював у Перелюбському загоні під керівництвом О. П. Балабая. Після визволення села частина партизан влилася у ряди діючої армії. 120 фронтовиків та партизанів нагороджено орденами та медалями. Місцеві жителі допомагали партизанам харчами, зокрема, випікали хліб.

Відбудова проходила досить важко. Люди жили в землянках, погрібах, тулилися по 5-10 сімей в уцілілих хатах. У 1946-1947 рр. селяни знову голодували, але вже ніхто не помирав. У 1950 р.  всі прибинські колгоспи об’єднано в єдиний – імені Хрущова, пізніше перейменований на "Червону Зірку”. Техніки майже не було. Замість неї використовували коней, волів; багато яких робіт виконувалися вручну. В колгоспі працювала більшість мешканців села: від 12-ти річних дітей до людей похилого віку. У сільському клубі тоді організовано дитячі ясла, до яких колгоспниці віддавали маленьких дітей з 3-х місячного віку. Доглядала за ними та готувала їсти бабуся, якій допомагала одна дівчина.

За головування колгоспом Олександра Васильовича Погуляя Прибинь у 1958-1959 рр. електрифікували. На полі за селом встановили 2 генератори з військового заводу. Це було перше електрифіковане село у районі. А вже у 60-х роках спорудили електропідстанцію і село підключили до  загальної мережі.  Також було здійснено радіофікацію. У 1956-1957 рр. збудовано сучасне приміщення школи до якої у 1974 р. прибудовано спортзал.

Після розформування МТС колгоспи почали отримувати техніку. Річний прибуток прибинського колгоспу у 60-х роках склав 1 млн крб. на рік. Значна частка доходів отримувалася завдяки вирощуванню льона. Первинну обробку здійснювали на місцевій прядильні, а далі продукцію здавали до Сядринського льонозаводу за високим №3. З 1966 р. колгосп очолив П. М. Рябець. Було проведено реставрацію тваринницьких ферм. За рахунок колгоспу збудовано магазин. Також побудовано колгоспні майстерні, 3 корівники, їдальню, тракторний двір, бригадні будинки. На Чортах споруджено літній табір для худоби з будинком тваринника.

Після розформування Холминського району Прибинь спочатку увійшла до Семенівського, а з 1967 р. до Корюкіського району. Колгосп стабільно мав статус мільйонера, утримуючи третє місце після Наумівки і Холмів. Господарство мало м'ясо-молочний напрям. Утримувалося 1500-1600 голів ВРХ, до 70 овець, близько 3000 голів птиці. Колгосп мав 2971 га землі, з них 1578 га ріллі. Вирощувалися зернові, льон, картопля. За наполегливу працю 66 колгоспників було нагороджено орденами і медалями.

Розвивалася сільська інфраструктура. У 1968 р. на р. Прибинці влаштували ставок. Через 2 роки господарчим способом спорудили Будинок культури на 400 місць. Перший дитячий садок в краї теж було збудовано у Прибині. Сталося це у 1978 р. Того ж року відбулося обєднання прибинського і шишківського колективних господарств. Оскільки шишківський колгосп був слабшим, його вирішили підтягнути за допомогою сильнішого.  У ті роки було механізовано роботи на тваринницькій фермі, встановлено комплекс по виробництву вітамінно-травяного борошна у гранулах.

У 1980 р. прокладено асфальтівку до Шишківки та до Перелюбу, збудовано 10 будинків для колгоспників. Активно велося будівництво за головування Миколи Павловича Жовтоніжка. Це 18 житлових будинків, зерносховище, картопле-сортувальний пункт (КСП).

У 1988 р. відбулося розформування колгоспу. Шишківське господарство знову почало існувати окремо. Головою прибинського колгоспу став Михайло Петрович Сергієнко. За його керівництва по селу асфальтовано 5 км доріг. Збудовано автогараж, зерносховище, зерноочисний комплекс; завершено реставрацію будинку культури.  У Прибині проживало 792 жителі. Для задоволення їх потреб працювали восьмирічна школа, фельдшерсько-акушерський пункт, дитсадок, будинок культури, бібліотека (з 1966 р.), відділення зв’язку.

