. Податковий тиск, банкрутство і приватизація лісів під виглядом концесії. Вітчизняну лісову галузь штовхають в «лихі дев’яності». Наразі вона ризикує повторити долю українських колгоспів та великих промислових підприємств або ж долю російської лісової галузі, тобто цілковитий занепад і руйнацію. Які кроки мають бути зроблені державою для того, щоб повернути окремій потужній господарській сфері перспективи розвитку, і якою вона була в недалекому минулому – знає людина з 40-річним стажем у лісовій галузі, відмінник лісового господарства, заслужений лісівник України, директор держпідприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство» Микола Засько.
За часів відомого земляка Леоніда Кучми він міг працювати в Києві – у тоді ще існуючому Міністерстві лісового господарства, але обрав шлях практика та виробничника. 40 років свого життя 64-річний Микола Засько віддав лісовій галузі, 25 з яких – Новгород-Сіверському лісовому господарству, де він і донині директором.
– Миколо Михайловичу, як можна порівняти з сучасною політикою часи, коли лісова галузь мала закритий виробничий цикл?
У ті часи ми працювали і бачили перспективу. У нас був захист, було Міністерство лісового господарства, були спеціалісти, ми мали своє керівництво, фінансування, визначали власні політику та стратегію розвитку. Починалось від березового соку, ягід, плодів, кошиків, сувенірів, були моменти, коли нас змушували навіть бичків вирощувати на м'ясо, але ми знали, що буде завтра. Тоді діяли державна продовольча і лісова програми. Сьогодні лісове господарство приєднали до аграрного міністерства. Чи правильно це? Чи правильно, коли довкола розвалені колгоспи, а земля належить агрохолдингам, які обробляють багато нічийної землі і не платять за це податки? Вже, наприклад, заборонили експорт деревини з метою розвитку переробки, але наш ліс і так нікому не потрібний. ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство» за шість із половиною місяців зрубало на 6 тисяч кубів деревини менше, ніж в аналогічному минулорічному періоді.
– Це через політику аукціонів?
– Не тільки через це. Ліс вже нікому не треба. Я скажу прямо – йде до того, щоб ліс зробити дешевим і щоб його могли розбазарити за безцінь. Заможні люди поставили переробні комбінати і не чекають, що треба щось зробити для держави. Ми – робили і робимо! Але державна політика має бути зрозумілою. Сьогодні ти не знаєш, що буде завтра.
– До того ж є певні законодавчі зміни, які покликані обкласти лісокористувачів додатковим податковим тягарем. Як переживуть ці нововведення лісгоспи?
– Так, Президент підписав Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо стимулювання cтворення та діяльності сімейних фермерських господарств». Закон розширює базу оподаткування місцевих бюджетів за рахунок лісових земель. Туди всунули і лісове господарство. Якщо цей закон вступить в дію і в нас буде подвійне оподаткування, то ми загинемо як галузь. Сьогодні ми платимо за кожне зрубане дерево попневу плату, сплачуємо дивіденди, податок на прибуток, єдиний соціальний внесок на заробітну плату. Ми намагаємось збільшити заробітну плату, але разом із тим збільшується і податкове навантаження. Якщо згаданий закон вступить в дію, то це буде загибель для всього лісового господарства.
– Ви рахували, як ці зміни фінансово відіб’ються на вашому господарстві?
– Ми доглядаємо за 30,4 тисячі гектарів лісу. Якщо ця плата буде становити один відсоток від нормативно-грошової оцінки паю, то будемо платити додатково 7 мільйонів гривень, якщо буде 5 відсотків – це буде 35 мільйонів. У нас місячна реалізація продукції складає 6 мільйонів. Якщо порахувати пальне, оновлення основних засобів, то ми отримаємо колосальні збитки.
– Що тоді буде з людьми?
– За 25 років ми бачили різні часи – бачили перманентні кризи в економіці, відправляли людей в центри зайнятості, але нам вдалося вберегти підприємство. Нині в господарстві 345 своїх працівників, 95 відсотків робіт ми проводимо власними бригадами. Середня зарплата у нас складає 10 тисяч 200 гривень. В районі ми – найбільший наповнювач бюджету! Сьогодні головне утримати людей, щоб вони не порозбігались по європах.
