ХОДІННЯ ПО МУКАМ Або, як держава дає доплати
Про те, що в Україні існують всілякі допомоги малозабезпеченим верствам населення, відомо всім і давно. А от про те, чого «коштує» людині «вибити» ці доплати – тема окрема, про яку далі й піде мова.
Ось що розповідає пенсіонерка, котра доглядає за двома синами-інвалідами першої групи. Вона хоче оформити соціальну допомогу, котру виплачують непрацюючим громадянам, які доглядають за інвалідами першої групи. Сума цієї доплати – 112 грн. 50 коп. При чому виплата здійснюється лише одна, незалежно від кількості осіб, які потребують догляду – зауважте – щоденного.
І от щоб добути цю сотню гривень, треба чимало побігати по всіляким інстанціям. Спочатку потрібно взяти довідку в податковій інспекції, що ви не є підприємцем і єдиним вашим доходом є пенсія. Потім треба пройти медичну комісію, котра включає візит до окуліста, лора та психіатра. Дивне поєднання лікарів, чи не так? Також потрібно отримати висновок лікувально-консультаційної комісії. «Під час медогляду аналіз сечі повинні здати і інваліди, і я, - каже жінка. – Цікаво, яким саме чином якість моєї сечі може вплинути на рівень догляду за моїми дітьми?» - сумно додає вона.
Якщо ж згадати, що практично кожен інвалід потребує медикаментозного забезпечення, то не треба мати ступінь академіка економічних наук, аби порахувати, що 100 гривень нині кожна людина витрачає в середньому на свій дводенний раціон харчування. «Така допомога від держави схожа швидше на чергове знущання над українцями, а не на реальну підтримку», - скаржиться нам жінка. І, розподіляючи наші мізерні копійки на найнеобхідніші потреби, ми по телевізору можемо щодня дивитися на сукні та костюми, в яких з’являються наші владні мужі на екранах, та розповідають, як вони дбають про своїх виборців, тримаючи в руках мобільні телефони вартістю у кілька сотень тисяч гривень і всідаючись потім у зручні автомобілі. Ну це так – ліричний відступ від теми, проте він не додає навіть найменшої надії на оптимізм і покращення загальної думки про ставлення нинішньої влади до простих громадян.
«Я не знаю, скільки часу в мене займе збір всіх даних і чи не вигадають наші чиновники іще якихось бюрократичних забаганок, - каже пенсіонерка. – Окрім медичного огляду я ще повинна принести в управління праці цілу купу копій та оригіналів документів. Також мені розповіли, що якщо інвалід потрапляє на лікарняне ліжко, то на час його перебування там допомога не виплачується. Невже вони вірять, що у цей час рідня не підтримуватиме цю людину, не буде провідувати його чи її в лікарні і не витрачатиме додаткових коштів на медикаменти?»
Розповіла пенсіонерка і про те, що після того, як вона нарешті отримає цю допомогу по догляду, до неї будуть приходити перевіряти, чи вона дійсно дбає про своїх дітей. Зауважте, що мова йде про те, на що жінка витрачатиме ці 112 гривень. Ось так наша держава пильно слідкує, чи в надійні руки потрапили такі «солідні» гроші. Відомо, що в Україні є дуже суттєва різниця у рівні життя між багатими та бідними громадянами. Тобто чиновники бояться переплатити одним сотню гривень і не помічають, як інші в цей час мають зарплати та доплати у розмірі кількох десятків тисяч гривень. І поки існуватиме ця прірва, загальний рівень життя середньостатистичного (читай – бідного) українця залишиться таким же злиденним...
|
