КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО
ГоловнаРеєстрація Вхід
Ви увійшли як Гість • Група "Гості"Вітаю Вас, ГістьRSS
-Громадський Інформаційний Сайт - -
Меню сайту
Категорії розділу
Події [424]
Вибори [145]
Громада та влада [864]
Точка зору [235]
Право знати [1061]
Свобода слова [37]
Гарячий коментар [5]
Тут я живу [275]
Історія нашого краю [91]
Захисник [26]
Свята [720]
Здоров-Я [551]
Господар і Господарка [56]
Смакота [50]
Поради [141]
Рибалка та полювання [42]
Цікавинки [69]
Всячина [43]
Радіо онлайн
СЛУХАТИ ОНЛАЙН РАДІО
Наше опитування
Календар
«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Друзі сайту

Корюківська ЗОШ І-ІІІ ст.№1.





Семеновка - наш город!

Статистика
Яндекс.Метрика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Архів записів
 


Головна » 2017 » Грудень » 20 » Корюківщина в 17-18 століттях Частина перша Історія заселення краю у ХVІІ столітті
09:00
Корюківщина в 17-18 століттях Частина перша Історія заселення краю у ХVІІ столітті
Шануй і знай свій рідний край !
                          Корюківщина в  17-18 століттях
                                                              Частина перша  
                              Історія заселення краю у ХVІІ столітті

. Вступ…………………………………………………………………………….2 с.

Історія заселення краю у ХVІІ столітті під владою Речі Посполитої…..4 с.

Розвиток краю у козацьку добу (1648-1783)…………………………….....8 с.

Корюківщина наприкінці ХVIII століття………………………………...17 с.

Соціально – економічний розвиток за Речі Посполитої………………..24 с.

Соціально-економічний розвиток у період Гетьманщини……………..26 с.

Культура і побут………………………………………….…………………..39 с.

Література та джерела………………………………………………………41 с.

Вступ

            Наш край має по-своєму унікальну і цікаву історію. Люди почали селитися тут ще в сиву давнину. Відомі поселення епохи неоліту (6-4 тис. р. до н. е.), бронзового (2 тис. р.  до н. е.), залізного (1 тис. р.  до н. е.) віків. Вже на початку нашої ери тут з’являються давні слов’яни. В епоху Київської Русі наші землі входили до складу Сновської тисячі Чернігівського князівства. 

  З середини 13 століття місцеве населення підпадає під владу Золотої Орди, а з 50-60-х років 14 століття – великих князів литовських. У складі Чернігівського повіту згадується  вперше  село Домислин (сучасний Домашлин). Саме у 1440-1455 роках воно фігурує як пожалування великого князя Казимира князю Борису Глинському – нащадку правителя Мамая, «до волі» великого князя. Це означає що пожалування носило тимчасовий характер [1].

            1500 року удільні князі Семен Іванович Можайський з Чернігова та Василь Іванович Шемячич з Новгорода-Сіверського переходять на бік свого родича великого  князя московського Івана ІІІ-го разом з уділами. Після ряду московсько-литовських воєн наші землі залишались у складі Московської держави до початку 17 століття.

            Домислин згадується 1527 року у «Пам'яті» як одне з 36 сіл Чернігівського повіту. Поселення було досить значним і налічувало 40 димів (дворів). Проживати тут могло 200-300 чоловік. У той же час основна маса поселень налічувала від 10 до 30 димів. Зокрема, з сусідніх згадані Сосниця – 30 димів, Волинчо (Волинка) – 30, Козличі (Козляничі) – 10 димів [2]. Можливо, на території Корюківщини існували й інші поселення, які не фіксуються. Поселення Охрімівщина (Охромієвичі) і  Верхолісся швидше за все виникли саме в 16 столітті.

            Основним заняттям місцевого населення з давніх-давен було бортництво – добування меду диких бджіл. Навіть у  офіційних документах місцеві жителі називались бортниками. Їхні повинності полягали у сплаті медового оброку [3].

