КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО
ГоловнаРеєстрація Вхід
Ви увійшли як Гість • Група "Гості"Вітаю Вас, ГістьRSS
-Громадський Інформаційний Сайт - -
Меню сайту
Категорії розділу
Події [424]
Вибори [145]
Громада та влада [864]
Точка зору [235]
Право знати [1061]
Свобода слова [37]
Гарячий коментар [5]
Тут я живу [275]
Історія нашого краю [91]
Захисник [26]
Свята [720]
Здоров-Я [551]
Господар і Господарка [56]
Смакота [50]
Поради [141]
Рибалка та полювання [42]
Цікавинки [69]
Всячина [43]
Радіо онлайн
СЛУХАТИ ОНЛАЙН РАДІО
Наше опитування
Календар
«  Березень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Друзі сайту

Корюківська ЗОШ І-ІІІ ст.№1.





Семеновка - наш город!

Статистика
Яндекс.Метрика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Архів записів
 


Головна » 2019 » Березень » 14 » Село Білошицька Слобода
07:19
Село Білошицька Слобода

                                Село Білошицька Слобода  

.Білошицька Слобода є центром однойменної сільської ради Корюківського району Чернігівської області, що їй підпорядковане спустіле село Майбутнє. Неподалік протікaє річка Слот з притоками.

   Вважається, що Білошицька Слобода заснована у І-й половині XVII ст., за іншими даними – у ІІ-й половині XVII ст. Друга дата є найбільш вірогідною. Виникло поселення на перелюбських землях. Край був щільно заліснений. Все лівобережжя Слоту було вкрито бором. Навіть у останній чверті XVIII ст. сюди – "на бори та майдани”, прибували селяни з-під Новгород-Сіверського для виробництва дьогтю. З початку XVII ст. північну Чернігівщину було приєднано до Речі Посполитої. 

   У 1635 р. регіон річок Снов, Ревна, Слот став об’єктом суперечок між магнатськими родинами Фащів та Киселів. У Перелюбі, що саме тоді осаджувався, було укладено граничний акт, за яким кордон між їхніми володіннями проходив по річках Ількуча та Перелюбка. Лівобережжя Слоту закріплювалося за Адамом та Миколаєм Киселями.  За легендою Білошицьку слободу заснував втікач від панської неволі Білошицький чи Білоший. Де нині розкинулося село, там раніше росли ліси, були галявини, вкриті високою травою. На ці землі переселялися селяни з родинами. Сам Білошицький жив по шляху у напрямку до нинішнього села Майбутнє, де протікає мала річка Сільна. В роки Північної війни, під час переходу шведів через наші землі у 1708 р., садиба Білошицького була зруйнована, а сам він невідомо де подівся.

   Село заново відбудовано в іншому місці, де знаходиться і дотепер. Так  говориться в легенді. Білошицький швидше за все був осадчим, тобто заселяв село. Слободами у ті часи називали поселення, що осаджувалися, в основному, на панських грунтах. Переселялися всі бажаючі. Слобожани від 5 до 15 років не відбували жодних повинностей. Таких поселень в Україні було чимало, а  деякі з них зберегли давню "слобідську” назву, як от Білошицька Слобода.

   Після Визвольної війни Б. Хмельницького Перелюбщина увійшла до Киселівської сотні Чернігівського полку. До початку XVIII ст. Білошицька Слобода була власністю українських гетьманів. За часів Івана Мазепи кожен господар сплачував  по 30 копійок на рік від кожного коня та вола. Ті хто не мали тягла (робочої худоби) сплачували по 10 копійок на рік. Крім того селяни відбували невелику панщину. 1709 р. гетьман Іван Скоропадський надав універсал чернігівському Троїцькому Іллінському монастирю на село Перелюб, дєрєвню Прибинку, слободу Бєлошацьку (Білошицьку) та ряд інших поселень. Монастир був одним з найстаріших на українських землях, мав значні володіння. У ІІ пол. XVIII ст. йому належало 24 села,  де мешкало 9 000 залежних селян, 30 млинів, кілька рудень та гут, інше майно.

   Населення Білошицької Слободи поступово зростало. Якщо 1713 р. тут налічувалося 17 дворів грунтових селян, то у 1726 р. – 16 дворів грунтових і 10 дворів городників.  Грунтові селяни мали орні земельні наділи,  городники – лише городи біля хат. Проте останні платили менше податків і виконували менше повинностей.

