КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО
ГоловнаРеєстрація Вхід
Ви увійшли як Гість • Група "Гості"Вітаю Вас, ГістьRSS
-Громадський Інформаційний Сайт - -
Меню сайту
Категорії розділу
Події [424]
Вибори [145]
Громада та влада [864]
Точка зору [235]
Право знати [1061]
Свобода слова [37]
Гарячий коментар [5]
Тут я живу [275]
Історія нашого краю [91]
Захисник [26]
Свята [720]
Здоров-Я [551]
Господар і Господарка [56]
Смакота [50]
Поради [141]
Рибалка та полювання [42]
Цікавинки [69]
Всячина [43]
Радіо онлайн
СЛУХАТИ ОНЛАЙН РАДІО
Наше опитування
Календар
«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Друзі сайту

Корюківська ЗОШ І-ІІІ ст.№1.





Семеновка - наш город!

Статистика
Яндекс.Метрика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Архів записів
 


Головна » 2017 » Грудень » 2 » Кат і «сталінський месник»: у Корюківці і досі стоїть пам’ятник Федорову
10:16
Кат і «сталінський месник»: у Корюківці і досі стоїть пам’ятник Федорову
                  Кат і «сталінський месник»:                                                                            у Корюківці і досі стоїть пам’ятник Федорову

.Він особисто підписував смертні вироки та прирікав на заслання «ворогів народу». Його кар’єра – це сходження по головах і трупах інших партійних функціонерів. Радянська пропаганда зліпила з Олексія Федорова героя партизанського підпілля. Фактично ж перший секретар обкому партії розгорнув проти українського селянства справжній комуністичний терор. Саме розгром загоном Федорова окупаційного гарнізону в Корюківці спровокував каральну акцію мадярів, а потім лише спостерігав за тим, як вороги спалюють містечко. Попри це, пам’ятник Олексію Федорову продовжує стояти в центрі Корюківки. 

Ким насправді є двічі Герой Радянського Союзу, генерал-майор Олексій Федоров і чи підлягає його постать декомунізації ми намагалися дізнатися у представника Українського інституту Національної пам’яті в Чернігівській області Сергія Бутка.

Радянська історіографія приписує Олексію Федорову героїчну боротьбу проти гітлерівських окупантів в їхньому тилу. Його іменем в Україні за часів СРСР називали вулиці, школи, встановлювали бюсти, меморіальні дошки тощо. Чи заслуговує він на це?

– Справді, окупаційний комуністичний режим високо оцінював постать Олексія Федорова – одного з керівників партизанського руху «на Україні». Саме так написано у «Военном энциклопедическом словаре». Не «в Україні», бо для Москви Україна була однією з провінцій.

Федоров брав активну участь у російсько-більшовицькій агресії проти Української Народної Республіки (1917-1921 рр.), яка завершилася окупацією України радянською Росією.

Його партійна біографія – це феноменальний кар’єрний злет. З 1938 року Федоров був 1-м секретарем Чернігівського обласного комітету КП(б)У, з вересня 1941 року – 1-м секретарем Чернігівського підпільного обкому КП(б)У, з березня 1943 року – Волинського підпільного обкому КП(б)У. Одночасно він був командиром Чернігівського, а потім Чернігівсько-Волинського партизанського з’єднання. З 1944 року – 1-й секретар низки обкомів КП(б)У, в 1957-1979 роках – міністр соціального забезпечення УРСР. Депутат Верховної Ради СРСР 1-10 скликань.

Отже, режим високо оцінив в особі Олексія Федорова зразкового бійця комуністичної партії, героя, який успішно пережив усі чистки, репресії та конкурентну боротьбу всередині комуністичних владних кіл. У незалежній Україні офіційна позиція щодо цієї постаті майже не змінилася, а в часи режиму Януковича глорифікація Федорова та його ролі в історії України як легендарного партизанського ватажка набула нового розмаху.



Чим заслужив Олексій Федоров таку високу оцінку комуністичного режиму?

