Проповідь на неділю про митаря і фарисея.
 .
Господь у Своїй незбагненній мудрості і з великого Свого чоловіколюбства сотворив людину, як Свій образ і подобу, як вершину, звершеність в ділах рук Своїх. Створивши нас вільними, Він, як Всемогутній дав нам той неоціненний скарб, цей внутрішній закон, записаний в серці кожного з нас – закон любові, що вищий понад усе, закон людської совісті, що внутрішньо дає нам зрозуміти пізнання добра і противлення злому.
Пройшли радісні і світлі зимові свята, ми знову наблизилися, так непомітно до тижнів, які готують нас до Великого Посту, закликаючи до покаяння і смирення, спонукають заглянути в свою душу і віднайти в ній той неоціненний скарб – внутрішній закон, втрачену ласку і любов, що ми, грішні, знетували і загубили, через байдужість у справі свого спасіння, гординю, і насолоду гріховну,що веде до загибелі…
Господь Наш Ісус Христос в євангелії (Лк.18, 10 – 14), розповідає притчу про митаря і фарисея, які зайшли в Божий храм помолитися. Фарисей, що належав до спільноти духовної еліти в тодішньому суспільстві молився про себе так: « Боже, дякую Тобі , що я не такий, як інші люди, - грабіжники, несправедливі, перелюбники або як оцей митник. Я пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього,що надбаю…» Митник же, бачачи свою гріховність, пройнявся глибоким жалем за свої гріхи і провини. Він, навіть не смів очей звести до неба, щиро бив себе в груди і промовляв : «Боже, будь милостивий до мене грішного!» Завершуючи притчу Ісус Христос сказав: «Кажу вам, що цей повернувся до свого дому оправданий більше, ніж той; бо кожний, хто підноситься, - буде понижений; а хто себе понижує, -піднесений буде!»
Як часто, возлюблені браття і сестри ми впадаємо в гординю, що є коренем усякого зла і гріха, з’їдає душу з середини пронизивши своїми гріховними метастазами, в бажанні умертвити, знищити до тла. Гординя – пристрасть духовна і з нею дуже важко боротися, вона осліплює людський розум і дає оманливі мрії, ілюзії в спогляданні самого себе і захваті, що призводить до падіння душі. Згадаймо денницю, падшого ангела…Ми стараємося виставити свої мізерні справи і хочемо, щоб нас хвалили, щоб нами захоплювалися в думках повторюючи: «Господи, дякую Тобі , що я не такий як інші люди», підкреслюючи свою, нібито, особливість і неповторність.
Шлях до Бога вузький і тернистий, сповнений різних випробувань, різних спокус диявола, що хоче всіляко відволікти нас від основної нашої справи – спасіння своєї душі. В обманливому захваті від самого себе, ми починаємо марнувати свій дорогоцінний час і затьмаренні гріховною пристрастю, можемо допустити ще інші , важчі гріхи. На цю тему пише святий Феофан Затворник « Самовдоволення та самовиправдання – це щонайзгубніша облуда, в якій ворогу вдається затримати багатьох непоганих людей. Ця облуда підкошує і зупиняє рух. Тому, хто почувається праведним, пощо непокоїтися і шукати помилування? Мети досягнуто – людина праведна: навіщо трудитися? Лишається тільки поглядати довкола, себе вивищувати, а інших принижувати. Насправді ж це означає помислом розоряти те, що здобуто працею, і занапащати себе. Ось чому святі отці постійно повторюють у повчаннях, що треба смиряти та картати себе, й засуджують високодумство та зарозумілість. Хто хоче розігнати цей туман облуди , ходіть, повчіться цього у фарисея. Він, здається, не вважав за потрібне ховатися , а щиро висловив усе, що в нього на душі, викриваючи тенета ворога, котрими той обплутав його бідну душу та тримав у самовлещуванні.
Отже, яка основна зброя проти облесливої гордині диявола? Сьогодні та ж сама Євангелія відкриває нам в образі грішного митаря , який через своє смирення, розкаяння, і напевно зі сльозами розчулення на очах зумів випросити у Всемилостивого Владики прощення за свої гріхи вільні і невільні, свідомі і несвідомі… «Боже, будь милостивий до мене грішного…» - промовля він і Господь вислухав та простив . А був він вислуханий, тому, що молитва йшла від щирого серця і жалю за свої провини і беззаконня.
Дорогі у Христі браття і сестри, а давайте в нині заглянемо у свою душу! До кого ми уподібнюємося в цьому нашому земному життю! Як часто ми допускаємо гординю, як не бачачи своїх власних падінь, осуджуємо помилки своїх ближніх, небажаючи їм допомогти, керуючись християнськими заповідями любові, навпаки лукаво насміхаємося над ними, тим самим самі тонемо в гріхах. Давайте, нарешті зрозуміємо Божі наміри і будемо дотримуватися вказівок Милосердного Господа. Він змінює серце, але й нам самим треба спонукати й змушувати себе принаймні не перешкоджати Божій спасенній благодаті діяти в нас…Знову хочу процитувати вам слова великого християнського подвижника Феофана Затворника: « Усе ж це від тебе залежить, грішна душе. Сама ти, а на хтось інший, мусиш все це відтворити в собі та відчути. Митар бив себе в груди; та він ще перед тим помислами ума вибив свою душу та поранив своє серце. Ввійди ж у себе, забери спасенні помисли й сокруши ними твоє жорстоке серце. Вознесися вгору, спустися в підземні глибини; оглянь себе й подивися довкола, та скрізь шукай стріл, щоб уразити, бичів, щоб поранити, молотів, щоб сокрушити твоє закам’яніле серце. Згадай Божі милості щодо тебе й присором себе. Згадай його правосуддя і жахнися. Згадай, що кінець близько, й поквапся вмилостивити Того, хто безоглядно вирішить твою долю. Саму себе мотузком твого самовладдя притягни до себе і, хоча б із почуття самозбереження, видобудь із нутра ці спасенні вмовляння та проймися ними.»
Бог дуже близько від нас. Ми думаємо, що Він десь далеко в космосі, а він стоїть і стукає в двері нашого серця і тільки від нас залежить, чи приймемо, впустимо Його до себе в глибину нашої зраненої до болю душі. Навчімося і ми молитися , як той митар, б’ючи себе в груди та просячи милості і прощення. В церквах починають співати дуже зворушливий тропар: « Покаяння двері відкрий мені життєдавче, зранку лине дух мій до храму Твого святого, храм бо мій тілесний весь осквернений, але, як щедрий, очисти благоутробною Твоєю милістю.» Хай відкриються нам грішним ті мисленні двері покаяння, хай переміниться наше життя для служіння Богу немов в молитві промовляємо: «Господи, дай мені любити Тебе, як іноді я любив той самий гріх і служити Тобі, як раніше служив облесливому сатані…» Пам’ятаймо, що Ісус Христос віддав Самого Себе за наші гріхи і нашу людську несвідомість.Отож , скинувши із себе ярмо гріха промовмо молитовно до Господа і Його Пречистої і Преблагословенної Матері і Владичиці Нашої Богородиці і Приснодіви Марії : «…більше не хочемо грішити, хочемо Вас любити, Вам на досмертну службу посвятитись, щоб наше серце навіки було об’єднане з Вами …» З повагою благочинний Корюківського району протоієрей о. Тарасій!
|