 Нижче подається список господарів за 1726 р.       

Пахотние

Васил Бондаренко Матвей Бондаренко

Опанас Назаренко Федор Турченко

Исак Клименко Илля Авакумов

Иван Горний Федор Зуб

Давид Зуб Мойсей Горний

Андрей Макаренко Федор Боченко

Андрей Попсуенко Макар Ремен

Микита Литвин Васил Юрченко

Итого 16 дворов.

Огородники

Федор Турченко Андрей Сулим

Яков Юрченко Давыд Мысник

Иван Литвин Иван Саранчук

Грицко Шеляг Грицко Товстоноженко

Хома Литвин Яков Назаренко

Итого 10.

   Станом на 1726 р. селяни Перелюбщини відбували лише панщину на монастир. Грошова та хлібна данина з них не збиралася вже третій рік через зубожіння. У 1729 р. монастирю у слободі належало 25 дворів, 1732 р. – 16, 1766 р. – 35, 1781 р. - 57 дворів. Працював  монастирський шинок. Деяке скорочення кількості дворів на 1732 р. можна пояснити тим, що посполиті (селяни), ще не були кріпаками, і мали право вільного переходу від одного господаря до іншого. Як правило,  монастирські селяни відбували дво-, триденну панщину на тиждень по одному чоловіку з двору, сплачували грошову та натуральну ренту, виконували другорядні повинності. Крім того вони повинні були виконувати і державні повинності. Крім того у 1732 р. згадуються 4 двори стрільців. Стрільці належали до козаків. Їх обов’язком була заготівля дичини для гетьмана та царя. 

   Вже після скасування автономії Гетьманщини, у 1786 р. імператриця Катерина ІІ провела секуляризацію монастирів. У них було відібрано землі з селянами, промислові об’єкти та інше значне майно. Частину монастирів взагалі було закрито, в т. ч. і Троїцький Іллінський. Монастирських селян переведено до розряду "економічних”. Це була одна з категорій державних або за тогочасною термінологією "казенних селян”. На відміну від кріпаків вони лише платили податки та виконували інші державні повинності. Повністю звільнені від залежності ці селяни були за реформою 1866 року. 

     На час звільнення від монастиря білошицько-слобідські селяни проживали  у 57 дворах. Деякі двори мали по 2 хати. Хати будували з рубленого дерева, вкривали не соломою, а тесом. З усіх боків слободу оточувала пуща. Рівчак  Глибочка розділяв поселення на 3 частини. Оскільки орних земель було обмаль, то землеробством селяни займалися лише для власного забезпечення, та й то змушені були докуповувати зерно. Прибуток отримували від виробництва  возів, саней, коліс, дерев’яного посуду, а також від вирощування та переробки конопель.  В основному, всю продукцію збували в містечках Семенівці, Понорниці, Орлівці, Сосниці та Коропі. Коноплі ж скуповували розкольники (старообрядці) зі Стародубщини. Життя і побут селян мало мінялися до початку ХХ ст. 

   У 1810 р. у слободі проживало казенних селян 242 душі чоловічої статі та 243 душі жіночої статі, всього 485 осіб. Через 26 років кількість жителів збільшилася майже вдвічі до 894 чоловік (92 двори). Найбільш поширеними прізвищами були Назаренко, Юрченко, Шматок, Бондаренко, Кожем’яко, Тимошенко, Сидоренко, Федченко. Населення приймало активну участь у російсько-французькій війні 1812-1814, а саме в земському ополченні Сосницького повіту. Ополченцями, зокрема, стали Бондаренко Данило, Ворушиленко Олексій, Капиленок Гнат, Костюченок Лаврентій, Кублій Антон, Кожемяка Степан, Литвин Касян та інші. Наймолодший з ополченців мав усього 15 років.

