НАША  ІСТОРІЯ !

  Армія Карла ХІІ залишила на Чернігово-Сіверщині не тільки могили

.

   Під час Північної війни шведське військо у жовтні-листопаді 1708 року пройшлося Чернігово-Сіверщиною. 

Хоча той похід відбувся понад 300 літ тому, досі на карті Придесення є згадки про нього — у назвах могил, курганів, кутків і навіть населеного пункту (Шведчина).

Останній прихисток солдатів

Тут у 1918—1920 рр. та 1941—1943 рр. були значно екстремальніші бойові дії з участю далеко більших військових формувань, але вони не пригасили пам’ять про загиблих шведських учасників походу. Пояснюється це тим, що протягом двох століть після повстання Мазепи на території Чернігово-Сіверщини не було військових протистоянь. От і передавалися з уст в уста згадки про поховання, названі, як правило, шведськими могилками.

Ми відшукали близько 30 місць захоронень солдатів Карла ХІІ. Шведські могили є у північних районах Чернігівщини: поблизу сіл Альошинське, Ваганичі, Карпівки (Городнянського району), Воловики, Домашлина, Наумівки, Тютюнниці, Сядрине, Жуклі (Корюківського району), Руда (Щорського району), Городища (Менського району), Шаболтасівки (Сосницького району). Ще більше їх на півдні у населених пунктах та поблизу: Білошапки, Бубнівщина, Крутоярівка (3 могили), Лутайка, Рудівка (18 поховань), Ряшки, Удайці (шведське кладовище), Смош (Прилуцький район) Основа, Слобідка (Талалаївський район), Срібне, Гриціївка, Дейманівка (Срібнянський район), Варва (шведське кладовище), Кулишівка, Макіївка (Варвинський район).

Бої на Придесенні

Дивує несподівано велика кількість могил, мікротопонімів, пов’язаних із походом Карла ХІІ. Відомо, що на Чернігівщині не було генеральних баталій росіян із шведами. Перша сутичка авангардних підрозділів обох армій сталася поблизу села Печенюги (Новгород-Сіверський район. — Авт.) о 14 годині 20 жовтня. Велика російська військова частина під командуванням генерала Миколи Інфлянта несподівано зіткнулася з піхотою Карла ХІІ. Відбувся жорстокий бій. «И за помощию Божиею, пехотный баталион збили, и оного ботолиона осталось только человек з 20...» — повідомляв генерал царя. 22—23 жовтня гарнізон Новгород-Сіверської та Топольської сотень отримав підкріплення. У фортецю увійшли Бутирський полк під командуванням Беліардія та сердюцький полк. Дещо пізніше тут розмістилась і велика російська частина генерала Ренне. 24 жовтня до міста підійшов семитисячний загін шведів. Карл ХІІ дізнався, що росіяни його знову випередили і посадили у місті великий гарнізон. Російський комендант наказав для пристрашення ворога підпалити з гармат передмістя, що і було зроблено. Отже, міські жителі з «ласки» гостей позбулись за годину-дві своїх жител.

Невдовзі генерал Ренне вислав з фортеці назустріч шведам піхоту, щоб відігнати противника від міста. Цілу годину між передовим загоном Карла ХІІ і росіянами тривала перестрілка. Шведи, побачивши значні московські сили, вирішили без бою обминути палаючий Новгород-Сіверський.

Шведське військо, трохи відпочивши у Гірках та навколишніх селах, зібралося для рішучого марш-кидка на зимову квартиру до гетьманської столиці. Змусила поспішати й звістка про рух корпусу Меншикова. Ще 30 жовтня, зробивши невдалу спробу переправитись біля Комані, Карл ХІІ звелів увечері будувати мости поблизу Мезина, але вдарив мороз. Десна вкривалась кригою. Це шкодило роботі. Наступного ранку на можливій переправі проти шведів виставили 8 гармат і 4 батальйони генерала Гордона. Шведи ж на вищому березі поставили 28 гармат у три ряди: їх вогонь був такий щільний, що на протилежному рівнинному березі, як повідомляє тогочасне джерело, «только в один человек с нуждою за оным бруствером укрыться могли, а в четыре человека стать было не возможно от неприятельской стрельбы».

31 жовтня шведи з допомогою козаків Мазепи зробили кілька плотів і, прив’язавши канати на іншому березі, почали під прикриттям артилерії по 15—20 душ переправлятися. Увечері, коли росіян послали атакувати ці сили, на другому боці було вже 200 вестландців та 400 фінів. Через кілька годин їх переправилось ще більше. Зайнявши плацдарм та розстрілявши набої, вони пішли у штикову атаку на російську піхоту. При цій та наступних атаках з обох боків (гренадери тричі намагалися скинути противника у воду) «Гордон втратив тоді до восьмисот душ ( за іншими даними 1200. — Авт.) і одержав стільки ж поранених, а з шведської сторони втрата становила дві тисячі мертвих та поранених» (Житие и славные дела Петра Великого с предложением краткой географической и политической истории о Российском государстве... — СПб., 1774. — Т. І. — С. 329). Але армія Карла ХІІ завойовувала дедалі більший плацдарм, все значніші сили з’являлися на протилежному боці Десни.

