Головна » 2011 » Березень » 11 » Наші в Білорусі добре їдять, майже не п’ють і одружуються
11:48 Наші в Білорусі добре їдять, майже не п’ють і одружуються |
Наші в Білорусі добре їдять, майже не п’ють і одружуються
 .
Продовжуємо серію публікацій про будівельників з Чернігівщини, які поїхали на заробітки в сусідню державу. Там вони заробляють від трьох тисяч гривень за два тижні вахти. А як живеться ці два тижні робітникам? За три роки до пенсії знайшов роботу в Білорусі
56-річного водія автобуса «Чернігів-Городня» Віталія Попова за три з половиною роки до пенсії скоротили з роботи. Іншого заробітку чоловік вдома не знайшов. У пошуках роботи потрапив у сусідню державу, на будівництво другої черги Білоруського цементного заводу в райцентрі Костюковичі Могильовської області. Тут працює близько 130 чоловік з Чернігівщини.
— З молодьожжу поїхав на заробітки в Білорусь, — розповідає Віталій Григорович. — Думав, пробуду пару місяців, а ось уже дев'ять держусь. Боявся, що не вгонюсь за молодими, а нічого, тупцяю. Вдома де я три тисячі зароблю? Ще тут дають 15 тисяч рублів (близько 40 гривень. — Авт.) командіровочних на день. А на 10 тисяч в столовій можна наїстись — о!!! — черкає ребром долоні по горлу робітник. — І плов з м'ясом, і котлети, і сметана.
Робітники на будівництві працюють вахтами по 15 діб. На роботі по 12 годин на добу — в нічну або денну зміну. Через це називаються «денщики» або «нічники».
У сябрів іде китайський телеканал. Український — ні
На роботу, з роботи та в баню возять автобусами.
Живуть у квартирах у селі за 12 кілометрів від заводу або у трьох заводських гуртожитках. Два з них розташовані за містом, вони коридорного типу, з туалетом і душем у кінці коридору. Раніше тут жили засуджені, які працювали «на хімії» при будівництві першої черги заводу в 1993-96 роках.
«Елітний» гуртожиток блочного типу із туалетами, душовими і кухнями на кожні дві кімнати розташований у новому районі багатоповерхівок, на в'їзді в містечко. На першому поверсі — готель для спеціалістів, що приїжджають на завод у відрядження.
Робітники живуть у кімнатах по троє-четверо. Вони укомплектовані білоруськими телевізорами, холодильниками та електрочайниками. По телевізору показує близько ЗО каналів, у тому числі один китайський, кілька білоруських, розважальні російські канали та міжнародні — «Дискавері», «Нешинал джиогрефік», але жодного українського.
За їхні гроші під нашим прапором
Але Україну тут не забувають. Найпатріотичніша бригада — Володимира Дмитренка з селища Березна Менського району. У себе в кімнаті тримають український прапор, варять борщ, їдять березнянськесало.
— Якось на колоні підняли український прапор, а тут, кажуть, велике начальство їде, — розповідає Володимир Дмитренко. — Сказали зняти. Бо могли розцінити як провокацію.
Щоб не пили, дихають у трубки
— Від українців шуму, проблем зараз менше, ніж від наших, — кажуть чергові гуртожитку.
Випивати на будівництві суворо заборонено. Попервах, особливо українські робітники, любили «залити сливу». Але їх відучили від цієї звички. Перед зміною почали перевіряти алкотестером. Спочатку це був білоруський прилад, що працює від розетки. Зранку у спеціальні кімнати приходили робітники й дмухали в трубочку. Тепер купили німецькі алкотестери. Вони працюють від батарейок, і ними можна перевірити будь-коли й будь-де. Якщо є підозра на сп'яніння, працівника просять по-хорошому написати заяву на звільнення за власним бажанням. У разі суперечки підозрюваного у пиятиці працівника везуть на огляд до лікаря-нарколога і звільняють «по статті».
Як же без жінок? Є!
Зазвичай сил у робітників вистачає, щоб ходити «от стройки до койки». Але найбільш витривалі спромогаються «повечеряти» у Костюковичах — місті вдів і неодружених. Буває і навпаки.
— Поки я робив у Білорусі, у моєї жінки в Городні трапилась любов, — розповідає 36-річний Олексій Гловацький. — Довелося розвестися. Коли працював на Гомельському склозаводі, познайомився з місцевою штукатурницею. Вона старша за мене на дев'ять років. Одружилися 31 грудня 2010. У нас обох є діти, у мене троє. Живу в Гомелі, в жінчиній квартирі. В Городню їжджу, щоб провідати батьків та своїх дітей.
Геннадій Гнип, тижневик «Вісник Ч» №10 (1296)
|
|
Категорія: Всячина |
Переглядів: 909 |
Додав: VLAS-KOR
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