   У І половині ХІХ ст. було утворено волості, як адміністративні одиниці для управління державними  селянами. Білошицька Слобода  стала частиною Перелюбської волості Сосницького повіту. Оскільки власної церкви довгий час не було, місцеві жителі належали до Перелюбської парафії.  У 1859 р. тут у 124 дворах мешкало 1115 жителів. Напередодні скасування кріпосного права у громаді рахувалася 471 ревізська душа (чоловічої статі). У користуванні громади перебувало 730 десятин землі: 330 середньої та 400 низької якості. Громада також мала власний млин на річці Слот. За призначенням земля розподілялася таким чином: 30 десятин – присадибні ділянки, 470 десятин – рілля, 230 десятин – сінокіс. Свого лісу не було, зате громада була достатньо забезпечена пасовищем.  Селяни жили за рахунок землеробства і заробітків. Як тягло використовували коней (100 голів) та волів (100 голів). За реформою 1866 р.  державних селян звільняли на кращих умовах, ніж кріпаків, зокрема, їхні наділи передавалися їм у повному об’ємі. Щоправда, у Білошицькій слободі на одну ревізьку душу припадало лише по 1,55 десятини землі, що вдвічі менше, ніж становив середній наділ по Сосницькому повіту. З 1868 р. за місцевою громадою згадується 10 341 десятина (11 271 га) казенного лісу.

     На 1872 р. кількість населення зросла до 1466 чоловік. Переважно це були селяни (1323 особи). Окрему категорію складали відставні, безстроково-відпускні солдати та солдатські діти (137 осіб). Також проживала родина євреїв-міщан з 6 осіб. Всі вони мешкали у 159 дворах. Крім землеробства місцеві жителі ще займалися ремеслом, зокрема, бондарством. У господарствах утримувалось  672 коня, 614 голів ВРХ, 596 овець, 536 свиней.

    З 70-х років ХІХ ст. у Б. Слободі оселяються 2 єврейські міщанські родини. 30-ти річний Залман Левін з дружиною Нехамою-Сарою та 6-ма дітьми переїхав із Сосниці. Проживали вони у найманій хаті. Чоловік заробляв дрібною торгівлею, а дружина працювала у місцевому  шинку. Інша родина приїхала з Черикова Могилівської губернії. У селі у найманій хаті мешкала лише жінка Цита з трьома дітьми, заробляючи власною працею. Глава родини Іцка Ліфшиць працював службовцем у Бобруйському повіті Мінської губернії. 

    У 1884 р. було збудовано дерев’яну Вознесенську церкву, неподалік споруджено будинок священика. Церква проіснувала до 1934 р., коли була перетворена на клуб. Поселення офіційно отримало статус села. У 1892 р. у 275 дворах проживало 1790 чоловік, а у 1897 р. у 282 дворах  – 2105 чоловік. В кінці ХІХ ст. в селі працювало багато вітряних млинів, з доходом від 25 до 85 рублів. На початку ХХ ст. частина їх припинила існування. Це були вітряки Мисника Євдокима Петровича, Мисника Кузьми, Мисника Сави, Мисника Пантелія, Федченка Семена.

         Медичну допомогу місцеві жителі отримували  у перелюбського фельдшера. У Перелюбі ж отримували початкову освіту у двокласній школі. У 1910 р. земством на відведеній громадою землі у 510 квадратних сажень (0,23 га) на краю села було збудовано початкову школу. Будівля була одноповерхова дерев’яна з залізним дахом. Будувалося приміщення без  фундамента. При закладі було влаштовано двокімнатну вчительську квартиру. Для школи обирався попечитель з числа заможних місцевих жителів. У 1913 р. попечителем був Д. І. Попсуй. З 1916 р. тут працювали дві вчительки: дворянка Олена Едуардівна Владимирська, що закінчила гімназію, та міщанка Варвара Ананіївна Марчак. Закон Божий викладав священик Іоан Григорович Тичинін (Тичина) – рідний брат українського поета Павла Тичини. У всіх чотирьох класах навчалося того року 68 учнів, а повний курс закінчили 6 учнів. Місцева торгівля здійснювалася  у крамниці міщанки Жеребцової Анни Єпифанівни.

         Брали участь місцеві жителі у подіях І-ї Світової війни. Зокрема, Юрченко Леонтій Титович був нагороджений георгіївським хрестом. Лише у 1914 р. – на початку 1915 р. у  боях загинув рядовий Литвиненко Михайло Іванович, отримали поранення рядові Назаренко Федір Степанович, Бєляєнко Потап Уласович, Мисник Яків Леонтійович, Горний Ісай Іванович, пропав безвісті єфрейтор Юрченко Сергій Пилипович.