            Ще з часів Київської Русі та Великого князівства Литовського добування меду охоронялося законом. Зокрема, за литовськими законами, того «хто со пчелами дерево посечеть» карали шибеницею.  Допоміжними заняттями були мисливство і рибальство. Землеробство і скотарство теж носили другорядний характер. Селяни-данники, а саме вони тут проживали, платили данину як медом, так і «шерстю», тобто шкурками куниць і бобрів.

            Взагалі, продукти бортництва мали стабільний попит на ринках Московщини, де за свідченнями Д. Флетчера, Сіверщина виступала як один з головних постачальників меду і воску [4].

            Не оминули наш край і події Лівонської війни (1558-1583 рр.), хоча основні бойові дії велися у Прибалтиці та у Білорусі. 1579 р. за наказом київського воєводи князя Василя Острозького шляхетське військо на чолі з князями Михайлом  Вишневецьким та Янушем Острозьким пройшло вогнем і мечем сіверський край від Чернігова до Почепа. При цьому спалено кількасот сіл і взято до полону кілька тисяч людей [5]. Не стало спокійнішим і життя після цієї війни. Хоча спалені села відродились, вже 1592 російський уряд скаржився королю Сигізмунду ІІІ-му, що його піддані «вступаясь в Черниговский, Стародубский, Новгород-Северский уезды, бортные ухожаи пустошат, деревья секут и пчелы дерут и зверь бьют, и всякими угодьи владеют и от того их воровства многие деревни запустели» [6].  Це ще раз свідчить про те, що основні прибутки місцеве населення отримувало від занять бортництвом та мисливством, а не землеробством.

 Історія заселення краю у ХVІІ столітті під владою Речі Посполитої

 Що ж являв собою наш край на початку 17 століття? Практично вся територія була вкрита густими лісами, між якими текли річки Снов з притоками Бреччю, Ревною, Тур’єю та Убідь. Річки вже тоді не були судноплавними, але під час весняної повені ними можна було сплавляти ліс. Ширина Снову становила 30-40 метрів, а глибина 4-8 метрів. У річках водилося чимало риби та бобрів.

            Лівобережжя Убеді (Заубіддя) було густо вкрито хвойними лісами, а сам лівий берег – мішаними [7].  Межиріччя Убеді і Снову, особливо північна частина, було багате на лісові ресурси. Соснові ліси росли по лівобережжю Слоту (ліва притока Ревни). До с. Охромієвич примикали з півночі Хримівські ліси. Біля майбутнього с. Сядрина знаходився бір з бортними деревами, що його  пізніше називали Калениковою вотчиною. Також щільно залісненим був басейн р. Бреч, про що свідчать топоніми Буда, Лубенець, Соснівка, Шишка, Верхолісся [8 ].

            Наш регіон входив до складу Домислинської волості, центром якої було однойменне село. Волость, що включала землі сучасних Корюківського, Менського та Щорського районів належала до Чернігівського уїзду. По р. Убідь проходила межа з Новгород-Сіверським уїздом. Таким чином, основна частина Корюківщини входила до складу Чернігівського уїзду.

            Ще з кінця 16 століття тут з’явилась практика надання маєтності  одразу кільком дітям боярським (нижчий прошарок феодалів у Московській державі). Взагалі у Домислинській волості утвердився поділ на т. зв. «острови», що надавалися за службу. «Островом» називалася територія з кількох сторін обмежена численними річками. Так, Валайківський «острів», власником якого був Яків Некрас, знаходився між річками Бреч, Хребетна (імовірно сучасна р. Бурачків), Бобрик і Дуадковими лісками (лежали поблизу дороги з Новгорода-Сіверського на Сосницю) [9].

