У четвер, 29 серпня, прем’єр-міністром України призначили Олексія Гончарука. Вже тиждень областю не вщухають розмови: наш. Особливо ж радіють призначенню і пишаються городянці. Адже у Городні ріс майбутній прем’єр. Тут добре пам’ятають Гончарука та його родину. Хоча ті з містечка більше 15 років як виїхали. Та городянці сподіваються: новий прем’єр їх не забуде.
Олексію Гончаруку — 35. Він наймолодший прем’єр-міністр України. І третій з Чернігівщини. До цього були Леонід Кучма родом з Чайкіного Новгород-Сіверського району та нині покійний Віталій Масол з Олишівки Чернігівського.
Олексій Гончарук — старший з двох синів Валерія та Тетяни Гончаруків. Після закінчення школи навчався в інституті права імені князя Володимира Великого Міжрегіональної академії управління персоналом. Там отримав ступінь магістра. Юрист.
Олексій Гончарук під час відео-екскурсії у приміщенні Кабміну їздив на самокаті. Фото з Інтернету
«Це мій перший прем'єр-міністр!»
У п’ятницю, 30 серпня, шкільна педрада у городнянській школі №2 розпочалася з радісного повідомлення. Колишнього учня школи Олексія Гончарука днем раніше, 29 серпня, призначили прем’єр-міністром.
— Із середини літа розмови про ймовірне призначення по Городні ходили, — говорить Світлана Хоменко, директор. — Останнім часом частенько у телевізорі світився.
Фотографія з випускного альбому 11-А, випуск 2001 року
У другій школі Гончарук навчався з першого класу. Закінчив у 2001 році. Отримав золоту медаль.
Серед оцінок Гончарука суцільні 11 та 12 балів. Десятка лише з фізкультури.
Випускні оцінки Олексія Гончарука
— Навчався в 11-А. Клас дуже сильний та дружний. Класний керівник — Надія Волох. Правознавство викладала Валентина Плотнікова. Ще у шкільні роки захоплювався правом. Їздив на олімпіади.
Мама працювала у школі медсестрою. Тато військовим був. Пам’ятаю, зустрічались на виборах. Ще як Кучма балотувався, то Валерій Гончарук від його команди спостерігачем був.
— Це мій перший прем’єр-міністр, — не стримує емоцій Світлана Картовецька, заступник директора з навчально-виховної роботи городянської школи №2. Світлана Федорівна свого часу викладала математику у майбутнього прем’єра. — І лікарі, і юристи є. А прем’єрів ще не було. Це ж треба, як приємно. Я дуже в нього вірю.
— Яким пам’ятаєте Олексія Гончарука?
— Борідки ж тоді не було, — усміхається Світлана Федорівна. — Невисокий. Це вже пізніше витягнувся.
Він завжди був з піднятою рукою. Активний. Задачі давалися легко. Завжди ображався, якщо не запитувала. Вихований.
Світлана Картовецька, завуч і вчитель математики
— Як гадаєте, школі вашій від цього якийсь плюс буде?
— Звичайно, — не сумнівається Світлана Картовецька.
Найбільш нагальна напередодні осені та зими проблема другої городянської школи — дах. Його от-от мали б відремонтувати. Та гроші, які були виділені на роботи, Кабмін заблокував. У минулому номері «Вісник Ч» писав про те, як Андрій Богдан, мер Городні, звертався через інтернет до Андрія Богдана, голови офісу президента, з проханням розблокувати кошти, щоб встигнути-таки полагодити дах до дощів і морозів.
— Будівля 1991 року. Ремонт розпочався у 2017 році, і закінчити ніяк не вдається, — пояснює директор.
— Будете записувати відеозвернення тепер уже до Гончарука?
— Може, він уже і сам про нашу проблему знає. І допоможе.
«Якби на заводі працював, я б уже на машині їздив»,—
жартує Георгій Шестоперов, директор Городнянського заводу продтоварів. В інтернеті у біографії Олексія Гончарука є пункт — працював на заводі продтоварів.
— Я від сусідів таке почув. Не працював Гончарук у нас, практику не проходив. На заводі я уже 20 років. Знав би точно.
З батьком його добре знайомий. Ми з Валерієм земляки, з Вінничини. І Тетяна, дружина його, звідти.
Валерій військовий льотчик. Побував у багатьох гарячих точках: Ліван, Сирія. У Городню його перевели по службі. На пенсію тут вийшов. Пам’ятаю, пальто чорне довге. Як пронесеться по адміністрації. Нікому спокою не давав. Не було різниці: голова адміністрації чи хто там. Йшов за правдою, як йому здавалось.
У нас на заводі СДПУ (о) організовував.
У 2002 році Валерій загинув в автомобільній аварії. Гончаруки тоді вже у Чернігів переїхали. Але трагедія сталася неподалік Городні. У машині їх було двоє. Перекинулись. На одному — лише подряпини. А Валерій на смерть.