   На 1917 р. в селі проживало 2119 жителів. Це було третє за чисельністю поселення волості. Частина селян сезонно працювала у поміщика на хуторі Глухівщина, інші працювали у власних господарствах, займалися ремеслами і промислами. Ціна на робочі  по Перелюбській волості у 1917 р. порівняно з попереднім роком виросла у 5 разів, у той час як по повіту лише вдвічі. Косар до того отримував 67 коп., кінний робітник  – 1 руб. 23 коп., жінка на збиранні врожаю – 85 коп. поденно.

    З грудня 1918 р. було остаточно встановлено радянську владу. З 1919 р. було запроваджено обов’язкову початкову освіту. Того ж року проводилося санітарне обстеження шкіл. У білошицькій школі було виявлено ряд проблем. Протікав дах, не вистачало парт, та й ті, що були потребували ремонту. Навчальні посібники, хоча і перебували у задовільному стані, проте зберігалися неохайно. Не було і техпрацівника. Останній медогляд  учнів перелюбським фельдшером  проводився ще у 1915 р. Діти часто хворіли, зокрема у п’ятьох було виявлено коросту. У жовтні 1920 р. у школі навчалося 64 учні у двох класах-комплектах.  Традиційно дівчат навчалося мало; того року їх було семеро. Згадуються вчителі  Владимирська Олена Едуардівна, Федченко Олександр Григорович. Під  час громадянської війни у Перелюбській волості діяла невелика  банда Пилипа Зборщика. Базувалася вона в урочищі Гуліно.                                                                                                                                        

  Через малоземелля і безземелля на початку 20-х років відбувається переселення частини слобідчан на нові землі. Так, у 1920 р. засновано село Рибинськ, у 1923 р. утворився хутір Паростки (Паростівський). За ініціативою вчителя початкової школи  Артема Микитовича Федченка група селян переселилася за 6 кілометрів від Б. Слободи на лісову галявину. Так виник хутір Майбутнє. У зв’язку з новою адміністративно-територіальню реформою Б. Слобода була включена до Охроміївського району Сновського округу, потім до Холминського району Конотопського округу. У 1924 р. до Білошицько-слобідської сільської ради належали хутори Паростки і Майбутнє. У Білошицькій слободі налічувалося 430 дворів, кількість населення зросла до 2269 чоловік. Раз на рік відбувався ярмарок. Працювала початкова 4-х річна школа з українською мовою викладання.  На січень 1923 р. 2 вчителів навчали 75 учнів, в т. ч. лише двох дівчаток. У 1933-34 рр. школою керував молодий вчитель Швець О. С. Через рік на посаду завідуючого було призначено Тимощенка Степана Петровича. Вчителями працювали Біда Іван Митрофанович, Євменов Василь Захарович, Федченко Артем Микитович, Фещукова Катерина Михайлівна. Лише завідувач закінчив педтехнікум. Вчителі ж мали ще нижчу освіту – педкурси та церковну школу.

   У ті роки у селі відкривається клуб. В одному приміщенні з ним знаходилася сільська рада, яку очолював Семен Авакумович Федченко. Саме за його головування починається колективізація. Перший колгосп у районі організовано у Майбутньому. У Б. Слободі організовано 2 колективні господарства: "Перше травня” – голова Юрченко, "Шлях до перемоги” – голова Кожем’яко. Крім того, створено промколгосп "Червоний шлях” на чолі зі Стукалом. Тоді ж за урядовою постановою для зміцнення колгоспної системи у села направляються комуністи-"двадцятип’ятитисячники”, в основному, з числа робітників. До Б. Слободи прибули Кольцов, Пікулін і Гребенюк. Частина селян працювала на пенькотріпальному заводі №16, яким керував Кошіль.  У колективізацію було розкуркулено родини Назаренка  Олександра Ілліча, Юрченка Федора Юхимовича, Мисника Пилипа Єфремовича, Шматка Івана Галактіоновича.

   Не оминув село і голодомор 1932-1933 рр. За офіційними даними відомо лише про 5 померлих осіб. Це Борисенко Галина Михайлівна, Борисенко Павло Михайлович, Гонуленко Степан Петрович, Єрмоленко Парасковія Петрівна, Костюченко Платон Никофорович. Під час ненормованих хлібозаготівель колгосп «Рекорд» мав недоїмку у 150 цтн зерна. Ще 13 цтн заборгувало 21 господарство одноосібників.