Домислинським  «островом» одночасно володіли діти боярські Свєта Долгий, Філіп Коденьов, Григорій Потапов. Убідським «островом» – Матвій Артюхов і Василь Берсин. Останнім належав ще й Сядринський «острів». Василь Чудінов володів деревнею Охромійовичі та «островом» Холми. Микита Чудінов, можливо  його брат, мав у власності «острів» Юрівщину (не ідентифікується). Деревня Старе Верхолісся належала Самуїлу Чинобейову. [10].

Початок 17 століття ознаменувався для Московської  держави «Смутним часом” (1604-1613 рр.), коли крім народних повстань і появи кількох царевичів-самозванців, на її територію вступили війська Речі  Посполитої та Швеції.

            До 1611 р. весь Сіверський край був окупований польськими військами. Практично вся територія між рр. Убідь і Білоус спустіла. Зникло і с. Домислин. У переліку сіл Чернігівського повіту 1620 р. у нашій місцевості згадуються лише Охромійовичі  та Старе Верхолісся [11].

            У 1611 р. чернігово-сіверський регіон отримав статус  рекуперованих (повернених)  земель.  Після укладення у 1618 р. Деулінського перемир’я ця територія відійшла до складу Речі Посполитої. Наступного року утворено Чернігівське князівство, адміністратором якого було призначено королевича Владислава [12]. У краї поширилось ленне право, згідно з яким землі роздавалися у пожиттєве володіння з обов’язковою військовою службою на користь верховного власника – короля. Лен, як правило, у спадок не передавався. На місце московських дітей боярських прийшли польські та українські шляхтичі. Значними землевласниками були магнати – католик Олександр Пісочинський та православні – Адам і Миколай Киселі. Фактично шляхта отримувала пусту землю, яку треба ще було осадити, тобто заселити. Для цього були потрібні значні кошти, що не всім було під силу. Так, наприклад,  у 1621 р. Домислинський «острів» отримали Петро, Іван та Федір Солтики, але саме село Домислин було осаджене у середині 30-х рр. новим власником – надвірним маршалком Адамом Казановським. Валайківський «острів» у 1621-1634 рр. належав Адаму Беджицькому, а згодом А. Казановському. У 1635 р. значиться пустим [13].

            З’являються поселення по Убіді  та її притоках. У 1632 р. Ян Сіножацький отримав «острови» Сядринський та Убідський і разом з ними село Козленичі  (сучасні Козляничі Сосницького р-ну ). «Острів» Стопилин, що знаходився північніше Сядринського,  у 1620 р. отримав  Миколай Олехнович, який того ж року осадив однойменне поселення. У 1625 р. Олехнович поступився Стопилиним литовцю Ярошу Таргоні. Через 3 роки останній отримав ще «острів» Холми і в ньому 40 волок землі  (більше 800 га). Десь після 1633 р. осаджується с. Холми [14].

            Землі на схід від Убеді і на північ від Бречі  поступово дісталися православному шляхтичу Михайлу Ясликовському.  У березні 1623 р. Сигізмунд підтвердив йому право на деревню Охрімівщину (отримав 1620 р.) та надав «острови» Козонецький, Червовський, Холми. Останній мав належати Андрію Волку, але Ясликовський відібрав маєтність силою. Врешті-решт повернув за рішенням королівського суду від 15 липня 1628 р. разом мусивши заплатити 300 злотих за збитки. Незабаром Холми опинились у Таргоні. У 1625 р. Ясликовський придбав у Петра Крухельського ще 2 «острови» – Жуковичі і Заміський. У серпні 1634 р. отримав королівський привілей на Сядринський та Убідський «острови».  Ясликовський не мав достатніх коштів для колонізації своїх володінь – посади чернігівського скарбника і крихітного сільця Охрімівщини було явно недостатньо. Інші землі були незаселені і тому ніяких прибутків не приносили. Тому у січні 1635р. він за королівським консенсом (дозволом) продав усе королівському ротмістру Миколаю Киселю [15]. Через декілька років Ясликовський отримує від М. Киселя сільце Верхолісся, яке у 1646 р. заповідає своїй дружині Олені Ходиці [16].  До того це поселення змінило кількох господарів. З 1623р. належало Станіславу Зелинському, у 1635 р. – чернігівському судовому підстарості  Криштофу Муховецькомy,  а через рік – Киселю [17].

