КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО
ГоловнаРеєстрація Вхід
Ви увійшли як Гість • Група "Гості"Вітаю Вас, ГістьRSS
-Громадський Інформаційний Сайт - -
Меню сайту
Категорії розділу
Події [396]
Вибори [112]
Громада та влада [616]
Точка зору [211]
Право знати [872]
Свобода слова [35]
Гарячий коментар [5]
Тут я живу [243]
Історія нашого краю [63]
Захисник [26]
Свята [564]
Здоров-Я [506]
Господар і Господарка [48]
Смакота [49]
Поради [129]
Рибалка та полювання [25]
Цікавинки [68]
Всячина [41]
Радіо онлайн
СЛУХАТИ ОНЛАЙН РАДІО
Наше опитування
Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Друзі сайту

Корюківська ЗОШ І-ІІІ ст.№1.




Холминський Будинок творчості



Семеновка - наш город!

Статистика
Яндекс.Метрика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Архів записів
 


Головна » 2017 » Жовтень » 27 » Якщо не озвучувати проблем ,то виходить, що вони не існують !?? ... Крик душі волонтера
12:10
Якщо не озвучувати проблем ,то виходить, що вони не існують !?? ... Крик душі волонтера

           Якщо не озвучувати проблем ,то виходить, що вони не існують !?? ...

                  Крик душі волонтера


Ольгу Кияшко із Сядрина знають не тільки в Корюківському районі, а й за межами області. А запитати хлопців з 13-го чи 41-го батальйонів, Першої танкової бригади (тепер Сіверської), котрі пройшли війну на Донбасі, то завжди з посмішкою відповідають: "Вона наша мама!.." Має хвору дитину на ДЦП. З початку війни пані Ольга "волонтерить" для фронту, для нашої Перемоги над ворогом. Нині в соціальній мережі facebook вона зробила цей пост, як крик її зраненої душі. 


"Про це хотіла написати після поховання Кобця Миші, але загибель цього юнака,майже дитини, надовго вибила мене з колії, важко переживається ця втрата.

АЛЕ, якщо не озвучувати проблем ,то виходить, що вони не існують.

   Отож : 
   Майже рік тому, нами проводилась акція «Подаруй частину родинного тепла воїнам в АТО». Кожна школа відгукнулася, підготували посилки, а ми допомогли ці посилки переправити їхнім односельцям, які служать в АТО. Діти Білошицько-Слобідської школи готували Миколайчики для Кобця Миші. Вони самі принесли трохи грошей, а потім взяли скриньку і пішли просити допомоги у дорослих. Але коли вони зайшли до сільради, то сільський голова, замість того, щоб підтримати і заохотити їхню ініціативу, почав насміхатись, мовляв , хлопці туди їдуть гроші зароблять, тож нічого їм допомагати. «Ну, ладно , дам п'ять гривень на конфети ». 
   
За той час, що йде війна, я спілкувалася з кожним головою сільської ради нашого району, з усіма ми знаходимо спільну мову. Сільські голови завжди йдуть нам назустріч, от тільки голова Б.Слободи В. Сірий так зневажливо ставиться і до воїнів АТО і до волонтерів. 
   Коли загинув Миша, я йому зателефонувала,сказала що треба робити живий коридор, зустрічати процесію з прапорами. Але Володимир Йосипович щиро не розумів: нащо прапори, нащо зустрічать, ніхто не вийде, нащо робить показуху... привезуть, поховаємо як усіх, що ти тут розкомандувалась, навіть почав народні словечка вживати, поки не пригрозила, що зустрічати Мишу будете як треба, або зателефоную голові районної ради… 

  Я це пишу для того, щоб Ви зрозуміли ту прірву в свідомості цього чоловіка, який на 4 му році війни навіть не знає, що коли гинуть солдати, то приїжджає воєнний оркестр і як остання шана - військовий салют. І поховати тихо, як усіх, не вийде. 
І зустрічали мого Мишенятка на колінах два райони, і вийшла майже вся Білошицька Слобода, навіть бабусі з ціпками. Страшні були похорони. Мама без кінця витрачала свідомість, але чомусь це все пустили на «самотьок», і не викликали «швидку». З медикаментів був лише розчин аміаку і барбовал. Коли дівчата-медики пробували дати сердечну пігулку, Катерина Олексіївна її випльовувала., вона все плакала і боялась, що не буде пам'ятати останні миті з своїм синочком. Свідомість вона втрачала дуже часто і ми дуже боялися чи не станеться непоправне з самою мамою.