  У жовтні 1934 р. головою сільради було обрано колишнього наймита Мосейчука Микиту Івановича. По сільраді рахувалося 383 двори з 1577 мешканцями. Колгоспи було перейменовано на «Рекорд» і «Шлях до правди». Їх очолювали позапартійні селяни-бідняки К. Ф. Юрченко (1896 р.н.) і Ворушило П. П. (1889 р. н.). До 1935 р. було колективізовано 92,6%  селянських дворів та 94,5% земель з загальної кількості 2572 га, отже в цілому колективізацію було завершено. Радянська торгівля тепер провадилася через крамницю споживчого товариства (голова Попсуй Филимон Давидович, рахівник Федченко Петро Давидович).

  З початку вересня 1941 р. по 21 вересня  1943 р. село перебувало у зоні німецької  окупації. За цей період на примусові роботи до Німеччини було вивезено 56 чоловік. Під час відступу німці спалили приміщення семирічної школи, що діяла з 1939 р. У квітні 1943 р. повністю спалено сільце Майбутнє, розстріляно 6 чоловік. У партизанському загоні П. Балабая воювали 8 жителів Б. Слободи.  Протягом війни до Червоної Армії призвано 274 місцеві жителі, з них 168 загинуло. Всього ж по сільраді загинуло 193 чоловік. За проявлений у боях героїзм 154 чоловіка нагороджено орденами та медалями. При визволенні села загинули 4 радянські бійці, які тут і поховані. Це Андріанов Іван Васильович, Бєлахонов Федір Іванович, Подшибакін Федір Якович, Трикітов Петро Олександрович.

  Відразу після звільнення запрацювали сільська рада, початкова школа. У школі працювала лише одна вчителька Шматок Надія Василівна. Відновили роботу колгоспи.

  У 1950 р. в зв’язку з загальним укрупненням колгоспів у Білошицькій Слободі утворено єдиний колгосп "Рекорд”. Того ж року знову запрацювала семирічна школа. Середню  освіту місцеві учні могли отримати в Перелюбі. Лісопильне підприємство у 1953 р. було переведено до сусіднього села Рибинськ.

   На 1970 р. у 353 дворах проживало 1099 чоловік. Колгосп "Рекорд” мав у володінні 3364 гектарів угідь, в т. ч. 1769 гектарів ріллі. На полях вирощували переважно зернові та технічні культури. Розвивалося м'ясо-молочне тваринництво. У восьмирічній школі  12 вчителів навчали 179 учнів. Також працювали бібліотека, клуб, фельдшерсько-акушерський пункт. На братській могилі воїнів-визволителів було встановлено обеліск. У  1980 р. було встановлено пам’ятник на честь загиблих воїнів-односельців. 

  Кількість населення весь  час зменшується. Якщо на 1989 р. у Білошицькій Слободі проживало  738 чоловік, то  у 2001 р. – 660, у 2009 р. – 597 чоловік.  На  1 січня 2015 р. залишалося  515 чоловік, а через три роки 497 чоловік. У Майбутньому на 2001 р. офіційно було зареєстровано 4 особи. Сьогодні тут немає постійного населення. У Б. Слободі  працюють сільгосппідприємство "Рекорд”, ЗОШ І-ІІ ст. (38 учнів на 1. 09. 2016 ),  дитсадок "Струмочок”, фельдшерський пункт,  будинок культури, бібліотека, відділення зв’язку, 4 магазини, в т. ч. 3 приватні, та  бар Перелюбського споживчого товариства. 2013 року за сприяння тодішнього народного депутата І. Рибакова збудовано церкву. Сільським головою тривалий час обирають Сіррого Володимира Йосиповича.

  У Б. Слободі народився та жив матрос 137-го окремого батальйону морської піхоти Кобець Михайло Олександрович (1995-2017), що загинув у зоні проведення АТО.

   За 600 метрів на південь від Білошицької Слободи, південніше дороги Б. Слободи-Парастовське знайдено поселення колочинської культури (V-VII ст. н. е., ранні слов’яни). 