– У цих краях народився відомий земляк, екс-президент України Леонід Кучма. Які у Вас стосунки з Леонідом Даниловичем?
– Я, мабуть, повторюсь, коли ще раз скажу про те, що у нас були різні часи. Щоб не осоромити земляка, ми лагодили і фарбували паркани, ремонтували храми, будували рекреаційні пункти, але це робилось із піснями, бо хотілось працювати і ми всі відчували підтримку Леоніда Кучми. Тепер, де б я не зустрічався з Леонідом Даниловичем, він завжди ставиться до мене з теплотою. Часи Кучми були золотими часами для лісівників, особливо для нашого краю. Зрештою, нам не треба було особливої підтримки, ми і так мали власне міністерство. Все змінилося після 2010 року, коли розігнали міністерство і створили державне агентство лісових ресурсів.
– Миколо Михайловичу, в розумінні деяких журналістів лісівники – це дроворуби. Чи насправді це так?
– Скільки нападок на лісову галузь з усіх кінців, що страшно читати! По факту, все виглядає зовсім не так, як показують по телевізору. Наприклад, наше господарство за останні п’ять років зрубало 500 гектарів сухого ялинника. Ці дерева ми зрубали вже дровами. Сьогодні наша основна функція – це догляд за лісом. Якщо десь у когось і відбуваються самовільні рубки, то це не означає, що всі лісівники злодії. Тут працюють порядні люди. Наше завдання – вирощування, збереження і примноження лісів. У кожному нашому лісництві є свої розсадники, є короби, в яких ми вирощуємо сіянці лісових культур. Щороку ми засаджуємо молодими лісами близько 200 гектарів, будуємо рекреаційні пункти, щоб мешканці довколишніх сіл відчували турботу і красу, привчаємо дітей любити природу. Ми навіть не освоюємо рубок головного користування, стараємось забрати те, що сохне. А скільки було буреломів! Все це треба прибрати, щоб люди бачили, що в лісі є господар, що є порядок.
– Якою ви бачите майбутнє лісової галузі?
– Я згадую ті часи, коли до нас приїжджали колеги з Росії і Білорусі. Нам було що розказати і що показати. А от росіянам не було, у них і зараз нічого немає, тому більше не приїздять, а білоруси вчилися в нас, переймали досвід. Ми з білорусами і понині тісно спілкуємось. Коли ми поїхали до них уперше, то в Білорусі не було міністерства лісового господарства, через рік вони його мали і воно діє і сьогодні. Там працює наука, і там працюють технології. Білоруси значно випереджають нас, стоять на увесь зріст вище! У них свої трактори, своя лісозаготівельна техніка, свої машини для перевезення. Там держава повернулася обличчям до лісової галузі. В Україні все тримається на ентузіастах і патріотах своєї справи. Я радий, що в лісовій галузі є люди, які хочуть, щоб ліс виконував свою економічну, естетичну і природозахисну функцію.
– Ваше ставлення до концесії? Наскільки це вплине на галузь?
– Ми побачили, що робиться в сільському господарстві. Звідси висновок – не можна все робити шаблонно, бо нічого хорошого з цього не буде. Запропонована урядом концесія призведе до того, що всі кошти будуть сконцентровані в Києві і розподілятимуться в ручному режимі. Нас чекає неминучий занепад. Так само, як у сільському господарстві мають розвиватися фермерські господарства та переробка, так і в нас має бути розвиток лісгоспів і переробка, створення закритого виробничого циклу. Але, створюючи закритий цикл, не можна діяти шаблонно. Переробка має розвиватися комплексом – десь заготовлятимуть пиломатеріал, десь вироблятимуть меблі, десь - шпон, десь клеєний брус. Треба йти в ногу з ринком і зважати на попит.
Віталій Назаренко, "Чернігівщина" №37 (698) від 13 вересня 2018