У   90-ті роки почався занепад села. Вирубано фруктовий сад, який насаджувався після війни та у 50-х роках. Розпродувалися техніка і приміщення, зокрема, свиноферма і картопле-сортувальний пункт.

На 1 січня 2007 р. у Прибині працювало СТОВ "Десна - спадкоємець колгоспу. Воно утримувало 174 голови ВРХ, 40 свиней, 7 коней. З техніки залишилися придатними 3 автомашини та 6 тракторів. Використовувалось 395,7 га землі (рілля і багаторічні трави). При сільській раді з 2000 р. працює комунальне підприємство  "Джерело, яке має трактор Т-40, бензопилу. За 2006 р. обсяг послуг КП склав 35, 6 тис. гривень. Торгівлю здійснювали 3 магазини та магазин-бар. 2 магазини належали Перелюбському споживчому товариству, решта – приватним підприємцям. Продовжували свою роботу ФАП, відділення зв’язку і відділення Ощадбанку. Фонд сільської бібліотеки становив 8 тис. примірників. Бібліотекар Світлана Миколаївна Борисенко створила народознавчі клуби: жіночий – "Любисток та дитячий – "Вербиченька. У Прибинській ЗОШ І-ІІ ступенів, яка працює за напрямком народознавства, навчалося 50 учнів, працювало 12 вчителів під керівництвом І. Крикун. У школі було 2 компютери, музичний центр, телевізор. При школі створено загін юних прикордонників "Дозор. У 2005 р. навчальний заклад відзначив своє сторіччя.

На 2007 р. у селі проживало 586 чоловік у 293-х дворах. З цієї кількості – 221 пенсіонер, 60 дітей шкільного віку, 80 дошкільнят. Всього дітей та молоді до 30 років налічувалося 222 чоловік, що є досить непоганим показником. З працездатних роботу мали лише 112 осіб. З них 51 чол. працюють у закладах  соціальної сфери Прибині та сусідніх сіл, 40 чол. – у СТОВ "Десна. У ПМК-213 (с. Охрамієвичі) та Перелюбському лісництві працювало, відповідно 6 і 5 чол. Ще троє осіб мали статус приватних підприємців. На 1 листопада 2006 р. 51 житель перебував на обліку у районному центрі зайнятості.  147 осіб займалося підсобним господарством.     У господарствах утримувалося 17 с/г машин, 25 легкових автомобілів, 56 коней, 270 корів. Оскільки Прибинь знаходиться у межах прикордонної смуги, то за селом закріплено інспектора прикордонної служби. До громадського обєднання "Кордон входить 10 чоловік. Станом на 1 січня 2015 р. у Прибині було офіційно зареєстровано 482 жителі. Сільську громаду довгий час очолює Петро Олексійович Рябець. 1 вересня 2016 р. до школи пішло 57 дітлахів, з них 7 першачків. Всі класи укомплектовані, отже навчальний заклад має ще майбутнє. Працює дитсадок "Вишенька.

Зовсім спустіло село Костянтинівка. Якщо у 1967 р. тут налічувалося 35 дворів і 135 жителів, то на 2001 р. жителів всього лишилося 9. Станом на 2015 р. тут зарєстровано всього 1 особу, хоча фактично давно вже ніхто не проживає.

Видатними земляками є генерал-лейтенант Рябець Микола Семенович – віце-президент корпорації  "Небо України”, поет Сірий Гаврош Матвійович (1914-1943), Коваль Андрій Макарович (1917-2006) – ветлікар з 55-ти річним стажем, Погуляй Олександр Васильович (1928 р. н.) – голова колгоспу  у 1958-1966 рр., що вивів його у мільйонери. Гаврош Сірий народився у селянській родині. Закінчив місцеву початкову школу, навчався у Охрамієвицькій та Холминській семирічках. У 1931 р. вступив до Київського книжкового кооперативного технікуму. 1933 р. надруковано його перший вірш "Перший виїзд у газеті "Молодий пролетар. Безпідставно репресований у 1937 р.