– Відповідь на це питання дають дослідження істориків і краєзнавців: Віталія Росстального, Людмили Студьонової, Олександра Коваленка, Романа Подкура, колективу комунального закладу «Пошукове агентство по створенню науково-документальних серіалів «Книга Пам’яті» та «Реабілітовані історією» Чернігівської обласної ради на чолі з Оленою Лисенко. Їх результати оприлюднено 2010 року у другому томі науково-документального видання «Реабілітовані історією. У двадцяти семи томах. Чернігівська область».

У біографічній довідці про нього повідомляється, що цей уродженець Дніпра у російсько-більшовицькій війні проти Української революції початку 20-го століття взяв активну участь рядовим кіннотником, командував взводом, правда, не дуже довго. Дослідники звернули увагу, що «сам же Федоров про цей період свого життя згадував, що його "понад усе приваблював матеріальний бік: одежа, взуття, добрі харчі”. Служив у кавалерійському та залізничному полках. У 1924 р. його військова служба завершилася».

Під час «сталінської кадрової революції» 1936-1938 років молодий комуністичний функціонер перебував на посаді секретаря Лосинівського райкому КП(б)У на Чернігівщині. Він зробив успішну кар’єру на пошуку «ворогів народу» та обстоюванні «чистоти генеральної лінії партії». У листі, який, за оцінкою журналіста Ігоря Левенка, має всі ознаки доносу, на ім’я секретаря ЦК КП(б)У Михайла Бурмістренка Федоров висуває звинувачення щодо першого секретаря Лосинівського РК КП(б)У Старовойтова одразу за декількома пунктами – від поганої організації партійної роботи в районі і до зв’язків із «ворогами народу», а також саботажу та зґвалтування дівчат-комсомолок. Разом із першим секретарем Лосинівського райкому під репресивний молох із подачі Федорова потрапила також значна частина працівників апарату райкому.

Так він і дослужився до керівництва Чернігівською областю. У вересні 1938 року Федорова обрали першим секретарем Чернігівського обкому КП(б)У. На цій посаді під час так званого «Великого терору» він показав себе вірним ленінцем-сталінцем, увійшовши до складу позасудового репресивного органу – «трійки» УНКВС по Чернігівській області. За підрахунками Віталія Росстального, лише за 21 вересня 1938 року Федоров підписав 11 документів, якими засуджено до розстрілу 196 людей, до виправно-трудових таборів – 101 особу. 26 вересня 1938 року – 7 документів, за якими 81 особу приречено на смерть, 28 осіб – до виправно-трудових робіт. 30 жовтня 1938 року Федоров підписав 5 документів. Доля занесених до списків людей визначилася таким чином: 20 осіб – до розстрілу, 18 осіб – до виправно-трудових таборів.

Отже, тільки з досліджених документів тепер відомо: Олексій Федоров безпосередньо причетний до вбивства 297 осіб, ув’язнення у сталінських таборах – 147 осіб.

Його «роботу» влада належно оцінила: на V обласній партконференції, яка відбулася 8-10 березня 1940 року, Федорова було знову обрано першим секретарем. На цій посаді він зустрів 22 червня 1941 року.



Сергію Володимировичу, Федорову приписують ефективну диверсійну діяльність в тилу ворога. У Корюківці, наприклад, його й досі багато хто героїзує.

– У липні 1941 року його призначили першим секретарем Чернігівського підпільного обкому партії. Під керівництвом Федорова діяло 18 підпільних райкомів, 65 підпільних партійних і комсомольських організацій. Дарма його героїзують, адже широкому колу дослідників відомо, що Федоров не хотів залишатися на окупованій території і спробував евакуюватися на власній машині. Проте німецькі війська раніше замкнули кільце оточення і йому довелося повертатися назад. Він таки потрапив до Чернігівського обласного партизанського загону, очолюваного на той час його підлеглим, третім секретарем обкому КП(б)У Миколою Попудренком і сам очолив загін. Так почалася його партизанська діяльність.

– Чи можете намалювати хоча б кілька штрихів до портрету «партизанського героя»?