   Ми, як члени Корюківської спілки воїнів-учасників АТО , завжди приїжджаємо підтримати родини, коли трапляється таке горе, і бачимо скільки поваги і співчуття зі сторони місцевої влади проявляється до рідних загиблого воїна. 

   Але на похоронах Миші цього не відчувалось. Навпаки, Сірий так роз керувався, що пішли сина ховати без рідних. Мама знову втратила свідомість і ми її відливали водою на лавочці, а процесія вишикувалася і пішла собі. Довелося наздоганяти,зупиняти, а потім Мишину маму під руки вести. Так всю дорогу до кладовища чи то вона йшла, чи то її ніс чоловік, чи то ми вели – тримали її попід руки.. 
Страшне горе....
А кому смішки...

   Одного разу, не пройшло сорок днів, телефонує і плаче мама Миші: Сірий зустрів і каже « О, Катька, стільки грошей получиш, куди ти їх дівати будеш?» 

  З відкриттям меморіальної дошки теж самі неприємності для мами. Вона ніяк не могла довідатися про день відкриття дошки. Була в сільраді, питала в секретаря, та їй відповіла: «Спитай у Сірого сама, а то я спитала,так мені сказав :«Воно тобі треба?» (це все пишу зі слів Катерини Олексіївни) 

  Вона ще два рази ходила,хотіла спитати в голови,але так і не застала його на роботі. Директор школи назвав 13 жовтня 2017 року. Але саме в цей день в Чернігові вона мала отримувати орден за сина... посмертно. Чому сільський голова ігнорує маму загиблого воїна? Прийшлося телефонувати воєнкому, голові районної ради, щоб розібралися. В результаті відкриття дошки перенесли на 12 жовтня і дякуючи підтримці перших осіб району мамі не прийшлося обирати куди поїхати, а від чого відмовитись. На відкритті дошки, коли мені дали слово, голова навіть не дослухав, що я хотіла сказати , почав перебивати ,оскільки йому особисто не сподобалось що я говорила. Вся ця неповага до світової пам'яті юного хлопця, який віддав своє життя, захищаючи рідну землю, дуже кидалась в вічі. Але коли після закінчення церемонії, до Катерини Олексіївни підійшла керівник району Анжела Ющенко, коли підійшов воєнком Юрій Петрович і бережно взяв в свої руки руки Мишіної мами і вони почали їй щось тихенько говорити... Одразу Катерина Олексіївна перестала здаватися мені зовсім нікому непотрібною із своїм горем. Стало зрозуміло до кого звертатися, хто підтримає і допоможе. 

P.S. Все написане тут – це мої особисті відчуття і погляд на дану проблему цієї громади, бо є з чим порівнювати.
Таке саме горе спіткало і сусідні громади – Охрамієвичі та Перелюб.
Але підхід сільських голів до проблем воїнів АТО та сімей Бадуненко Сергія та Супруненко Андрія з точністю до навпаки, як підхід голови Білошицько Слобідської сільської ради."

   Щоби бути об'єктивним, журналіст звернеться за коментарями з цього приводу до сільського голови Білошицької Слободи, що в Корюківському районі Володимира Сірого. Чоловік цей займає посаду голови ще з брежнєвських часів, сорок років. Про це в наступній публікації. 

                                                  Підготував Віктор ТАТАРИН
                                                      Опубліковано в газеті "Сіверщина" за 26 жовтня. Передплачуйте!

                                                                Джерело  https://siver.com.ua/news


Категорія: Точка зору | Переглядів: 182 | Додав: VLAS-KOR | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
КОРЮКІВКА НАШЕ МІСТО © 2017
Форма входу
Логін:
Пароль:
Переклад Сайту


Пошук
Ми ВКонтакті
Наша кнопка
Її код
Code
<a href=" http://korjukivka-sity.at.ua/"target=_blank><img src=" http://korjukivka-sity.at.ua/knopka_sajta.gif"border="0" title=" Громадський сайт міста Корюківка " width=137 height=50></a>
Погода
Корюковка 

Телефонний довідник Корюківського району

Найближчі свят
Праздники Украины
Гороскоп
Loading...
Гімн України