Кургани союзників не розорювали

Переправлене військо було прихильно зустрінуте населенням. Як записав у щоденнику учасник походу Даніел Крман, мешканці Лукнів (Коропський район. — Авт.) «пригостили свого воєводу й короля хлібом і сіллю, рибою, медом і сиром». За свідченням Зільтмана, в Атюші селяни доброзичливо подавали Карлу ХІІ «хліб, сіль й яблука». Ще й досі у цьому селі є Шведини ярки. За переказами, тут були льохи для зберігання зброї, пороху. Шведівщиною назвали тутешні жителі і яр поблизу хутора Дзвонкового.

Виявлені нами поховання засвідчують насамперед маршрути шведських полків та обозів. Армія Карла ХІІ йшла на Новгород-Сіверський, Батурин кількома шляхами. На нашу думку, у могилах на Городнянщині, Корюківщині, Менщині, Щорсівщини поховані передусім померлі шведи, що отримали тяжкі поранення у Білорусії, на Стародубщині, у битві під Лісною. Так, під Наумівкою Корюківського району є могила — Кончемогиль, де нібито лежить прах якогось литовського генерала, учасника походу. Скалічених везли услід за основним військом, поки вони ще жили...

Обоз головної армії, яка влітку 1708 року нараховувала понад 49500 душ, складався із кількох тисяч возів. З деякими шведськими солдатами їхали їхні родини (після Полтавського бою потрапили у полон 1657 жінок і дітей). А ще у полках було 3402 ремісників, робітників, челядників. А в обозі — понад 200 музикантів, 40 священиків, 80 фельдшерів та їх помічників.

У південних районах Чернігівщини явно стояли лазарети, обози шведів. Так, старожили Ряшків пригадують, що шведи брали воду з яру Водовизна. На Прилуччині, Варвинщині, Срібнянщині поховані теж сотні шведів, яких сюди перевезли живими після боїв під Мезином, в інших місцях. Через холод та хвороби поранені помирали, і їх ховали у курганах.

Противники раз по раз нападали один на одного невеликими мобільними загонами. Під селом Гурбинці є урочище Лободерне. У ньому, за переказами, солдати Петра І спійманим козакам-мазепинцям лоби дерли — підрізали шкіру під оселедцем і за ним.

Нащадки шведських воїнів

Після Полтавської поразки частина полонених шведів потрапила на деякий час у Чернігів. Очевидно, калік, тяжкопоранених розселили у полкових сотнях, де вони прижилися, завели родини.

У Ріпкинському районі у селах Яворці та Убіжичі нами виявлені нащадки колишніх полонених військовиків армії Карла ХІІ — Тамару Андріївну Маун та Миколу Олексійовича Маун. Їхнє прізвище — насправді поширене фінське ім’я Мауну, що означає «великий» (у місті Або, наприклад, у 1293-1308 рр. був єпископ Мауну). «Мій прадід розповів дідові, якого розкуркулили і вигнали з Убіжичів, — повідомила Т. Маун із Яворців, — що ми шведи, які тут залишилися після ще тої війни...». Оскільки в армії Карла ХІІ були й фіни, то, найпевніше, це саме вони залишилися назавжди на Чернігівщині.

У Ріпкинському районі поширене також прізвище Швед. Знайшли ми й кілька родин Шведів — в селах Лосівка, Чорний Ріг Семенівського району та Конятині Сосницького району.

...Переможені учасники походу 1708—1709 рр., мабуть, і не сподівалися, що у чужому для них краї хтось збереже їхні могили, добру пам’ять про них як про союзників, що намагалися звільнити Україну від царської залежності.

Сліди у мікротопонімах

Поблизу села Лубенець Корюківського району є Шведські вали, а біля Гніздища Городнянського району — Шведський городок. Мабуть, це були місця, де стояли якийсь час сторожові загони каролінців після проходження основного війська. У селі Жадове Семенівського району є куток Шведівка. За переказами, тут жили полонені шведи. У багатьох жадівських жителів не випадкові прізвища Швед. Так козаки переінакшували складні у вимові ймення прибульців із Скандинавії на зрозумілі, прості. У Гуті-Студенецькій Щорського району теж нагадує про ті часи назвою куток Шведівщина. За згадками старожилів Шведчини Семенівського району, їхнє село виникло на місці шведських укріплень. Тут і досі є шведська криниця («на Паску туди по воду ходили»).

                                                                                Сергій Павленко,   "Голос України"