                                                                                2018 рік

  Науменко Андрій Миколайович –   науковий співробітник Корюківського історичного музею.

                    15300,   Чернігівська обл., м. Корюківка, вул. Кошового, 109.  Тел.: 066-1716443

 Команда  сайту "Корюківка Наше  Місто"  висловлює  щиру вдячність Науменку Андрію Миколайовичу –   науковому співробітнику Корюківського історичного музею, автору дослідження про  історію рідного краю за  наданий матеріал.

Література та джерела:

1. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. – К., 1990. – 1008 с.

2. Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область / за ред. П. Т. Тронька. – К., 1972. – 778 с. 

3. Опис минулого села Б. Слобода [рукопис] / упорядник В. Й. Кузьменко. – 1955.

4. Василенко Н. Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка. – Чернигов, 1908. – 196 с.

5. Ревізія Чернігівського полку 1732 р. / упоряд. І. Ситий, С. Горобець. – Чернігів, 2013. – 426 с.

6. Акименко І. Господарська діяльність Чернігівського Свято-Троїцького Іллінського монастиря // Сіверянський літопис. – 2001. – №2.

7. Кривошея В. Українське козацтво в національній пам’яті. Чернігівський полк. Т. 2. – К., 2012. – 508 с.

8. Опис Новгород-Сіверського намісництва /за ред. П. Федоренка – К., 1931. – 592 с.

9. Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні. Чернігівська область. – Чернігів, 2008. – 1060 с.

10. Крекотень С. Я. З історії рідної землі. – Ніжин, 2009. – 232 с.

11. Україна під нацистською окупацією: спалені села (1941-1944). Анотований покажчик / упоряд. Бутко С. В., Герасименко Л. – К., 2012. – 362 с. 

12. Книга вечной славы и памяти Корюковского района.

13. Знайди своє коріння. Перелюбська волость та її мешканці / упоряд. О. І. Шматок. – Хмельницький, 2013.  – 636 с.

14. Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої 1618-1648. – К., 2006. – 495 с.

15. Список селений и волостей Черниговской губернии 1917 г. – Чернигов, 1919. – 72 с.

16. Список населенных мест Черниговской губернии 1924 г. – Чернигов, 1924. – 156 с.

17. Фонди Корюківського історичного музею.

18. Державний архів Чернігівської області. – Ф.128. – Оп. 1. – Спр. 776.

19. ДАЧО. – Ф. 128. – Оп. 1. – Спр. 1208. – 1052 арк.

20. ДАЧО. – Ф. 128. – Оп. 1. – Спр. 3650. – 91 арк.

21. ДАЧО. – Ф. 144. – Оп.1. – Спр. 298. 

22. ДАЧО. – Ф. 144. – Оп. 1. – Спр. 649.

23. ДАЧО. – Ф. 154. – Оп. 1. – Спр. 12.

24. ДАЧО. – Ф. 145. – Оп. 2. – Спр. 198.

25. ДАЧО. – Ф. 145. – Оп. – Спр. 978.

26. ДАЧО. – Ф. 127. – Оп. 12. – Спр. 1439.

27. ДАЧО. – Ф. 1040. – Оп. 1. – Спр. 9. – 86 арк.

28. ДАЧО. – Ф.-Р. 596. – Оп. 1. -  Спр. 314.

29. ДАЧО. – Ф.- Р. 942. – Оп. 1. – Спр. 82.

30. ДАЧО. – Ф.-П. 259. – Оп. 1. – Спр. 355. – 29 арк.

31. ДАЧО. – Ф.-П. 259. – Оп. 1. – Спр. 408.


                                                                                                                 2018 р.


Категорія: Історія нашого краю | Переглядів: 686 | Додав: VLAS-KOR | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО © 2024
Форма входу
Логін:
Пароль:
Переклад Сайту


Пошук
Ми ВКонтакті
Наша кнопка
Її код
Code
<a href=" http://korjukivka-sity.at.ua/"target=_blank><img src=" http://korjukivka-sity.at.ua/knopka_sajta.gif"border="0" title=" Громадський сайт міста Корюківка " width=137 height=50></a>
Погода
Корюковка 

Телефонний довідник Корюківського району

Найближчі свят
Праздники Украины
Гороскоп
Loading...
Гімн України