            Ще 2 «острови» – Кутчище та Юрівщину наприкінці 1620-на початку 1621 рр. отримали відповідно Олександр Оловенецький та Єжи Церпіцький (Терпицький). Надалі ці володіння не згадуються [18].

            У 1632-1634 рр. між Польщею та Москвою велася Смоленська війна, оскільки перемир’я скінчилося. По закінченні війни за Поляновською мирною угодою зберігався статус-кво. У 1635 р. на сіверських землях було створено Чернігівське воєводство, яке традиційно поділялося на 2 повіти. Кордони між ними залишались майже такими як і за московських часів. Лівий берег Убеді входив до складу Сосницького округу (південь і центр) і частково до Новгород-Сіверського округу Новгород-Сіверського повіту. Про наші поселення  на тих землях на той час нічого не відомо. В основному ж територія сучасної Корюківщини входила до Чернігівського повіту, а саме до менського округу [19]

            Колонізаційний рух у краї  дещо пожвавлюється. За подимним тарифом 1638 року згадуються поселення Охромієвичі – 5 димів, Старе Верхолісся – 29, Холми – 4, Стопилин – 17, Юрівщина – 15 [20]. Всього маємо 5 поселень і 70 димів (дворів). З розрахунку 5-6 чоловік на двір тут проживало близько 400 осіб. Такою була чисельність населення нашого регіону. Звичайно, цей перелік неточний і неповний. Зокрема,  до даного тарифу не включено нові поселення – слободи, жителі  яких мали імунітет від сплати податків і виконання повинностей на деякий час. Так, наприклад, Перелюб згадується уже 1635 року, як щойно осаджене поселення і зрозуміло, що у 1638 році його мешканці податків ще не платили. Тоді ж, вже вдруге, виникає поселення Домислин [21].

            У другій половині 30-40 рр. 17 ст. північна частина межиріччя Снову та Убеді опиняється у руках Адама та Миколая Киселів. Маючи у власності «острови» Скробівщину, Владицьке, Жуковичі, Заміський та села Охрамієвичі і Верхолісся, вони розширюють свої володіння на північ у напрямку Ревни. Але тут зіштовхнулися з інтересами Яна та Криштофа Фащів, яким належала значна частина сусіднього Городенського округу, в т. ч. і сама Городня. Суперечку за землі залагодили полюбовно, без зброї. Наприкінці 1635 р. за допомогою старожилів було укладено граничний акт, згідно з яким, межа між  володіннями Киселів та Фащів проводилась по річках Ількучі та Перелюбці (притока Слоту). Акт було засвідчено урядниками Чернігівського воєводства у Перелюбі [22].

            До початку Визвольної війни землі Менської волості також належали Киселям, оскільки коронний підкоморій А. Казановський продав їм свою частку, включно з Домислином за 250 тисяч злотих. Саме А. Кисіль заснував Кисільгрод – нинішню Киселівку  Менського району, яка в козацький період буде тісно пов’язана з історією нашого краю.

            Незважаючи на активну шляхетську колонізацію, на середину 17 ст. наші землі залишались ще досить незаселеними. Наступний етап заселення пов’язаний  з козацьким періодом.