– У діяльності партизанського ватажка Федорова проявилася типова антинародна й імперіалістична політика СРСР щодо населення та українського національно-визвольного руху на окупованій нацистами території.
По-перше, це комуністичний партизанський терор. Населення на окупованій території потрапило в пастку між нацистським окупаційним режимом зі своїми правилами і політикою та радянськими партизанами, які вимагали саботувати приписи і вимоги окупантів. І одні, й інші погрожували репресіями і застосовували їх до багатостраждального українського селянства. Так, у 1941 році у листівках до населення Чернігівської області командир Чернігівського обласного загону Олексій Федоров (під псевдонімом «генерал-лейтенант Орленко») вимагав від осіб, які пішли служити до окупаційних установ, залишити їх, забороняв здавати продовольство окупаційній владі.



У доповідній записці письменника Миколи Шеремета першому секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову про стан партизанського руху і населення на окупованій німцями території України від 13 травня 1943 року надано таку інформацію: «Поліцаїв, старост, бургомістрів, які чинять спротив, партизани перед тим, як розстріляти, добре «повчать». Особливою жорстокістю відзначалися партизани Федорова. Я був свідком, як поліцаїв били до крові, різали ножами, підпалювали на голові волосся, прив’язували за ноги і на аркані конем волокли по лісу, обварювали гарячим чаєм, різали статеві органи…».

Ще один штрих до портрету партизанів Федорова – це відсутність політики захисту населення від нацистських репресій, каральних акцій. На початку березня 1943 року загін Федорова розгромив окупаційний гарнізон і потім за кілька кілометрів від місця трагедії лише спостерігав за відплатною акцією нацистських карателів – знищенням містечка Корюківка разом із усіма його мешканцями. 

З’єднання радянських партизанів, а це понад 3 тисячі добре озброєних вояків, нічого не зробило, щоб захистити від вбивства майже 7 тисяч мирних жителів і повного спалення містечка. Карателів було всього від 300 до 500 осіб… До речі, це найбільший нацистський злочин проти мирного населення у Другій світовій війні в Європі. А ставлення і поведінка керівників радянських партизанів і безпосередньо Федорова була, на жаль, типовою.

Радянські партизани Федорова воювали проти українського національно-визвольного руху. Так, влітку 1943 року, виконуючи завдання Українського штабу партизанського руху, Чернігівсько-Волинське партизанське з’єднання на чолі з Олексієм Федоровим вийшло в самий центр Волинської області й обложило Ковельський залізничний вузол. Одним із головних завдань сталінського керівництва було знищення українських повстанців.
По-четверте, це фальшування звітної документації вищому керівництву про бойову діяльність на свою користь. 

Федоров у цьому був теж типовим партизанським командиром. Так, у шифрованій радіограмі № 8554 від 5 вересня 1943 року на адресу секретарів ЦК КП(б)У Микити Хрущова і Дем’яна Коротченка, начальника Українського штабу партизанського руху Тимофія Строкача командири Рівненського партизанського з’єднанням № 1 Василь Бегма і Рівненського партизанського з’єднання № 2 Іван Федоров скаржилися на Олексія Федорова: «Просимо дати вказівку [Олексію] Федорову, [Володимиру] Дружиніну про їх неправильні дії. Є три руйнування [у] вересні наших трьох підривних груп і двох загонів Розвід[увального] упра[вління Генштабу Червоної армії], отримаєте рапорти, які відправляємо літаками, що усі підривні групи, діючі на залізницях Брест-Ковель, Брест-Пінськ, Ковель-Сарни, ніякого відношення не мають до [Олексія] Федорова, але він бере на облік усі вибухи на цих залізницях і повідомляє [у] Москву як підриви його загонів. Така поведінка – не більше, ніж обдурювання уряду. 5.9.[19]43 р. Бегма, Повторенко, Федоров».

Партизани Федорова часто пиячили. Пиятика – взагалі характерна риса радянських партизанів і безпосередньо Олексія Федорова. Зі щоденника Григорія Балицького, командира партизанського загону імені Сталіна, дізнаємося, що Федоров часто з самого ранку вживав алкоголь і пив цілий день. Так, він пише: «11 травня 1943 р. Федоров почав пригощати самогонкою, коротше кажучи, був запрошений на сніданок. […] І так пройшов день – випивка і закуска свіжою рибою. 18 травня 1943 р. о 9.30 снідав з тов. Федоровим – була самогонка і непогана закуска». Такі «епізоди» можна перелічувати і перелічувати.