 

2015-2016 рр.

 Науменко Андрій Миколайович –   науковий співробітник Корюківського історичного музею.

                    15300,   Чернігівська обл., м. Корюківка, вул. Кошового, 109.  Тел.: 066-1716443

 Команда  сайту "Корюківка Наше  Місто"  висловлює  щиру вдячність 
Науменку Андрію Миколайовичу –   науковому співробітнику Корюківського історичного музею, автору дослідження про  історію рідного краю за  наданий матеріал.

 

Література та джерела

1. Історія села Прибинь.

2. Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої 1618-1648 роки. – К., 2006. – 495 с.

3. Знайди своє коріння. Перелюбська волость та її мешканці./упор. О. І. Шматок. – Хмельницький, 2013. – 636 с.

4. Кривошея В. Українське козацтво в національній памяті. Чернігівський полк. - Т. 2. – К., 2012. – 508 с.

5. Василенко Н. Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка 1729-1730. -  Чернигов, 1908. – 196 с.

6. Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779-1781)/за ред. П. Федоренка. – К., 1931. – 592 с.

7. Ревізія Чернігівського полку 1732 року/ упор. І. Ситий, С. Горобець. -  Чернігів, 2014. – 720 с.

8. Лазаревский А. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. – Чернигов, 1866. – 138 с.

9. Списки населенных мест Российской империи. Черниговская губерния. 1859 г. -  Вып. 48. – СПб, 1866. – 230 с.

10. Оценка фабрик и заводов 1885 г.//Земский сборник.- 1886, №9-12.

11. Календарь Черниговской губернии на 1893 г. – Чернигов, 1892. – 356 с.

12. Русов А. Описание Черниговской губернии. –Чернигов, 1899 - Т. 2. -  327 с.

13. Список селений и городов Черниговской губернии по уездам и волостям. 1917 г. – Чернигов, 1919. –  72 с.

14. Список населенных мест Черниговской губернии на 1924 г. – Чернигов, 1924. – 156 с.

15. Історія міст і сіл УРСР. Чернігівська область./за ред. П. Тронька. – К., 1972. – 778 с.

16. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник./за ред. А. Кудрицького. – К., 1990. – 1008 с.

17. Україна під нацистською окупацією: спалені села (1941-1944 рр). Анотований покажчик./за ред. В. Ф. Солдатенка. – К., 2012. – 362 с.

17. ДАЧО. – Ф. 128. – Оп. 1. – Спр. 776.

18. ДАЧО. – Ф. 144. – Оп. 1. – Спр. 298.

19. ДАЧО. – Ф. 154. – Оп. 1. – Спр. 12.

20. ДАЧО. – Ф. 145. – Оп. 2. – Спр. 198.

21. ДАЧО. – Ф.Р-942. – Оп. 1. – Спр. 82.

22. ДАЧО. – Ф.Р-596. – Оп. 1. – Спр. 314.

23. ДАЧО. – Ф.Р.-942. – Оп. 1. – Спр. 4353.

24. ДАЧО. – Ф.Р-593. – Оп. 1. – Спр. 177.

25. ДАЧО. – Ф. П.-259. – Оп. 1. – Спр. 355.

26. ДАЧО. – Ф. П.-259. – Оп. 1. – Спр. 408.

27. ДАЧО. – Ф. П.-259. – Оп. 1. – Спр. 289.

 

Категорія: Історія нашого краю | Переглядів: 443 | Додав: VLAS-KOR | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО © 2017
Форма входу
Логін:
Пароль:
Переклад Сайту


Пошук
Ми ВКонтакті
Наша кнопка
Її код
Code
<a href=" http://korjukivka-sity.at.ua/"target=_blank><img src=" http://korjukivka-sity.at.ua/knopka_sajta.gif"border="0" title=" Громадський сайт міста Корюківка " width=137 height=50></a>
Погода
Корюковка 

Телефонний довідник Корюківського району

Найближчі свят
Праздники Украины
Гороскоп
Loading...
Гімн України