                                                   Розвиток краю у козацьку добу (1648-1783)

Навесні 1648 р. на Україні починається Національно-визвольна війна під проводом Богдана  Хмельницького, в ході якої була утворена козацька держава – Гетьманщина. Влітку бойові дії розпочались і на Чернігівщині. Силами місцевих повстанців і частково загонами козаків, надісланих гетьманом, шляхту було вигнано з Сіверського краю. Захоплено Мену, Сосницю, Чернігів, інші укріплені центри. Замість польської  адміністрації скрізь запроваджувалось козацьке правління:  утворювались полки і сотні. Відбувається масове покозачення населення. Зокрема, в основному козачим  стало населення  Домислина, Верхолісся, частково – Перелюба, Холмів. Ще 1648р. утворено Чернігівський полк, до якого належали Сосниця і Мена з округами [23].  До 1654 р. з’являються Киселівська, Волинська, Менська, Понорницька сотні, у складі яких і перебували наші землі до 80-х рр. 18 ст.  На той  час ці сотні входили до складу Ніжинського полку.  Через  деякий час вони перейшли до Чернігівського полку. Сотникам і сотенній старшині на території сотні належала як військова так і адміністративна влада.

Після Зборівської угоди 1649 р. починається повернення шляхти до своїх володінь. На той час селяни вже фактично здобули  волю. За користування землею вони сплачували невеликий чинш (податок) козацькій адміністрації. Зрозуміло, що коритися своїм колишнім панам вони не збиралися, тим паче, що збройні сили Речі Посполитої не мали доступу на територію козацької держави.  Адам Кисіль на той час вже обіймав посаду київського воєводи, правда номінально. Хоча він і належав до української  православної шляхти, проте був противником козацьких вольностей і неодноразово вмовляв Хмельницького припинити війну. У серпні 1650 р. на Чернігівщині вибухає велике селянське повстання.

Значне погіршення становища населення відбулося після укладення Білоцерківської угоди 1651 р., коли Чернігівське воєводство знову відійшло до Польщі. Протягом 1652 р. не вщухають нові виступи, які придушують польські загони. Того ж року, після битви під Батогом, поляки нарешті полишають чернігівський край.

1654 року Гетьманщина увійшла до складу Московії як залежна держава. Тоді ж російські посланці приймали присягу від представників усіх станів крім селян. У 1660 р. відбувається поділ Гетьманщини на Лівобережну і Правобережну. Лівобережні гетьмани залежали від  Москви, правобережні  від Польщі. Настають часи Руїни – братовбивчої війни. Вже протягом 1663-1664 рр. польські війська разом з полками гетьмана П. Тетері здійснили невдалий   похід на Чернігівщину, дійшовши до Новгорода-Сіверського і Глухова.

У 1667 р. укладається Андрусівське перемир’я, за яким було юридично закріплено поділ Гетьманщини. Вічний мир 1686 р. остаточно затвердив цей поділ. За часів гетьмана Івана Брюховецького (1663-1668 рр.) значно посилився російський вплив. У 1666 р. російська адміністрація здійснила перепис податного населення Лівобережної Гетьманщини. В це число входили селяни та міщани. Переписні  книги включали матеріали подвірного опису поселень – вказувалися господар двору, тягла худоба; зазначався розмір податку, тощо. Маємо відомості про 9 населених пунктів нашого краю. Статус сіл, тобто поселень де були церкви, мали Казиловка (Козилівка) – 67 дворів, та Холми – 31 двір. Решта – деревні  (сільця)  мали: Жюковичі (Жуковичі) – 13, Каруковка  (Корюківка) – 9, Домишлин – 13, Олександрівка – 6, Верхулея (Верхолісся) – 4, Нахромєєвичі  (Охрамієвичі) – 4, Савенки (Савинки) – 6 дворів [24].

Цінним джерелом з історії заселення нашого краю у 2 пол.  17-на поч. 18 ст. є «Генеральне слідство про маєтності  Чернігівського полку». Серед інших даних там зазначаються час заснування та імена власників. Ці дані записувались на основі давніх актів та «сказок», тобто свідчень старожилів. Зокрема, про заснування Корюківки згадано у такий спосіб: «деревня Каруковка поселена також на свободном грунте некоторим козаком Омеляном Карукою, при гетманстве Хмельницкого».   Це могло статися до 1657 року. За легендою Карука був виписаний з козацького реєстру і з кількома родинами своїх товаришів переселився з Правобережної  України на наші землі. За переписом 1666 р. у Каруківці проживало 7 родин тяглих селян та 2 родини бобилів. Ось їх перелік.