За безоглядне і жорстоке проведення політики СРСР на окупованій території України Олексія Федорова відзначено двома Зірками Героя Радянського Союзу та іншими нагородами.

– З усього вищезазначеного стає очевидним той факт, що постать Федорова – це типова постать антиукраїнських партійних функціонерів, які розмінювалися людськими долями, як монетами.


– Насправді це не все, що варто знати про цю одіозну постать, возвеличувану радянською історіографією. У 1944 році «ефективному менеджеру» Федорову дали нове призначення. Він став першим секретарем Херсонського обкому КП(б)У і на цій посаді працював до 1949 року. Це був час утвердження і зміцнення комуністичного режиму до «стандартів» довоєнного часу. Тому разом із відновленням зруйнованих війною сіл і міст проводилися репресії, зачистки «ворожих» і «неблагонадійних» осіб, встановлювався радянський «порядок». Селян знову заганяли у колгоспи і обкладали непосильними податками та поборами. Не краще було і міським жителям.

У 1946-1947 роках Україна пережила третій голод – через нереально завищені сталінським режимом хлібозаготівлі в умовах посухи. Після руйнівної війни з величезними жертвами влада знову «не помічала» катастрофічного погіршення ситуації. Навіть вірний сталінський сатрап, 1-й секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов просив кремлівського вождя про послаблення хлібозаготівель для України. За «м’якотілість» до селянства його відкликали до Москви і прислали у Київ Лазаря Кагановича. Проте керівник Херсонщини Олексій Федоров втримався на посаді: «вольовими методами» хліб було вилучено, а план виконано.

На думку херсонського дослідника Федора Морозюка, у той час хвилювало Федорова виконання планів хлібозаготівель і зростання невдоволення серед населення владою, факти опору. Так, за його інформаціями на адресу Кагановича, на Херсонщині з’являються люди, що ведуть розмови про причини голоду, зафіксовані окремі випадки убивств сторожів, крадіжки пшениці. І це на фоні катастрофічної кількості захворювань на дистрофію, голодних смертей, канібалізму в області. Дійсно, істинний комуніст!

Для України ціна цього голодомору як результату комуністичної політики за участі О. Федорова була жахливою: від 1 мільйона до 1,2 мільйона померлих від голоду.

Таким чином, Олексій Федорович Федоров винний у тяжких злочинах проти Українського народу, зокрема. Відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» вулиці та інші об’єкти топоніміки в населених пунктах з його прізвищем підлягають перейменуванню, пам’ятники, пам’ятні знаки, меморіальні дошки та інші меморіальні об’єкти на його честь – демонтажу, а в музейних експозиціях, замість вихваляння, треба показати правду про «партизанського героя» Федорова.

Постскриптум


Незважаючи на безпосередню вину Олексія Федорова у спаленні Корюківки, постамент із його бюстом і нині продовжує стояти в центрі містечка. З цього приводу на четвертому році війни на адресу виконкому Корюківської міськради почали надходити звернення. Патріотична громадськість, українське духовенство, ветерани війни вимагають у місцевої влади прибрати з Корюківки комуністичного діяча. У відповідь на численні звернення представників громадськості у міській раді пообіцяли прибрати пам’ятник після остаточного впорядкування документації.

«Пам’ятник Олексію Федорову буде демонтовано в строк орієнтовно до 30.12.2017 року», – повідомили в Корюківській міськраді.

Тож свідомі корюківчани чекають 30-го грудня – дня, коли повергнуть один із останніх символів радянської влади на Чернігівщині.

        Віталій Назаренко, «Чернігвщина» №48 (657) від 30 листопада 2017
Категорія: Точка зору | Переглядів: 1043 | Додав: VLAS-KOR | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО © 2024
Форма входу
Логін:
Пароль:
Переклад Сайту


Пошук
Ми ВКонтакті
Наша кнопка
Її код
Code
<a href=" http://korjukivka-sity.at.ua/"target=_blank><img src=" http://korjukivka-sity.at.ua/knopka_sajta.gif"border="0" title=" Громадський сайт міста Корюківка " width=137 height=50></a>
Погода
Корюковка 

Телефонний довідник Корюківського району

Найближчі свят
Праздники Украины
Гороскоп
Loading...
Гімн України