— Щось Городні від відомого земляка перепаде?
— Усе залежить від місцевої влади. Якщо не полінуються, піднімуться й поїдуть на Київ до нього, допоможе, — говорить Олександр Верхуша, депутат городянської районної ради, колишній голова Городянської районної ради. — Я до нього не раз звертався. Завжди приймав, вислуховував. Він у Городні організовував місцевий осередок партії «Сила людей». Не зважаючи на різницю у віці, товаришував з Левком Лук’яненком.
— Хто його у Київ забрав? Може, зі своїх хто?
— Та у нас нікого такого й немає. Це у інших потужні земляцтва. А городнянське — сама інтелігенція.
Щоб лікарню залишив і дорогу зробив
У Городні Гончаруки мешкали у голубій панельній п’ятиповерхівці по вулиці Перемоги у колишньому військовому містечку. Тут родину й досі добре пам’ятають.
Новину про призначення земляка почули з телевізора.
— Як виїхали до Чернігова, то квартиру продали. Та зараз у ній майже ніхто й не живе, — говорить сусідка Тетяна Ярмаш. — Дуже порядна, інтелігентна сім’я. І песик у них такий смішний був кучерявий з довгими вухами, спанієль.
Городнянські сусіди прем'єр-міністра Віра Мироненко та Віра Акименко
— Ми їм гордимося. І будемо просити підтримки, — кажуть колишні сусідки Віра Мироненко та Віра Акименко.
— А що саме?
— Дорогу.
— А я — щоб лікарня залишилась. Лікарі молоді хороші, а лікарню закрити хочуть. Уже нічого у Городні свого немає: податкова — чернігівська, поліція — менська.
На зустрічі випускників приїздить регулярно
— Як дізналась, одразу йому повідомлення написала. Та відповіді ще не отримала. Зайнятий, мабуть, — розповідає Олена Горбильова, у дівоцтві — Ліва. — Ми з Олексієм з шостого класу разом навчалися. Навіть деякий час за однією партою сиділи. Розумний. Його професором називали. На будь-яке питання мав відповідь.
Усім завжди допоможе. Буває, не вивчимо урок. Він на перерві розкаже. І зрозуміло. З ним усі сидіти хотіли. Бо своє розв’яже, і тобі допоможе. Серед відмінників він один такий був, ніколи не шкодував не підказати, ні списати.
Городнянські однокласниці нового прем'єра Ірина Пацюк (Гречуха) та Олена Горбильова (Ліва)
— Завжди сам по собі. Не сказати, щоб з кимось дуже дружив. Уже після школи змінився. Став більше спілкуватись. Зустрічі випускників не пропускає. Остання у 2017 була. Хоч дуже зайнятий, та на дві години приїхав. Наступна — у 2021. 20 років, як школу закінчили. Чи зможе тепер приїхати? — розмірковує ще одна однокласниця Гончарука Ірина Гречуха, нині Пацюк, соціальний працівник у Городнянському психоневрологічному диспансері.
— Які гостинці привозив?
— Квіти завжди вчителям дарує.
— Окрім зустрічей спілкуєтесь?
— Звичайно. Олексій завжди каже: звертайтесь, чим зможу, допоможу. На повідомлення в інтернеті, хоч і не миттєво, та відповідає. Ми у Києві зустрічалися. Каву пили з тістечками. За рахунок Льоша заплатив. Галантний чоловік.
— Думали, що далеко піде?
— Про нього — так. Хлопець дуже розумний. Звісно, щоб аж прем’єр-міністром, такого, може, й не думали. Бо й слова такого не знали. А взагалі надії подавав.
— Хто ж йому допоміг вибратись у люди?
— Тато загинув. Мама після того до Італії виїхала. Треба ж було двох хлопців на ноги ставити. Олексій усього добивався сам.
— Шкільне кохання було?
— Ні з ким не зустрічався.
— Навіть за косички не смикав?
— Було таке, — знічується Олена.
— Зараз одружений?
— Ні. Ми останній раз коли зустрічались, запитувала про кохану. Сказав: «Дівчат в оточенні багато. Але усім потрібні тільки гроші. Я так не хочу». Тож кохання ще не зустрів.
— Де живе Гончарук?
— Квартира у нього в Ірпіні. Принаймні, раніше була. Однокімнатна. Навіть наша однокласниця у нього жила. Пожалілася, що треба винаймати житло. А той запросив по-свійськи. Кілька місяців у нього мешкала. Молодець, своїх не забуває. Каже, житло цікавить мало, бо буває там кілька годин на добу.
— А машина?
— А от автомобілі любить. Був на джипі, на «Ягуарі».
Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №36 (1738), 5 вересня 2019 року