Деревня Каруковка, а в ней крестьян

Васька Иванов, у него лошадь

Куземка Алексеев, у него лошадь

Онтошко Гаврилов, у него лошадь

Тишка Григорев, у него лошадь

Ивашко Харитонов, у него лошадь

Исачко Сысоев, у него лошадь

Акушко Ермолин, у него 2 вола да лошадь

Бобыли

Фомка Могилевец                                    Петрушка Матвеев [25].

            Прізвища подані на російський манер, майже всі вони утворені від імені батька. За українським написанням це б виглядало так: Гаврилов – Гавриленко, Єрмолін – Єрмоленко. Прізвище Могилевець  утворене від назви міста Могилів. Ніхто з Карук тут не згадується. Також немає жодної людини на ім’я Омелян.  Лише у 1732 р. фіксується «посполитий убогий» Іван Карука.

            Збільшення податкового тиску та зловживання російської адміністрації викликали народне невдоволення, яке вилилося у повстання, спрямоване як проти росіян так і проти гетьмана.

            Крім зазначених у переписних книгах поселень вже існували Перелюб, Наумівка, Прибинка (Прибинь), слобода Білошицька, Буда.  Зокрема, за свідченнями старожилів Наумівку близько 1660 р. заснував колишній киселівський сотник Тихін Мартиненко на вільних грунтах. Його спадкоємцем став син Андрій [26].  Буду за часів Б. Хмельницького заснував український шляхтич і білоуський сотник Чернігівського полку Павло Товстоліс на своїх давніх грунтах [27]. Слобода Білошицька за легендою була поселена втікачем від панської неволі Білошицьким. Десь у часи Б. Хмельницького поселена і Камка під Холмами. За часів наказного гетьмана Якима Сомка (1660-1663 рр.) засновано Козилівку та Савинки. Останнє  було осаджене Савою Шумейком, братом гетьмана Дем’яна Многогрішного (1669-1672 рр.).  Дещо пізніше  Шумейко поселив сільце Самотуги на вільних грунтах неподалік Савинок [28]. 

            Спочатку більшість поселень належала гетьманам. Це Охромієвичі, Верхолісся, Олександрівка, Перелюб з навколишніми сільцями Киселівської сотні, Козилівка Понорницької сотні та інші.  Починаючи з 70-х рр. 17 ст. вони поступово переходять по гетьманських пожалуваннях козацькій старшині та монастирям. Так, у 1672 р. гетьман Іван Самойлович  (1672-1687 рр.) передав у власність чернігівському полковнику  Василю Касперовичу Дуніну-Борковському села Козилівку, Ховми (Холми) [29]. Разом з Холмами було віддано і Камку. До того Холмами і Камкою вже 3 роки володів волинський сотник Коляда [30]. Сам полковник походив з польської магнатської родини. Його батько – полковник польської армії, був убитий козаками на початку Визвольної війни. Василь був змушений прийняти православ’я. Підрісши, вступив до козацького війська. Закінчив кар’єру генеральним обозним. Помер і похований у Чернігові 1702 року.

             

Категорія: Історія нашого краю | Переглядів: 921 | Додав: VLAS-KOR | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО © 2024
Форма входу
Логін:
Пароль:
Переклад Сайту


Пошук
Ми ВКонтакті
Наша кнопка
Її код
Code
<a href=" http://korjukivka-sity.at.ua/"target=_blank><img src=" http://korjukivka-sity.at.ua/knopka_sajta.gif"border="0" title=" Громадський сайт міста Корюківка " width=137 height=50></a>
Погода
Корюковка 

Телефонний довідник Корюківського району

Найближчі свят
Праздники Украины
Гороскоп
Loading...
Гімн України